Буду стримана — буду грайлива,
Буду щира і буду тайнá,
До думок Ваших — сорококрила,
До турбот Ваших — буду земна.
Буду я і несьміла, й відважна,
Я сильнá буду, буду слабá,
Буду я, мов орлиця, поважна
І, як квітка із поля, проста.

Омаж на Роберта Третьякова

#вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Чи ж Ви не видите, як листя
соком сонця налилося,
росою вмилося,
малинним дзвоном упилося?
Кали́нові віти дрімо́тою вкриті.

Не спіть! Прокидайтесь!
Чи чуєте, вітер Вас будить
(бо холод погубить).
Кличе до праці!

Бабине літо летить на пів світа,
спомином кличе:
плетіть павутину,
в'яжіть до спочину
руки зігріти.

Кришмітки: #МарійчинаЛірика, #вІрші.

Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть...

Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ...

Павло Тичина, 1918 рік.

#вІрші, #Тичина, #клярнетизм, #враження.

Джеймс-Джозеф Тіссо, «Номер з краєвидом на гавань», 1878.

#Тіссо, #мальованє, #живопис.

Ісак Бродський, «Опале листя», 1929 рік.

#мальованє, #живопис, #Бродський.

​​Підписуйтесь на канал українськомовної студії з перекладу аніме Zetsuko production: файний переклад улюблених випусків, меми, арти, опитування та багато цікавого!

Дивіться улюблене солов'їною! 🇺🇦

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.

«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».

«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»

«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»

«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».

«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»

«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».

Леся Українка.

Кришмітки: #вІрші, #Українка.

В ореолі відблисків твого волосся
Загубилося кілька сонячних зайчиків.
Я б зловив би їх ніжним цілунком,
Та вже пізно – осінь в стосунках.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, ще у платтячку, посміхалася.
Та в очах твоїх вже зринав новий подив,
Що приносить осінніх вітрів легкий дотик.

Ти те світло збирала у жмені
І зі сміхом угору кидала
Пустотливо-багряною хмаркою
Розліталося…
Моє серце уламками.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, так щиро, сміялася
Лише в кутиках губ трохи тіней,
Передвісники справжньої зливи.

Я вже бачив весь процес втрати кольору
По листочку, по подиху, з погляду.
Десь тьмяніло і в’яло всередині,
Почуття, що раніше нас з розуму зводило.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти поволі дощем розчинялася,
Тільки постать далеко на обрії,
І вологе обличчя… то знак осені.

Автор — Ігор Тихий.

Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #ІгорТихий, #інтимне.

Кес ван Донген — «Сфінкс», 1925 рік.

Кришмітки: #Донген, #постімпресіонізм, #мальованє, #живопис.

«Я п’ю чай без цукру. Мені здається, що цукор псує весь смак. Якби я хотів пити цукор, то я би насипав цукру у воду, але я п’ю чай і п’ю його заради чаю. Мені подобається ця тендітна гіркота, яка полишається на смакових рецептора, після ковтка ледь гарячого напою — така гіркота найкраще сприймається моїм єством. Паче, коли мені було літ ще п’ять від роду, я дійсно кохав цукор у чаї, але зараз рахую це за надмірну інфантильність — дітям потрібен цукор, щоб втекти від реальності, — для дорослого такий чин є роковим...».

Богданко.

Кришмітки: #цитата, #чай, #Персик.

Оскар Кокошка, «Ліон», 1927 рік.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #експресіонізм, #Кокошка.

P. S. Уявляєте собі, експресіонізм і без надлишку темного кольору, контрастно-їдких барв та туги-журби на всьому полотні. А се точно експресіонізм?

Маєте канал?

Упевнена, серед моїх читачів є чимало творчих людей, які поширюють свої й не тілько роботи у телєграмних ресурсах. Звідси постає питання розширення авдиторії для розвитку української культури за допомогою сучасних носіїв інформації.
На допомогу молодим адміністраторам може стати проєкт ResourceNET. Він має:

🗣 бесіду адміністраторів, щоб ділитися досвідом*;
🤝 сайт-біржу, щоби купувати-продавати рекляму;
💬 чат-біржу*;
📢 канал-біржу;
🤖 бота для взаємного піару;
🗯 флудилку адмінів;
ℹ️ інформаційний канал з важливими відомостями і порадами.

*чат-біржа і бесіда адмінів закриті, звертатися до @ResourceNETBot або @young_again_vm, щоби туди потрапити.

Маю надію, сей допис допоможе розвиватися як українському медіяпростору, так і творчості моїх читачів.

Один вечір

Єдиній

1

Скільки ніжности в Ваших долонях,
Скільки зоряних в зорі казок...
Знов палаю в солодкім полоні,
Знов Сахара, жага і пісок.

Хто Ви: Борджія чи Клеопатра,
Жанно Д’Арк українських степів?
В Вашім серці — незгаслая ватра,
В Вашім погляді — зоряний спів.

2

Навколо все чуже. Чуже до божевілля.
Цей дощаний театр, злинялі лаштунки...
Впиваю запах Ваш і п’ю солодкий біль я.
Вдивляюсь в профіль Ваш укохано-тонкий.

Стискають серце знов долоні льодовиті,
І ясно мені все: в оцім людськім кублі
Знайшов я Вас, знайшов, єдиная на світі —
Лілеє білая на зламанім стеблі.

3

Рокотало в антрактах із салі,
Ми сиділи в кутку куліс.
Було ясно: давно у Версалі
Цей вечір вже був колись.

Пам’ятаєте? Клавікорди
Мелодійно вели менует,
Засвітився Ваш профіль гордий,
І в П’єро запалав поет.

Євген Маланюк. Найімовірніше, цикл присвяченій Налаті Лівицькій (у заміжжі — Холодна).

Кришмітки: #вІрші, #Маланюк, #Лївицка_Холодна, #інтимне.

Федір Кричевський, «Беатріче», 1911 рік.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #Кричевський, #руський_живопис.

Тичина читає сей вірш.