В Ірпені провели в останню путь захисника Віктора Степанова, якого родина шукала майже два роки.

Віктор був родом із Нової Каховки, Херсонської області.

На початку повномасштабного вторгнення родина опинилася в окупації ворога. У травні 2024 року Віктор доєднався до лав ЗСУ. Служив кулеметником у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.

На жаль, того ж року зв'язок із ним обірвався. Поки родина за допомогою волонтерів долала важкий шлях із окупованої Херсонщини до Ірпеня, тривали виснажливі пошуки. Лише у квітні цього року ДНК-експертиза підтвердила найстрашніше: Віктор загинув 22 липня 2024 року в районі Невельського на Донеччині.

"Він був дуже гарним чоловіком, любив дітей. Піклувався про сім'ю, вів здоровий спосіб життя. Був настільки щирим і добрим, що всі постійно дивувалися", – згадує дружина Наталія.

Вічна пам'ять і слава Герою – Віктору Степанову!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

🏆ЗОЛОТО ЇДЕ В ІРПІНЬ!

Ірина Коляденко – чотириразова чемпіонка Європи з вільної боротьби!

Неймовірна безкомпромісна перемога в Тирані (Албанія)!

Ірина Коляденко здобуває золоту медаль Чемпіонату Європи з боротьби 2026 у ваговій категорії до 65 кг, яка вкотре довела, що є абсолютною лідеркою у своїй категорії.

У вирішальній сутичці українка розгромила суперницю.

Повний контроль поєдинку від першої до останньої секунди.

Її суперницею була віцечемпіонка світу та призерка чемпіонату світу U23 – "нейтральна" росіянка Аліна Касабєєва.

Щирі вітання Ірині та її особистому наставнику Володимиру ЯРЕМЕНКУ!

Іра, Ірпінь пишається твоєю силою. Україна – аплодує стоячи!👏

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Учора обмін полоненими приніс радісну звістку до Ірпінської громади – повернувся Андрій Лисаков, старший стрілець 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ.

Він зник у квітні 2024 року під час запеклих боїв на Донеччині. Весь цей час його чекала мама – Лариса.

Вона переїхала до Ірпеня взимку минулого року й одразу приєдналася до наших акцій "Не мовчи! Полон вбиває!".

Лариса Миколаївна не втрачала надії: виходила з фотографією сина, вірила, боролася і не здавалася.

І сьогодні я був приємно здивований, коли побачив її на акції. Після вчорашньої короткої зустрічі з рідним сином вона знову поруч із тими, хто чекає.

"Я все одно буду ходити на акції, буду підтримувати. Я і в Бучі виходила, і ще в Кропивницький збиралася їхати", – каже пані Лариса.

Кожен голос в Ірпені, кожен плакат у руках рідних – це нагадування, що ми не забули про жодного захисника.

Щиро вітаю родину Лисакових!

Приєднуйтеся до акції "Не мовчи! Полон вбиває!" і підтримуйте рідних щодругої суботи об 11:00, у Центральному парку.

Чекаємо на кожного і кожну —
до останнього!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Не віриться, що вже минуло 40 років відтоді, як вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС.

Мені тоді щойно виповнилося 6 років. Мама сказала, що ми їдемо з тіткою на канікули.

З часом я зрозумів, що це були не канікули – це була евакуація від небезпеки, про яку влада тоді цинічно мовчала. Поки система ховала масштаби катастрофи, звітувала, що все під контролем і проводила травневі паради, звичайні люди йшли у жерло радіації, звідки вже не поверталися.

Правду про той день ми збираємо досі.

Сьогодні своєю історією поділилася Марія Бузарова. Її шлях проліг від самого епіцентру катастрофи до Ірпінської громади.

Це чесна розмова про офіцерську честь, шість місяців у Зоні відчуження та силу характеру ліквідаторів.

У квітні 1986 року Марія Василівна працювала в Чорнобильському райвідділі міліції, інспектором у справах неповнолітніх. Саме вона разом із колегами організовувала евакуацію дітей у перші дні після аварії. Вона залишалася на службі до жовтня 1986 року, виконуючи завдання у найбільш небезпечний період ліквідації.

Після цього випробування Марія Бузарова переїхала до Ірпеня. Продовжила службу в міському відділі міліції, присвятивши роки захисту ірпінців. У 1992 році вийшла у відставку в званні майора, маючи статус ліквідатора 1-ї категорії та відзнаки за бездоганну службу.

