ВСЕ ЖИТТЯ НАШЕ

Все життя наше переклад
з дозволеними вигадками

вузол брехонь
що пожирає сам себе щоб розв’язатися

Слова перегризлі слова

значення спалені геть мов фарба
під паяльною лaмпою

Всі оці мертві літери
перекладені на мову гнобителя

Спробуй сказати лікареві де болить
як цей алжирець
що йшов із села палаючи

все тіло в хмарі болю
для цього слів немає

хіба він сам

Адрієн Річ (Америка)
Переклад Марта Тарнавська

#грань_перекладів

ж о в т и й л и с т - к а р т а с в і т у
із прожилками залізниць
на пероні мовчать ліхтарі
вітер пахне вугіллям
тонуть обличчя
у темній тиші перону
у чорній холодній воді
тонуть слова у мовчанні
твердому і чорному
наче вугілля
тікає мій потяг без мене
прожилками залізниць
жовтим осіннім листом

Ігор Мітров

#грань_поезії #грань_поезії_військових

Пісня помираючого від безсоння

А в мене є кажан.
Вже перевіряв:
Нічниця війчаста або ставкова:
Надто сліпі ми для точніших визначень.
Влетіла останнього дня
Відчинених днів і вікон.
Не хотів я наступних
Ані днів, ані кажанів.
Не схоже, щоб кудись збирався.
Пищить, попиває, віддав я йому свою порцію
І скло, і тримаю світло, щоб
Виспався врешті: немов брат
Молодший, усе навпаки, зате завжди
Полетить перший перевірити, що ж там є.

Конрад Гура (Польща)
Переклад Анна Зотова

#грань_перекладів

що тепер буде з нами
з нашими снами
життями

що тепер буде зі словами
розсипом на асфальті

що буде з думками
обгорілих вулиць
німих облич
губ

що тепер буде з очима
і легенями
повними від диму

що тепер буде з будинками
з людьми під завалами

що тепер буде з тілами
які торкались вогню

що тепер буде там
де прощались з життям

знову і знову
темрява торкається міста
рухається
розбитими мостами
падає вікнами
стінами
горить автомобілями
звучить криками
перехожих

темрява опускає небеса
круте жорна
регоче зірками
темрява розкидає тіла
тротуарами
оголошує траур
зранку наступного дня

Валерій Пузік

#грань_поезії #грань_поезії_військових

*
у нашому місті намиста
тільки з кісток
ми тримаєм своїх
померлих при собі
їхні голоси стоять стіною
поміж нами тодішніми
і теперішніми
голоси - замість стін
а десь - і дому
стоять

голоси - із кісток
колисають
заснеш - не виснуєш
нову намистину

ця була не близьким знайомим
обіцялись на каву
не встигли

Вікторія Фещук

#грань_поезії

1932-33

колись
з моїх ясен
виросли
білі стебла
зубів
та сьогодні
я не знаю
навіщо

навіщо
мені язик
що непорушно
лежить
у ямі рота
шорсткий і брудний
як мертвий собака

тріски тіл
волочаться за вітром
дитячі плачі
граються
в полях

мертво
стоїть
каміння домів
пусткою
світить
череп села

і невпинно
важчає
повітря
від всотаних
душ

і невпинно
росте
тісто
могил

Ростислав Кузик

#грань_поезії

прямокутники світла далеких будинків
і старих гаражів
прочинених навстіж

зола ночі м’якої
висипається з небесного попільника
на виступи мікрорайонів

згадую про наші блукання між тіней вечірніх дерев
про коріння
що вивернуло згрубілий асфальт вулиць
і демон неспокою оселяється у моєму тілі

оправа подряпаних окулярів
розчавлені у піску плоди
іржава гойдалка у сусідньому дворі
під тонким стовбуром з гострою корою

ми любили цей світ речей
таких недосконалих як і наші недосконалі тіла
непевні слова і дитячі вчинки

але прийшов день
коли твоє обличчя змінилося
і я тебе вже не впізнав

кожна ніч відтепер буде лише такою

ніби ейдос
з якого витягнули серцевину
кісточку сонячної абрикоси

Олександр Мимрук

#грань_поезії

* *
Спочатку вірші позбуваються назв.
Назви падають першими,
як прикордонні міста,
як добровольці,
що лишилися прикривати
відступ
слів.
Наступними йдуть
слова гучні й впевнені в собі,
з опуклими м’язами і тату,
слова, яким аплодували стоячи.
Далі – слова, по-батьківськи розважливі,
пекучі і справедливі,
слова, які обнадіювали у безнадії,
а коли блякло останнє світло,
вели стежкою в темряві.
Нарешті, йдуть слова тихі,
як квиління покинутого собаки,
як зойк птаха, що збився з дороги
і не бачить лінії берега,
і засинає з утоми над безконечними водами.
Наприкінці залишаються дати.
Такими є наші вірші:
24.02.2022.
14.01.2023.
8.07.2024.

