Блін, поляки там і на оборону 5% витрачають, і під Трампа з усіх сил підмазуються… це що, виходить, вони теж дякувати мають? Не допомагає з усіх сил стелитись під цю адміністрацію?

Дивина та й годі.

Двоюрідний брат віцепрезидента США Джей Ді Венса — Нейт Венс — воював за Україну у складі «Вовків да Вінчі». Переказуємо історію від Le Figaro.

▪️Нейт Венс 4 роки служив у морській піхоті США, після чого мешкав у Техасі та працював у нафтовій компанії. У березні 2022 року поїхав до Львова — хотів допомогти, бо «бачив, як пишеться історія».

Там познайомився з британським волонтером, який шукав охочих доєднатися до лав ЗСУ. Нейт Венс погодився — у червні вирушив на Донбас.

«Він був старший за нас. Ми пішли в тир, він узяв автомат Калашникова, без прицілу, поставив за 800 м від мішені. З нього всі сміялися. Коли 5 разів поспіль він влучив у ціль, сміятися перестали», — згадує Дмитро, його побратим.

▪️Нейт Венс воював у складі роти «Гонор». «Він чудовий боєць з холоднокровним характером. 15 разів ми мали б загинути — 15 разів нам пощастило вижити», — каже Сергій Філімонов.

У січні 2025 року боєць звільнився зі служби, але хоче продовжувати допомагати Україні й надалі. Каже, що Джей Ді Венс ніколи не намагався дізнатися про його історію на передовій і розчарований його ставленням до цієї війни.

«Ді Венс — хороша людина, розумна. Коли він критикував допомогу Україні, я думав, що це тому, що він мусить подобатися електорату, і це частина політичної гри. Але те, що вони зробили з Зеленським було засідкою з абсолютною недоброчесністю.

Те, що ми родичі — не означає, що я змирюся з тим, що ти сприяєш вбивству моїх товаришів», — каже Нейт Венс.

Син єбаната, антиваксера і українофоба Роберта Кеннеді-молодшого теж воював за Україну.

Готовий сюжет для кіно.

[1/4]

Мені досі люблять пригадувати мій оптимізм стосовно інтеграції України в НАТО після початку повномасштабного вторгнення. Тоді здавалося, що фундамент минулого світу зруйнований, отже, наступає момент повного переформатування. Втім, євроатлантична консервативність виявилась сильнішою, й вже за результатами першого року війни лінія фронту зав'язла, а союзники остаточно перейшли до політики стримування. Стратегічні цілі США та очолюваного нею альянсу зацементувалися на недопущення ескалації, де головною метою була не перемога України та пацифікація РФ, а уникнення розростання конфлікту. Це призвело до того, що шлях України в НАТО був заблокований навіть на післявоєнний період, поставки можливих озброєнь – значно кастровані, а використання певних видів озброєнь по території РФ – обмежені. Провоювавши в такій реальності роки, українці навчалися ненавидіти за нерішучість багатьох союзників. Заслужено. Адже поки американські політики планували невідомо що, українці платили життями за реалізацію планів "ну, воюйте, поки Путін не помре".

Втім, як виявилося, завжди може бути гірше. Як от прихід до влади в США зборища покидьків, що симпатизують РФ та з огидою ставляться до України. За інших обставин ситуація мала б бути катастрофічною, але навіть тут нам трохи пощастило – наші вороги вкотре виявилися круглими ідіотами.

Про некомпетентність та тупість адміністрації Трампа можна складати легенди. У 78-річного президента США (й так не обтяженого інтелектом) зниження когнітивних здібностей відбувається ледь не в прямому ефірі. Маючи достатньо влади, він сформував свій уряд з таких же ідіотів. Це призвело до вибухової суміші: наразі американці зайняті руйнуванням власної економіки та прийняттям шкідливих й непопулярних рішень, котрі, імовірно, призведуть до серйозної кризи. Враховуючи, що будь-яке компетентне керування в США фактично заборонене через те, що воно вимагає критики рішень старого самодура, очікувати зміни політик не варто, й цей тренд буде зберігатися. Втім, економіка – це питання вторинне, а от, де справді відбувається шкідництво, так це в зовнішній політиці США.

