​​Березень у віршах

Про авторку цього вірша відомо дуже мало. Маріанна (також Мар’яна) Хмарка виступала переважно як перекладачка і переважно з італійської, хоча перекладала також із білоруської й російської і, навпаки, з української на російську. У її доробку переклади Ади Негрі (вийшла окрема книжка «Вибрані поезії», 1931), Габріеле д’Аннунціо, Лудовіко Аріосто, Джакомо Леопарді, Торквато Тассо, Карло Гольдоні, Альфонса де Ламартіна.

В антології «Розіп’ята муза» Юрій Винничук у біографічній довідці вказав, нібито Хмарка «на початку війни була звинувачена в шпіонажі і репресована». Жодних даних про це немає, натомість в антології вже не раз виявляли людей, які не зазнали арештів і взагалі померли своєю смертю. Тим паче в архіві канадського письменника Петра Кравчука зберігається текст комедії Гольдоні «Кав’ярня» і перекладі Хмарки, датований жовтнем 1951 року.

Власних віршів Хмарки відомо дуже мало, цей один із них.

Маріанна Хмарка
БЕРЕЗЕНЬ

Я переміг жорстоку владу стужі,
Струмком біжу: веселий ллється дзвін.
Гаптує сонце золотом калюжі,
І вітер вітром креше навздогін.

Я чую: десь росте новітня змога.
Вже прозелень упала на лани.
Над нами плещуть крила перемоги
Вселюдської весни.


Назву газети, рік і число чомусь не записано(
Ілюстрація з журналу «Всесвіт»: Наум Соболь. «Вуличний фотограф». 1927.

#наші20

«Лицо достаточно известное»

Характеристика завідувача кафедри проф. Олександра Білецького на вступника в аспірантуру Поліщука Валер’яна Львовича.

Результат: прийняли.

#наші20

130 років Івану Дніпровському

9 березня — день народження Тараса Шевченка, українського футуризму й Івана Дніпровського (1895–1934).

В інтермедії «Літературного ярмарку» якось наводили грайливий список авторів:
«...ще раз нагадуємо, що в альманасі Акційного товариства “Ярмарок” беруть участь такі першокласні майстри своєї справи: Золотий Півник у синій свитці наопашки; Микола Гофман; Теодор Амадей Бажан; Уот Поліщук; ... Майк Сервантес; ...».
І хто був у цьому переліку наш ювіляр? Г. Мейрінк Дніпровський. Загадково, правда?

Про Дніпровського мало пишуть, мало згадують, мало перевидають. Усі згадки — переважно в контексті дружби з Миколою Кулішем, участи у ВАПЛІТЕ та архіву, який зберегла вдова письменника. Як людина, яка «встигла» померти своєю смертю, він мало цікавить упорядників «розстрільних» антологій про наші 20-ті.

То чому ж його назвали Майрінком?

За кілька днів — анонс загадкової книжки Дніпровського, чекайте!

Портрет Івана Дніпровського роботи Анатоля Петрицького.

#наші20

Бланк і штамп літературної організації «Західня Україна»

Лист до Харківського міського банку за підписами Мирослава Ірчана і Павла Гірняка. 19 травня 1931 року

Джерело: ЦДАМЛМ

#наші20

«Літературний архів»

Відтепер наші 20-ті ще й у серії «Літературний архів» видавництва Osnovy Publishing.

- Іван Дніпровський. «Літературні стрічі»: щоденник, спогад про Миколу Хвильового «Портрет м’ятежника». Тексти, які понад півстоліття пролежали в архіві та в шухляді з подвійним дном письмового столу Дніпровського.

- Юрій Смолич. «Розповідь про неспокій: дещо з книги про двадцяті, тридцяті роки в українському літературному побуті». Із фрагментами з перших трьох редакцій, які Смолич видаляв, щоб опублікувати нарешті свої мемуари.

- Вероніка Черняхівська. «Записки червоної куропатки». Щоденники богемної поетки й перекладачки, доньки Людмили Старицької-Черняхівської, шкільної учениці Миколи Зерова, подруги Валер’яна Поліщука.

