Збір на шолом 🪖

Потрібно зібрати 19 000 грн на новий шолом для бійця батальйону безпілотних систем «NOVA» у складі бригади ім. гетьмана Б. Хмельницького. Попередній шолом повністю згорів під час виконання завдання.

Донат від 100 грн бере участь у розіграші книжок (усі на фото). Але долучитися можна будь-якою сумою.

Після досягнення мети по збору випадковим чином оберемо переможця.

*Банка ось тут*

Будемо вдячні за донати та поширення цього допису.

Вівторок — найкращий день, щоб написати відгук на «Худну з понеділка», бо понеділок той не скоро.

Як вистава, це, очевидно, погано. Чесно, я й не чекав шедевру від режисерки-дебютантки без профільної освіти. Але, схоже, Ярослава Кравченко ні часу, ні бажання довести проєкт до ладу не мала. Багато деталей виглядають халтурно і недопрацьовано.

Сценографія рівня ТЮГ міста Кропивницький; купа баяністих жартів з Твіттера, які туди притащили з anekdot.ru; сюжетна лінія час від часу просто пускається берега: акторки починають грати якісь абстрактні сценки, бо інакше історія закінчилась би хвилин за шістдесят;

Як соціальний меседж це теж дуже слабко. Тези на рівні книги «Фемінізм для найменших», які так і не переростають у повноцінні думки; «Унікальні історії» plus-size персонажок виявилися типовими: булімія з підліткового віку через критику від матері та булінг у школі. відсутність самоповаги та залежність від аб'юзивних чоловіків. Такі зізнання можна почути на Reddit чи YouTube, а не купувати заради цього квиток за 700 гривень.

Але найдивніше в цій виставі — те, що все це якимось незрозумілим чином працює. Так, в деякі моменти було відверто крінжово від недолугих хореографічних замальовок та справді поганих жартів, але «Худну з понеділка» дійсно чіпляє.

Судячи з реакції, працювало воно не лише для мене. Люди поруч на фінальних поклонах не так аплодували, як витирали сльози й намагались прийти до тями, поки у залі не ввімкнули світло. Я теж трохи порюмсав. Хоча вистава не маніпулює емоціями й не намагається будь-що витиснути сльози. Іноді навіть здається, що «Худну з понеділка» не дотискає, ніби превентивно уникаючи звинувачень у банальності чи надмірній сентиментальності. Насправді навіть не уявляю, наскільки сильніше це працює для жінок.

Велику частину ефекту створюють акторки. Це настільки красиві у своїй силі жінки, що ти буквально чаруєшся цією міццю, яка пре на тебе зі сцени.

Неочікувано сносна акторська гра, жива робота із залою та неймовірна харизма кожною із артисток. І, на диво, дуже непогані пісні. Типу, я очікував, що «plus-size мюзикл» — це маркетинговий ярлик й у виставі буде лише кілька формальних пісень для галочки. А отримав повноцінні музичні номери з пристойним текстом, музикою та виконанням.

Йшов без жодних очікувань, а вийшов із думкою, що це, мабуть, найкраще, що бачив у «Дикому». Хоча планка там, чесно кажучи, невисока.

З 28 по 31 серпня в «Жовтні» проходитиме фестиваль Soundtrack:Ukraine.

Показуватимуть багато фільмів, які рефлексують на тему війни: від Осики, Довженка, Параджанова.

Я планую піти на «Стрічку часу» 28 серпня та «2 000 метрів до Андріївки» 31 серпня. На другому буде Q&A з Мстиславом Черновим.

До походу на «Еддінгтон» я очікував, що це буде успішна «Редакція». Тобто те, чого не зміг зробити Бондарчук: прорефлексувати загальну картину життя країни через призму "диких" широт та великих історичних потрясінь.

Втім, краще подивитися «Редакцію», ніж нового Арі Астера. І не тому, що «Редакція» краща як кіно. У цьому сенсі моя думка не змінилася: «Редакція» — недокіно, некомпетентний фільм. Тут «Еддінгтон» очевидно сильніший, і було б дивно та нечесно їх порівнювати хоча б через різницю в бюджеті та масштабі акторського складу.