На даний момент, євроатлантична система безпеки в стані напіврозпаду. США (й до того досить непостійний партнер) остаточно зруйнували власну репутацію та перестали вважатися навіть умовно надійними. Трамп явно зацікавлений в континентальній експансії, першочергово на північ: він вважає, що ключ майбутньої могутності США розташований в Арктиці, тому бажає вже за своєї каденції отримати більшу її частину за рахунок Канади та Гренландської автономії Данії. Але, оскільки військові плани анексії поки тільки в розробці, а контакт з реальністю у маразматичного діда досить слабкий, він вигадав, що зможе примусити Європу та Канаду до бажаних результатів за допомогою «торгівельних війн». Повністю байдужий до недавнього союзництва, він агресивно атакує всіх, хто не готовий на васальну вірність, оскільки не зацікавлений більше в жодному союзництві. Замість цього він користується недавньою залежністю "партнерів" від двосторонніх відносин та активно шантажує їх – під удар потрапили навіть Японія та Південна Корея (через небажання фінансувати дивну ідею газопроводу з Аляски). Не враховуючи Ізраїль (завдяки тісним сімейним зв'язкам родини Трампів), зараз США готові пожертвувати всім накопиченим впливом заради короткострокових результатів для підживлення власного его та фанатизму прибічників.

[2/4]

Паралельно, Штати намагаються нормалізувати стосунки з РФ, оскільки вона може допомогти тиснути на Європу й, в їх уяві, не заважатиме експансії. Для цього почалась активна кампанія з примушування України до миру. Наразі американська адміністрація активно шантажує українське керівництво, відрізаючи його від каналів постачання, даних розвідки, та починає санкційну кампанію. Так, американська кампанія MAXAR, що забезпечувала Україну супутниковими знімками, отримала заборону на продовження цієї діяльності, й українські акаунти були заблоковані. Для створення ілюзії того, що це тимчасова й відворотня політика (інакше шантаж не працював би), тумблери вимикаються поступово, але через некомпетентність американського уряду процеси відбуваються занадто швидко, що скоріш за все скоро продемонструє українському керівництву безперспективність подальших перемовин. Проте, оскільки за кінцеву мету було взято встановлення керованого уряду, американська адміністрація вийшла на контакт з деякими українськими політиками та успішно завербувала їх, пообіцявши владу після капітуляції України. Початок пропагандистської кампанії щодо деморалізації українського суспільства ви вже можете бачити на їх публічних сторінках. Не соромлячись брехати в очі своїм співвітчизникам, багато з яких на фронті, вони цинічно перевертають все з ніг на голову, закликаючи до капітулянтського миру. "Здавайтеся, бо далі буде тільки гірше" – те, що постійно повторюють російські пропагандисти, щоб послабити наш спротив.

Тим часом Європа запускає програму переозброєння, планує або повертає обов'язкову службу, розширює фінансування України та намагається знайти шляхи послаблення власної та нашої залежності від американських озброєнь й технологій. Вже активно йдуть спроби замінити для нас Starlink, щоб убезпечитись від американського шантажу. Проте все виглядає не дуже обнадійливо. По-перше, військова залежність Європи від США дійсно доволі серйозна (хоча перспективи є, адже Європа має серйозну оборонно-промислову базу, тому за достатнього фінансування та наявності часу зможе позбутися цього ярма). По-друге, серед самої Європи немає єдності; так, хоч ми й маємо міцну підтримку майбутнього німецького уряду, Франції, Британії та скандинавських країн, значна кількість європейських рішень мають прийматися одноголосно.
Проблема в існуванні т. зв. "Угорщини". Віктор Орбан зацікавлений в анексії українських територій, тому всіма силами намагається заблокувати допомогу Україні в надії, що це призведе до нашої поразки, й територіальне надбання забезпечить імунітет йому та його сім'ї до кінця життя. Це дуже важливо, оскільки вже за рік він ризикує програти на чергових виборах. Втім, якщо він ризикне, це може зіграти нам на користь, оскільки будь-яка агресія з боку Угорщини завершиться необхідністю нової демаркації кордону по Тисі (від чого не врятує навіть американський контингент). Проте в усьому іншому, проблема цілком піддається вирішенню, хоч це й буде вимагати значних зусиль від Європи.

Загалом реальність доволі похмура, а короткотривалі наслідки рішень недавніх "союзників" – вкрай масштабні. Крім того, що США надавали чималі обсяги грошової допомоги, значною була й військова її частина, а низка зразків взагалі незамінна в найближчому майбутньому. Так, наприклад, MIM-104 Patriot забезпечували майже весь захист від балістичних ракет. Європа зможе закрити наші потреби, але це буде потребувати багато часу. Втім, є нюанси.

[3/4]

1) Почнемо з того, що обсяги переданої США військової допомоги не зовсім правильно оцінені. Цифри з офіційних прес-релізів не відповідали реальній вартості майна, бо в них зазвичай закладалися замовлення нової техніки замість старих запасів, що передавалися нам. Нерідко сама адміністрація знаходила "бухгалтерські помилки" у вже раніше оголошених пакетах допомоги.