Сьогодні в Ірпінській громаді живуть сотні ліквідаторів. Ці люди приклад честі й відповідальності.

Дякуємо тим, хто й досі поруч із нами.
І шануємо пам’ять тих, хто ціною свого здоров'я і життя врятували мільйони.

Слава героям-ліквідаторам!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Шановна Ірпінська громадо! Завтра ми зберемося, щоб провести в останню путь нашого захисника Олексія Шитова.

Олексій народився у Луганську.
12 років тому, рятуючи родину від окупації, він залишив рідний дім і переїхав до Ірпеня.

Працював водієм в АТП, дбав про сім’ю та став невід’ємною частиною нашої громади.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росіян на Україну, Олексій добровільно став до лав 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Воював на Запорізькому напрямку, де отримав важке поранення. У 2024 році через стан здоров’я звільнився зі служби. 27 квітня його серце зупинилося після тривалої боротьби з наслідками цього поранення. Герою було 40 років.

Друзі згадують його як людину сильної волі.

"Він з Луганська, я з Донецька. Ми товаришували з 2014-го. Олексій обожнював полювання та підводну риболовлю. Він не знав страху. Після важкого поранення пройшов складну реабілітацію, постійно повторював: "Мій час ще не настав, треба рухатись далі". Його впертість і гасло "я сам" дозволили йому швидко знову стати на ноги. Він був неймовірно цілеспрямованим", – розповідає його друг Олег.

У Олексія в Ірпені залишилися дружина та донька. Щирі співчуття рідним, друзям і побратимам від усієї Ірпінської громади.

Прощання відбудеться завтра, 29 квітня:

11:30 — живий коридор на вул. Університетській (біля повороту на кладовище);

11:45 — чин поховання на міському кладовищі.

Вічна пам’ять Герою – Олексію Шитову!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Рівно чотири роки, як в Ірпінь повернулася вода.

У 2022-му це була одна з найважливіших перемог наших комунальних служб.

Після звільнення системи Ірпіньводоканалу, яка могла швидко відновити водопостачання фактично не існувало. Зруйнована інфраструктура, понівечені мережі, знищена матеріальна база.

І тоді з’явилася ідея, яка багатьом здавалася, м’яко кажучи, навіженою – тягнути водогін із Києва. Фактично будувати нову артерію, щоб Ірпінь міг жити вже зараз, а не чекати повного відновлення.

Дякую Віталію Кличку, що тоді підтримав цю ідею, фахівцям Київводоканалу, Житомирводоканалу, ірпінським комунальникам і всім, хто долучився до цієї роботи.

Окрема подяка від усієї Ірпінської громади Товариству Червоного Хреста України за надане фінансування у 20 мільйонів гривень.

Завдяки вам у домівках знову з’явилася вода, а місто отримало можливість відновлюватися.

Друзі пізнаються в біді. Разом до перемоги і Слава Україні!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

До рідного Ірпеня повертається Роман Яценко, наш земляк, який пропав безвісти півтора роки тому на Покровську.

Народився і виріс на Громадянській, закінчив 17-ту школу.

Працював машиністом-кранівником. А в 2013 році поїхав у Чорнобиль будувати нове захисне укриття над зруйнованим четвертим енергоблоком ЧАЕС.

Після повернення приймав участь у ярмарках.

У травні 2024 року Роман взяв до рук зброю і став на захист України. Служив гранатометником 3-го взводу 2-ї роти 152-ї окремої єгерської бригади.

У вересні того ж року рідні отримали СМС з попередженням, що пару днів він буде без зв’язку, оскільки йшли на бойове завдання.

16 вересня родина отримала невтішну звістку: під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області Роман зник безвісти.

Почались довгі місяці пошуків і віри…

"Для мене це став найтемніший день в житті. Суцільна темрява і біль… Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу", – згадує чоловіка дружина Оксана.

На жаль, за результатами ДНК-експертизи підтвердилось найстрашніше: Роман загинув.

Захисника в Ірпені чекали дружина і дві доньки. Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам нашого Героя.

Ірпінці, прийдіть попрощатися з Романом і підтримати родину воїна завтра, 30 квітня:

10:30 – прощання біля будинку, на вул. Антонова, 8-В;

10:45 – прощання на вул. Громадянській, 2-Б;

11:20 – живий коридор по вул. Університетській (біля повороту на кладовище);

11:30 – поховання на Алеї пам’яті захисників України.

Вічна пам'ять і слава Герою – Роману Яценко!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні Ірпінь попрощався з Олексієм Шитовим.

