Forwarded from Сховок
YouTube
Кожен із нас трошки сАмашедший | Ліна Костенко | #ОднаКнига
Огляд на книжечку "Записки українського сАмашедшого" Ліни Костенко.
У цьому випуску:
– Невже за 20 років від початку тисячоліття нічого не змінилося?
– Як не впасти в депресію під час читання?
– Як перетворити чиїсь особисті щоденники на хроніки?
– Про…
У цьому випуску:
– Невже за 20 років від початку тисячоліття нічого не змінилося?
– Як не впасти в депресію під час читання?
– Як перетворити чиїсь особисті щоденники на хроніки?
– Про…
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь! Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…
«Лейтмотив щастя», Ліна Костенко.
Кришмітки: #вІрші, #Костенко, #інтимне.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь! Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну звідки… Тоді вже що ж…
«Лейтмотив щастя», Ліна Костенко.
Кришмітки: #вІрші, #Костенко, #інтимне.
Пружна, як танго, кружляє метіль на подвір’ї.
Крига сховає минуле прозорим туманом.
Сонце підійметься, але з ним день не настане:
два кольори є у світі лиш — білий та сірий.
З писку мобілок і теплого запаху кави
ранок прийшов — і сховав поміж справ всі скорботи.
Так живемо: з понеділка і аж до суботи
ми удаєм, що ми наче нічого не знаєм.
Може, то правда? Зима і чума — тимчасові.
Надто багато й водночас так мало змінилось.
Дайте нам, зорі, на то милосердя і сили,
і прийде літо, й годинник затьохкає знову.
Зняла з пера @quantum_lynx, управниці @the_endless_city.
Кришмітки: #вІрші, #відЧитачів.
Крига сховає минуле прозорим туманом.
Сонце підійметься, але з ним день не настане:
два кольори є у світі лиш — білий та сірий.
З писку мобілок і теплого запаху кави
ранок прийшов — і сховав поміж справ всі скорботи.
Так живемо: з понеділка і аж до суботи
ми удаєм, що ми наче нічого не знаєм.
Може, то правда? Зима і чума — тимчасові.
Надто багато й водночас так мало змінилось.
Дайте нам, зорі, на то милосердя і сили,
і прийде літо, й годинник затьохкає знову.
Зняла з пера @quantum_lynx, управниці @the_endless_city.
Кришмітки: #вІрші, #відЧитачів.
Я стиснула під вуальом руки
Я стиснула під вуальом руки...
«Ти чого така нинї блїда?»
— Я того, що терпкої розпуки
Йому випити дала до дна.
Як забуду? Він ледве тримав ся
На ногах. Вийшов він кривлячись...
Я летїла, поручя мина всї,
Я летїла, до брами рвучись.
Засопівшись, гукнула: «То дотеп.
Коли підеш, я вмру, пожалїй».
Усьміх повен спокою, страхоти,
Він сказав ми: «Тут вітер, не стій»
Переклад вірша Анни Ахматової на руську (галицьку) літературну.
Кришмітки: #вірші, #Ахматова, #МарійчинПереклад, #інтимне.
Я стиснула під вуальом руки...
«Ти чого така нинї блїда?»
— Я того, що терпкої розпуки
Йому випити дала до дна.
Як забуду? Він ледве тримав ся
На ногах. Вийшов він кривлячись...
Я летїла, поручя мина всї,
Я летїла, до брами рвучись.
Засопівшись, гукнула: «То дотеп.
Коли підеш, я вмру, пожалїй».
Усьміх повен спокою, страхоти,
Він сказав ми: «Тут вітер, не стій»
Переклад вірша Анни Ахматової на руську (галицьку) літературну.
Кришмітки: #вірші, #Ахматова, #МарійчинПереклад, #інтимне.
Я Вас люблю. За душеньку червону?
Чи, мо, за звíзду за яснý в очах,
Що виділись не при житті, а в снах;
За мід із рим, що тане на вустах;
За востроту ума, що не холоне
У вечори журливого полону?
За стан міцний, якого не торкалась,
За подих, що не чула на собі,
Луною відбивався в голові
І там застряг на довгі ночі, дні?
Лиш Ви утихомирили той галас,
Коли од себе вістку надіслали.
Люблю за те, що ріжні — єднако́ві,
Одні алмази маєм на основі,
Відмінні грані у тере́ні, мові.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
Чи, мо, за звíзду за яснý в очах,
Що виділись не при житті, а в снах;
За мід із рим, що тане на вустах;
За востроту ума, що не холоне
У вечори журливого полону?
