понад моєю стезею
Твоя стезя
понад мислю моєю
мисль Твоя

Яніна Осевська (Польща)
Переклад Борис Щавурський

#грань_переклади

* * *

Коли ми скидаємо бронежилети,
шоломи, бушлати, куртки, рукавиці,
і їмо мандарини біля буржуйки,
і робимось схожими на дітей,
я інколи думаю,
що ти десь у сусідній кімнаті.

В селі
якась жінка з місцевих
сказала дитині: «Синочку».

Але кожен із нас
озирнувся.

Артур Дронь

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

травень: варроз

я приховував
хворобу бджіл

я не міг інакше

це ж на їхньому прикладі
я повинен був тебе навчати життя
а не смерті

Малґожата Лебда (Польща)
Переклад Юрій Завадський

#грань_переклади

ЗАТУЛЮВАЧІ БРАМИ

Коли прозираю крізь тонку шпарину, зашиту густими невидимими
нитками, свідомість витікає у небуття кожної наступної миті. Але тоді ж
спиняється найпершим свідомим словом.
Слова, як дорожні спотикачі, — з ким спроможні створити справжній
зв'язок?
Розділений і закутий у різні тіла, розум зшиває себе докупи саме словами.
Але з кожною спробою встановити зв'язок лиш множиться й множиться,
розрізаючись на дрібніші думки... Бо ніяк не спинити власну еволюційну
інерцію, не возз'єднатись з собою, щоб відчути втрачену цілісність.
Маю його в собі, в тобі, у кожному. І це ж він змушує затулятися від
брами собою, тобою, іншими, щоб приховатися. Але його присутність
оголюється ексгібіціоністично, як найперший імпульс буття.
Зачаровані, ми щоразу даємо їй слово. Але що вона може розповісти?

Ганна Щавінська

#грань_поезії

РАВЛИКИ
перед тебе в долонях тече смородина
у густі ріки дарую тобі, плюща паростко,
цю смородину

ти спіраль і равлик; здійнята черепашка
котру дитя узяло собі в талісман
навколо шиї ниткою витинаний;
тисячі горбів і рівнин пройдений;
набачився чого тільки можна
набачитися з ледь вищої
та ледь вищої щодня шиї
а все ще не народився з черепашки
у повноцінне й прямоходяче

– плюща паростко,
ти питимеш з моїх рук чорнуватої води?

– головою загорнутою аж до витоку;
губами в соломині – кисло –
аби ж не солоно. питиму –
дитя дорослішатиме –
спіраль закручуватиметься
замість розправитись

Дмитро Вільгоцький

#грань_поезії

КОЛИСКОВА ДЛЯ ДРУЖИНИ

стоїть сон проти квітки
задивився сон на квітку аж зацвів
на сон квітка задивилася
заснула

Валерій Ілля

#грань_поезії

нори

розставання починаються в мові,
коли припиняємо говорити «ми».

потім з'являються нори, в котрі ховаємося,
вдаючи добре загібернованих в собі.

весна розморожує нас.

на нових перехрестях.

Войцех Бжоска (Польща)
Переклад Юрій Матевощук

#грань_переклади

КВІТИ ГОЛОСІЇВСЬКОГО ПРОСПЕКТУ

дивно як місто скручується в соломинку
коли його ніхто не бачить
ми обидва готові заприсягтися
що жили значно далі від ледь освітлених мафів із квітами
від готелю “мир”
від довгих баштових кранів голосіївського проспекту
їхнього глузливого блимання
господи що про нас говорить радість від споглядання
цих диких звірів незаконної забудови
ми розірвані навпіл між механічним оком нищення культурної інституції
і темним черевом левіатана

в темряві відстань стирається
як зелена пляма на натертому пальцями погляді
розмиваються обриси
від світу лишається лише те що ми встигли запам’ятати
повзучи від однієї перепони до іншої
наче хробак через яблуко

ще навіть не січень
але чимраз більшає сліпих будинків
холодної плоті
спочатку у черзі до банкомату а потім у власному ліжку

знову пливуть друзі і незнайомці через квадрати подолу
у сутенілій жовчі наче в сліпій кишці
дарма що лише встигли зголубитися
аж знову сюрчать крильця ворожого лігва
у їхніх смолистих домівках
чистять картоплю над синьою голкою побутового газу
колисають своїх дітей і благають щоб їхні очі не звикли до чорноти
жонглюють примарним струмом у закладах харчування
покривають коліна тканиною в старості в самоті і плачуть
а бог тихо стоїть у них за плечем

