Літо
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча,-
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!
Олена Телїга.
Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Телїга.
Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить!
П'яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, як свіча,-
І тремтить схвильоване колосся,
Прихилившись до мого плеча.
В сотах мозку золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить!
І за те, що стільки уст палило
І тягло мене вогнем спокус,
І за те, що замінить не сила —
Ні на що — твоїх єдиних уст!
Олена Телїга.
Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Телїга.
#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
1.
В віконци сама лиш сидїла
І наче ягíдка була,
В очицях синь неба краснїла,
Грудь крилась у бíлє рубця.
Дві рожі пишались в волосю:
Червона і біла як снїг;
А котик-пещоха дві коси
Негречний собою прилїг.
Сидїла так може годину —
Я бачив ті очі, той рай,
Смотрив я на личко дївчини
Крізь листя зелений розмай.
Звернула ті сині очицї
На неба широке русло;
Щось мрака явилась на личку
І сумом покрилось чоло.
І вийшов з зелени, з гущави
І станув так просто вікна
І впив ся в ті очи слезаві,
Хтїв хмари прогнати з чола.
Узріла недобра — зжахнулась;
І чим я хоч погляд дістав,
Лиш біла суконка майнула,
А котик лиш моркнув: — мі-яв!
Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
1.
В віконци сама лиш сидїла
І наче ягíдка була,
В очицях синь неба краснїла,
Грудь крилась у бíлє рубця.
Дві рожі пишались в волосю:
Червона і біла як снїг;
А котик-пещоха дві коси
Негречний собою прилїг.
Сидїла так може годину —
Я бачив ті очі, той рай,
Смотрив я на личко дївчини
Крізь листя зелений розмай.
Звернула ті сині очицї
На неба широке русло;
Щось мрака явилась на личку
І сумом покрилось чоло.
І вийшов з зелени, з гущави
І станув так просто вікна
І впив ся в ті очи слезаві,
Хтїв хмари прогнати з чола.
Узріла недобра — зжахнулась;
І чим я хоч погляд дістав,
Лиш біла суконка майнула,
А котик лиш моркнув: — мі-яв!
Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.
#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
2.
І з тої то хвилї що днини
Ставав я все против вікна,
Смотрив на те личко дївчини,
На хмари — задуму чола.
Бувало погляне на мене,
Аж серце здрогне ся цїле;
Часом же і в цвіти зелені —
Надїі — віконце вбере.
Що днини, що хвилї смілїйше
Слїдила з віконця мій слїд;
Що днини в волосє гарнїйшій
Вплїтала листочок і цвіт,
Раз тямлю, о Боже, зітхнула!
Хотїв я вклонитись єї,
Та видно, чийсь голос зачула,
І вже єй не було в вікнї.
Вітрець лиш легонькій з віконця
Дзвінкій голосочок підняв,
А котик, що грів ся до сонця,
Піднїс ся і моркнув: — мі-яв!
Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
2.
І з тої то хвилї що днини
Ставав я все против вікна,
Смотрив на те личко дївчини,
На хмари — задуму чола.
Бувало погляне на мене,
Аж серце здрогне ся цїле;
Часом же і в цвіти зелені —
Надїі — віконце вбере.
Що днини, що хвилї смілїйше
Слїдила з віконця мій слїд;
Що днини в волосє гарнїйшій
Вплїтала листочок і цвіт,
Раз тямлю, о Боже, зітхнула!
Хотїв я вклонитись єї,
Та видно, чийсь голос зачула,
І вже єй не було в вікнї.
Вітрець лиш легонькій з віконця
Дзвінкій голосочок підняв,
А котик, що грів ся до сонця,
Піднїс ся і моркнув: — мі-яв!
Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.
Мій друже, я дамно Вам не писала.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.
Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.
І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.
Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки в журбі —
У своїх вам не видко деревця.
Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.
Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.
Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.
Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.
І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.
Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки в журбі —
У своїх вам не видко деревця.
Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.
Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.
Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.
Ліна Костенко.
#вІрші, #Костенко, #інтимне.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.
Ліна Костенко.
#вІрші, #Костенко, #інтимне.
Я чую на собі Ваш зір,
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.
Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.
Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?
#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.
Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.
Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?
#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.
До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
Сапфо.
Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Сапфо.
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
Сапфо.
Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Сапфо.