Але натомість «Редакція» може запропонувати щось, чого й шукати не варто у «Еддінгтона» — актуальність та відповідність нашому контексту. Ситуація нагадує новелізацію «Одного разу в Голлівуді...». Це настільки відірвано від наших реалій (поточних і минулих), настільки неактуально, настільки америкоцентрично, настільки душно... Я не здивуюся, якщо фільм приберуть з прокату вже за пару тижнів (під час сеансу із зали вийшло +20% глядачів).

BLM, ультраправі консерватори, білий тероризм, QAnon, big tech, ковід як головне потрясіння XXI століття. Що з цього має зрезонувати із українцями? Яка з цих тем нам хоч трохи близька та зрозуміла? Може це буде актуально для європейців? Та ніби теж ні.

Ті самі «лідери думок» часто кажуть, що Росія роками змушувала нас дивитися фільми та серіали про їхній контекст, який зовсім не про нас. Але тоді навіщо нам ще більш далекий і недоладний американський контекст?

***

Звісно, це поєднується з максимально посередньою якістю самого фільму. Із двох з половиною годин «Еддінгтон» утримував мою увагу близько тридцяти хвилин. Решту часу хотілося дивитися на швидкості 2х із постійним перемотуванням.

А найбільше прикро за особливо бездарне використання акторів. Навіть уявити не міг, що Ему Стоун можна зняти так, щоб вона виглядала в кадрі нецікавою. До речі, якщо ви очікували побачити у фільмі Остіна Батлера (що було б логічно, бо він є в кожному трейлері та на постері), — не сподівайтеся. У нього тут лише три-п’ять хвилин екранного часу та з десяток реплік.

У підсумку «Hereditary» лишається найкращим фільмом Астера. І з кожною новою роботою він лише віддаляється від розуміння, як знімати справді гарне кіно.

Хоча, з інтерв’ю та подкастів видно, що «Усі страхи Бо» і «Еддінгтон» — це саме те, що йому хочеться знімати. Сумно, бо тоді виходить, що Астер — відірваний від реальності сноб із поверхневим сприйняттям мистецтва та світу загалом (про що говорили деякі критики ще з часів його заяв про «elevated horror»).

Не думаю, що дам шанс його наступному фільму. Цього разу краще б сходив на «Кубу та Аляску». Про неї писала Оксана.

До речі, «Еддінгтон» ще раз нагадав про велич українського дубляжу.

Як відомо, особливо завдяки Віталіку Гордієнку, український дубляж — найкращий у світі. Найвідоміші режисери Голлівуду ревуть, бо змушені знімати фільми англійською, не маючи змоги одразу випустити їх українською. Наш дубляж навіть посів друге місце у всесвітньому конкурсі дубляжів, поступившись лише перському… А, стоп, це вже з іншої методички.

Якщо серйозно, цього разу все було вкрай надоладно і в плані перекладу, і в плані адаптації, і в акторському виконанні. Що доволі логічно, адже мова йде про фільм із такою щільністю культурних посилань та закодованих підтекстів, що навіть американцям складно все вловити.

Але водночас настільки неякісна та поспішлива робота — це звична, якщо не традиційна, ситуація для нашого дубляжу (та й дубляжу, як явища, загалом). Досі згадую субтитри до «Бідолашних створінь» із нервовим тиком, що там наворотили із дубляжем — навіть уявляти страшно.

Особливо іронічно це виглядає на тлі постійних нарікань на переклади книжок. Бо якщо подивитися, що дубляж іноді робить не лише з жартами чи сенсом окремих реплік, а й зі смисловими шарами цілих сцен (а подекуди й фільмів), колеги із видавничої сфери на цьому фоні виглядають напрочуд пристойно.

Дивує, що за останні роки я бачив лише кілька публічних нарікань щодо сумнівного дубляжу, тоді як гучних скандалів через переклади книжок — десятки, якщо не сотні.

Цікаво, із чим це пов'язано? Підозрюю, що починається на «б» і закінчується на «логери».

📢 Увага, книголюби!
VIVAT SALE — найбільший розпродаж року вже на старті!

🗓 19–26 серпня книгарні Vivat та наш інтернет-магазин перетворюються на справжній рай для читачів. Лише 8 днів, коли сотні книжок можна забрати зі знижками до 80% за 15, 35, 55, 75, 95, 115, 150 чи 190 гривень — так, ви не помилились! 📖

📚 У розпродажі беруть участь книги на будь-який смак:
- яскраве фентезі;
- любовні історії;
- моторошні трилери;
- захоплива проза;
- нонфікшн;
- дитяча література.

