* * *
Несу моє горе у сповитку
велелюдною вулицею.
Горе надсадно кричить.
Перехожі дратуються:
«Вгамуйте своє горе,
годі йому голосити.
Вкрийте його тепліше,
нагодуйте, приспіть.
Горе як горе —
у кого його не було».
Горе горне мені до грудей
гаряче чоло.
У горя в очах тисячі
розтерзаних нас. Тут і зараз.
Кричи, моє горе, кричи.

Юлія Мусаковська

#грань_поезії

ОСТАННІ ЛЮДИ

хто вимовить молитву
у час останніх людей
що зникають потоком у непроглядному вирі
наші лиця прозорі мов темінь
наші руки тремтять павутинням
хто крикне їм услід
у спини кам'яні
останніх із людей

хто почує їхні слова у тихому хрипі і відчаї
хто дасть води й змастить потріскані уста
хто позгрібає душі згорілі мов вуглинки
хто цей тягар нестиме
до нового світанку

Анатолій Дністровий

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

* * *

У весняне синє поле
Вийде жінка в чорній сукні
Імена сестер кричати
Наче птах в порожнє небо

Викричить усіх із себе
Ту, що відлетіла швидко
Ту, яка про смерть благала
Ту, що не спинила смерть
Ту, яка чекає досі
Ту, яка усе ще вірить
Ту, що сорок днів мовчить

Викричить їх всіх у землю
Наче біль засіє в полі
З болю та імен жіночих
Виростуть їй нові сестри
знов співатимуть життя

Ну а що вона, ворона?

А вона навік в цім полі
Бо лиш крик її й тримає
Всіх цих ластівок в повітрі

Чуєш, як вона гукає
Всі по черзі імена?

Вікторія Амеліна

#грань_поезії

пісня в серці дадаїста
дуду дуже дадаїста
аж стомила двигуна
даданого дадана
ліфт із королем носився
з автонімом престарим
десницею спокусився
відкусив і пап і рим
ліфт
мав люфт
серцем ліфт знедадаївся
їжте ж шоколад
мийте мізків вроду
дада
дад
попивайте воду

Трістан Тцара (Румунія та Франція)
Переклад Олександр Мокровольський

#грань_переклади

ніби діти, що нарешті втекли від дорослих розмов,
ми регочемо на межі непристойності (межі фронту і тилу),
ховаючи шрами всіх наших втрат (дому, людей і, врешті, дитинності,
простого і чистого дихання під опікою сонця й землі),
у вибухах сміху, заглушаючи ними вибухи і сирени,
а ще наші серця, які б’ються невпевнено, стишено, рвучко,
лякаючись слів і втоми від відповідальності за ословлення,
однак не смерті, гра з нею у хованки у занедбаній церкві життя –
свічка присутності, яку вперто обмацуєш язиком, повсякчас обпікаючись,
де наважитись на співбуття означає пройти замінованим полем болю,
не знаючи, чи перейдеш його, не бачачи обрію, не розуміючи напрямку,
довіряючи тілу як останньому свідку того, що ми тут були,
рахували фазанів і їли бузок, як колись до війни, коли мрії ще мали значення

Ія Ківа

#грань_поезії

Від смаку й запаху черемхи у надріччі
Свідомість йде у хащі лавру та гібіскусу,
Збираючи земні дивноти у зелену банку.
Над нею – червонястий стовп секвої sempervirens
І сойки – не такі, як ті, за Беринговим морем, –
Розправляють крила кольору індиго.
Вона сама, без ворогів і друзів,
Збагає гірські пущі та орлині гнізда.
Незрозуміла для змії із жовтою мережкою,
Не розуміє прав змії і дерева.

Чеслав Мілош (Польща)
Переклад Остап Сливинський

#грань_переклади

колискова тривог

безмежна ріка тривоги
прориває греблю світанку
і зносить нас в укриття

кожен чув цей мотив
у треках з минулого

та
більше не зможемо
слухати не зможемо
забути не зможемо
жити з заплющеними
очима

побіля ворога

надворі чутно
як смерть заточує
свою косу
і тупим кінцем
простукує будинки
поруч

не бійся
вистоїмо.