2) Диверсифікація допомоги відбувалась постійно, адже американська допомога з часом стагнувала, затримувалась, а виділені Конгресом кошти не використовувалась у повній мірі. І тому є підстави вважати, що значні обсяги передавати вже ніхто не планував.

3) У той же час розмір допомоги європейців збільшувався; вони поступово перебирали на себе зобов'язання з підтримки та розширювали власні виробництва (наприклад, 155-мм боєприпасів). Європейці мають широку номенклатуру різного роду озброєнь, але їм потрібно масштабуватись та позбавитись залежності від низки американських компонентів.

4) Боротьба можлива й уже з переданим майном – повернути ніхто не вимагає й не зможе. Проблема в іншому, а саме у підтримці належного стану існуючого обладнання та його ремонті. Проте ми не самотні в цій ситуації – вся Європа стоїть перед стратегічним викликом зменшення залежності від американської зброї та її самостійного обслуговування. Рішення, напрацьовані великим конгломератом європейських оборонних агентств, будуть розповсюджуватися й на нас (наприклад, подолати проблему з припиненням підтримки комплексів радіоелектронної боротьби на F-16).

5) Не дивлячись на те, що повного еквіваленту Starlink наразі не існує, замінювати його й воювати далі цілком реально. Є європейські ініціативи, що потребують дофінансування й можуть виступити альтернативою. Але наш ворог так само активно користується старлінками, тож він також постраждає від подібного рішення, якщо воно буде.

6) Поле бою від початку війни змінилося вже не раз, й наразі найбільша кількість уражень відбувається засобами, що не залежать від поставок США. Європейські інвестиції у наші дрони зможуть істотно підтримувати боєздатність.

Проте не одними тільки колишніми та поточними союзниками. Є ще наш кровний ворог – Російська Федерація. Поки ми вирішуємо, які угоди підписувати з американцями, росіяни продовжують наступати, не рахуючись з втратами. У них один інтерес – знищення або максимальне послаблення української держави перед черговою спробою захоплення. Ворог вже не такий сильний, яким був на початку війни, він виснажує свій потік добровольців та вперся в стелю виплат, а бази зберігання бронетехніки стрімко пустіють. РФ не залишає нам іншого вибору, окрім як продовження спротиву всупереч обставинам – так само, як було на початку війни. Й так само як на початку війни наш ворог — сп'янілий від власної гордині. Не виключено, що через це РФ не зможе встановити дружні стосунки з адміністрацією Трампа, припуститься фатальних помилок, й цим поставить хрест на спробах нав'язати шантажем невигідний для України мир. Це дасть нам можливість вийти з поточної ситуації так, щоб поточний уряд США більше не заважав. Зрозуміло, що про будь-яку серйозну допомогу можна забути, але, якщо вийде зберегти комерційну співпрацю з американськими виробниками зброї, ми зможемо уникнути основних ризиків.

В кінцевому підсумку, не дивлячись на мільйон проблем, жодна з них не руйнує повністю нашу боєздатність й не робить спротив неможливим. Війна не закінчується: у нас залишається ресурс, союзники, кадри, що вбивали кацапів й продовжать вбивати. Але ми зазнали підступного удару в спину, який буде коштувати нам територій, людських життів та безцінного часу. Й удар цей нанесла американська рука. Поки наше керівництво намагається "петляти" та менеджити короткострокову шкоду, відкладаючи хоча б відключення старлінків, український народ має навіки запам'ятати, що США – бридка та чужа нам держава, котра не заслуговує на довіру. Закономірно, що політики, що закликають до підкорення цьому Левіафану, мають отримати ставлення як до зрадників української держави.

[4/4]

Доля мінлива, й ми знову зіштовхнулися з трагічним для нас збігом обставин: ±1,5% на виборах на іншому континенті й ми мали б зовсім іншу реальність. Втім, тепер маємо виходити з обставин та факту недружньої адміністрації, що збирається використовувати багаторічну допомогу нам як метод шантажу заради територіальних поступок. Це – черговий виклик нашій державності та нашому праву на існування, й нам доведеться стати сильнішими, щоб пережити й його.
Проте це випробування відкриває вікно можливостей. Ми більше не живемо в епосі, де стоїть питання прийому нас в НАТО, відтерміноване в безкінечне майбутнє, адже США самі руйнують альянс та більше не збираються захищати своїх минулих союзників. Заокеанська ядерна парасоля зникла, й ми знаходимось в реальності, де Європа залишилась наодинці з Росією. Саме це відкриває шлях до майбутнього України як гаранта континентальної безпеки, котрий потребує Європу так само, як Європа потребує його. Але, що більш важливо, відкриває шлях до глобалізації конфлікту з подальшою пацифікацією Росії та справжнім завершенням війни. РФ більше нічим не стримується для агресії проти послаблених європейських країн, що приведе нас в цікаві обставини.

