Царство тіньків

знайомі дерева не прощаючись
щезають, як колишні найближчі друзі,
на асфальті лишаються
болісні слова з тирси, гілля
та опалого листу.

Тіньки намагаються укоротити собі віку,
інші - видовжуються до неможливості -
тимчасові тату,

Звістки про те, що вони, ріднесенькі,
на щиті,
все горло тепер набите
павутинками індіанського літа,
немов приторною солодкою ватою
з раннього дитинства.

Про що наступним буде вести мову гід
перед здивованим натовпом іноземців
у місцях нашої сили?
Які свіжі тріщини він ще їм покаже?

Чи згадає, що наше безтурботне минуле
перетворилося на міську легенду?

Чи казатиме про можливості віддушин
у нічних тривожних подихах,
згадуватиме імена тих,
опускаючи раптово погляд
до клумб вогняних чорнобривців,
вони, мов віддалене світло
наприкінці тунелю.

Його питатимуть, які татуювання тіньків
зображено
на голій змерзлій руці осоння?
І хто цей майстер тату?

Ярослав Гадзінський

#грань_поезії

Іван

Мав подарувати тобі ровер
після війни.
Як ти казав —
з кошиком і багажником,
аби їздити в магазин.

Мені сумно було стати першим,
хто питає, про що ти мрієш.
І ні, я не знаю,
яка глибина Дніпра.
Але знаю, Старий,
що такий дивний світ
ми намагалися захистити.

Розпочався наш останній день,
а всі магазини,
як на зло,
зачинені.
Закінчився наш останній обстріл,
а у вухах —
ніби дзвоник
велосипедний.

Артур Дронь

#грань_поезії #грань_поезії_військових

* * *

наслинивши роздвоєний
кінчик нитки
просиливши її
у вушко

величезна баба
примружує одне око
й
нанизує нас:
тата-опенька
маму-опенька
й
ще двох дрібних
яких до супу — і то не даси

і ми висимо
пахнемо на всю хату
чекаємо Різдва

Марта Мохнацька

#грань_поезії

Сніже, ти дивний гостю,
Ти прийшов до нас подивитись,
Що буде після тебе?
Дивись — ще нічого немає,
Кволий світ спинається тільки на лікті..
Ми вже забули тебе..
Нас вже бавила танцем висока вода..
Нас ліс якось в сутінках обдарував
Своєю меланхолійною усмішкою дитини..
Ти знову прийшов..

Олег Лишега

#грань_поезії

* * *

Жадібно ковтатиму сонячне проміння
допоки не наповнюся
візьму тонку нитку вітру
і голкою найвищого дерева
зшию свої губи
і мовчатиму
допоки матиму час.

Уночі вийду до озера
піднебіння Божого
безкрайого і холодного
чорного на поверхні
білого на дні
скину з себе весь одяг
і палитиму його
відпускаючи червоних птахів
повертатися.

Збережу цю мить
і усмішку чудернацьку твою
як наскельні малюнки.

Мовчатиму
допоки матиму час.

Говори.

Максим Кривцов

#грань_поезії #грань_поезії_військових

сигнальна ракета 🚀

чи може хтось зараз сказати мені
для чого прийшов час
а для чого
ні

ідемо навпомацки
тримаємо обличчя в руках
ніби люстерка
боїмося видихнути
видати себе

ми все ще десь тут
тримаємо одне одного
боїмось що зісковзнем
з вологих долонь
у одну із вирв

скупі ми
на сльози і завмирання
сердець
лиш один вологий сірник
у кулаку
й сигнальна ракета
на памʼять про
нас старих

Павло Щепан

#грань_поезії

*
гніздо


бузьки в гнізді
на стовпі
що повис похилившись
на своїх проводах
де дорога минає вирву від кабу
що мов слід від метафори
у розповідному верлібрі

я вітався з ними кожного разу
тато лелечий
мама лелечиха
потім лелеченята
літа вистачило щоб познайомитись
перезмінок хвилинних
поки після першого вносять коригування
вистачало аби запитати в своїх
чи бузьки на місці
бо лягало туди регулярно
насіння квітів вогненних
яких лише забобонів
піхота собі
не понавигадує

