***
дзвін
провалюється
у вухо села —

розгоряється
на горі
огнисько

в якому
чоловіки
сорочки полощуть
а вони —
все чорні

котиться з гори
сонце-колесо

й обертається
поле
на плуг

Іван Гнатів

#грань_поезії

***

відлуння дзеркала
нічого не знає про дзеркало
нічого не знає про себе

але воно про літо знає
і про нього розказує

воно має дві стежки
білу і чорну
воно завжди білою ходить
і розказує
що на груші виросли груші
і впали в траву що на вербі
груш не виросло а виріс лелека
і впав за обрій

прийде від матері дивний літній сон
із сапою в руках і всю білу стежку
пересапає

і тоді вже відлуння
самотньо сидітиме біля дзеркала
бо чорною стежкою
ходити
страшно

Григорій Чубай

#грань_поезії

ніхто не радіє зустрічі так
як краї рани котра
нарешті затягується

шкіра знайшла свій дар тривкості:
тріщини в кризі й собі хотіли б
робитися шрамом
та їм не дано цього.

міст не фальшивий
ним можна було піти,
ним досі можна вернутись додому —

після плавби що видалась надто довгою
мудрець сушить одяг і гучно сміється

Дарина Чупат

#грань_поезії

Говорю до тебе тихо

Говорю до тебе так тихо, немов свічуся.
І квітнуть зорі на лузі моєї крові.
Стоїть мені в очах зірка твоєї крові. Говорю так тихо, аж тінь моя біла.

Я холодний острів для твого тіла,
яке падає в ніч гарячою краплею.
Говорю до тебе так тихо, ніби крізь сон твій піт горить на моїй шкірі.

Говорю до тебе так тихо, як птах,
що на світанку опускає сонце в твої очі. Говорю так тихо,
як сльоза різьбить зморшку.

Говорю до тебе так тихо, як ти до мене.

Рафал Воячек.
Переклав з польської Мірек Боднар

#грань_поезії
#грань_переклади

ФРЕСКИ

Крейдою на стіні
Кая намалювала фею дерев і квітів,
Юна — дівчинку з квадратною головою.

Я дозволив донькам використовувати стіни, бо люблю 
коли зникають заборони
і дитячі руки розсувають межі дозволеного.

Ця радість свободи -
її ні з чим не порівняти!

Дружина нещодавно 
подала на розлучення -
дистанційно, з-за кордону,
через свого адвоката.
Так буде краще для всіх.
Так буде краще. 
Але чи точно – для всіх?

Я все розумію.

Бо я — капітан 
збройних сил. 
Капітан без корабля,
капітан без вітрил,
капітан без моря.
Капітан з посіченою уламками пам’яттю…

Коли ми розійшлися у поглядах на все це?
Коли ми щось загубили? 
Коли ми втратили головне? 
Трепет рук і здригання тіл,
жадібні поцілунки
і неможливість розірвати обійми - 
куди все поділося?

Ще одна родинна історія
понівечина війною.

Ще одна повнометражна туга,
ще один крижаний протяг.

І повня, і повінь,
і серце моє, 
якому 
затісно у грудях.

Я сиджу у спорожнілому храмі
і дивлюся на фрески.

Дмитро Лазуткін

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

сúроти

втративши всю вагу в землю
тіло мусить
верхівками трави ходити:
кожною китицею.. кроком який –
хвиля
вагою тільки в дихання
об‘ємом тільки в подих

я чую як дихаєш мені в шию
і здригаюсь

Дмитро Вільгоцький

#грань_поезії

редукція

тепер
пізнати в дзеркалі
себе несила —
щоразу
постає навпроти
хтось чужий
із оком гострим
ніби серп

тепер
стільки мариться
пливких облич
аж тонкими
тріщинами вкривається
чоло:
які із них ще тут
а які вже там
і де твоє
посеред них

на світанні
не розплющити очей —
набрякає в них доспіле скло
і покрива зіниці не більмо
а тьмяне срібло

ні не впізнати нам
усіх облич примарних —

тепер
очі наші
лише для сліз
круглих і гострих
немов серпи

Ростислав Кузик

#грань_поезії

за упокій літа

о …
ти забув своє фото
на цвинтарі
й тепер
щоночі чутно
як плачуть сотні
тисяч трун
піано

й очі твої миготять
черешневим плодом
так що живі спотикаються
але все ще ідуть
класти квіти
долонь

тримай своє слово
як писане на
плиті памʼяті
й не бійся
тремтіти мов осінній
лист

Павло Щепан

#грань_поезії

Чи любов — хвиля, чи матерія?
(Світлана Пиркало)

не радіє з неправди, але тішиться правдою
(Перше до Коринтян)

Раз народившись, любов не буває замалою,
як ніколи не замала найдальша зірочка у невідомому небі;
як ніколи не замала свічечка в єдиному вцілілому вікні;
як ніколи не замала шерстинка на одязі,
знайшовши яку, опиняєшся вдома;
як ніколи не замалий крок, зроблений назустріч;
як ніколи не закоротке добре слово.

