🚀 Конструктори Реальності: Як наші ідеї стають правилами (Частина 3)
Ми вже знаємо, що світом керують інтереси, які створюють складні системи та ігри. Але як ідеї в головах стають законами, ринками та корпоративними культурами? Сьогодні — три фінальні інструменти для нашої карти реальності.
1. Теорія Раціонального Вибору: Кожен грає за себе
В основі — проста ідея: люди діють, щоб отримати максимум вигоди в межах своїх знань. Не "добрі" чи "погані" — раціональні. "Система" — це лише сума мільйонів таких рішень. Закони існують, бо вигідні певним групам. Втратять вплив — закон зміниться.
Навіщо це? Щоб прогнозувати зміни, аналізуючи стимули гравців. Замість "вірити на слово" — шукати, "кому це вигідно".
2. Інституціоналізм: Правила гри, які ми створили
Інститути — це не будівлі, а "правила гри", що зменшують хаос. Наприклад, Scrum — це інститут. Він працює, доки команда дотримується ритуалів (стендапи, ретро) і є механізм "примусу" (підтримка від Scrum-майстра чи ліда). Щойно команда починає ігнорувати правила, інститут розвалюється, а процес розробки повертається в хаос.
Кого почитати? Douglas North.
3. Соціальний Конструктивізм: Реальність — це наша віра
Це глибший рівень. Якщо Scrum — це "правило гри", то сама ідея, що "story points" мають сенс — це вже соціальний конструкт. Вони не існують в природі, ми колективно домовилися вірити в їхню цінність для планування. Так само і з грошима: їхня сила не в папері, а в нашій спільній вірі.
Навіщо це? Дає фундаментальне розуміння: якщо реальність — це конструкція, її можна перебудувати. Це найвищий рівень впливу — змінювати не правила, а вірування, що стоять за ними.
Разом ці ідеї показують: ми не просто живемо у світі — ми щомиті створюємо його своїми рішеннями, домовленостями та вірою. І той, хто це розуміє, отримує ключі до його перебудови.
---
🌱 Keep calm and grow
Ми вже знаємо, що світом керують інтереси, які створюють складні системи та ігри. Але як ідеї в головах стають законами, ринками та корпоративними культурами? Сьогодні — три фінальні інструменти для нашої карти реальності.
1. Теорія Раціонального Вибору: Кожен грає за себе
В основі — проста ідея: люди діють, щоб отримати максимум вигоди в межах своїх знань. Не "добрі" чи "погані" — раціональні. "Система" — це лише сума мільйонів таких рішень. Закони існують, бо вигідні певним групам. Втратять вплив — закон зміниться.
Навіщо це? Щоб прогнозувати зміни, аналізуючи стимули гравців. Замість "вірити на слово" — шукати, "кому це вигідно".
2. Інституціоналізм: Правила гри, які ми створили
Інститути — це не будівлі, а "правила гри", що зменшують хаос. Наприклад, Scrum — це інститут. Він працює, доки команда дотримується ритуалів (стендапи, ретро) і є механізм "примусу" (підтримка від Scrum-майстра чи ліда). Щойно команда починає ігнорувати правила, інститут розвалюється, а процес розробки повертається в хаос.
Кого почитати? Douglas North.
3. Соціальний Конструктивізм: Реальність — це наша віра
Це глибший рівень. Якщо Scrum — це "правило гри", то сама ідея, що "story points" мають сенс — це вже соціальний конструкт. Вони не існують в природі, ми колективно домовилися вірити в їхню цінність для планування. Так само і з грошима: їхня сила не в папері, а в нашій спільній вірі.
Навіщо це? Дає фундаментальне розуміння: якщо реальність — це конструкція, її можна перебудувати. Це найвищий рівень впливу — змінювати не правила, а вірування, що стоять за ними.
Разом ці ідеї показують: ми не просто живемо у світі — ми щомиті створюємо його своїми рішеннями, домовленостями та вірою. І той, хто це розуміє, отримує ключі до його перебудови.
---
🌱 Keep calm and grow
🚀 Твій стартер-пак в еру агентного кодингу
Ера агентного кодингу вже тут. І якщо ти хочеш залишитись у грі через пару років, ігнорувати це — квиток на узбіччя кар'єри. Час не просто "поштрикати паличкою", а свідомо освоювати інструменти, що вже сьогодні визначають наше завтра.