і чути як скрип повзе темним пагорбом

це земля обертається
це хижий вітер жене узвозом
це повіка світу заплющується
поки в нас деформуються щелепи
говори собі щось несамовито негарне
гарчи
все одно нас ніхто не почує
лише пара із рота лягатиме над землею

Віталія Олійник

#грань_поезії

Четвертий поверх, вранці, цілу ніч за написанням листів

За моїм вікном навпроти голуби тріпочуть крилами
на мідному даху церкви, пташка сидить на хресті,
розглядає синьо-сірі хмари міста. Ларі Ріверс
прийде о 10 ранку й сфотографує мене. Я фотографую
вас, голуби. Я фіксую тебе до краю, вранішній небокраю.
Я назавжди закарбовую в пам’яті твій сірий дим, міський автобусе.
О, Думко, тобі доведеться обдумувати одне й те саме вічність!

Аллен Ґінзберґ (Америка)
Переклад VERBація

#грань_переклади

найгірший вірш

всі комірки вашої памʼяті
зайняті
ми доставимо ці враження тоді
коли бодай одна звільниться

хочете переадресувати
тривогу в інше життя?

вибачте інше життя
недоступне для
тривоги таких розмірів

може викличете курʼєра
натомість?

вибачте всі курʼєри
і оператори
мертві

ваші дії?

Павло Щепан

#грань_поезії

***

зябри на корі від звіриних кігтів
кожен шрам мріє продихатись

мох це третя ознака її життя
за відсутності перших двох,
це фольклор заволожених,
рольова гра із часом

мох це окремий підвид любові
яка лиш густішає серед холоду,
це зелене розбурхане око —
осине гніздо роси

що бачить розу вітрів
піднесену старкуватій зимі
з обвислим груднем,
з підсипанням солі на
рани ожеледі,
з ментолом ментальності,
з відчуттям льодяників в роті
котрим все ж не по зубах
титаніки язиків

на ділянках кори де мох —
кора міцно вростає в нього —
і там де вростає —
дозволяє собі
непомітно
тоншати

Тарас Яресько

#грань_поезії

опівнічна пісня

у опівнічний тьмяний час
зводимо до неба
наші спіщанілі очі

сяє понад містом
не попелястий місяць
і не колапсуюча зоря
— це вони це вони
встромили нам у небозвід
білі фосфорні дощі

у опівнічний тьмяний час
промокли ми з тобою
не до нитки а до рани

і тіні наші зайнялись
як бензинові плями на асфальті

у опівнічний тьмяний час
марніє ніч: наростає полум'я
і скляніють наші спіщанілі очі

чи побачимо ще ними
як дими згасають
поміж скверів та кварталів?

чи побачимо іще
як зростає із золи
загартоване залізо
для їхніх кволих тіл?

Ростислав Кузик

#грань_поезії

ЩО ТАКЕ ВІЙНА

Колись можливо вирішать написати такий підручник
тільки нас не запросять у співавтори
бо інші завжди знають краще що таке війна
бо інші завжди знають краще
гаразд
але один розділ
один розділ віддайте нам
усе одно ви не знайдете додаткової літератури
це буде розділ про мовчання

хто не був у війні не знає що таке мовчання
або навпаки знає
це ми не знаємо
як не знають риби про воду що живить їх і нафту що їх убиває
як не знає миша-полівка про темряву що ховає її від шуліки але
й шуліку ховає так само
дозвольте нам написати цей розділ

я знаю що ви боїтеся крові тож ми напишемо його водою
водою яку просив поранений що вже не міг ковтати і просто
дивився на неї
водою яка текла крізь пробитий дах
водою яку можна використовувати замість сліз
так – ми прийдемо до вас із водою
ми не залишимо по собі незмивних слідів
на ваших гаслах і цінностях які ми так не за призначенням використали
що й дітям своїм ви вже не знаєте як їх показати
це будуть наші кілька сторінок
і лише дехто знатиме що вони не порожні

Остап Сливинський

#грань_поезії

###
Ці неспростовні і неминучі твої часи
Тисячу видів смерті в собі таять.
Бігти по вістрю леза її коси
Можуть лише шалені, як ти і я.

Зрештою, вся ця самотність лише симптом
Гострих метафор і родових проклять,
Все, що написано кулею і пером —
Це голоси, що ніколи в тобі не сплять.

Це безумовна істина — у вині,
Поза якою й куля не пролетить.
Вижити в цій самотності неземній
Здатні лише шалені, як я і ти.

Олекса Бик

#грань_поезії
#грань_поезії_військових

гострим воро́нячим пір'ям
гаптується гобелен
жовтневого простору,
сивого
і покинутого.
Господи,
дай нам терпіння
дожити день.
дай нам, Господи, сили,
аби прокинутись.