Раз оселившись, любов завжди уміщатиметься,
безумовна й безумна:
стане для неї і рук, і колін, і хліба,
яким вона пахне
впереміш із літнім дощем,
і серця, мов горщик, запеченого.
Місце її вже ніколи не спорожніє,
кожна любов торує собі куточок,
старанно витоптує на животі у мами —
так-бо і ширшає Всесвіт.

Ірина Божко

#грань_поезії

love me apocalypse

ти, чоловіче із випаленими вузлами рук,
стоїш проти мене,
кусень сухої землі розламуєш навпіл — пахкий і гарячий.
ось тобі, чоловіче із глиняними очима темними,
cухий і натужний плач.

а ось тобі серце із білого шовку, портали золочені —
входи і виходи на вільному диханні —
смійся-візьми.
і буде тобі любови від мене, якої захочеш,
а надто тієї, прокладеної слізьми.

яка під ударами поспіхом перебирає
усі найдорожчі і пам'ятні імена.
— то як ви, мої невгасимі, — іще літаєте?
— літаєм. між ніжним і правим десь посередині.

а твоїм, чоловіче, близьким і прозорим найменням
повниться тиха і виснажена ріка.
— як ти? — спитаєш.
— мулистий туман розточується над тілами,
виходить з легень,
а в'язі наші скорботні висвічують і печуть,
і звужується світлопростір довкола очей твоїх, ангеле.

дивися, це п'єса для тебе — стрімка, одноактна:
із суцільної темряви вогким цілунком несе.
— то що мені на афішах побіля імен написати?
— "люби мене, апокаліпсисе".

кров'ю від крови тугі понапнулися гирла,
гуде і вихаркує ґрунт приблудні заміси;
і вся твоя плоть, водночáс сторожка і червива,
ляже чи вистоїть?
ляже чи вистоїть?

а тоді, коли нáрізно ми, я стаю проти люстра нагим до обіймів,
і одрубані голови соняхів котяться києвом, злим і пожарним,
розкажи, ким ми вийдемо завтра із цієї гонитви,
як облизує смерть усі засуви й ручки на дверях.
який запал й азарт!

обернись, чоловіче:
лиця твого срібні овали —
наче місяць вертає на повню опісля недуги.
скільки всьогó вже я витнув — прости — а спромігся
лише на молитву
до випалених і худих твоїх рук.

Ада Єлагіна

#грань_поезії

експлозія

(current sound:
einstürzende neubauten)

вночі
коли об підвіконня барабанить дощ
коли у вентиляційних шахтах гуде вітер
коли від грому дзвенять шибки
коли спалах блискавки вихоплює з темряви будинки
все місто вібрує тремтить здригається
і лиш тоді стає собою

Мірек Боднар

#грань_поезії

🔥 Запрошуємо на подію від «Грані» у PinchukArtCentre 22 червня о 14:00.

«Я не випадково про це говорю» — це поетичні читання-геппенінґ в рамках публічної програми до виставки номінантів/-ок Премії PinchukArtCentre 2025.

«Я не випадково про це говорю» — читання, у яких поетичний текст функціонує не як завершений твір, а як матеріал для живої інтерпретації, а подія будується на імпровізації та залученні авдиторії, а не за підготованим сценарієм. Цей підхід трансформує поезію у перформативну практику, що розширює можливості поетичного висловлювання.

Ми — Ростислав Кузик, Павло Щепан та Анна Зотова — будемо читати наші тексти, а також вірші молодих поетів та поеток, які перегукуються із темою виставки — тексти про особисте й колективне: пам’ять, ідентичність, втрати й життєстійкість.

Геппенінґ передбачає нагоду долучатися до читань поетам і поеткам, які прийдуть на подію.

📍Неділя, 22 червня, 14:00. 4-й поверх PinchukArtCentre, зала з роботою Лесі Васильченко. Вхід вільний.