За стан міцний, якого не торкалась,
За подих, що не чула на собі,
Луною відбивався в голові
І там застряг на довгі ночі, дні?
Лиш Ви утихомирили той галас,
Коли од себе вістку надіслали.
Люблю за те, що ріжні — єднако́ві,
Одні алмази маєм на основі,
Відмінні грані у тере́ні, мові.
Кришмітки: #вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.
Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.
Застигла тиша і скиглить
Круків примарною печаллю…
Невже не можна запалити
Тебе, заводе, хоч одчаєм?
В зубах шматок у вальківниці —
Це рейка, і не родилась так,
А рот давно розкритий пічці,
Губою П’ятий не хитав.
Цвірінькає піддашшя горобцем
І переможно небо тулиться до скла.
І навіть сонце тут знесе яйце
і зимнього і літнього числа.
Микола Хвильовий (Фітільов)
Кришмітки: #вІрші, #Хвильовий.
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.
Застигла тиша і скиглить
Круків примарною печаллю…
Невже не можна запалити
Тебе, заводе, хоч одчаєм?
В зубах шматок у вальківниці —
Це рейка, і не родилась так,
А рот давно розкритий пічці,
Губою П’ятий не хитав.
Цвірінькає піддашшя горобцем
І переможно небо тулиться до скла.
І навіть сонце тут знесе яйце
і зимнього і літнього числа.
Микола Хвильовий (Фітільов)
Кришмітки: #вІрші, #Хвильовий.
Ліси ловитв! Опійні ночі!
Звір затремтить, птах затріпоче.
Непевен час ані барліг,
ані відбочини доріг.
Вогні запалять хтиво очі.
Хижак напружиться, і скочить,
і переможно сподалік
у ліс потужний кине рик.
Оксана Лятуринська.
Кришмітки: #вІрші, #Лятуриньска.
Звір затремтить, птах затріпоче.
Непевен час ані барліг,
ані відбочини доріг.
Вогні запалять хтиво очі.
Хижак напружиться, і скочить,
і переможно сподалік
у ліс потужний кине рик.
Оксана Лятуринська.
Кришмітки: #вІрші, #Лятуриньска.
Я не люблю Вас
Каролина Олисавета Сара Нортон
Переклав (правопис Максимовича) — Онисим Г.
Я не люблю Васъ! — нѣ! Я не люблю Васъ!
А все-жъ, коли немає Васъ — смутна́;
И заздрю зорямъ навѣть, що блюдуть Васъ
И тѣшатся у тишѣ напôв-сна.
Я не люблю Васъ! — да невѣ́дь-чого,
Що́-бъ ни зробили Вы, пригоже все менѣ:
Абы якъ Вы були всѣ ти̑, люблю кого —
Зодхаю марячи я часто въ самотѣ.
Я не люблю Васъ! — да якъ Васъ нема,
Немили̑ й любыи̑, що обривають звукъ
Одъ музики, шо Вашіи слова
Зоставили луною про мôй слухъ.
Я не люблю Васъ! — да блакить очей,
Глыбо́ка й я́сна, мовить до мене́,
Якъ сяду середъ мѣсяця лучей...
Чистѣйше всѣхъ, що сердце спомяне.
Я знаю: не люблю́ я! — да на жаль,
Не вѣрять въ щирость сердця моіого́,
Я бачу усмѣхôвъ на всѣхъ тонку вуаль,
Якъ бачять, що гляжу́ лиця твого.
Каролина Олисавета Сара Нортон
Переклав (правопис Максимовича) — Онисим Г.
Я не люблю Васъ! — нѣ! Я не люблю Васъ!
А все-жъ, коли немає Васъ — смутна́;
И заздрю зорямъ навѣть, що блюдуть Васъ
И тѣшатся у тишѣ напôв-сна.
Я не люблю Васъ! — да невѣ́дь-чого,
Що́-бъ ни зробили Вы, пригоже все менѣ:
Абы якъ Вы були всѣ ти̑, люблю кого —
Зодхаю марячи я часто въ самотѣ.
Я не люблю Васъ! — да якъ Васъ нема,
Немили̑ й любыи̑, що обривають звукъ
Одъ музики, шо Вашіи слова
Зоставили луною про мôй слухъ.
Я не люблю Васъ! — да блакить очей,
Глыбо́ка й я́сна, мовить до мене́,
Якъ сяду середъ мѣсяця лучей...
Чистѣйше всѣхъ, що сердце спомяне.
Я знаю: не люблю́ я! — да на жаль,
Не вѣрять въ щирость сердця моіого́,
Я бачу усмѣхôвъ на всѣхъ тонку вуаль,
Якъ бачять, що гляжу́ лиця твого.