Найбільша проблема з гарантіями безпеки навіть не в тому, що їх (не) готові надати, а в тому, що суспільству досі нормально не пояснили, що таке «гарантії безпеки».

У нас досі діє міфологізоване сприйняття 5 статті Вашингтонського договору, згідно з якою напад на одну з країн НАТО означає вступ в війну всіх інших країн НАТО. Насамперед, США. І не просто вступ, а саме американські ракети і винищувачі з американськими операторами і пілотами, які прикривають американських морських котиків на умовному узбережжі Азовського моря.

Все інше в межах такого сприйняття апріорі не розглядається як гарантія безпеки.

Проблема в тому, що в 5 статті НАТО немає нічого і близько подібного. Вона за своїм текстом мало чим відрізняється від Будапештського меморандуму, Договору про ЄС чи навіть наших «безпекових угод» з 30+ державами. Цитувати зараз лінь, та і робив це, наприклад, тут.

Важливо: те, що його там немає, не означає, що цього не могло би відбутись на практиці. В ту саму минулу дотрампівську добу. Зараз, здається, навіть в межах Альянсу ніхто не вірить у саме таке прочитання Статуту НАТО. Починаючи з Трампа, який у своїх 28 пунктах хоче виступити «посередником» між Росією і НАТО – так, наче США звідти вже вийшли.

І ось читаєш інсайди про гарантії безпеки для України, «аналогічні 5 статті НАТО», порівнюєш і дивишся – реально, аналогічні. Саме дослівному вордінгу. А не міфу довкола цього вордінгу.

Але суспільству не подобається, бо за нас ніхто не обіцяє воювати. За такою логікою, членство в НАТО не сподобалось би також. Бо і там ніхто не зобовʼязаний воювати.

Справжні гарантії безпеки – це сильна українська армія з розвинутим ВПК. Далекобійні ракети, винищувальні авіація, мільйони дронів, власне і партнерське виробництво, безперебійне постачання зброї.

Проблема в тому, що немає грошів. Вирішується європейськими інвестиціями в наше і спільне виробництво і контрактами на роки/десятиліття вперед – те, що в нас уже підписано в десятках екземплярів з різними країнами за останні два роки.

Німці не готові відправляти сюди Бундесвер, але вклали мільярди євро в нашу далекобійну ракету. Шведи і французи не готові відправляти сюди пілотів, але підписали продаж і постачання сотні винищувачів протягом найближчих років. Норвежці не готові воювати за нас, але готові покрити грошима ризики і гарантії за заморожені російські активи, з яких ми зможемо виробляти стільки дронів, на скільки вистачить бабла. Тощо, тощо, тощо.

Це – гарантії безпеки. І ще десятки інших угод, партнерств і інвестицій, де реальні пораховані гроші вкладаються в реальні виробничі проєкти на роки вперед.

Сильна армія і сильний ОПК. Росія 100 разів зважить наступне вторгнення, якщо її тут зустріне дві сотні винищувачів, мільйони дронів і кілька сотень далекобійних ракет на тисячі кілометрів.

Саме тому вони ніколи не приймуть угоду, де немає жорстких обмежень на нашу армію і нашу зброю.

І саме тому ми не повинні витрачати свій ресурс на ниття через те, що ніхто не піде за нас воювати (оце сюрприз), а маємо рахувати інвестиції в нашу зброю і вкладати всі вільні ресурси в виробництво і модернізацію армії.

Взяв ручку і особисто викреслив всі 9. Без метушні, мовчки, холоднокровно.

На жаль не висплюсь

Що буде далі по переговорному треку?

Ми вийшли з американцями на прийнятну для нас версію угоди. Вона передана росіянам.

Далі росіяни від неї відмовляться, бо вона прийнятна для нас.

Питання в тому, як саме відмовляться:
— нахабно і з понтом, як в серпні, розізливши Трампа негайно
— чи дипломатично і завуальовано, як в квітні, вступивши в безкінечні обговорення деталей і розізливши Трампа через пару місяців

Залежно від цього вибору – Трамп введе нові санкції. Або скоро, або нескоро. Анонс цього – законопроєкт Грема-Блументаля, готовий до розгляду за відмашкою.

Тож чи є взагалі хоч якась користь і інформаційна цінність від нинішніх процесів?

Тут я не погоджусь з більшістю оглядачів і скажу, що є.

1. Ми вперше побачимо конкретні умови миру, під якими готова підписатись України. Не теоретично в загальних рисах, а в форматі пунктів плану.

2. Ми побачимо, які саме умови миру будуть готові підтримати американці і щодо яких будуть тиснути.

3. Побачимо, на що будуть готові європейці і яку частку відповідальності і зобовʼязань реально погодяться взяти на себе.

На цьому, в принципі, все. Завершення війни наближається не планами, а остаточним виснаженням однієї зі сторін. Ігнорування величезного комплексу проблем всередині і свідоме зміщення фокусу назовні різко зменшує шанси, що це буде російська сторона.

FT: Україна погодилася обмежити чисельність армії до 800 тисяч.

За даними видання, про це повідомили українські чиновники, знайомі з перемовинами в Женеві, на основі анонімності. Офіційно наразі інформацію не коментували.

Цей пункт включили в оновлену «рамку», яку далі мають обговорювати вже Зеленський і Трамп. Інші найчутливіші питання — території та гарантії безпеки — поки винесені на рівень президентських переговорів.

Можна сказати, що будь-які обмеження на розмір армії – чи 80, чи 800 тисяч, чи 8 мільйонів – це порушення суверенітету, на який принципово неможливо погодитись.

Можна сказати, що це фейкове обмеження, бо 800 тисяч – це пʼята за розміром армія в світі, перша на континенті після росії, в 3 рази більша, ніж ми мали до повномасштабки, в 10 разів більша, ніж вимагали в Стамбулі, що ми ніколи не дозволимо собі такий розмір, а як дуже треба, то всіх можна безлімітно набирати в Нацгвардію.

Обидва аргументи валідні і обґрунтовані.

Але росії похуй. Вона на це не погодиться. Наша дискусія неактуальна.

І призначив її в американську делегацію на переговорах

Стів Віткофф єбучий дегенерат

Плівки Віткоффа

В чаті базюків зараз сперечаємось, ким був би Віткофф в українському лорі – Єрмаком чи Міндічем?

Я думаю, все таки, Чернишовим. Самий тупий персонаж серіалу, якого нікому не шкода і не ясно як він дожив до своїх років і навчився прямоходінню.

Відмінність в тому, що Чернишова все ж звільнили і є не нульовий шанс, що колись сяде. А цьому тюленю Трамп ще і медаль якусь вручить.