Деталі тут

#грань_анонс

*

тебе не було нестерпно довго

спраглий втоми сповнитися
ти приходиш ні з чим

наскрізь
бачу тебе

а до кореневища –
рукою подати

але ми ухиляємося
і я утішаю тебе як можу

поки ти нетерпляче пнешся
густим тереном

знесиленими берегами
уторованими волохатими стежками

журливо хитаєш головою
бо після тебе –
в житах новий покіс

схилюся жмутом
перед тобою
косаре мій!

і вже не чути ані пташиного співу
ані людського голосу

як швидко ти оспівуєш мене
білими росами

слізьми каламутними
з гір порізаних ровами

оточений
лийся з ув'язнення

на волю мою

Олександр Авербух

#грань_поезії

пайка

от не пощастило

хто вже дістався цій літературі
молоде покоління
лауреатів та фіналістів
голоси самобутні
вічні стипендіати та алкоголіки
силаботонічні сноби
прозаїчні верлібристи
піджаданники поголовно
юні паростки сучукрліту

а тепер ще й до них
агресивні петеесерники
без яких антологія не антологія
і захід не захід
отримали пайку власного голосу
як нагороду посмертно

а у ньому
бруд та пісок
скрипить неприємно
іржавим затвором
ні відчистити
ні відбілити

як ним користуватися
голосом
прокуреним до жовтизни
подертим на вітрі стягом
над зруйнованою бібліотекою

як ним тепер вимовляти ніжність
голосом
привченим до команд
сухих і холодних
мов армійський пайок

як тепер проповідувати любов
голосом
що просякнув ненавистю
аж до кісток
аж до сьомих колін

як ним тепер читати поезію
коли слова
ніби патрони в патроннику
клинять
і затинаються

клинять
і затинаються

Сергій Рубнікович

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

Не бачити світла
світло сьогодні в нестачі
темрява лиш
наповнює цистерни думок.

Не чути голосу
свист снарядів та мін
повітряні тривоги
сьогодні звучать насамперед.

А кажуть:
жити спішити треба
гляди не проспи
ні пане Симоненку
я би віддав весь свій одяг
кілька фотоапаратів
програвач вінілу
платівку Океана Ельзи
більше нічого не маю
щоб проспати
тупо заснути на початку всього
і прокинутись лише в такому випадку
якщо зʼявиться крапочка.

Але за вірш дякую
пане Симоненку
він хороший
та не чути сьогодні його
лиш свист мін
не чути листя
лиш шелест снарядів
заплющую очі
нічого не змінюється
світло сьогодні це розкіш
а темрява по оптових цінах.

Максим Кривцов

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

з мого тіла ростуть квіти
десь поруч сміються діти
десь поруч весна і вітер
немає більше у мене літер
немає слів і розділових знаків
немає світанків
лиш поля
червоні
від маків

Валерій Пузік

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

Десь, а можливо й тут пішов
такий дощ, дощ пішов такий
що стало нікому й нікуди
витягати допіру втонулого

від самого ранку я сиджу
за своїм хистким столом
і ніяк не зважуся
доторкнутися до власного тіла

Віктор Кордун

#грань_поезії

Шукайте нас тут.

виникає потреба говорити просто так як вітер чи рана
відшукати всі літери які ще в нас лишились
і знову скласти в слова
спочатку з трьох літер такі як дім чи бог
а тоді з чотирьох а тоді з п'ятьох а тоді найскладніше
з цих слів знову скласти тіло

Анна Ютченко

#грань_поезії

Антена

Чорний футлярчик
для скрипки
схожий на гріб
синє маля іхтіандрів
у вустоньках схлип
повня у савані тризна:
мед саранча
пух із тополі наскрізно
в свічадо меча
плач зі своїми напийся
в дунай — із журби
як кошенята в цеберці
бояться води
з літніх сортів паперівка
донешта кандиль
я́дром до литки прикутий
брому бутиль
антена з Донбасу транслює
рани і пил
на радіо й теле голгофі
ти — сивий ковил

Валерія Сергєєва

#грань_поезії

/на східній стороні/

велике серце
важке
яке не знає свого імені –
через нього протікає наша земля синку
протинає його
котиться земля по серцю
як колесо по горі
котиться –
як зіниця по любові
завтра зранку синку
ми підемо знову розкопувати цю гору посередині
щоб знайти безбарвну жилу
в яку зайдемо
щоб була неслиханная радість
щоб світанок
ще раньше зустрічати
там ми сядемо
на східній стороні
серця великого важкого
якого не під силу підняти
якого вороги не перейшли
бо кров’ю вони не є
там ми сядемо полуднувати
і ти скажеш –
тату
я люблю сусідську дівчинку
тату – як гадаєш –
чи знає вона
де в серця
ми?

Микола Антощак

#грань_поезії
#грань_поезії_військових