Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю

Ліна Костенко.

Кришмітки: #вІрші, #Костенко, #інтимне.

Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.

А ми минаєм... ми минаєм... так-то...
А час — це тільки відбивання такту.
Тік-так, тік-так... і в цьому вся трагічність.
Час — не хвилини, час — віки і вічність.
А день і ніч і звечора до рання —
це тільки віхи цього проминання.

Це тільки мить, уривочок, фрагмент.
Остання нота ще бринить в повітрі, —
Дивися: Час, великий диригент,
Перегортає ноти на пюпітрі.

Ліна Костенко

Кришмітки: #Костенко, #вІрші.

«А як подумать, дівчинко моя ти,
то хто із нас на світі не розп'ятий?
Воно як маєш серце не з льодини,
розпяття — доля кожної людини.

Та є печальна втіха, далебі:
комусь на світі гірше, як тобі»

Уривок з роману Лїни Костенківни «Маруся Чурай».

Кришмітки: #Костенко, #вІрші.

Прокинулась, ніяк не розберуся, —
чого я тут,
хто вбивця,
хто Маруся?

Сама від себе ще така далека,
немов оце приніс мене лелека
та й опустив у мальвах і жоржинах
на тих ранкових росяних стежинах.
І я ще, як малесеньке дівчатко,
щоранку починаюся спочатку.

Лїна Костенко, уривок з «Марусї Чурай».

Кришмітки: #вІрші, #цитата, #Костенко.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко.

#вІрші, #Костенко, #інтимне.