Ось твій план-мінімум, щоб не пасти задніх:
1. Пограйся з CLI-агентами. Почни з важковаговиків: Copilot CLI, Gemini CLI, Codex CLI та Claude Code. У кожного свої "таргани" та сильні сторони. Твоя задача: написати кожним із них просту утиліту, типу "watchdog для моніторингу 15 сайтів". Це дасть тобі реальне, практичне розуміння "агентності", а не просто теорію з блогів.
2. Приборкай хаос стандартом. GitHub зі своїм Spec-kit — це твій шанс перейти від "вайб-кодингу" до інженерії. Замість хаотичних промптів — чітка специфікація, план і лише потім код. Спробуй написати з ним невеликий проєкт аля "Sudoku ремастер: постав котиків в правильні клітинки". Відчуй, як це — керувати процесом, а не сподіватися на вдачу.
3. Зміни мислення, а не тільки інструменти. Це найцінніший крок. Йдеться вже не про те, ЯК ти кодиш, а про те, ЯК ти керуєш. Вчись будувати флоу щоб агент з тебе отримав весь необхідний контекст. Використовуй TDD, де тести пише AI. Практикуй режими plan/act для контролю. Не забувай про сесюріті: рев'ю "спірних команд", заборона дивитись сікрети, тощо. Ти стаєш не просто кодером, а менеджером невеликої, автономної AI-команди.
Не чекай, поки ці навички стануть вимогою в кожній вакансії. Твоє майбутнє в твоїх руках. Почни зараз.
---
🌱 Keep calm and grow
Ера агентного кодингу вже тут. І якщо ти хочеш залишитись у грі через пару років, ігнорувати це — квиток на узбіччя кар'єри. Час не просто "поштрикати паличкою", а свідомо освоювати інструменти, що вже сьогодні визначають наше завтра.
Ось твій план-мінімум, щоб не пасти задніх:
1. Пограйся з CLI-агентами. Почни з важковаговиків: Copilot CLI, Gemini CLI, Codex CLI та Claude Code. У кожного свої "таргани" та сильні сторони. Твоя задача: написати кожним із них просту утиліту, типу "watchdog для моніторингу 15 сайтів". Це дасть тобі реальне, практичне розуміння "агентності", а не просто теорію з блогів.
2. Приборкай хаос стандартом. GitHub зі своїм Spec-kit — це твій шанс перейти від "вайб-кодингу" до інженерії. Замість хаотичних промптів — чітка специфікація, план і лише потім код. Спробуй написати з ним невеликий проєкт аля "Sudoku ремастер: постав котиків в правильні клітинки". Відчуй, як це — керувати процесом, а не сподіватися на вдачу.
3. Зміни мислення, а не тільки інструменти. Це найцінніший крок. Йдеться вже не про те, ЯК ти кодиш, а про те, ЯК ти керуєш. Вчись будувати флоу щоб агент з тебе отримав весь необхідний контекст. Використовуй TDD, де тести пише AI. Практикуй режими plan/act для контролю. Не забувай про сесюріті: рев'ю "спірних команд", заборона дивитись сікрети, тощо. Ти стаєш не просто кодером, а менеджером невеликої, автономної AI-команди.
Не чекай, поки ці навички стануть вимогою в кожній вакансії. Твоє майбутнє в твоїх руках. Почни зараз.
---
🌱 Keep calm and grow
👍2
Audio
💻 Як залізти в голову колезі? Потужний інструмент для симуляції конфліктів
Тема достойна посту у вихідні :)
Знайома ситуація: ти на 100% впевнений у своїй правоті, але діалог з колегою заходить у глухий кут. Чому? Бо часто ми замкнені у власній картині світу. Існує спосіб "зламати" цю проблему: використати LLM як безпечний симулятор для аналізу складних людських взаємодій.
Замість того, щоб сперечатись, можна змоделювати дебати. Цей підхід дозволяє побачити, як стикаються дві різні точки зору, і які аргументи, страхи та амбіції стоять за кожною з них. Ось готовий промпт для NotebookLM чи будь-якого іншого LLM, який створює таку симуляцію між стереотипним менеджером та інженером на прикладі обговорення 1-1 зустрічей:
Результат — це не просто текст, а готова модель конфлікту, що дозволяє побачити обидві сторони одночасно. Прикладаю аудито-дебати до повідомлення.