Остап Сливинський

#грань_поезії

хтось прийде
здалека
з мовою
що змусить змовкнути
лютню
з іржанням кобили
або
пищанням
неопірених чорних дроздів
або
як скрипуча пила
що розріже усяку близькість

хтось прийде
здалека
з дріботінням собаки
або пацюка
надворі зима
отож одягни його тепло
може бути
що в нього в підошвах вогонь
(можливо що він примчав
верхи на метеорі)
отож не картай його
коли заволає твій пропалений килим

чужинець завжди
носить свою вітчизну з собою
як сирота
для кого
він шукає хіба що могилу

Неллі Закс (Німеччина)
Переклад Петро Рихло

#грань_перекладів

Царство тіньків

знайомі дерева не прощаючись
щезають, як колишні найближчі друзі,
на асфальті лишаються
болісні слова з тирси, гілля
та опалого листу.

Тіньки намагаються укоротити собі віку,
інші - видовжуються до неможливості -
тимчасові тату,

Звістки про те, що вони, ріднесенькі,
на щиті,
все горло тепер набите
павутинками індіанського літа,
немов приторною солодкою ватою
з раннього дитинства.

Про що наступним буде вести мову гід
перед здивованим натовпом іноземців
у місцях нашої сили?
Які свіжі тріщини він ще їм покаже?

Чи згадає, що наше безтурботне минуле
перетворилося на міську легенду?

Чи казатиме про можливості віддушин
у нічних тривожних подихах,
згадуватиме імена тих,
опускаючи раптово погляд
до клумб вогняних чорнобривців,
вони, мов віддалене світло
наприкінці тунелю.

Його питатимуть, які татуювання тіньків
зображено
на голій змерзлій руці осоння?
І хто цей майстер тату?

Ярослав Гадзінський

#грань_поезії

Іван

Мав подарувати тобі ровер
після війни.
Як ти казав —
з кошиком і багажником,
аби їздити в магазин.

Мені сумно було стати першим,
хто питає, про що ти мрієш.
І ні, я не знаю,
яка глибина Дніпра.
Але знаю, Старий,
що такий дивний світ
ми намагалися захистити.

Розпочався наш останній день,
а всі магазини,
як на зло,
зачинені.
Закінчився наш останній обстріл,
а у вухах —
ніби дзвоник
велосипедний.

Артур Дронь

#грань_поезії #грань_поезії_військових

* * *

наслинивши роздвоєний
кінчик нитки
просиливши її
у вушко

величезна баба
примружує одне око
й
нанизує нас:
тата-опенька
маму-опенька
й
ще двох дрібних
яких до супу — і то не даси

і ми висимо
пахнемо на всю хату
чекаємо Різдва

Марта Мохнацька

#грань_поезії

Сніже, ти дивний гостю,
Ти прийшов до нас подивитись,
Що буде після тебе?
Дивись — ще нічого немає,
Кволий світ спинається тільки на лікті..
Ми вже забули тебе..
Нас вже бавила танцем висока вода..
Нас ліс якось в сутінках обдарував
Своєю меланхолійною усмішкою дитини..
Ти знову прийшов..

Олег Лишега

#грань_поезії

* * *

Жадібно ковтатиму сонячне проміння
допоки не наповнюся
візьму тонку нитку вітру
і голкою найвищого дерева
зшию свої губи
і мовчатиму
допоки матиму час.

Уночі вийду до озера
піднебіння Божого
безкрайого і холодного
чорного на поверхні
білого на дні
скину з себе весь одяг
і палитиму його
відпускаючи червоних птахів
повертатися.

Збережу цю мить
і усмішку чудернацьку твою
як наскельні малюнки.

Мовчатиму
допоки матиму час.

Говори.

Максим Кривцов

#грань_поезії #грань_поезії_військових

сигнальна ракета 🚀

чи може хтось зараз сказати мені
для чого прийшов час
а для чого
ні

ідемо навпомацки
тримаємо обличчя в руках
ніби люстерка
боїмося видихнути
видати себе

ми все ще десь тут
тримаємо одне одного
боїмось що зісковзнем
з вологих долонь
у одну із вирв

скупі ми
на сльози і завмирання
сердець
лиш один вологий сірник
у кулаку
й сигнальна ракета
на памʼять про
нас старих

Павло Щепан

#грань_поезії

*
гніздо


бузьки в гнізді
на стовпі
що повис похилившись
на своїх проводах
де дорога минає вирву від кабу
що мов слід від метафори
у розповідному верлібрі

