#china #culture

Цікавий факт, який не зовсім очевидний для людей, що тільки нещодавно познайомились з китайськими дорамами - більшість з них переозвучені. Тобто так, ми чуємо не реальні голоси акторів, а голоси акторів дубляжу.
На це у китайської дорамоіндустрії є цілий ряд причин.

Причина перша - мова. Точніше, мови.
Те, що нам відомо як "китайська мова", то насправді путунхуа - стандартизована, офіційна мова КНР, яка базується на пекінському діалекті мандарину. А мандарин (вірніше, вісім його великих діалектів) розповсюджений на півночі КНР. На півдні свої діалекти, деякі з них настільки відрізняються від путунхуа, що фактично є окремими мовами - наприклад, кантонський діалект, він же мова юе. І це ще не кажучи про діалекти інших частин Китаю.
Основна проблема в тому, що ці мови та діалекти можуть відрізнятись настільки сильно, що носії різних діалектів не розуміють один одного в усному мовленні.
До речі, це також є причиною прокляття всіх інтернет-піратів - "китайські саби, жорсткі, не вимикаються". Ну вибачайте, китайці субтитрують просто все.
Бо письмова мова у всіх цих діалектів, власне, однакова - це ієрогліфи (про різницю між традиційними та спрощеними ієрогліфами я розкажу якось іншим разом).

Причина друга. Стандарти та цензура.
Власне за стандартами китайського телебачення у кадрі має звучати саме путунхуа. Але актори можуть бути родом з різних провінцій Китаю, з Тайваню, з інших країн. Навіть якщо вони вільно розмовляють путунхуа, у них може бути помітний акцент.
Звичайно, в цьому є і дуже серйозний політичний момент. Китай, як велика колоніальна імперія (під прикриттям комуністичної ідеології, так) дуже любить стандартизувати, а не підтримувати різноманітність.

Причина третя. Недостатня кваліфікація акторів.
Китайська телеіндустрія працює з дуже великим навантаженням, і зараз все частіше з'являються актори, які не вчились гарно говорити. Вони можуть добре грати, рухатись в кадрі, достовірно вживатись в ролі - але з вимовою в них може бути не дуже добре.

Причина четверта. Фоновий шум.
Як я сказав вище, навантаження китайської телеіндустрії настільки велике, що на одному і тому ж великому знімальному майданчику можуть знімати щось костюмне - та дораму про японо-китайську війну. Плюс багато таких майданчиків відкриті для екскурсій, що додає зайвого шуму.

На завершення - знайшов для вас невеличке відео, де носії різних китайських мов та діалектів говорять одні і ті ж слова та фрази.

https://youtu.be/rwA7IBTYnHQ

#korea #music

Моя улюблена корейська співачка Ahn Ye Eun випустила новий гарний трек - разом із Woo Ye Rin.
Трек вийшов досить плавним та романтичним, але чимось зачепив. Скоріш за все, фішкою Ahn Ye Eun - симфонічністю та загальною складністю аранжування (дуже люблю її композиторські рішення).

Burn Like A Star: Spotify / YouTube

#music #china #culture #MDZS

Якщо ви знайомі з новелою чи дунхва "Засновник темного шляху" або з дорамою Untamed - то, звісно, знайомі з флейтою Вей Усяня, Ченьцин.

Цей інструмент називається діцзи (dizi / 笛子) і відноситься до дерев'яних поперечних флейт.
Характерною його особливістю є специфічний вібруючий, з легким дзижчанням звук. Досягається цей ефект дуже цікавим способом - на діцзи є спеціальний отвір, який заклеюється дімо - тонким бамбуковим папером. Шматочок паперу саджається на деревний клей. Цей клей дуже легко змивається водою - тому що бамбуковий папір треба постійно міняти.

І, до речі, якщо пам'ятаєте епізод з дорами, де Вей Усянь під зливою дає прочухана Цзиням, звільняючи полонених Венів... то, ну, я вас розчарую. Від такого дощу мембрана миттєво перестає працювати. Зі свого досвіду скажу - вона намокає та втрачає свої можливості навіть при зміні вологості повітря.
Але у випадку з Ченьцин, думаю, можна списати на те, що вона є могутнім темним артефактом, що їй якийсь там дощик.

Якщо ви ніколи не грали на духових інструментах - а особливо на поперечних флейтах, - то освоїти діцзи буде не дуже легко. Втім, основна проблема - це навчитись в неї правильно дути, а на ютубі багато навчальних відео.
Купити діцзи легше, ніж інші китайські музичні інструменти. Вона коштує на аліекспресі не дуже дорого, і я покладу в коменти посилання на надійний магазин. Але якщо вирішите купити її собі - раджу одразу ж в комплекті брати запас бамбукового паперу та клей.
Діцзи має сталий стрій, і чим нижче базовий тон - тим більша сама флейта. Найнижча, яку я бачив у продажу - Bass F, і довжиною вона в 1 метр. Я взяв собі флейту зі строєм E, це середній варіант - хоча іноді думаю, що треба було взяти трошки нижчу.