Спробуй змоделювати останній конфлікт із кимось із колег або друзів і подвитись на цей конфлікт з іншої точки зору. Це може бути першим кроком до глибшого розуміння і, можливо, навіть до вирішення проблеми.
---
🌱 Keep calm and grow
Тема достойна посту у вихідні :)
Знайома ситуація: ти на 100% впевнений у своїй правоті, але діалог з колегою заходить у глухий кут. Чому? Бо часто ми замкнені у власній картині світу. Існує спосіб "зламати" цю проблему: використати LLM як безпечний симулятор для аналізу складних людських взаємодій.
Замість того, щоб сперечатись, можна змоделювати дебати. Цей підхід дозволяє побачити, як стикаються дві різні точки зору, і які аргументи, страхи та амбіції стоять за кожною з них. Ось готовий промпт для NotebookLM чи будь-якого іншого LLM, який створює таку симуляцію між стереотипним менеджером та інженером на прикладі обговорення 1-1 зустрічей:
Describe fully two personas where one which represent a manager and a second IC specislist - write down their mindests, life priorities, emotional stated (as in real world, with some visible and some hidden life circtumstanses which strongly affecting emotions), values, etc. - all which will well define the character of each.
In the Debates this two characters have to almost fight against each other to prove each point of view and describe what good 1-1-s is and what in it for they. Final goal of this fight/debates is to figure out the best format of 1-1-s which will help both they grow and a team as whole and to continue constructive work against team commitments and company overall goals.
Debates have to be explicit and tough - each character have to really fight for their point of view where each character is harismatic and really strong. Each character representing stereotypical point of view of a PM and Tech Lead. While making this conflict explicit and burning, let it stay within productive conflict standarts - be on the edge but almost never touch the ground of unproductive conflict.
Результат — це не просто текст, а готова модель конфлікту, що дозволяє побачити обидві сторони одночасно. Прикладаю аудито-дебати до повідомлення.
Спробуй змоделювати останній конфлікт із кимось із колег або друзів і подвитись на цей конфлікт з іншої точки зору. Це може бути першим кроком до глибшого розуміння і, можливо, навіть до вирішення проблеми.
---
🌱 Keep calm and grow
🔥1
🚀 Додаюча vs Множуча Робота: Головний Зсув Новоспеченого Ліда
Став лідом, пашеш як ніколи, але ви з командою топчетесь на місці? Знайома історія: ти сам розбираєш складні таски, пишеш критичний код, фіксиш баги — а проєкт не летить. Проблема не в команді. Ти застряг у додаючій роботі, коли роль вимагає множучої.
Додаюча робота (additive work) — результат залежить тільки від твоїх зусиль. Вкладаєш годину, проєкт отримує годину. Множуча робота (multiplicative work) — твої зусилля множать продуктивність команди. Інвестуєш годину, команда видає десять.
Приклади:
Додаюча: Ти сам розслідуєш і пофіксив критичний краш у продакшені.
Множуча: Навчаєш команду фіксити краші самостійно. Створюєш чек-лист для дебагінгу. Налаштовуєш алерти.
Додаюча: Робиш технічну декомпозицію великої фічі, бо "швидше сам".
Множуча: Менториш команду проводити декомпозицію, показуєш як розбивати на підзадачі та комітитись. Тепер можуть самі.
Додаюча: Особисто ревʼюїш кожен пулл-реквест, бо "я швидше знайду помилки".
Множуча: Встановлюєш стандарти коду, пишеш гайд по код-рев'ю, навчаєш робити якісні рев'ю один одному. Якість росте без тебе.
Головний парадокс: "Я зроблю швидше і краще сам". І це правда🥲 . Сьогодні ти справді зробиш швидше. Але завтра команда знову чекатиме на тебе. А ти знову гаситимеш пожежі замість будування системи.
Твоя мета не "зробити швидко", а "команда може без мене, а я можу сфокусуватись на тому щоб зробити команду ще ефективнішою". Це зміна від виконавця до того, хто дає можливості. Від "я роблю" до "я допомагаю робити".
Практична порада: наступного тижня аналізуй кожен шматок роботи. "Це додаюча чи множуча?". Делегуй першу, фокусуйся на другій. Боляче відпускати контроль, але так ти перетворюєшся з сильного інженера на ефективного ліда.
