#синтаксис, #морфологія

Субстантивація

Це процес переходу прикметника або дієприкметника (рідше другої частини мови) в іменник. Усі ви з ним стикалися. Порівняйте два речення:
1. Черговий учень витер дошку.
2. Черговий витер дошку.
У першому слово черговий відповідає на питання який?, у другому — на питання хто?. Це був приклад так званої неповної субстантивації, коли слово змінює лише роль у реченні, а є ще повна субстантивація: набуття нового лексичного значення (зазвичай зі зміною морфологічної і/або граматичної категорії).

Яскравий приклад — слово королева. Воно утворилося від король шляхом додавання суфікса -ев- (того самого, що є в присвійних прикметниках Кулішева, Андрієва, багатирева, купцева, лікарева), але відмінюється не як прикметник (гарна — гарної, лікарева — лікаревої), а як іменник (мама — мами, королева — королеви).

Також повній субстантивації піддаються назви міст (Київ — чий город? Кия, Львів — чий город? Льва), імена (Бажан — якого бажають, Жадан — якого жадають, Дана — яку дали), прізвища (Заньковецька, Захарків), специфічні терміни й поняття (майбутнє, спиртне, пальне, придане, доповідна).

Субстантивація дієслів характерна для інфінітивів у ролі всіх членів речення, окрім простого присудка. Наприклад:
«Жити — Вітчизні служити». Що? жити чим є? служити.
«Він любить малювати». Любить що? малювати.

Перехід інших частин мови в іменники менш поширений, але трапляється. Наприклад, у словосполученні «дорога в нікуди».