коли знову не стане видно
ні кінця ні краю
ні ума ні серця
ні гріха ні сорому
долиною смертної темряви мене поведуть світляки
викресані поцілунками з любих лобів
коли в тих іще пульсувало тепло

рухоме сузір’я тихих спалахів ніжності
окреслить ледве уловну стежку
що горнутиметься до кроків вигинаючи спину

так зустрічають удома коли
на хвильку зайшла за ключами

так тулиться до розтривожених губ
жилка на дорогім чолі

тривай тривай моя стрічечко
тріпочи так ніби ніколи не розмотаєшся
линьте линьте навсібіч золоті світляки
поки ми ще тут

Ірина Божко

#грань_поезії

*surgō

потріскана земля
пожовкла мапа
зниклих країн
народів знищених

чуєш? он гримить їхнє горе
стукає до тебе у вікно
а ти сидиш мовчки:
може піде собі далі
проситися

пішло

виходиш надвір босоніж
там стара, похилена
гойдалка
на цій яблуні ти давно вже
не бачив яблук

гойдаєшся:
чогось земля під ногами
геть суха й потріскана
а повітря терпке
і нема чим дихати

Маґне Калінсен

#грань_поезії

* * *
чи вистачить нам пам'яті на все,
що сталося із нами за чотири,
за п'ять, за шість, за десять, за двана-
дцять літ війни, що рідні імена
відчужує і відпускає в небо

чи стане наша пам'ять рубом, ребом,
останнім рубежем, дитям, що ссе
кров з молоком у вистиглій квартирі
у тиглі часу, що скипає, в тирі
історії, що всіх кудись жене

попри руїни міст колись обжитих,
повз кістяки машин, крізь пустку жител
через поля, окопами пориті
на стільки сотень літ ушир і вглиб

щоб там, щоб потім, щоб у тім "по всьому"
по пам'яті вертатися додому,
по рідних іменах, по незникомих
дитині, що зросте і доживе

всіх помяне - і не простить нікому

Галина Крук

#грань_поезії

Приємна думка з Вайтгеда

Ось я за своїм столом. Світла
якраз вдосталь,
щоб читати цей теплий,
привітний день, тож я почуваюся
впевнено. Я вкладаю кілька віршів у дзьоб
пелікана, і він зривається! летить
крізь вікно у блакить!

Редактор у захваті, я чую,
як він кричить, вимагаючи більше
віршів, але це ще нічого. Ах!
читачу! ти розгортаєш сторінку, мої вірші дивляться на тебе, а ти
на них, чи не так? мої
вірші розповідають про срібло твоїх очей, а твої очі повторюють
це твоєму коханцеві ще
цієї ж ночі. Над твоїм оголеним
плечем розпечені зорі читають мої вірші і передають їхній блиск твоєму другові.

Очі віршів
світу змінилися! Пелікане!
ти теж їх читатимеш!

Френк ОʼГара
Переклад Мірека Боднара

#грань_перекладів

оптика вечора заломлюється гостротою кутів
ілюзії зникають
і тільки твоє лице у світлі ліхтарні
проступає на поверхні темряви жовтим овалом

тіні западають у вилиці
роблять їх гострішими ніж зазвичай
торкнутися нині
значить поранитись
тому я просто дивлюся у твій бік
стаючи свідком уповільненого зникання

дар бачити у всій повноті
зі всім справжнім і всім що було надумане
залишився далеко позаду
у країні де ніколи не кінчається серпень

все що мав побачити
вже побачив

сміх між квітів
на шорстких поверхнях бетонного підвіконня

керамічна плитка відривається від стіни
і я викреслюю нею межі нашого часу
на закатаному в асфальт стадіоні

ще радісно співаєш пісню про дерева і вулиці
але нашу змову за спиною людства
скоро розкриють

уже розкрили

ілюзії зникають
глибокі западини очей набирають темряви
ніби колодязі що повняться чорною водою
напередодні великих змін

ще крок назад
і потопає трикутник твого носа
і квітка твоїх вуст захлинається
так і не промовивши найважливішого слова
вголос

Олександр Мимрук

#грань_поезії

​​🌿 Запрошуємо на «Відлигу» — щорічні весняні поетичні читання у Дзизі.

Цьогоріч маємо маленький ювілей — «Відлига» відбудеться впʼяте! І з цієї оказії свої поезії читатимуть 5 авторів і авторок.

Насамперед це Володимир Калина — поет, військовий і наш близький друг, який на короткий час приїхав до Львова з лінії фронту.

Також «Відлига» не може відбутися без гостей з інших міст. Цього разу до нас долучиться Олександа Комісарова, поетка з Рівного.

Ну а львівські поети і поетки, які читатимуть, це:

Анна Ютченко
Роман Коржик
Ростислав Кузик

Окрім того, традиційно плануємо вільний мікрофон, на який можна буде зголоситися під час події. Охочим до читання слід готувати виступ на 5-7 хвилин.