їм із гнізда
добре видно було
і погризену кістку вулиці
і брудні недопалки хат
і жаскі зіниці підвалів
де місцеві таки досиділись
до перехоплення по радєйці
всєх гражданскіх в расход

їм із гнізда
добре спостерігалось
як згідно із та відповідно до
міняється колір скотчу
як сохне бур'ян на полях
як багряниться листя в посадках
чесно черпаючи вологу із грунту
хто ж винен що відтінок такий

їм із гнізда
добре передчувалось
як врешті вдарять у найслабше місце
у найнезручніший час
а я ж сука казав
тато лелчий читає на патчику того
хто кожного разу махає рукою з пікапа
але лелеченятам не перекладає
бо все ж таки діти

а натомість їм каже:
родино моя лелеча
кістку вулиці зламано не зцілити
недопалки хат не куріють вже навіть
по зіницях підвалів лиш ситі собаки
хоч комусь нині радісно
від села не залишилось вже навіть назви
і останній пікап ледь проскочив
під стовпом що повис на дротах
мов бджола що летить поміж квітів
яких рясно так було засіяно
що й пилку назбиралось
наприлипало
жінко ой лелечихо
малі мої ой лелченята
летімо звідси подалі
шукати місця собі

а жінка лелечиха відповідає:
давно вже пора
але ж ти все одно сюди повернешся
контужений наглухо
клацаєш дзьобом на кожен помах руки
незрозуміло кого
милуєшся квітами
не пригинаючись
кигичеш матюччя
не переводячись у теплі гнізда
наче й сам вже повірив
у всі ті забобони
яких тільки піхота собі
не понавигадує

Сергій Рубнікович

#грань_поезії #грань_поезії_військових

ти спиш
а ми спалюємо квіти
щоб з роси і попелу
виліпити тобі нове серце

ти спиш
а пташки визбирують з ґрунту кров
щоб ти не вміла плакати

я
виймаю цвяхи з дерев
щоб ти могла дихати

Володимир Калина

#грань_поезії

* * *


розливає тишу
зелена квітка тиші —
заховатися в ній
чи як?..

Михайло Григорів

#грань_поезії

***

немов каміння
вплетене в коси джерелець
так лиця — усіх своїх —
вплітаються в зоровий нерв
наносячись звідти де чорні ниточки
вздовж і впоперек перепливають
раптово розморгане око
чаїнками в молочному морі склери
які проступають наче контури літер
на зворотному боці аркуша — лиш на світло —
і я — ніби ота крихка самотинна гора
що ніяк не ладна вдячно вимовити ім’я птаха
осілого на порослих жерепом схилах —
марно силуюся обернути світло на мову
щоб перелічити нею вголос
усіх своїх

Тарас Яресько

#грань_поезії

В'янення колишнє і нинішнє — я наповнив, я вичерпав те й те,
І далі виповнюю новий сувій майбутнього.

Гей, слухачу!
Що ти хочеш звірити мені?

Дивись мені в очі, поки я вдихаю скрадливе наближення вечора
(Щиро кажи, більш ніхто тебе тут не чує, але за хвилину
мене тут не буде).

Чи я собі суперечу?

То й дарма — значить, я суперечу собі
(Я великий, я вміщую безліч людей).
Я дослухаюсь до тих, хто поруч, я на порозі чекаю.

Хто завершив свою денну роботу?
Хто довечеряє швидше?
Хто бажає пройтися зі мною?

Ну то як — говоритимеш, поки я не пішов?
Чи волієш дочекатися,
коли буде запізно?

Волт Вітмен (Америка)
Переклад Лесь Герасимчук, Са Пачико

#грань_перекладів

◉\

платівка з хропінням казарм
платівка із кашлем казарм
соус солдатського мокротиння

телефон у режимі вертольотика
насінинки

немає маржі
почуваюся npc

загугли без покриття
подзвони без паличок

зброя вусів

команда hassen

письменник що досі не сходив у бібліотеку
всесильногазований

вітровлоги

навіщо нам гаряча лінія якщо є гарячий чай

пост днювального біля кзз схожий на грибочок
який відкидає тінь достоту саперна лопатка
нею хіба що закопувати мокротиння