я вітався з ними кожного разу
тато лелечий
мама лелечиха
потім лелеченята
літа вистачило щоб познайомитись
перезмінок хвилинних
поки після першого вносять коригування
вистачало аби запитати в своїх
чи бузьки на місці
бо лягало туди регулярно
насіння квітів вогненних
яких лише забобонів
піхота собі
не понавигадує

їм із гнізда
добре видно було
і погризену кістку вулиці
і брудні недопалки хат
і жаскі зіниці підвалів
де місцеві таки досиділись
до перехоплення по радєйці
всєх гражданскіх в расход

їм із гнізда
добре спостерігалось
як згідно із та відповідно до
міняється колір скотчу
як сохне бур'ян на полях
як багряниться листя в посадках
чесно черпаючи вологу із грунту
хто ж винен що відтінок такий

їм із гнізда
добре передчувалось
як врешті вдарять у найслабше місце
у найнезручніший час
а я ж сука казав
тато лелчий читає на патчику того
хто кожного разу махає рукою з пікапа
але лелеченятам не перекладає
бо все ж таки діти

а натомість їм каже:
родино моя лелеча
кістку вулиці зламано не зцілити
недопалки хат не куріють вже навіть
по зіницях підвалів лиш ситі собаки
хоч комусь нині радісно
від села не залишилось вже навіть назви
і останній пікап ледь проскочив
під стовпом що повис на дротах
мов бджола що летить поміж квітів
яких рясно так було засіяно
що й пилку назбиралось
наприлипало
жінко ой лелечихо
малі мої ой лелченята
летімо звідси подалі
шукати місця собі

а жінка лелечиха відповідає:
давно вже пора
але ж ти все одно сюди повернешся
контужений наглухо
клацаєш дзьобом на кожен помах руки
незрозуміло кого
милуєшся квітами
не пригинаючись
кигичеш матюччя
не переводячись у теплі гнізда
наче й сам вже повірив
у всі ті забобони
яких тільки піхота собі
не понавигадує

Сергій Рубнікович

#грань_поезії #грань_поезії_військових

ти спиш
а ми спалюємо квіти
щоб з роси і попелу
виліпити тобі нове серце

ти спиш
а пташки визбирують з ґрунту кров
щоб ти не вміла плакати

я
виймаю цвяхи з дерев
щоб ти могла дихати

Володимир Калина

#грань_поезії

* * *


розливає тишу
зелена квітка тиші —
заховатися в ній
чи як?..

Михайло Григорів

#грань_поезії

***

немов каміння
вплетене в коси джерелець
так лиця — усіх своїх —
вплітаються в зоровий нерв
наносячись звідти де чорні ниточки
вздовж і впоперек перепливають
раптово розморгане око
чаїнками в молочному морі склери
які проступають наче контури літер
на зворотному боці аркуша — лиш на світло —
і я — ніби ота крихка самотинна гора
що ніяк не ладна вдячно вимовити ім’я птаха
осілого на порослих жерепом схилах —
марно силуюся обернути світло на мову
щоб перелічити нею вголос
усіх своїх

Тарас Яресько

#грань_поезії

В'янення колишнє і нинішнє — я наповнив, я вичерпав те й те,
І далі виповнюю новий сувій майбутнього.

Гей, слухачу!
Що ти хочеш звірити мені?

Дивись мені в очі, поки я вдихаю скрадливе наближення вечора
(Щиро кажи, більш ніхто тебе тут не чує, але за хвилину
мене тут не буде).

Чи я собі суперечу?

То й дарма — значить, я суперечу собі
(Я великий, я вміщую безліч людей).
Я дослухаюсь до тих, хто поруч, я на порозі чекаю.

Хто завершив свою денну роботу?
Хто довечеряє швидше?
Хто бажає пройтися зі мною?

Ну то як — говоритимеш, поки я не пішов?
Чи волієш дочекатися,
коли буде запізно?

Волт Вітмен (Америка)
Переклад Лесь Герасимчук, Са Пачико

#грань_перекладів

◉\

платівка з хропінням казарм
платівка із кашлем казарм
соус солдатського мокротиння

телефон у режимі вертольотика
насінинки

немає маржі
почуваюся npc

загугли без покриття
подзвони без паличок

зброя вусів

команда hassen

письменник що досі не сходив у бібліотеку
всесильногазований

вітровлоги

навіщо нам гаряча лінія якщо є гарячий чай

пост днювального біля кзз схожий на грибочок
який відкидає тінь достоту саперна лопатка
нею хіба що закопувати мокротиння

каркотура

кіт на плацу наплакав

кімната для виживання
віджимний об'єкт

дон кіхот і санчастина

тактична made in china
нетактовна

Михайло Жаржайло

#грань_поезії #грань_поезії_військових