---
🌱 Keep calm and grow
Став лідом, пашеш як ніколи, але ви з командою топчетесь на місці? Знайома історія: ти сам розбираєш складні таски, пишеш критичний код, фіксиш баги — а проєкт не летить. Проблема не в команді. Ти застряг у додаючій роботі, коли роль вимагає множучої.
Додаюча робота (additive work) — результат залежить тільки від твоїх зусиль. Вкладаєш годину, проєкт отримує годину. Множуча робота (multiplicative work) — твої зусилля множать продуктивність команди. Інвестуєш годину, команда видає десять.
Приклади:
Додаюча: Ти сам розслідуєш і пофіксив критичний краш у продакшені.
Множуча: Навчаєш команду фіксити краші самостійно. Створюєш чек-лист для дебагінгу. Налаштовуєш алерти.
Додаюча: Робиш технічну декомпозицію великої фічі, бо "швидше сам".
Множуча: Менториш команду проводити декомпозицію, показуєш як розбивати на підзадачі та комітитись. Тепер можуть самі.
Додаюча: Особисто ревʼюїш кожен пулл-реквест, бо "я швидше знайду помилки".
Множуча: Встановлюєш стандарти коду, пишеш гайд по код-рев'ю, навчаєш робити якісні рев'ю один одному. Якість росте без тебе.
Головний парадокс: "Я зроблю швидше і краще сам". І це правда
Твоя мета не "зробити швидко", а "команда може без мене, а я можу сфокусуватись на тому щоб зробити команду ще ефективнішою". Це зміна від виконавця до того, хто дає можливості. Від "я роблю" до "я допомагаю робити".
Практична порада: наступного тижня аналізуй кожен шматок роботи. "Це додаюча чи множуча?". Делегуй першу, фокусуйся на другій. Боляче відпускати контроль, але так ти перетворюєшся з сильного інженера на ефективного ліда.
---
🌱 Keep calm and grow
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
👍1
⚖️ Делегування: Між "я сам" та "ви ж експерти"
Знайоме? Кажеш "ти ж знаєш технологію Х, зроби красиво", а отримуєш зовсім не те, що треба бізнесу. Або навпаки: боїшся факапу і контролюєш кожен рядок, перетворюючи гарного програміста на кодера-друкаря. Обидві крайнощі вбивають твою команду і твій час.
1. Мікроменеджмент. Делегуєш, але постійно смикаєш: "чому такий клас?", "давай інакше". Питання: нащо тоді делегувати? Якщо знаєш краще — роби сам. Якщо наймаєш експерта — дай йому дихати. Це не контроль якості, це сигнал недовіри і шлях до вигорання обох сторін.
2. "Ви ж спеціалісти, розберіться". Звучить як довіра, а насправді — втеча від відповідальності. Ти кидаєш задачу "через паркан", не вникаючи в деталі. Але пам'ятай: делегуючи реалізацію (руками), ти все одно відповідаєш за результат. Якщо команда напилила милиць без контексту — це твій факап.
Де баланс? Делегування — це контракт. Ти маєш окреслити периметр:
1. Що робимо? (Бізнес-ціль і контекст).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done, метрики).
3. Куди не можна заходити? (Обмеження: легасі, бюджет, стек).
Ти жорстко фіксуєш очікування, але даєш свободу в реалізації. Ти не кажеш, як писати код, але кажеш, що має вийти.
Це і є доросле делегування: довіряти професіоналізму в "як", але контролювати "що" і "навіщо".
А де на цій шкалі ти?
---
🌱 Keep calm and grow
Знайоме? Кажеш "ти ж знаєш технологію Х, зроби красиво", а отримуєш зовсім не те, що треба бізнесу. Або навпаки: боїшся факапу і контролюєш кожен рядок, перетворюючи гарного програміста на кодера-друкаря. Обидві крайнощі вбивають твою команду і твій час.
1. Мікроменеджмент. Делегуєш, але постійно смикаєш: "чому такий клас?", "давай інакше". Питання: нащо тоді делегувати? Якщо знаєш краще — роби сам. Якщо наймаєш експерта — дай йому дихати. Це не контроль якості, це сигнал недовіри і шлях до вигорання обох сторін.