Нам доведеться витримати ці виклики, щоб отримати солодкі плоди перемоги. Ми наближаємося до виконання нашого Manifest Destiny.
Ніхто не казав, що буде ставати тільки легше.

Одна з найцікавіших ознак світу, який будують Путін і Трамп – правда не має значення.

Спецпредставник Трампа Стів Віткофф заявив, що Зеленський надіслав Трампу «листа з вибаченнями». Звідки він це взяв? Бо про це сказав сам Трамп, виступаючи в Конгресі.

Там же Трамп процитував цей «лист» – дослівно пост Зеленського в твіттері. І тут 2 варіанти:
1. Або Зеленський непублічно надіслав офіційного листа з вибаченнями;
2. Або вони назвали пост Зеленського «листом».

Вибачень в пості не було. Там взагалі не було жодної нової тези. Зеленський написав все те саме, що говорив давно і не раз, зокрема і на зустрічі в Овальному кабінеті.

Але Трамп сказав, що був лист з вибаченнями – отже, він був. В реальному світі його з ймовірністю в 99,9% не існувало, бо інакше Білий дім з ймовірністю в 99,9% його би оприлюднив.

І це не має жодного значення, як і кількість жертв у війні, суми допомоги США чи хто розпочав цю війну.

Приклад з листом – дрібничка, але ж яка показова.

Держсекретар США Рубіо заявив, що його країна не надаватиме військову допомогу росії.

Водночас він зазначив, що Україні та рф необхідно буде піти на поступки. Також Рубіо додав, що майбутні переговори з Москвою повинні з’ясувати, на які поступки росія готова піти.

Крім цього, держсекретар сказав, що ймовірна пропозиція України щодо часткового припинення вогню «багатообіцяюча».

«Я думаю, що обидві сторони повинні прийти до розуміння того, що військового вирішення цієї ситуації не існує. Росіяни не можуть завоювати всю Україну, і очевидно, що Україні буде дуже важко в будь-який проміжок часу змусити росіян повернутися туди, де вони були у 2014 році», – наголосив він.

Дякую

Коли він був в Києві теж був обстріл, але російські ракети належать до великої російської культури, тому замість засудження може бути тільки захват.

Завжди знав, що в Києві можна знайти будь-яку хуйню на будь-який смак і збочення, але щоб настільки — столиця не перестає дивувати

Домовлялись, що якщо відео набере 5 000 переглядів — зробимо другу частину. Зібрали 20 000, тому з паном Назаром виконуємо.

Дивитись тут

З росіянами за цей час уже закінчили зустріч. Не знаю, добре це чи погано.

https://t.iss.one/gruntmedia/53051

Україна погодилася на 30-денний режим припинення вогню за умови, якщо на це піде і росія.

Також США мають скасувати паузу в обміні розвідданими та відновлюють безпекову допомогу Україні.

Наша пропозиція була в тому щоб припинити взаємні обстріли в повітрі, на морі і по енергетиці, але щоб сухопутні бої продовжувались. Не думаю що вийшли би за межі цього. Але сформульовано дійсно дивно.

Далі буде одне з такого:
1. Трамп тисне на русню, щоб вони погодились
1.1. Русня не погоджується —> їх карають (не вірю)
1.2. Русня погоджується з жирними умовами —> заходять на безкінечне коло обговорень (ймовірно)
1.3. Русня погоджується, щоб не виглядати вармонгерами —> припинення обстрілів (не вірю)
2. Трамп не тисне на русню, але знижує тиск на нас до наступного каменю спотикання (ймовірно)
3. Трамп продовжує єбашить нас і лизати русню —> виглядає повним довбойобом і російським проксі, втрачає рейтинги, отримує критику респів, ще більше консолідує Європу (вірю)

Безпрограшна партія. Тупо поставили шах обом дідам. Гросмейстери.

Гончаренко там сьогодні кричав, що влада нас зливає, тому що не хоче миритись зі США і треба негайно налагодити відносини.

Зараз фіксуйте пліз коли почне нити, що влада нас зливає і прогинається під капітулянтські умови Вашингтона.