Джон Вильям Ґодвард, «Солодке нічевє».

Кришмітки: #мальованє, #живопис, #неоклясицизм, #Ґодвард.

#Котик
#вІрші, #інтимне, #Масляк, #мур
2.

І з тої то хвилї що днини
Ставав я все против вікна,
Смотрив на те личко дївчини,
На хмари — задуму чола.

Бувало погляне на мене,
Аж серце здрогне ся цїле;
Часом же і в цвіти зелені —
Надїі — віконце вбере.

Що днини, що хвилї смілїйше
Слїдила з віконця мій слїд;
Що днини в волосє гарнїйшій
Вплїтала листочок і цвіт,

Раз тямлю, о Боже, зітхнула!
Хотїв я вклонитись єї,
Та видно, чийсь голос зачула,
І вже єй не було в вікнї.

Вітрець лиш легонькій з віконця
Дзвінкій голосочок підняв,
А котик, що грів ся до сонця,
Піднїс ся і моркнув: — мі-яв!

Володимир Масляк.
Більше галицких віршів.

«Як римлянин і муж, щомиті й щосили дбай про те, щоб, раз уже взяв щось у свої руки, — діяти з бездоганною, невдаваною статечністю і дружньою приязню, чинити гідно вільної людини й по справедливості; а зі всіма іншими уявленнями — дай собі спокій. І матимеш від них спокій, якщо кожне діло робитимеш, наче воно — останнє в житті: відкинувши всяку безтямність, всяке пристрасне відхилення від розумного вибору, всяке лицемірство, самолюбство, невдоволення присудом долі.»

#цитата #Аврелій #стоя
Марк Аврелій, «Наодинці з собою», переложив на руску Ростислав Паранько.

Мій друже, я дамно Вам не писала.
Скажіть, чи Ви здорові, чи живі?
Либонь, я Вам залию в комнєр сала,
Коли зачнуть ся докори мої.

Усї слова, що маю Вам сказати,
Ви знаєте, я знаю, я певнá!
Не первий раз вам наступа на пяти
Моя солодко-кисла похвала.

І річ не є в наганї непрямій,
А в тім, що Ви не видите самі.

Чи видите? Мій друже, ви слїпі!
Були б Вам окуляри до лиця:
Уважні, як чиїсь баньки‌ в журбі —
У своїх вам не видко деревця.

Ви дуже добрі, скілько я Вас знаю
(А знаю Вас уже не перший рік),
Ви виконавчі, що закон звичаю
Столїттями до Вас іще предрік.

Ви не суворі, та, бува, рехтельні,
Ви свою душу тратите в дїлах.
Навіщо? Для когó — вони пустельні,
У них нема любови, тілько страх.

Мій милий друже! Бережіть себе,
Бо як не Ви, то хто Вас берегтиме?
Не стратьте в глядї сяйво голубе,
Здоровий будьте, любий побратиме.

Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Винслов Гомер, «Нова новеля», 1877 р.

Кришмітки: #Винслов, #мальованє, #живопис.

Павло #Филипович. #вІрші, #зняток.

Відповідь Ольжича.

«Вітер з моря», Ендрю Ваєт, 1947.

#мальованє, #живопис, #Ваєт.

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.

Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко.

#вІрші, #Костенко, #інтимне.

Я чую на собі Ваш зір,
Мене поймають Ваші очі,
Немов скляниї дві сороці
Між сяєва дніпрових гір.
У мене щось забрати хочуть.

Ваш дотик пахне близше, близше,
Уже було б на ня зійшов —
Я скажу тихим словом «гов» —
Понад річищем вітер свище,
Він чує моїх молитов.

Застигли всі: і я, і вітер,
І Ви, і дотик, морви віти,
Нема як свою волю діти,
Мені оддали замісь літер.
Чи я Вам свою непомітно?

#МарійчинаЛірика, #інтимне, #вІрші.

Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменці,
скибка у пазусі,
грушки у фартушку.

Осінь така мила,
осінь
славна.
Прийде, поставить:
мамо, спите?
Підведуться мати:
— Це ти, моя доню?
— Я ішла все лісом,
дуб мене за хустку,
він хотів догнати,
борщик однять!

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте? —
Бистро подивились
очі матусі,
зсунулось тіло,
звісилась рука…

Осінь така мила,
осінь
славна:
— Мамо, мамусю, чом не їсте?

#Тичина, 1921, #вІрші.

Кетрин Мерфі.

#мальованє, #живопис, #Мерфі.

До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадний усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...

Сапфо.

Кришмітки: #вІрші, #інтимне, #Сапфо.

Осени барви горать, догорають.

#знимка, #СамаСвітлила, #осень.

Кримські спогади
8. Татарочка

Там, за мiстом, понад шляхом битим,
По гарячiм каменистiм полi
Йде дiвча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще гуля по волi.

На чорнявiй смiливiй голiвцi
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве прикриває
Шовком шитая чадра бiленька.

То закриє личко, то вiдкриє, —
А очицi, наче блискавицi,
Так i грають з-попiд брiвок темних!
Що за погляд в сеї чарiвницi!

Леся #Українка. #вірші.

Айстри

Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

Олександр Олесь.

Кришмітки: #Олесь, #вІрші, #осень.

18 падолиста 1860 року родив ся Михайло Ткаченко — україньский художник.
На зображенню відтворена його картина «Алея в парку» 1890 року.

Кришмітки: #живопис, #мальованє, #Ткаченко, #руський_живопис, #природа.

Зима
Сніг спадає і скрізь так біло
Ніби тіло
Лебідки білосніжної
Прозорий вітер з біловіт
На цілий світ
Скидає плями дивовижні.

Усе іскриться все кружляє
І ясно сяє
Блакитним вихором в душі
І сипле порох з неба зорями
Морозами
Шумлять крижані комиші.

Михайль Семенко, 1913, Київ.

Кришмітки: #природа, #Семенко, #вІрші, #аванґард.

Осене

Перед тобою, осене, стою.
Пред величчю, і можністю, і сном.
З любви‌ до тебе, шо в душі таю,
Я мовлю трепетом, тремчу теплом.

А ти, що листю згинути велиш,
Покривши го в солодку карамелю,
Послухаєш мене, що поміж тиш
Благати му не йти у руки Лелю?

Не йти, молю‌, благаю, ще лишись,
В безгóмонї до ніг твої‌х припáду,
Сповию їх, не пýщу боячись,
Що заберéш мене з собом до аду.

24.11.2021

Кришмітки: #уособлення, #природа, #вІрші, #МарійчинаЛірика.

Ґазета «Рада», вип. № 36 за 13.02.1913 р.

#ґазетка, #зняток.

#слуханка
«D-Drifters-5» — гурт рускої діяспори, що був популярний у 1960-х роках. Відомий рускими пересьпівами анґлійских пісень, за що їх прозвали «українськими бітлз». Одна з моїх улюблених пісень: https://youtu.be/ZqQ-xIugtnk