Схожа флейта є і у корейців, називається вона daegeum. Хотілося б потримати її в руках, але поки що не довелось.

А на слайдах - власне як виглядає дімо та споряджена для гри моя флейта - і, для порівняння, як клеїти дімо правильно (у цього недолугого музиканта надто криві руки).
А також - як відрізняються за розміром небасові, звичайні діцзи — від C до A#.
Я хотів ще записати відео, як звучить діцзи в руках початківця, але пожалів нерви сусідів під час повітряної тривоги.
Тож якось іншим разом, а зараз додаю відео, як звучить діцзи в руках професіонала.
Інджой!

Wu Ji (The Untamed) flute by Chen Yue

Знайшов чудовий україномовний канал з усілякою інформацією про дорами та лакорни, і хочу порекомендувати його вам.
Дуже цікаві розбори, багато інфи про акторів, огляди і всяке інше.

💜Ми канал про цікавинки азійського кінематографу💜
.
.
Тут ви знайдете:

- рекомендації дорам/лакорнів;
- розбори до серіалів;
- знайомства з крутими акторами/акторками;
- веселі реакції;
- нарізки під українські пісні;
- мемаси;
- та просто однодумців з якими можна поговорити.

Посилання:
https://t.iss.one/moonisbi

Навігація каналом:
https://t.iss.one/moonisbi/357

#c_drama #AshesOfLove #рецензія

Романтичні мелодрами - це ну зовсім не мій жанр. Тож я мало не відклав Ashes of Love / 香蜜沉沉烬如霜 кудись у хвіст свого списку дорам на перегляд. Але в якийсь момент дуже захотілось відволіктись на щось, що виглядає як романтичні рожеві шмарклі.
Ну що ж, я дуже люблю, коли приємно помиляюсь в таких речах.

Синопсис дорами виглядає досить просто: є дурненька гарненька дівчинка, є два сини імператора, що в неї закохуються, класичний любовний трикутник. І все це в антуражі жанру сянься - небожителі, демони, магія та дива, прекрасні пишні костюми та не менш прекрасні пишні інтер'єри. А, ще чарівний Ло Юньсі в ролі старшого принца, дракона, та суворий Ден Лунь в ролі молодшого принца, фенікса, наступника свого батька. І талановита Ян Цзи в головній ролі. Все це виглядає красиво, але ну, не серйозно.

Насправді це велична та важка повість про несправедливість світу, про шлях до влади, про її тягар, про ціну бажань, про самотність, про необхідність робити найкращий із поганих виборів, та про помсту, яка не приносить ніякої радості. Чи відповідають діти за гріхи батьків? Де закінчується помста? Чим ти готовий заплатити за те, щоб твоє бажання збулося?
Правда, на фоні цієї повісті навіщось розказують історію про кохання головних героїв, але вона хоча б дає привід для подій, що розгортаються.
Це, мабуть, перший серіал з тих, що мені довелось бачити, де мені ніц не подобаються головні герой та героїня. Їх грають круті актори, у цих персонажів міцна логіка, вони глибокі та неоднозначні - і це робить їх цікавими, незважаючи на фейспалми, які я регулярно робив під час перегляду. Головна героїня не бажає (здатна, але саме не бажає) подивитись хоча б на декілька кроків уперед. Головний герой - улюблений син своїх батьків, поцілований в тім'ячко життям, і не здатний відрефлексувати свої привилеї.
Втім, персонаж Ло Юньсі періодично також додає жару своїми рішеннями.
Окремо скажу про Ло Юньсі, тому що його персонаж виглядає справжнім головним героєм цієї історії. Він царює в кадрі, коли потрапляє до нього - і маю сказати, що цей актор просто народжений для костюмних дорам (на відміну від дорам про сучасність). Можна витягнути хлопчика з балету, але витягнути балет з хлопчика - неможливо, і це помітно в кожному його русі.
А ще між трьома центровими персонажами є потужна хімія, і це витягує навіть ті моменти, де хочеться закричати "Та що ж ти робиш, ідіот/ідіотка!".

Ритм дорами досить тягучий - але без довгих провисів, які змушують занудьгувати. Час від часу відбувається оце-так-поворот, і з сюжетної шафи з гуркотом вивалюється черговий скелет з минулого Небесного імператора чи його дружини, імператриці.
Дуже багато персонажів другого плану - але враження статистів від них немає. У них свої історії, іноді прекрасні до болю, іноді дуже сумні. Вони живі та яскраві.
Що окремо радує, Ashes of Love вдалося уникнути вічної біди довгих китайських дорам - провису динаміки в середині історії.
Саундтрек просто неймовірно гарний, і головною його перлиною є пісня Upwards to the Moon. Вона засіла в моєму плейлисті явно дуже надовго.