оминути погост,
не згубити себе за мить,
коли сонце,
вовком погризене,
рани зализує.
проведи нас, Господи,
геть до дверей зими

і дозволь втекти за них.

Ніколассон

#грань_поезії

день 1: після заметілі

Після великого плачу
над берегом западає втомлена тиша;
лягаєш на лід і вислуховуєш під нею воду,
лягаєш у сніг і вислуховуєш під ним землю,
лежиш, як колода, що мала би бути деревом,
і не змогла;
Після великого плачу
западає тиша і заколисує, доки не заснеш;
чуєш, як б'єшся млявою хвилею об лід,
чуєш, як поволі теплішає закований ґрунт —
прокидаєшся довго й повільно,
неначе звіря,
на чорній землі,
а поруч тремтить,
як-сполохане-серце,
плесо.

Катерина Балашова

#грань_поезії

світлою і ясною ступаєш
на камʼянистий берег
місяцевим променем ковзаєш
до тіні найближчої
і там топишся
із морських глибин вигнана
із води вивергнута
світлою і ясною
часточкою небес променистих
місяцевим самоцвітом
прохолодним на дотик
мерехтливим як подих затаєний
мерехтіла собі в глибині
розсмішила море
накотилося воно на берег
скляним передзвоном висміяло
тебе з себе
ох і глибоко тут назовні
ох і темно
мерехтиш під відкритим небом
а звідусіль — відлунює
ох і смішно тоді стає
ох і котишся до прибою
аж на небо викочуєшся
і лежиш до світанку
в місяця світла вчишся

Тетяна Непипенко

#грань_поезії

"Ніч горбами й долинами..."

Ніч горбами й долинами
прикрила квіти і траву
і срібні коси розплела
на спині.
Срібніють у сні
горби і долини з квітами,
темна трава
шелестить іскрами.
Ішов я до обрію
і боявсь розбудити її.
Випав із обрію промінь
і поранив тіло її.
І плакав я на зорі
один у полі...

Микола Воробйов

#грань_поезії

Притуплене

Все до чого не торкнись - притуплене,
мерзла грудка всередині,
бруківка, яку з'їдає неон.

Ти думаєш, про що би ти не мріяв,
а мрії притуплені.

Тісно у споминах,
мов у місцях дитинства
і таке приглушене відчуття часу.

Страхи теж притуплені,
видива, моменти щастя,
притишений пташинний спів,
тримаємо якось стрій.

Сюрикени сніжинок з притупленими гранями
розчиняються у повітрі,
росточки ножів пробиваються
крізь вогкі ґрунти клумб.

Притуплені слова, які так боліли,
тепер лише ясна опухлі.

Притуплений гнів,
розмиті портрети в калюжах,
їх малюють художники без визнання,

притуплені кольори змін,

Крижини схожі на плитоноски.

Тільки скалки надзвичайно гострі,
ними всіяні всі хідники,
пробили взуття,
ятрять,
це ж бо
сльози
війни.

Ярослав Гадзінський

#грань_поезії

team sleep
це наша команда сну
бездонна як відчинене вікно
в порожній кімнаті масового мистецтва
і стерильно очищеної альтернативної музики

на цьому бульварі вже темно
ліхтарні розпластують чорні відбитки дерев
по вигинах лавок і переповнених урнах вечора

один навушник у мене
інший у тебе
сьогодні ми стали командою сну
що чутиме спільні звуки
і пам'ятатиме однакові сновидіння

в цю мить я спокійний
бо знаю
ти пам'ятатимеш лише те
що насниться мені сьогодні

у звуках музики все криється позолотою
медом бурштиновим огортає нас світло
і все сповільняє
наш біг чи ходу
наш вітер чи плин потомлених хмар
проти місяця молодого

а вчора я бачив свій зуб на долоні
залитий соком перестиглої вишні

і про це
на жаль
ти скоро дізнаєшся вже не зі сну

Олександр Мимрук

#грань_поезії

***

Цвіркуни розтягують порожнечу
З надпаленими краями.
В ній сперечаються два крамарі,
Присягаючись на жовтій дині,
Як на святому письмі.
В одязі з лободи
Ходять збирачі податків
(Скрізь митники і злодії).
Іде збирач податків,
Непідвладний тяжінню,
Жує смужку олії й посвистує
(Один його кашкет
Важить пуд щирого золота)
Навколо нього сізіфові міхи
Видмухують коріння навиворіт.
Іде збирач податків,
Відділений від листка плівкою,
Від якої відрубує усе живе.
А те, що відійшло,
Висить олив’яними печатками
На папських буллах
До народів, які вже не існують на мапах.

Емма Андієвська

#грань_поезії