Вже тричі завірюхи січня
дороги в парку замели,
і очі ваші, очі вічні
для мене тричі зацвіли.

Чи нам весна судилась, любий,
чи так і буде січень, смерть?
Ви кличете на стежку згуби,
а я вже болю маю вщерть.

Ви з дальніх меж таємна з'ява,
ви втілення терпких спокус,
так солодко бринить октава
з зарозумілих ваших уст!

Так кличуть очі ваші чорні...
І відповідь моя проста:
розпалені в пекельнім горні,
горять, горять мої уста.

Наталя Лївицка-Холодна.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Лївицка_Холодна.

«Сон бабусї і внучки», Т. Г. #Шевченко, копія Брюллова, #мальованє, #живопис, #аквареля.

Галицка щедрівка, сьпіває бабця Орися.

#галицке #Орися #слуханка
@molodenjka

І сипле, сипле снїг,
Мов лебідь, ллєть ся й пада,
До ніг менї, до ніг
Ввижаєсь Ваша звада.

І усьмішка, і кров,
І сьвітло-сїрий спокій
Теплом ляга, теплом
На красно-зимні щоки.

#інтимне #вІрші #МарійчинаЛірика

III. Вітчуття
Артюр Рембо

В блакитні вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Відчує свіжість піль тоді нога моя,
Я вітру голову дозволю овівати.

Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.
В душі безмежної любові лиш припливи;
Все далі й далі, мов бродяга той, піду,
З Природою, немов із жінкою, щасливий.

#вІрші #пейзажне #інтимне #Рембо #імпресія

«До кухні ж бо звичаєвий кодекс родин дозволяє виходити в капотах жінкам, без піджаків чоловікам і незачесаним та заспаним без різниці статі. Спільність даху зближує людей не так тим, що вони можуть одне перед одним свої високі якості проявити, як тому, що незмога їм заховати брудних сторін свого життя, що, на жаль, належать до базисних. Кожне помешкання — це невеличкий гурт змовників, що мовчки дають згоду на взаємні пільги щодо пристойності, якої кожен з них уперто вимагає від того, хто вкупі з ним не має честі жити».

#цитата зо шкільного твору проґрами 11 кляси. Звідки, як гадаєте?

Родина Лесї Українки серед знайомих. Зелений Гай, 1904 або 1905 р.

Кришмітки: #знимка, #Українка, #Косачі, #Труш, #Аріядна.

Леся Українка і Марґарита Комарова, 1889 р.

Кришмітки: #знимка, #Українка, #Косачі, #Комарова.

Якбúсте прийшлú
Бим забýла всї “дóбре” і “зле”,
Всї домóви, угóди і згóди.
Бим робú‌ла велú‌ке й малé,
Гé‌йби Ви

Бим дивú‌лась, зорú‌ла, чекáла
І не вдé‌ржала пé‌ред корáлом,
Кóвдрою, тé‌плою крóви,
До зм‌óви
неглáсної стáла.

Людинá, шо ми блúзко —
неблúзко
Що і в сé‌рцї, і в мíзку й порý‌ч
Моє мóре хитáє страшú‌ско
І розбý‌рхує гé‌йби крильмú
Гé‌йби Вú‌.

#МарійчинаЛірика #інтимне #вірші

Леся Українка з родичами. Зелений Гай, літо 1906 р.
Зліва направо.

Перший ряд (сидять): С. М. Драгоманов, Олександра Шимановська.

Другий ряд (сидять праворуч): Марія Карташевська, Леся Українка.

Третій ряд (стоять): К. В. Квітка (чоловік Лесї), Олена Пчілка, Ізидора Косач, Ольга Косач-Кривинюк, М. В. Кривинюк.

Кришмітки: #знимка, #Українка, #Косачі.

«Лїтний ранок», Дмитро Левченко, поч. ХХ ст.

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #Левченко.

Дáй менї, мúлий, мýдрости.
Щобим вúйшла з водú сухóю,
З вогню‌ цїлóю,
Не побúла собі колї‌на,
А рáни гоїти мíла.

Дáй менї слéзи рáдости,
Щоб колú я когó зранúла,
Чи самá себе згрúзла, збúла,
Очистúла ся, причаї‌ла ся
До твóєго рóзуму, дóбрости.

Бережú мене, стережú мене,
В мúнї кохáй, викóхуй,
Чéсність, любóви троху —
Всьó, чого тú менї дáв,
Всьó, шо моє, щоб забрáв,
Щобим вíрна тобі, в óстрасї,
Добра жонá, Гóсподи.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #МарійчинаЛірика.

Леся Українка з родиною в своєму помешканні. Кавказ. 1911 р.

Зліва направо: Маруся, прийнята дочка Ф. Карпової, Ф. С. Карпова, Климент Квітка, Леся Українка

Добридень, читачі!

Щоб оживити каналь, я переформатую єго в осібний бльоґ. З часом стає все тяжше шукати матеріялів, які би так точно підходили до тематики, але можу дїлити ся иншими, не менч цїкавими.

Очікуйте!

Такий я ніжний, такий тривожний,
моя осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й гуля...

І хвилі моря, далекі й близькі,
мені шумлять.
Там стелить сонце останнім блиском
кривавий шлях.

Криваві пальці тремтять... О зоре,
постій, не йди!
Але шумує далеке море,
і мла... і дим...

Такий я ніжний, такий тривожний,
мов осінняя земля.
Навколо вітер непереможний
реве й гуля.

#Сосюра, 1923, #вірші.

Біла-біла.
перспектива.
#знимка

Так дивно.
Так дивно дивитись у вікно й бачити біляву білість. Що далї, то менче сїрою вона стає, та більше мокрою. І що близше ніс до вікна, то прогляднїйшою. Небо віддає сталево-блакитним, та дерева, та листє барвлять туман у жовтий, і десь посерединї він робить ся молошно-зелений.
Ах, якби я могла малювати.

Giambologna
Ratto delle Sabine (fragment)
1574-1580