От яка має бути морва.
#природа #видивка

Ловіть пакунок україньских налїпок!
У нїм миле все: обійми, соромнязливість, підбадёрёванє, навіть злість. Збережіть, раптом знадобить ся, 😉.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
1.

В віконци сама лиш сидїла
І наче ягíдка була‌,
В очицях синь неба краснїла,
Грудь крилась у бíлє рубця.

Дві рожі пишались в волосю:
Червона і біла як снїг;
А котик-пещоха дві коси
Негречний собою прилїг.

Сидїла так може годину —
Я бачив ті очі, той рай,
Смотрив я на личко дївчини
Крізь листя зелений розмай.

Звернула ті сині очицї
На неба широке русло;
Щось мрака явилась на личку
І сумом покрилось чоло.

І вийшов з зелени, з гущави
І станув так просто вікна
І впив ся в ті очи слезаві,
Хтїв хмари прогнати з чола.

Узріла недобра — зжахнулась;
І чим я хоч погляд дістав,
Лиш біла суконка майнула,
А котик лиш моркнув: — мі-яв!

Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.

Коли на каналú буде якесь кругле число підписників, розкажу капку про себе. Що б ви хотїли дізнати ся? Пишіть у коментарі низше.
Не бійте ся повторювати, що сказали перед вами. Так я буду знати, якою мірою се важливо або цїкаво.

Картина — «Жінка у вікнї», Якоб #Врель. #мальованє, #живопис, #ГолляндскеВідродженє.

Джон Вильям Ґодвард, «Солодке нічевє».

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #неоклясицизм, #Ґодвард.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
2.

І з тої то хвилї що днини
Ставав я все против вікна,
Смотрив на те личко дївчини,
На хмари — задуму чола.

Бувало погляне на мене,
Аж серце здрогне ся цїле;
Часом же і в цвіти зелені —
Надїі — віконце вбере.

Що днини, що хвилї смілїйше
Слїдила з віконця мій слїд;
Що днини в волосє гарнїйшій
Вплїтала листочок і цвіт,

Раз тямлю, о Боже, зітхнула!
Хотїв я вклонитись єї,
Та видно, чийсь голос зачула,
І вже єй не було в вікнї.

Вітрець лиш легонькій з віконця
Дзвінкій голосочок підняв,
А котик, що грів ся до сонця,
Піднїс ся і моркнув: — мі-яв!

Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.

«Як римлянин і муж, щомиті й щосили дбай про те, щоб, раз уже взяв щось у свої руки, — діяти з бездоганною, невдаваною статечністю і дружньою приязню, чинити гідно вільної людини й по справедливості; а зі всіма іншими уявленнями — дай собі спокій. І матимеш від них спокій, якщо кожне діло робитимеш, наче воно — останнє в житті: відкинувши всяку безтямність, всяке пристрасне відхилення від розумного вибору, всяке лицемірство, самолюбство, невдоволення присудом долі.»

#цитата #Аврелій #стоя
Марк Аврелій, «Наодинці з собою», переложив на руску Ростислав Паранько.

Мій друже, я дамно Вам не писала.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.

Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.

І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.

Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки‌ в журбі —
У своїх вам не видко деревця.

Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.

Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.

Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Винслов Гомер, «Нова новеля», 1877 р.

Кришмітки: #Винслов, #мальованє, #живопис.

Павло #Филипович. #вІрші, #зняток.

Відповідь Ольжича.

«Вітер з моря», Ендрю Ваєт, 1947.

#мальованє, #живопис, #Ваєт.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко.

#вІрші, #Костенко, #інтимне.

Я чую на собі Ваш зір,
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.

Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.

Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?

#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.

Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменці,
скибка у пазусі,
грушки у фартушку.

Осінь така мила,
осінь
славна.
Прийде, поставить:
мамо, спите?
Підведуться мати:
— Це ти, моя доню?
— Я ішла все лісом,
дуб мене за хустку,
він хотів догнати,
борщик однять!

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте? —
Бистро подивились
очі матусі,
зсунулось тіло,
звісилась рука…

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте?

#Тичина, 1921, #вІрші.

Кетрин Мерфі.

#мальованє, #живопис, #Мерфі.