На жаль, українською Ashes of Love ніхто не перекладав. Втім, вона є на Netflix з англійськими субтитрами, і, здається, навіть доступна на YouTube.
Я ще рік тому скачав її десь на торентах з ру-сабами (не дуже високої якості), вже навіть не пам'ятаю де. Сподіваюсь, що хтось з укр-сабберів все ж добереться до цієї чудової дорами.

Отже, чи раджу я подивитись цю дораму? Однозначно. Це прекрасний зразок жанру сянься, це точно не прохідне "мило", і я не пожалкував ні хвилини, що витратив на неї час.
В моєму особистому рейтингу: 9 з 10.

#c_drama #AshesOfLove #trailer

Трейлер — традиційно для китайських дорам дуууууже довгий )

https://youtu.be/-oSUun-c6vU

#china #history

- Я дивлюсь історичну китайську дораму і не розумію. Чому у них кронпринц не найстарший серед принців?!

Люди, виховані на європейській культурі та історії, при знайомстві з китайськими історичними дорамами можуть піймати легкий когнітивний дисонанс - як одна моя знайома, яка задала мені це питання. Я ж сам не міг зрозуміти, чому як не подивишся - кронпринц не обов'язково найстарший, найрозумніший, нахитріший, чи син імператриці, чи син коханої конкубіни. Чому?
Я розібрався, тож трошки розкажу про це.

Річ у тому, що в імператорському Китаї ніколи не було сталої традиції престолонаслідування, хоч трохи схожої на звичну для нас. Кронпринца, свого наступника, завжди вибирав імператор на свій розсуд.
В принципі, полігамія - досить звична для давнього Китая штука. Та на відміну від звичайних людей, імператор міг мати не просто декілька дружин - він міг мати дуже багато дружин та конкубін-наложниць. І лише одну імператрицю.
Всі ці жінки, звісно, жили в імператорському палаці без можливості вільно виходити і взагалі вільно та на свій розсуд зустрічатись з іншими чоловіками, крім самого імператора. Причина цьому була дуже проста: кожна дитина, яку народить така жінка, вважалась дитиною імператора. Положення жінок в імператорському гаремі зазвичай мало строгу ієрархію - імператриця, дружини, конкубіни, і ой хто це така, якась служниця.
Принци та принцеси отримували свій порядковий номер в залежності від порядку народження - статус матері на це ніяк не впливав. Син нікому не відомої конкубіни, якщо він народився раніше за сина імператриці, все одно був за нього старшим за віком, і в ієрархічній конфуціанській системі ігнорувати старшинство було немислимо.
Системи нумерації були незалежними одна від одної - принців рахували окремо, принцес окремо. З нумерації випадав лише кронпринц - він вже ставав хазяїном Східного Палацу, а не п'ятим чи десятим принцем. Втім, якщо він втрачав цю посаду, то номер собі повертав (навіть якщо втрачав посаду разом з життям).
Статус матері впливав на положення дитини - але і сам факт наявності дитини впливав на положення матері. Тож досить звичною штукою було усиновлення - навіть імператриця могла всиновити сина наложниці, якщо була бездітною. Або просто щоб мати більше "своїх" синів.
На позиції кожного принца впливала не стільки родовитість походження матері, скільки підтримка, яку могли йому виявити (і виявляли) материні родичі. Про клановість та принцип "сім'я понад усе", через що так ставалося, я розповім якось іншим разом.
Звісно, з такими практиками звичною ситуацією була наявність у імператора цілого табуна принців. І гіпотетично кожен з цього табуна мав право посісти трон після свого батька. А враховуючи, що імператор у будь-який момент міг позбавити кронпринца його статусу, досить логічним розвитком подій була власне смерть імператора або просто його відсторонення силами кронпринца.
Тому найкращою стратегією для імператора раз у раз виявлялась така: зробити кронпринцем середнячка серед своїх синів, і далі дозволити їм конкурувати за статус кронпринца між собою.

Втім, час від часу деякі імператори, бажаючи правити якнайдовше, робили своїм наступником когось з наймолодших синів, зовсім дітей, найчастіше від найбільш улюбленої конкубіни, ще й на старості своїх літ - і це не раз приводило до ситуації, коли на троні опинялась дитина... а потім починався очікуваний для такої ситуації розгардіяш в країні. Наприклад, саме через таку ситуацію полководець Чжао Куаньїнь захопив трон Північної Чжоу та став засновником імперії Сун.

Приблизно так.