Рятуючи родину від окупації, Олексій переїхав до нашого міста з Луганська. Тут він почав нове життя, працював водієм у місцевому АТП та дбав про сім’ю. Коли велика війна прийшла на Київщину, чоловік пішов добровольцем до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Олексій воював на Запорізькому напрямку, де отримав важке поранення. У 2024 році звільнився зі служби за станом здоров’я, після чого боровся з наслідками війни. 27 квітня серце Олексія зупинилося. Йому було 40 років.

Друг Олексія, Олег, згадує його як людину волі:
"Ми товаришували з 2014-го. Олексій обожнював полювання та підводну риболовлю. Він був упертим у хорошому сенсі — після поранення сам себе ставив на ноги, постійно повторював: "Треба рухатись далі". Завжди все хотів робити сам".

Мешканці Ірпінської громади теж пам’ятають Олексія — для багатьох він був тим самим привітним водієм маршрутки:
"Завжди був дуже добрим та ввічливим. Світла пам'ять".

Щирі співчуття родині, друзям і побратимам Героя.

Світла вічна пам’ять!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Ірпінська громада зустріла на щиті свого земляка – 46-річного Романа Яценка.

Півтора року родина шукала його після зникнення під час боїв на Покровському напрямку. Нещодавно після ДНК-експертизи прийшла звістка, що Роман загинув.

Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, сусіди та побратими.

"Як старша сестра пам’ятаю, як він почав ходити, як питав поради, коли вирішив одружитися. Він взяв на себе відповідальність створити родину в 17 років. Дуже радів, коли народилася донька, все робив для своєї сім’ї. Так поспішав жити, для всіх був на розрив. За всіх завжди турбувався, завжди дзвонив, завжди підтримував. Був дуже хороший. Найкращий брат, батько... Дійсно був чесним, порядним і добрим чоловіком. Він вартий поваги, вартий любові", – розповіла сестра захисника.

Роман народився і виріс в Ірпені на вулиці Громадянській, закінчив школу №17. Працював машиністом-кранівником. У 2013 році він долучився до будівництва нового захисного укриття над четвертим енергоблоком ЧАЕС, багато мешканців пам’ятають його з місцевих ярмарків.

У травні 2024 року Роман пішов захищати країну. Служив гранатометником у 152-й окремій єгерській бригаді. У вересні він попередив рідних, що кілька днів буде без зв’язку через вихід на завдання. 16 вересня того ж року родина отримала сповіщення, що Роман зник безвісти.

Після місяців пошуків і надії найгірші побоювання підтвердилися. "Нашого Ромку любили всі, бо це була людина з великим серцем. Завжди приходив на допомогу. Він якщо щось собі надумав, то переконати його було вже дуже важко", – згадує дружина Оксана.

Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам від усієї Ірпінської громади.

Світла пам’ять і вічна шана Герою – Роману Яценку!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Для студентів-першокурсників Ірпінського фахового коледжу економіки та права (ДПУ) провели відкрите заняття з військових технологій та безпілотних систем.

Інструктори ДФТГ Ірпінь підготували теоретичну лекцію про різновиди БПЛА, які сьогодні використовують наші Сили оборони України – на прикладі сучасних дронів-перехоплювачів та ударних FPV. Пояснили їхнє призначення і тактико-технічні можливості.

Найцікавіше розпочалося на практиці. Студенти детально ознайомилися з правилами безпеки і вперше в житті самі підняли безпілотники в повітря.

До 2022 року я б ніколи не подумав, що дрони стануть зброєю, засобами розвідки і доставки на передову. А сьогодні це наша реальність, яка прямо впливає на безпеку людей і хід бойових дій.

Тому дякую нашим інструкторам за професіоналізм, а студентам — за щирий інтерес. Працюємо далі!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні в Ірпені провели в останню путь відважного захисника України Євгенія Поддубного. Йому було лише
35 років.

Родом він був із Києва, але 10 років тому переїхав до нашого міста разом із родиною. Євген дуже полюбив Ірпінь – тут жив, працював, планував створити власну сім’ю. Був надзвичайно доброзичливим, щирим та завжди готовим прийти на допомогу.

У грудні 2024 року став на захист Батьківщини в лавах Державної прикордонної служби України. Побратими та командири згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного друга, який був міцною опорою для всього підрозділу.

26 квітня 2026 року на Харківщині під час виконання бойового завдання з евакуації поранених побратимів Євгеній загинув внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Він віддав своє життя, рятуючи інших.