Павло Щепан

#грань_поезії

* * *
кости́сті пальці моря 
укладають пелюстки води 
у величезну синьо-прозору квітку
 
я дивлюся на неї 
крізь перший покрив 
із піни
крізь другий 
з вітрових хвиль уздовж оцві́тини
крізь третій
з каламуті всередині квітколожа
 
а в четвертому бачу тебе
хоча ні
сліпучу порожняву твого зап’ястка 
і виполоскані хрящі рибки 
яка вислизнула з нього на берег
і так і не змогла повернутися

Вікторія Краснікова

#грань_поезії

МАЛАЙСЬКІ ПІСНІ

Я не хотів би бути нічим
Як тільки кедром перед твоїм домом
Як тільки гілкою кедра
Як тільки листком на гілці
Як тільки тінню листка
Як тільки свіжістю тіні
Що голубить твої скроні
Протягом однієї миті

Іван Голль (Франція та Німеччина)
Переклад Ігор Костецький

#грань_переклади

***

Розпоряднику доби,
там сонце заплуталось в розоцвітих
підліткових квартирах травня
що сягають он якого поверху

Авжеж ніхто не наважиться його зняти
як реп’ях з котячої гриви
як принишклого між ранкових гілок тополі
кошеня що зірвало москітну сітку

Бо це наче зняти з волосся скляну орхідею
покласти на край ванни
і зникнути назавжди

Розпоряднику доби,
я розгубив літери імені якого
ніколи запитати не наважусь
посвіти сюди

Серед прудких новин
губиться навіть дощ
в покинутих надбудовах
під самим сонцем

Бо таку прикрасу не можна
купити в мережі супермаркетів
лише поставити в кінці речення

Євгеній Півень

#грань_поезії

Ось уже десять років як ти кохаєш мене
Десять років немов десять хвилин
І все ще я бачу тебе вперше:

Кешені повні троянд
Майбутні сльози за окулярами
Мов діяманти у вітринах
У твоїх грудях жайвор
А під тендітними рукавичками
Ніжність прийдешнього

Ось уже десять років як ти кохаєш мене
Як на всіх годинниках
Час назавжди спинився

Клер Голль (Франція та Німеччина)
Переклад Елізабет Котмаєр

#грань_переклади

у кого вчитися сміливості

у лелеченяти, пташати малого
що метляє головою,
з довірою: світ, як стане в очах чіткішим
виявиться добрим без міри
як небесна глибочінь

у бузкового квіту
що порскає стиглим кольором дочасно
з надхненням: його вже в собі не втримати
тільки до світу — й ніколи не відвертатися

у ліскульки, соні ліщинової,
що засинає
з певністю: коли б не прокинулась —
цей світ триватиме й убереться весняно
аби лиш її потішити

Тетяна Непипенко

#грань_поезії

Скоро вже й літо зі схилу — розірвана світла низка.
Каже бог річковий: немає печалі, просто грає риба в ріці ночами
і ластівки на зливу літають низько.

Жити — немов до крові прикусити губу.
Гнів, наче вітер — прошумів і ущух.
Бʼється в траві зеленкувата щучка.
Скільки того Бугу? Безмежно - Бугу.

Місяць ламає об місто цукровий ріг.
Очерети гойдають легкими лезами.
Просто знічевʼя торкаєш посеред плеса
чортячу мордочку водяного горіха.

Просто мокре волосся впаде на плечі
і засвітиться тепла вʼязка пітьма.
Каже бог річковий: нас також немає,
є тільки течії.
Дослухайся до течій.

Катерина Калитко

#грань_поезії

д е н ь м а т е р і

відтепер твоя матір
більше тебе не чує
відтепер ти для матері
золота медаль
заіржавіла
відтепер між тобою і матір'ю
знову Чонгар
замінований

Ігор Мітров

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

​​🎉 Сьогодні «Грані» виповнилось 7 років!

Наша історія почалась у 2018 році. Тоді Павло Щепан та Ростислав Кузик створили у Львові «Грань», аби працювати з поезією та синтезом мистецтв.

Першою подією «Грані» став перформанс «Нотатки однієї смерті», який відбувся 11 травня 2018 року. І саме цю дату ми обрали відправною точкою «Грані».

Подія була присвяченою польському поету Рафалу Воячеку, який відійшов у засвіти 11 травня 1971 року. Тоді, окрім Павла і Ростислава, до акції долучився поет Володимир Калина, який згодом був учасником не однієї події «Грані».

А опісля було багацько всього — поетичні, візуальні, звукові і ще бо-зна які перформанси, події в рамках Книжкового Арсеналу спільно з групою київських поетів і поеток, низка подій на трьох чи чотирьох Форумах Видавців, перформанси на двох фестивалях «Місто, що надихає» від Lviv City of Literature, фестиваль Dro.Art.Days у Дрогобичі, чимало подій у львівській «Дзизі», насамперед щорічні весняні читання «Відлига», куровані нами читання молодих поетів та поеток на фестивалі «Земля поетів» минулоріч, запис поетичної збірки разом із Audiostories і ще багато-багато всякого. А поміж тим ми публікували поезії, багато-багато поезій.

У 2024 році «Грань» вперше за своє існування розширилась — до нас долучилась поетка і перекладачка Анна Зотова, що якісно доповнило «Грань» і ми почали активніше підсвічувати перекладацький напрямок.