📍 Де шукати знижки:
- у всіх книгарнях мережі Vivat
- на сайті vivat.com.ua

❤️ Не пропустіть: оберіть свої книжкові скарби й зробіть серпень ще яскравішим!

#такцереклама

Василь Байдак під час запису подкасту запитав у програмного директора Arthouse Traffic: «А чи можу я, звичайний комік та блогер, просто взяти і купити фільм для кінотеатру?». Відповідь була ствердна.

І знаєте що? Тепер у нас в прокаті буде реальний фільм куплений на кошти Байдака.

Разом із Arthouse Traffic він купив права на бразильську фантастичну стрічку «Блакитна стежка». І вже цієї осені вона вийде в українських кінотеатрах.

Це антиутопічне роудмуві про бабусю, яка тікає Амазонією від системи, що запроторює усіх літніх людей в концтабори. Головна героїня пройде через купу фантасмагоричних ситуацій, — все, щоб здійснити свою мрію: політати на літаку.

Світова прем’єра відбулася на Берлінале. Фільм отримав Ґран-прі журі «Срібний ведмідь» та Приз екуменічного журі. Кіно перевірене фестивалями, тепер черга за нами.

Це історія не просто про фільм. Це історія про українців, які не бояться брати і робити. Дуже класний кейс, який хочеться підтримати.

В кіно з 30 жовтня.

До речі, подкаст Байдака із Arthouse Traffic теж точно варто подивитися.

Він виходив ще на початку року, але я так і не розповів про нього на каналі. Навіть не знаю чому. Там про:

• скільки коштує купити один фільм

• як проходять торги за права

• як медійники спеціально роздувають скандали навколо режисерів, щоб їх фільми краще продавались

• як для звичайного сінефіла зсередини виглядають великі кінофестивалі

Дуже багато класних історій про внутрішню кухню кінопрокату, обов’язково гляньте.

Дуже гарне відео, щоб подивитись його до Дня Незалежності.

А привітати один одного ми можемо донатом. Наприклад, на ось цей збір, який трохи "встав" 😇

Нове ім’я на українському книжковому ринку — видавництво «Потяг».

Їхнє перше видання: «Моя сестра — серійна вбивця».
Це гострий трилер з чорним гумором про любов і ревнощі, красу і насильство, про жінок, які відмовляються жити за чужими правилами.

Авторка — нігерійка Оїнкан Брейтвейт. Книжка стала міжнародним бестселером, потрапила до шортлисту Букерівської премії й вибухнула в буктоці. Тепер вона виходить українською!

📖 Передпродаж уже відкритий у «Книгарні «Є» за посиланням.
.
🎁 В подарунок до передзамовлення йде листівка та двостороння закладинка.

🗓 Реліз — у вересні, але нащо чекати, якщо можна взяти вже зараз?

Слідкуйте за інстаграмом видавництва «Потяг» 👉 @potiah_publisher, щоб першими дізнаватися про новинки.

#такцереклама

🚇 Їду в метро у годину пік. Вагон переповнений.

Пані редакторка стоїть із роздрукованим рукописом і ручкою в руці. Ані тряска вагона, ані люди, що виходять/заходять, не змушують її відірватися від тексту.

Або в когось горять дедлайни, або так виглядає справжня любов до своєї справи й книжок загалом. Можливо, й те, й інше водночас.

На диво, приємна та змістовна розмова із Забужко від hromadske.

Багато цікавих думок по прослуховуванню.

Частина 1
Частина 2

Цей день настав — ми скасовуємо «Запах Слова».

Бестіки, інтернет-герої, нарешті допизділись. У своєму пахабному відео вони дозволили собі зневажати корифеїв сучасної української культури.

«Ілларіон Павлюк — це Дизель Шоу від світу літератури».

Але й цього було мало: ведучі ще й відкрили свої гнилі ротяки на Матіос, Кідрука, та навіть на класиків — Винниченка й Багряного.

Що ми можемо зробити?

• Подивитись відео й залишити гнівний коментар.

• Написати в редакцію hromadske та висловити обурення.

• Створити петицію до Президента з вимогою накласти санкції на подкаст «Запах Слова».

Покладаюсь на вас. Разом переможемо цю нечисть!