2. "Ви ж спеціалісти, розберіться". Звучить як довіра, а насправді — втеча від відповідальності. Ти кидаєш задачу "через паркан", не вникаючи в деталі. Але пам'ятай: делегуючи реалізацію (руками), ти все одно відповідаєш за результат. Якщо команда напилила милиць без контексту — це твій факап.
Де баланс? Делегування — це контракт. Ти маєш окреслити периметр:
1. Що робимо? (Бізнес-ціль і контекст).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done, метрики).
3. Куди не можна заходити? (Обмеження: легасі, бюджет, стек).
Ти жорстко фіксуєш очікування, але даєш свободу в реалізації. Ти не кажеш, як писати код, але кажеш, що має вийти.
Це і є доросле делегування: довіряти професіоналізму в "як", але контролювати "що" і "навіщо".
А де на цій шкалі ти?
---
🌱 Keep calm and grow
❤2👍1
🚀 Делегування ШІ: Твій агент — не джун, якщо ти — не лід
Думаєш, попередній пост був про людей? Хо-хо, what a twist! Він насправді був про ШІ))
У сучасному світі принципи роботи з людьми і агентами лякаюче схожі.
Делегування — це Грааль продуктивності. Але головний ботлнек зараз — не "тупі моделі", а наш слабкий скіл управління ними. Я теж пройшов цей шлях болю.
1. "Зроби магію" 🪄
Спершу я тиснув "червону кнопку": "Ти ж боже-машина, ось проект, зроби красиво!". На виході — "франкенштейн", якого соромно показати. Моделі галюцинували, втрачали контекст і видавали дженерік-код, який легше переписати, ніж фіксити.
2. "Мікроменеджмент" 🔬
Тоді я впав у крайність: "Ось тонна контексту, пиши метод точно так як там, іди по цим чітким степам, не відволікайся всторону". Код став валідним, але я робив 90% ментальної роботи. Я перетворився на "бекенд для ШІ", продумуючи кожен крок. Ти платиш за інструмент, але працюєш на нього, перетворивши агента на дорогого "друкаря".
Sweet Spot: Контракт 🤝
Істина посередині. Сучасні моделі (Claude 4.5, Gemini 3, тощо) вже переросли рівень "копіпастера". Вони знайдуть "ЯК" (оптимальну реалізацію), якщо ти чітко даси їм "ЩО".
Застосуй контракт з минулого поста:
1. Що робимо? (Опиши бізнес-логіку і мету. Не пиши алгоритм, пиши задачу).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done для агента, рівень деталізації, технології).
3. Куди не можна заходити? (Технічні обмеження, заборонені ліби).
Формуй очікування, а не інструкцію. Делегуй задачу, а не кроки. Стань AI-архітектором, а не оператором промптів. Будь овнером результату, перевіряй результат на відповідність очікуванням, а не кожен крок.
А тобі вже вдалося довіритися своєму кишеньковому джуну? Чи все ще переписуєш код руками?
---
🌱 Keep calm and grow
Думаєш, попередній пост був про людей? Хо-хо, what a twist! Він насправді був про ШІ))
У сучасному світі принципи роботи з людьми і агентами лякаюче схожі.
Делегування — це Грааль продуктивності. Але головний ботлнек зараз — не "тупі моделі", а наш слабкий скіл управління ними. Я теж пройшов цей шлях болю.
1. "Зроби магію" 🪄
Спершу я тиснув "червону кнопку": "Ти ж боже-машина, ось проект, зроби красиво!". На виході — "франкенштейн", якого соромно показати. Моделі галюцинували, втрачали контекст і видавали дженерік-код, який легше переписати, ніж фіксити.
2. "Мікроменеджмент" 🔬
Тоді я впав у крайність: "Ось тонна контексту, пиши метод точно так як там, іди по цим чітким степам, не відволікайся всторону". Код став валідним, але я робив 90% ментальної роботи. Я перетворився на "бекенд для ШІ", продумуючи кожен крок. Ти платиш за інструмент, але працюєш на нього, перетворивши агента на дорогого "друкаря".
Sweet Spot: Контракт 🤝
Істина посередині. Сучасні моделі (Claude 4.5, Gemini 3, тощо) вже переросли рівень "копіпастера". Вони знайдуть "ЯК" (оптимальну реалізацію), якщо ти чітко даси їм "ЩО".