каркотура

кіт на плацу наплакав

кімната для виживання
віджимний об'єкт

дон кіхот і санчастина

тактична made in china
нетактовна

Михайло Жаржайло

#грань_поезії #грань_поезії_військових

я переписував це з кінця до початку
але й тоді слова
не вдовольнили мене:
я остання людина
а не найперша

мова навчилась вирішувати за нас
її сувій досі
не загортається
хтось написав отут
все про що ми хотіли забути й воно
досі горить

я остання людина а не найперша —
щоб не боятися серед вогню я співатиму про вогонь

Дарина Чупат

#грань_поезії

* * *

О, поголів'я змучених мрійників,
На ваших синіх плечах
Надія сидить, наче кіт, що уже
сліпий і глухий.

Мерзлі бархани іржавої хвої,
Ковдри кольору шерсті верблюда у місячну ніч
Знічено сіють на вогке, іще неказенне взуття
Сірий бліндажний пісок.

Сіті металу, каркаси й гачки
Посеред тиші, скрипучої і сипкої,
Вловлюють сни,
що їх спровокла на берег виносять
прибій і відбій.

Павло Шикін

#грань_поезії #грань_поезії_військових

* * *

падає сніг
ширячи очі за темною шибою
знов хтось сльозою безодню долив
падає сніг
хто там в снігах кого в полі заносить
падає сніг тихо так ніби шепіт молитви
попелом слова по попелу сліз

Валерій Ілля

#грань_поезії

з плодючої крові деколи народжуються квіти чи світло
з лівого боку світу пульсує форма
місяць із інею
планети кричать до нас крізь хвилі венера – тривога
тіло поростає пижмо вика хвощ деревій землисті пальці –
солом’яні коси кришаться коли ти не дивишся
небо в блискітках
електромаґнетично вниз


Марлєна Нємєц (Польща)
Переклад Юрій Завадський

#грань_перекладів

~

Олегові Лишезі

відходить бородатий поет
каже дочка, що він святий
каже сестра, що святий і усміхнений

рисочки зморшок в кутиках очей —
чи вони були?

соромʼязливий усміх і наче вибачання:
я пливу, я весь час пливу

пішов святому Миколаєві на поміч
бо де б він міг прислужитися
як не в святого Миколая?

Василь Карпʼюк

#грань_поезії

Кохання не закінчується.
Воно існує цілий час усередині нас.
Оскільки ми його пережили.
Міміка без облич
перших снігопадів:
Світло Світло — із паруючими подихами
йшли ми до автобусної зупинки на Lidbergsgatan.
Я розповідав про прочитану книжку,
як вона мене змінила.
Зоряні скупчення перелітали небом.


Йоганнес Анюру (Швеція)
Переклад Лев Грицюк

#грань_перекладів

*

Лишега: — Справжнє лише те що нікуди не веде
нікого не любить не має й злоби
те що самотнє не через те що воно єдине
а через те що воно нічого не означає...

Микола Воробйов

#грань_поезії

* * *

Погляд, затоплений сльозою,
Шукає собі заспокоєння..
О, блискітка снігу вгорі!..
Приємно, звичайно, зіступити з дороги
І в кучугурі обняти
Шорстку величну шию
Мертвого соняшника —
Ніби обнятись зі світом..
Осипати місячний пил з його тімʼя —
І поволі.. поволі повертаючи
Сумне обличчя до себе —
Зазирнути в ці найтемніші очі..
Та приємніший все-таки
Слід полозок у лісі —
Біжить, біжить поперед тебе..
І виростає в молоду сосну..

Олег Лишега

#грань_поезії

* * *

Це дорога від окупації,
по ній іде чоловік.
Танки горять край дороги,
і все навкруги мовчазне.
Цей чоловік — твердий,
він уже пройшов пекло,
і він готовий пройти знову.
Він може себе вдовольнити
самим життям,
він знає ціну життю.
Цей чоловік — мій народ.
Танки горять по всьому обрію,
і мій народ створює себе —
я не знаю такої сили,
котра може його зупинити.

... Чоловік іде дорогою.
Іде жменька попелу,
що веде за руку дитину.

Славмо.

Аттила Могильний

#грань_поезії