📌 Подія відбудеться 10 березня о 19:00 у Дзизі (вул. Вірменська, 35)
📌 Вхід — донат від 100 гривень на потреби українського війська

🤝 «Відлига» — це щорічні весняні поетичні читання, які у 2021 році започаткували літературне розʼєднання «Грань» і журнал «Артефакт» за підтримки мистецького обʼєднання «Дзиґа».

До зустрічі!

#грань_анонс

**
дорога

усе ще чекаєш доброї звістки
яка усміхнеться очима крізь натовп
та ніч відступає із сонного міста
яке попри все не можна здавати
бо хоч вже сивіють сітками затори
й линяють вже вкотре зів'ялі афіші
підвішена кава вокзальна повторить:
дорога на схід щоразу рідніша

бо що залишається - будуть боліти
обійми навпомацки в кожній із темряв
забутих знайомств обгризені нігті
списки мовчальні на зігнутих древках
різкі наче запахи поміж прильотами
розбиті як крики хто небудь напоміч
та знов горизонт на лікоть намотує
дорогу на схід щоразу самотнішу

бо сам обираєш що варте довіри
коли накриває попайка бліндажна
залізних скелетів орієнтири
безсонних ночей запущений кашель
байдужість що зводить цілик до мушки
упертість триматись за на-себе-схожих
і розуміння що незворушна
дорога на схід щоразу коротша

Сергій Рубнікович

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

***
потім
відмиємо всіх пташок від смерті
заспівають нам
про те як ми втекли із могил
у весну
а там
вишня квітне на великдень
а там липень
ніч така світла
всіх чортів розіпнемо

Володимир Калина

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

РОДОВІД
Яну Лебенштейну

Мабуть, у нас є багато спільного,
В нас усіх, що росли в барокових містах,
Не питаючи, який король звів цей костел,
Котрий минаєш щодня, що за княгині жили у палаці,
Ані як архітекторів звали, скульпторів,
Звідки вони прибули й коли, чим уславились.
Нам було краще грати в футбол під портиків рядом струнким,
Бігати біля еркерів та мармурових сходів,
Потім нам стали миліші лавки в тінистих парках,
Ніж хащі гіпсових янголів над головами.
А проте щось у нас та й лишилось: пристрасть до звивистих ліній,
Високі спіралі суперечностей, полум’яноподібні,
Оздоба жінок у всуціль драпіровані сукні,
Щоб додавати блиску танцю скелетів.

Чеслав Мілош
Переклад Олега Коцарева

#грань_поезії
#грань_переклади

​​🔥 Запрошуємо на першу подію від «Грані» в рамках Національного тижня читання поезії 2026 — презентацію поетичної книжки Марічки Сташко «Замість обличчя»

«Замість обличчя» — дебютна книжка автори, що вибудовує простір з фрагментів, які віднаходять себе у текстах через тілесні образи, далекі звуки, та повторювані мотиви руху. Вона формує естетику, у якій важливу роль відіграють нашарування і повторення мотивів, створює відчуття присутності та взаємодії між мовчанням і висловлюванням.

Книжка вийшла в рамках поетичної серії «Тонкі лінії» наприкінці лютого 2026 року. Ця подія — її перша презентація.

👉 Про авторку:

Марічка Сташко — поетка, режисерка. Народилася у Івано-Франківську. Фіналістка конкурсів відеопоезії «Видимість» та «До слова: витіснене покоління» від CYCLOP, учасниця Poetry Expo 2026, європейської поетичної платформи Versopolis. Вірші публікувалися на сайті Litcentr, у поетичному щомісячнику «Листок», журналі «Парадигма» та в арт-дайджесті «Солонеба». Перекладені німецькою, французькою та польською мовами.

Модеруватиме подію Христина Дрогомирецька — письменниця, викладачка англійської мови, перекладачка, дослідниця кіно, літератури та культури. Авторка більше 60 статей з вищезгаданої тематики. Авторка двох поетичних книжок — «Навігатори не працюють у темряві» та «Мертва трава».

📌 19 березня, 18:30
📌 Львів, Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8
📌 Вхід вільний

Під час події буде нагода вихопити собі примірник «Замість обличчя» і підписати у авторки.

Ближчим часом принесемо ще один анонс, тому не перемикайтесь 🖤

#грань_анонс
#тижденьпоезії2026 #тижденьчитання2026

***

дерево
я твій спільник
постукай легенько гілкою
по мені тричі — і не зурочиш.
твоя пізня кора як рання любов
нерівна й опукла.
листописи твого листя
тремтять завмираючи —
неначе відають як це —
серцевий напад в колібрі

дерево
ти трапляєш дощам під холодну руку,
пропускаєш крізь серцевину воду і
хробачків,
корозію світла в тобі звуть не іржею
а річними кільцями

без панцирних циферблатів твій час.
він здіймає тебе з необхідним тріском
і спокоєм,
і смерті твої — ці неможливості
дотягнутись гілками — повсюдні
і прижиттєві

дерево
хороший день для братання

ми говорим на рівних коли
мовчим

Тарас Яресько

#грань_поезії

​​🍷 Звемо вас на другу подію від «Грані» в рамках Національного тижня поезії — читання «Сміятись як вино».