Застосуй контракт з минулого поста:
1. Що робимо? (Опиши бізнес-логіку і мету. Не пиши алгоритм, пиши задачу).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done для агента, рівень деталізації, технології).
3. Куди не можна заходити? (Технічні обмеження, заборонені ліби).
Формуй очікування, а не інструкцію. Делегуй задачу, а не кроки. Стань AI-архітектором, а не оператором промптів. Будь овнером результату, перевіряй результат на відповідність очікуванням, а не кожен крок.
А тобі вже вдалося довіритися своєму кишеньковому джуну? Чи все ще переписуєш код руками?
---
🌱 Keep calm and grow
🎆 10 Незручних Питань замість "Підсумків Року"
Кінець грудня. Стрічка новин перетворюється на ярмарок марнославства: хто скільки заробив, куди злітав, які сертифікати отримав. "Успішний успіх" ллється з кожного екрана.
І це ок. Святкувати перемоги важливо. Але справжнє зростання часто ховається не в глянцевих звітах, а в тихих, часом незручних моментах чесності із собою. Я знаю, що в кінці року ми всі потребуємо рефлексії. Але замість того, щоб підганяти себе під чиїсь стандарти, пропоную зупинитися і зазирнути всередину.
Ось 10 питань для саморефлексії, що місцями можуть бути занадто провокативними, але вони допоможуть скинути зайве і побачити реальність:
1. Що було зроблено цього року просто зі страху зупинитись?
2. Скільки з твоїх "принципів" — насправді страхи з гарною назвою?
3. Де панувала зайнятість замість ефективності?
4. Кому досі щось доводиш — хоча глядачі давно розійшлися?
5. Що "не встиглося" — чи чесніше сказати "не обрано"?
6. Яку правду про себе знаєш, але живеш так, ніби ні?
7. Де було очікування дозволу, який ніхто не збирався давати?
8. Що бісило в інших — і коли востаннє це помічалося в собі?
9. Від якого рішення тікаєш найдовше?
10. Якби наступний рік був останнім — що стало б терміновим?
Не поспішай. Ці питання не для сторіз і не для публічних звітів. Вони для тебе.
Знайди годину тиші. Трохи чесності для себе - це найкращий подарунок, який ти можеш зробити собі перед новим стартом.
---
🌱 Keep calm and grow
Кінець грудня. Стрічка новин перетворюється на ярмарок марнославства: хто скільки заробив, куди злітав, які сертифікати отримав. "Успішний успіх" ллється з кожного екрана.
І це ок. Святкувати перемоги важливо. Але справжнє зростання часто ховається не в глянцевих звітах, а в тихих, часом незручних моментах чесності із собою. Я знаю, що в кінці року ми всі потребуємо рефлексії. Але замість того, щоб підганяти себе під чиїсь стандарти, пропоную зупинитися і зазирнути всередину.
Ось 10 питань для саморефлексії, що місцями можуть бути занадто провокативними, але вони допоможуть скинути зайве і побачити реальність:
1. Що було зроблено цього року просто зі страху зупинитись?
2. Скільки з твоїх "принципів" — насправді страхи з гарною назвою?
3. Де панувала зайнятість замість ефективності?
4. Кому досі щось доводиш — хоча глядачі давно розійшлися?
5. Що "не встиглося" — чи чесніше сказати "не обрано"?
6. Яку правду про себе знаєш, але живеш так, ніби ні?
7. Де було очікування дозволу, який ніхто не збирався давати?
8. Що бісило в інших — і коли востаннє це помічалося в собі?
9. Від якого рішення тікаєш найдовше?
10. Якби наступний рік був останнім — що стало б терміновим?
Не поспішай. Ці питання не для сторіз і не для публічних звітів. Вони для тебе.
Знайди годину тиші. Трохи чесності для себе - це найкращий подарунок, який ти можеш зробити собі перед новим стартом.
---
🌱 Keep calm and grow
👎1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
З Новим Роком, чи як 🎅
Всього найкращого в наступному році 🙌
Всього найкращого в наступному році 🙌
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤2
🌕 Твій наступний офіс — на Місяці?
Сьогодні — Супермісяць. Він на 14% більший і на 30% яскравіший, ніж зазвичай. Наступне таке шоу — аж у листопаді 2026-го.