Мати Євгенія, Олена Григорівна, розповіла, що її син не боявся смерті, був сміливим і сильним. Згадала, що коли він востаннє приїжджав у відпустку і вони йшли через Алею пам’яті захисників, їй було дуже важко дивитися на фото загиблих. А Євгеній казав: "Мамо, я не боюся. Але і ти маєш розуміти, що така доля може спіткати і мене".

Сьогодні ми схиляємо голови в пошані та вдячності перед його подвигом. Висловлюю від Ірпінської громади найщиріші співчуття матері, братам, нареченій, всім близьким та побратимам юного захисника.

Вічна пам'ять і слава Герою –
Євгенію Поддубному!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Скільки б нам не було років, Валентина Сергіївна завжди називала нас "синочки".

Сьогодні на 78-му році пішла з життя Валентина Антоненко – людина-легенда, яка протягом 32 років була серцем і душею школи №12 (зараз це Ліцей "Лінгвіст" імені Заріфи Алієвої).

Я добре знав Валентину Сергіївну особисто. Ця жінка мала той рідкісний сталевий характер, з яким не могла просто керувати школою, вона створювала найкращі умови для учнів і боролася за педагогічний колектив.

Очоливши заклад у перші роки незалежності України, їй фактично довелось формувати його з нуля як нову українську школу. У неї була принципова позиція – навчання має бути рідною мовою, щоб діти вивчали і любили її з дитинства. І водночас вона робила все, щоб нове покоління бачило світ ширше через вивчення іноземних мов.

Вона знала кожного в обличчя і роками пам'ятала успіхи своїх учнів після випуску. Любила виходити на сходи особисто зустрічати дітей.

Скільки я пам'ятаю, завжди ініціювала обміни, запрошувала делегації, будувала міжнародні партнерства, які давали школі реальні можливості для розвитку.

Вкладала безліч зусиль у зміцнення давньої дружби Ірпеня з народом Азербайджану.

Згадую 2022-й рік. Тоді Валентину Сергіївну нагородили орденом "Достлуг" ("Дружба") від Президента Азербайджанської Республіки Ільхама Алієва. Вона щиро пишалася тим, що її ліцей став символом єднання двох народів.

Її поважали за чесність, мудрість і за те, що її ніколи не зупиняли труднощі. Після обстрілів будівлі школи вона першою взялася за її відновлення і твердо сказала мені: ми маємо відновити навчання вже у вересні 2022 року. Діти мають повернутись за парти!

Сьогодні ми дякуємо за кожне покоління ірпінців, яке виросло під її опікою.

Валентина Сергіївна Антоненко назавжди залишиться в історії Ірпінської громади як приклад вірного служіння педагогічній справі.

Висловлюю щирі співчуття рідним, близьким та всій великій родині учнів, педагогів і випускників.

Світла пам’ять!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

4 роки тому Ірпінь знову почув гуркіт залізниці.

7 травня 2022 року звук потяга для багатьох ірпінців став ще одним знаком, що життя повертається.

Минув лише місяць після звільнення,
а Укрзалізниця вже відновила міст і запустила першу електричку з Києва через річку Ірпінь.

Я вдячний всім працівникам Укрзалізниці та комунальникам Ірпеня, які тоді працювали практично без перепочинку і допомогли повернути нам сполучення зі столицею.

І окремо хочу подякувати Олександру Перцовському, який сьогодні очолює АТ "Укрзалізниця" та продовжує тримати одну з найважливіших систем країни в умовах війни.

Разом до перемоги і Слава Україні!

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube

Сьогодні ми провели в останню путь Валентину Сергіївну Антоненко.

Почесну громадянку міста Ірпінь, Заслуженого працівника освіти України, жінку, яка понад 30 років від дня відкриття очолювала школу №12 – сьогоднішній Ліцей "Лінгвіст" імені Заріфи Алієвої.

І кожен цей рік – це сотні випускників, які вийшли у світ гідними людьми.

Сьогодні на центральній площі було багато квітів і людей, у серцях яких вона запалила любов до України, до рідного дому.

Великою частиною її життя була багаторічна співпраця з нашими друзями і партнерами з Азербайджану, яку вона підтримувала та розвивала до останнього дня.

Валентина Сергіївна назавжди залишиться в історії Ірпінської громади.

Висловлюю щирі співчуття рідним, колективу ліцею та всій великій родині "Лінгвіста" у всіх куточках світу.

🕊 Instagram 🕊 Twitter 😎Facebook 📹 YouTube