Тема цьогорічного Тижня поезії — «Золотий гомін». Вона натхненна одноіменною поемою Павла Тичини. Наша подія також натхненна цією поемою, зокрема такими словами:

«...Там над шляхами, стежками, обніжками.
Ідуть!
І всі сміються як вино:
І всі співають як вино:
Я — дужий народ,
Я молодий!»

«Сміятись як вино» — читання поетів та поеток молодших поколінь. У когось вже вийшла книжка, хтось має за собою десятки виступів і читань, а хтось лише на початку цього шляху. Ці автори і авторки різні, але кожен та кожна з них непересічні й цікаві.

Читатимуть:

— Павло Щепан
— Юліана Лесняк
— Остап Кудлатий
— Морті Блек
— Максим Христенко
— Анка Вознюк

Радіємо, що маємо нагоду зібрати таку чудову ватагу й запрошуємо долучатись і провести вечір Всесвітнього дня поезії як годиться — у компанії поезій, поетів та поеток. І памʼятайте: спершу поезія, а потім вино. Не навпаки 😉

📌 21 березня, 18:00
📌 Львів, Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8
📌 Вхід вільний

Чекаємо! 🖤

#грань_анонс
#тижденьпоезії2026
#тижденьчитання2026

Презентація поетичної книжки Марічки Сташко «Замість обличчя» уже сьогодні. Чекаємо всіх о 18:30 в Мистецькій Бібліотеці у Львові на вулиці Шота Руставелі, 8 🖤

спостереження

коли в кенії
помер жираф
я не плакав
я ніколи не бачив жирафів
коли на острові суматра
помер слон
я не плакав
я ніколи не торкався
слонячих хоботів
коли в антарктиді
помер пінгвін
я не плакав
я ніколи
не цікавився пінгвінами
коли в степу моєму
померла миша
я не плакав
я ніколи не розважався
бігаючи за мишами
коли прийшли до мене
почали тикати своїми
сталевими автоматами
то вже нікому було
мене врятувати
почалася війна
нова світова війна
і коли планета вибухнула
луснула чорним
як ожина
я не плакав

Євген Кушнирік

#грань_поезії

Ізюмське причастя
"...це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів"
З тексту Божественної літургії

Це є тіла наші,
що за нас ламаються.
Але жодного відпущення гріхів.

Це є тіла наші,
що, буває, так легко ламаються,
коли їх витягують з-під землі.
Тут наші ліси, а тут – наші хрести.
А це є тіла,
що тільки за нас ламаються.

Тепер добре бачиш:
ми як твій син.
Тільки жодного відпущення гріхів.
Дивись:
ті ж кістки виходять назовні,
та ж кров і вода.
Але жодного відпущення гріхів. Слухай:
той самий крик, те саме мовчання.

Так виглядає
Ізюмське причастя.
Тут наші ліси, а тут – наші хрести,
а живі викопують мертвих і говорять:
це наші тіла, це ж наші тіла.
Ми такі схожі на твого сина.
Це наші тіла, подивися, це ж наші тіла.
Ми вже давно як твій син.
Стільки тіл, подивись, стільки тіл.
Ми – твій молодший син,
який нікому цього не відпустить.

Артур Дронь

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

🖤 Друзі, чекаємо сьогодні о 18:00 у Мистецькій Бібліотеці на читаннях «Сміятись як вино»

На площі Фейєрбаха

на площі Фейєрбаха
де після довгих прогулянок
ми з тобою сиділи
і їли сендвічі
тепер я опинився сам

ми щоразу шукали
нову  порожню лавку
ніби нову історію
ще не розказану
кимось з нас

але цього разу
коли я опинився тут один
усі лавки були порожні
я не знав  на яку сісти
і тому не сів
на жодну з них

Ал Пантелят

#грань_поезії

ну що ж
невтомні цикади
прядуть орфоепію ночі
всі прості слова не на часі
небеса притримали для нас
цей таємний подарунок
по драбині ускладнених сенсів
ми прямуємо вгору
у пекло для поетів
де незагоєні рими
виколупують з-поміж зубів
рештки снів
а порцеляновий метелик
посеред багряних трав
полює на шуліку
бачиш
метафора мертва
зрештою як і ми

Олег Каданов

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

ким я народжуюсь у перший останній день
аби срібні долоні підносити друзям замовклим
і сіяти пустоцвіти
стрічко грайлива — біжи
відірвана від подолу

ким я народжуюсь на першу останню ніч
аби напувати тебе чорний вазонку тімені
залюблена голово плоде безверхий
що кутик твоєї брови
горить і щезає

ким ти оформився й став на журавлиному серці
що мало тебе — так помалу на кожну любов нарікають

гостю мій що так присів у посвітах проти вікна
око за скельцем ряхтить — а ні
то кольчуга

Ада Єлагіна

#грань_поезії

×××

спинився
рух рідин у тілах —

виплакали із себе
все що могли

стоїмо тепер —
спорожнілі посудини

вдаряємось часом —
вінце до вінця

і чутно лише
як дзвенить
як відлунює
як звучить

наш біль

Ростислав Кузик

#грань_поезії