У 2025 рік ми зайши з кількома подіями, але націкавіше — попереду 😉

Дякуємо всім, хто був поруч усі ці роки — хто читав нас, долучався до акцій та відвідував події. Дякуємо нашим партнерам та усім, хто допомагав і підтримував нас. Дякуємо українському війську, без якого усе це не було би можливим.

👁 добірку світлин з подій за попередні роки можна подивитися у нас в інстаґрамі

До скорих зустрічей 🖤

я щойно поглянув на руку — і наче немає руки
гаряче повітря натомість танцює — дає її форму
і сіль випікає узор — упізнаєш який?
лілове і біле зелене лілове і чорне

тужавий залишенець
срібний каркас гомінкий
м'які обладунки себé накладати б на себе
на кого обпертись коли не стається й ніким
іще не набувся і дивишся в озеро смерти

а звідти підходять із люстрами — дайте одне —
чудні і високі птахи у сяйливих кольчугах
дзеркальте дзеркальте —
допоки ридання грудне
вже буде від пісні не відрізнити на слух

Ада Єлагіна

#грань_поезії

Спільното,

Акаунт нашого товариша Юрія Ліщука (stavozero) було зламано, а основний канал – видалено. Там зберігалось багато цінного поетичного контенту – аудіозаписи з проєктів "Калейдоскоп" та #WikipediaPoet.

Будь ласка, підписуйтесь на новий канал https://t.iss.one/stav_ozero та підтримайте Юрія.


Команда «Грані»

Імітація безхмарності

і знову я долаю кілометри щоб побачити свою матір
донька лісника шістдесят років по тому
плаче над порожнім кошиком

дивно: вона ж знала кожну стежку
кожен прихисток маслюків
кожну колонію білих

її батько розказував: гриби - як люди
мають свої родини свої улюблені місця

тепер міцелій стигне на знимках:
ось вона п'ятирічна тримає батькову руку
і він показує: бачиш, який мох тут вогкий і яскравий?
запам'ятай це місце

мій язик німіє коли бачу як вона
обходить порожні галявини
де колись росли цілі грибні села

я хочу сказати їй: ліс теж старіє теж забуває
теж втрачає свої мітки
але вона краще за мене знає що деревина пам'ятає все
навіть те чого вже на мапі немає

Анна Зотова

#грань_поезії

Коли до цих країв повернеться мова
я обов'язково опишу це вечірнє небо
передгрозяне й зворушене нашими поглядами —
поглядами прощання й замилування

Коли час прорве загату
й разом зі словами потече крізь нас —
я обов'язково опишу це плинне небо
небо наших непромовлених "назавжди" й "ніколи"

Вмиюся брудним потоком
вириватиму корені слів і прищеплюватиму їм пагінці нових значень
ловитиму миті решетом
благословлятиму святу каламуть

А поки нема ні слів ні секунд
нема на що обміняти спалах зорі й красу низпадання сутінків

Шепеляві пересохлі русла
теж шепочуть
розкладають круглі обточені камінці спогадів
підказують: звідси пішла вода
і ми свідки її

але немає її у війні
ні ковточка
ні краплин що ділили б на відтинки нестерпне чекання

тож стоїмо під оцим от небом
малі-малісінькі сухі очеретинки
боїмося іскор нічної ватри
німуємо своє безчасся

Єлизавета Жарікова

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

господи
я - марія
дай мені сили
і віри

щоб тіло моє
після смерті
не фотографували зблизька
хіба руку
але не очі
не тіло під завалами
фрагмент чогось
але не повністю тіло

вони ж бо злітаються на вогонь
як круки
збігаються
ніби гієни на падаль

але ж я не падаль
я людина
і десь тут була моя квартира
і поки вони заглядаються
поки вдивляються

господи
я не хочу
щоб знимки
мене мертвої
були на перших шпальтах
я розумію - війна
але я людина
ти знаєш що я людина?
усмішка моя єдина
очі мої одні
ти знаєш про це чи ні?

господи
я - марія
дай мені сили
і віри

Валерій Пузік

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

*

що робити зі своїм зачерствілим серцем?

можна віддати його птахові щоб відніс до вершини гори
де вітри розвіють його знову на спів

лишити серце на світлі у траві де промінь заходить
найглибше аж за слово біль

або навпаки сховати його в тіні де час
рухається повільніше все перетворюючи на пам'ять

гниле яблуко дім камінь панцир величезного жука

розламати серце як скибку хліба й розділити
з тим хто теж тут заблукав

або посадити в землю глибоко до коріння дерева
де потік води відшліфує його знову до насінини

Анна Ютченко

#грань_поезії