Жовтокосу панну
В танець запросив.
Та як би вона не хотіла, пручалась,
Опоминалась —
Бранно схопив.

Закружляла з ним,
Дала ся в порив,
Червоний усмíх на щоках зажеврів:
Так ще ніхто
Не любив.

Се тривало миті,
Розвивались віти —
Розлéтілись кісоньки сонцем налиті,
Золотом шиті —
Вітер пустив.

#вІрші, #МарійчинаЛірика, #чИтанє, #голосівка.

Лине дрім.
Сонно обвиває
Милий дім.
Гóрич виринає, спокій наливає,
Добре в нім.

Мурли́кає килим
Барвами сосен,
Кавою вилитий.
Цвите трава золотом,
Цвитуть айстри солодом,
Цвите котик подихом.

#вІрші, #МарійчинаЛірика.

Буду стримана — буду грайлива,
Буду щира і буду тайнá,
До думок Ваших — сорококрила,
До турбот Ваших — буду земна.
Буду я і несьміла, й відважна,
Я сильнá буду, буду слабá,
Буду я, мов орлиця, поважна
І, як квітка із поля, проста.

Омаж на Роберта Третьякова

#вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Чи ж Ви не видите, як листя
соком сонця налилося,
росою вмилося,
малинним дзвоном упилося?
Кали́нові віти дрімо́тою вкриті.

Не спіть! Прокидайтесь!
Чи чуєте, вітер Вас будить
(бо холод погубить).
Кличе до праці!

Бабине літо летить на пів світа,
спомином кличе:
плетіть павутину,
в'яжіть до спочину
руки зігріти.

Кришмітки: #МарійчинаЛірика, #вІрші.

Я Вас люблю. За душеньку червону?
Чи, мо, за звíзду за яснý в очах,
Що виділись не при житті, а в снах;
За мід із рим, що тане на вустах;
За востроту ума, що не холоне
У вечори журливого полону?

За стан міцний, якого не торкалась,
За подих, що не чула на собі,
Луною відбивався в голові
І там застряг на довгі ночі, дні?
Лиш Ви утихомирили той галас,
Коли од себе вістку надіслали.

Люблю за те, що ріжні — єднако́ві,
Одні алмази маєм на основі,
Відмінні грані у тере́ні, мові.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Ви мовчите
Безжалісно і жалко¹
Над голово́ю в Вас засяє німб
От-от

Ви мовчите
Самі́ не осягнули
Яки́й то стан, що серце оповив
Знову

Ви мовчите
А може, боїтеся
Що відляка́єте той дивний чуй
Словом

І я мовчу
Сказать багато хочу
Та́ не передасть сенсорний відрух
Мова

Ми мовчимо
В єстві плекаєм
Не́рвом почуваєм — не словами
В со́бі

¹тут: гостро, разюче, як жало.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Ми дайте мент. Чи я багато прошу?
Бо мучуся з непевности в листах,
Що їми заграюся на містах,
Мов диригент. Чуття в собі поро́шу.

Єден момент! Щоб я на мить почула,
Не форму — того, хто за ньом стоїть.
Та чи не ве́рнуся до Вас я мимохіть,
Не наситившись ментом, як акула?

А може, мент Вас мучити не менше
Буде́, ніж отепер мене?
І засумує личенько ясне́
В чеканню змоги віднайти момент ше.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Мій друже, я дамно Вам не писала.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.

Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.

І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.

Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки‌ в журбі —
У своїх вам не видко деревця.

Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.

Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.

Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Я чую на собі Ваш зір,
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.

Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.

Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?

#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.