#наші20
#літархів

​​Ліпе Резнік
ОСІНЬ
(Вільний переклад)

Осінь. Ранок. Сонце та іній.
Впали дахи в тьмяно-срібну досаду.
Небо сліпуче, холодне, ще й синє.
Теплим заледве повіє від саду.

Ясно і морозно, дзвінко над краєм.
Ще один день — в битії перед очі —
нам усвідомити. Всесвіт розкраєм,
те, що було, процідить ми охочі.

Листя, мов дні, — золотавий листóпад,
давнього сміття осіннії матові гами.
Днів моїх злеглість — минулого опад —
я розгрібаю своїми ногами.

Випала ж ясність: що сонце і осінь
день кришталевий шліфують на вітрі...
Пружна земля, — і такая там просинь! —
Шлях я свій бачу — правдивий, нехитрий.

Переклад з їдиш Павла Тичини

Торік у березні тут був сезонно доречний вірш Ліпи Резніка «Березіль», але тоді не було фото автора. Тепер же у нас є і фото, хоч і в поганій якості, бо архів виклав його без можливости скачати( А вірш про осінь. На жаль, Ліпу Резника перекладали мало. Тичина тільки ці два вірші й переклав.

#наші20

Василь Чумак
БЕРЕЗНЕВИЙ КАЛАМУТ

(З РАНКОВИХ НАСТРОЇВ)

Розірвала краля-мавка
лляно шитий гомін-жгут:
плине зграйно, плине плавко
березневий каламут.

В перебіжнім шумовинні
ланки — бризки марсельєз:
хай загине, хай загине
мрійновтома сонних плес.

В сонце цілять стріли-трави,
сонце — в трави й буйний ґрунт.
Зручно, просто керму праве
березневий каламут.

Портрет Василя Чумака роботи Івана Падалки.

#наші20
#ТижденьПоезії2025

​​Помилки Пролітфронту
(зроблені до заснування Пролітфронту)

19 січня 1931 року літературна організація Пролітфронт здалася. Офіційно цього дня відбулися загальні збори Пролітфронту «у справі консолідації сил пролетарської літератури». Насправді це означало саморозпуск організації. У резолюції зборів, опублікованій у «Літературній газеті», сказано, що Пролітфронт розформовано, а списки колишніх членів передано на вступ до ВУСПП. Під резолюцією стоїть 35 підписів і стільки само людей, охочих вступити до лав одвічних ворогів — ВУСПП. Серед них Микола Хвильовий, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Петро Панч, Аркадій Любченко, Юрій Яновський, Остап Вишня та інші.

Звісно, у розлогій резолюції пролітфронтівці мусили каятися в різних гріхах і вдаватися до обов’язкової тоді самокритики. Цікаво, що з конкретних книжок вони вважали своїми «помилками». Далі — цитата.

Пролітфронт не зміг піднестись на височінь принципової критики дрібнобуржуазно-націоналістичних творів деяких членів своєї організації, як-от, скажімо, «Народній Малахій» М. Куліша. Пролітфронт не викрив і не скритикував політичної суті «малахіанства», не боровся проти окремих дрібнобуржуазних творів І. Сенченка (наприклад «Записки Холуя»), нарешті проти Сенченкового «маринізму». Пролітфронт засуджує також помилку журналу «Пролітфронт», що його редакція не виправила того місця в статті т. Сенченка, де автор через безвідповідальне нехлюйське поводження з цитатами рекомендує від Леніна читачам усе, що написав Плеханов як найкраще у всій міжнародній літературі марксизму, пропустивши слово «з філософії». Крім того, Пролітфронт засуджує в цій статті неправильний термін т. Сенченка «марксо-дарвінізм».

Пролітфронт не скритикував помилки т. Ю. Яновського в його романі «Майстер корабля», в якому не тільки виявлено захоплення формалізмом, але й нема чіткого класового настановлення та правильного трактування національного питання.

Так само Пролітфронт не виступив проти ідеологічних хиб книжки т. О. Копиленка «Твердий матеріал» та «Визволення».

