Все буде добре. Я переконана, що рано чи пізно все буде добре. Повна віри, я стаю робити, щоби все і справді стало добре і стало якнайшвидше. Се не самообман, се віра авансом.

#Марійчині_думи #цитата

#вІрші, #МарійчинаЛірика

Серпанком

— Дівко-Любко, чия ти,
Очи повні ясноти?
— Місяченько — то мій ненько,
Вибрав собі за жону
Зіроньку одну.

— Хто навчив тебе так ткати, що ся вбрала в пишні шати?
— Мене шити вчила Хмарка —
Добра цьотка-господáрка;
А серпаток на спідниці —
То учила павучиця.

— А що виплелася хвацько!
Чи то вітер, добрий пан,
Твої коси зачесав?

— Ой, не вітер, ой не буйний,
То мене трава-сестриця
Заплела десницьом.

— Ходи ж мені, молодице, за жону.
Будем любиться!
— Т'и за жона не буду звіка,
Бо вже маю чоловіка.
Любить він мене, жаліє,
Захистити підоспіє,
І закриє під гілльом —
Дуб з діброви над водом.

Жовтокосу панну
В танець запросив.
Та як би вона не хотіла, пручалась,
Опоминалась —
Бранно схопив.

Закружляла з ним,
Дала ся в порив,
Червоний усмíх на щоках зажеврів:
Так ще ніхто
Не любив.

Се тривало миті,
Розвивались віти —
Розлéтілись кісоньки сонцем налиті,
Золотом шиті —
Вітер пустив.

#вІрші, #МарійчинаЛірика, #чИтанє, #голосівка.

Лине дрім.
Сонно обвиває
Милий дім.
Гóрич виринає, спокій наливає,
Добре в нім.

Мурли́кає килим
Барвами сосен,
Кавою вилитий.
Цвите трава золотом,
Цвитуть айстри солодом,
Цвите котик подихом.

#вІрші, #МарійчинаЛірика.

Якщо маєте власну поезію або знаєте вірші гинших авторів і хотіли б, щоб їх опублікували тут, пишіть @young_again_vm.

Сонце розсипалось

Сонце, мов яблуко соком, налилося.
В себе ввібрало краплини роси.
Ясно-прозорі перлини краси...
Сонце весною з криниці умилося.

Сонце розтануло, злотом розплавилось.
Меду струмками воно потекло.
Літечку руки ледь-ледь обпекло
З вітром й дощами веселкою бавилось.

Сонце застигло намистом бурштиновим.
Осені скарби свої віддало,
Наче ніколи його й не було.
Сонце розсипалось листям калиновим...

Автор — @Banduryst.

Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #весна.

#вІрші, #Семенко, #інтимне, #зняток.

Буду стримана — буду грайлива,
Буду щира і буду тайнá,
До думок Ваших — сорококрила,
До турбот Ваших — буду земна.
Буду я і несьміла, й відважна,
Я сильнá буду, буду слабá,
Буду я, мов орлиця, поважна
І, як квітка із поля, проста.

Омаж на Роберта Третьякова

#вІрші, #МарійчинаЛірика, #інтимне.

Чи ж Ви не видите, як листя
соком сонця налилося,
росою вмилося,
малинним дзвоном упилося?
Кали́нові віти дрімо́тою вкриті.

Не спіть! Прокидайтесь!
Чи чуєте, вітер Вас будить
(бо холод погубить).
Кличе до праці!

Бабине літо летить на пів світа,
спомином кличе:
плетіть павутину,
в'яжіть до спочину
руки зігріти.

Кришмітки: #МарійчинаЛірика, #вІрші.

Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть...

Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ...

Павло Тичина, 1918 рік.

#вІрші, #Тичина, #клярнетизм, #враження.

Джеймс-Джозеф Тіссо, «Номер з краєвидом на гавань», 1878.

#Тіссо, #мальованє, #живопис.

Ісак Бродський, «Опале листя», 1929 рік.

#мальованє, #живопис, #Бродський.

​​Підписуйтесь на канал українськомовної студії з перекладу аніме Zetsuko production: файний переклад улюблених випусків, меми, арти, опитування та багато цікавого!

Дивіться улюблене солов'їною! 🇺🇦

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» –
В неньки спитала дитина.

«Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька».

«Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?»

«Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна».

«Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !»

«Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати».

«Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!»

«Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».

Леся Українка.

Кришмітки: #вІрші, #Українка.

В ореолі відблисків твого волосся
Загубилося кілька сонячних зайчиків.
Я б зловив би їх ніжним цілунком,
Та вже пізно – осінь в стосунках.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, ще у платтячку, посміхалася.
Та в очах твоїх вже зринав новий подив,
Що приносить осінніх вітрів легкий дотик.

Ти те світло збирала у жмені
І зі сміхом угору кидала
Пустотливо-багряною хмаркою
Розліталося…
Моє серце уламками.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти по літньому, так щиро, сміялася
Лише в кутиках губ трохи тіней,
Передвісники справжньої зливи.

Я вже бачив весь процес втрати кольору
По листочку, по подиху, з погляду.
Десь тьмяніло і в’яло всередині,
Почуття, що раніше нас з розуму зводило.

Листя падало,
Листя шурхало,
Розліталося.
Ти поволі дощем розчинялася,
Тільки постать далеко на обрії,
І вологе обличчя… то знак осені.

Автор — Ігор Тихий.

Кришмітки: #вІрші, #ВідЧитачів, #ІгорТихий, #інтимне.

Кес ван Донген — «Сфінкс», 1925 рік.

Кришмітки: #Донген, #постімпресіонізм, #мальованє, #живопис.