Так само організація не засудила ідеологічно хибних тверджень т. Масенка в його листі до т. Сенченка («Літературний ярмарок»), не засудила також і його вірша «Лобне місто», де автор про розгромлену троцькістську опозицію писав таке: «серце не громадянина, а поета, жаліє їх, неправих і упертих».

Пролітфронт не засудив помилкових позицій т. Фельдмана в літературно-політичних питаннях єврейської пролетарської літератури та помилок у кваліфікації правої групи українських літераторів у передмові до антології «Українська проза в єврейських перекладах».

Вказуючи на ці помилки, Пролітфронт одночасно зазначає, що цих помилок т.т. припустилися ще до утворення організації Пролітфронт. Пролітфронт уважає також за велику помилку те , що організація не відмежувалася рішуче від «Літературного ярмарку», що в останній книзі його рекомендувалося читачам передплачувати й читати новий журнал — «Пролітфронт».

Насамкінець нагадую, що роман «Майстер корабля» вийшов у серії «Vivat класика» і його можна купити і переконатися в неправильному трактуванні національного питання та захопленні формалізмом.

Найчастіше згадуваний тут Іван Сенченко — найбільша інтрига наших 20-х. Улюблена стаття про нього — це лише початок, але інтригу ще тримаємо.

Так само з Олександром Копиленком, чекайте на роман і на оповідання.

А розлогу й цікаву, сподіваюся, розмову про Тереня Масенка можна послухати на ютубі.

#наші20

28 березня — день народження
Олекси Слісаренка
(1891–1937)

Стаття про нього для проєкту «Сандармох. Незабуті імена» на сайті «Локальної історії».

https://sandarmoh.localhistory.org.ua/slisarenko

#наші20

​​Останній вірш про березень

Останній, тому що завтра квітень. І це буде вірш Еріха Мюзама (1878–1934), німецького поета й драматурга, мистецької богеми, політичного анархіста, одного з перших очільників Баварської радянської республіки. Хоча Червона Баварія, як називав її Йогансен, проіснувала лише місяць, у ній устигли змінитися уряди. Мюзам був у першому, який керував республікою шість днів. Депутатом солдатських БРР обирався й Адольф Гітлер. Після повалення республіки Мюзама заарештували і засудили до 15 років ув’язнення. Гітлеру вдалося уникнути розстрілу.

Звичайно, Мюзам був постійним героєм радянської пропаганди. У тюрмі він написав п’єсу «Юда» (1920), яка вже 1923-го вийшла українською мовою в перекладі Майка Йогансена. А вже за рік Мюзама звільнили за амністією. За цією самою амністією на волю вийшов організатор «пивного путчу» Адольф Гітлер.

У цей час у Берліні перебували троє українських письменників, які брали участь у демонстрації, що вітала звільненого з тюрми Мюзама. Двоє з них описали цю зустріч у своїх репортажах.

«Вже сьома година, треба поспішати на демонстрацію. Сьогодні ж робітництво зустрічає випущеного з тюрми їхнього поета.
Ми теж поспішали. Ще по чашці чаю — і гайда.
Євген хекає й одкашлюється, одкладаючи на бік альбом.
Валер чмихає носом і нервово одкидає вилами пальців волосся на голові, що пасмами лізе з лоба.
А Павло, пальчиками тендітно поправляє пенсне, що чомусь в час розмови зсовується з носа.
Чудасія! Всі нервуються!»

У березні 1933 року Мюзама схопило гестапо, і після півтора року катувань 55-річного письменника вбили в концтаборі.

Еріх Мюзам
БЕРЕЗЕНЬ

Нічний сніг вулицю фарбує у блакить.
Здіймається ліс чорно при дорозі,
Галуззя голе простяга в погрозі —
Мов зброя з форту зворожнілого стремить.

Хто снігу тут вогкого нагромадив?
Хто в небо стільки сірого убгав,
Заблудлу ногу налякав і зрадив,
Аж в остраху тепер сторожко сновига?

То березень. Грозить і давить владно.
То всесвіту вагітність неминуча.
То розколов весняний випар чадний
Зимову тугу, смертну та рипучу.

(Пер. з нім. Іван Кулик)

Фото з журналу «Глобус», № 1 за 1925 рік.

#наші20