Я завжди "залипаю" на такі моменти. Ми виросли на "Інтерстелларі" та мріях про Марс, але давай чесно: Червона планета — це поки що глибокий "беклог" для наших онуків. А ось Місяць прямо зараз переходить з категорії "наукова фантастика" в категорію "active development".
Це вже не про романтику і прапори, це про хардкорну інфраструктуру. Поки ми тут фіксимо баги, SpaceX перетворює Starship на космічну вантажівку розміром з хмарочос. Одна така "пташка" закидає 100+ тонн корисного навантаження — це як відправити п'ять повних фур за один рейс. Саме так виглядає логістика, яка робить постійну базу реальною не в теорії, а в бізнес-плані.
І знаєш, що там з'явиться одним з перших? Нормальний конект і "хмара". Nokia вже деплоїть там 4G/LTE мережу, а Google у рамках "муншоту" Project Suncatcher проектує космічні дата-центри, щоб тренувати AI на чистій енергії. Додай сюди FLOAT — магнітну залізницю від NASA, і отримаєш повноцінний інфраструктурний скелет майбутньої цивілізації.
Там, нагорі, вже починається "золота лихоманка". Стартапи як Interlune планують видобуток Гелію-3, а ICON та Lunar Outpost готують автономних роботів, щоб друкувати нам домівки з місячного пилу. Мене неймовірно драйвить думка, що на своїй "пенсії" ми зможемо вийти на балкон, глянути вгору і побачити не тьмяний диск, а вогні нічних міст.
Тож сьогодні ввечері обов'язково зроби паузу і подивись на Місяць. Сьогодні він особливо крутий, і з кожним роком ставатиме все "живішим".
---
🌱 Keep calm and grow
Сьогодні — Супермісяць. Він на 14% більший і на 30% яскравіший, ніж зазвичай. Наступне таке шоу — аж у листопаді 2026-го.
Я завжди "залипаю" на такі моменти. Ми виросли на "Інтерстелларі" та мріях про Марс, але давай чесно: Червона планета — це поки що глибокий "беклог" для наших онуків. А ось Місяць прямо зараз переходить з категорії "наукова фантастика" в категорію "active development".
Це вже не про романтику і прапори, це про хардкорну інфраструктуру. Поки ми тут фіксимо баги, SpaceX перетворює Starship на космічну вантажівку розміром з хмарочос. Одна така "пташка" закидає 100+ тонн корисного навантаження — це як відправити п'ять повних фур за один рейс. Саме так виглядає логістика, яка робить постійну базу реальною не в теорії, а в бізнес-плані.
І знаєш, що там з'явиться одним з перших? Нормальний конект і "хмара". Nokia вже деплоїть там 4G/LTE мережу, а Google у рамках "муншоту" Project Suncatcher проектує космічні дата-центри, щоб тренувати AI на чистій енергії. Додай сюди FLOAT — магнітну залізницю від NASA, і отримаєш повноцінний інфраструктурний скелет майбутньої цивілізації.
Там, нагорі, вже починається "золота лихоманка". Стартапи як Interlune планують видобуток Гелію-3, а ICON та Lunar Outpost готують автономних роботів, щоб друкувати нам домівки з місячного пилу. Мене неймовірно драйвить думка, що на своїй "пенсії" ми зможемо вийти на балкон, глянути вгору і побачити не тьмяний диск, а вогні нічних міст.
Тож сьогодні ввечері обов'язково зроби паузу і подивись на Місяць. Сьогодні він особливо крутий, і з кожним роком ставатиме все "живішим".
---
🌱 Keep calm and grow
🌚3
🏃♂️ Уникаюча мотивація: паливо успіху чи шлях до неврозу?
(Дисклеймер: ця історія — збірний образ для пояснення концепції, хоча... хто знає, може в дзеркалі ти побачиш знайомий силует 😉)
Мені 33. Все життя я біг. Не до чогось, а від чогось. Від страху, від незручності, від наслідків. Я настільки відточив навичку "уникання", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.
В дитинстві я біг від страху стати занудою, як сестра, або хуліганом, як однокласники. Я намагався побудувати індивідуальність "від супротивного". Вдягався тепло, щоб не хворіти. Їв, щоб не бути голодним. Повертався вчасно, щоб не "виписали люлей". Я вчився, щоб не стати двірником і не прокидатися о 5 ранку.
Згодом ставки зросли. Я "ботанив" 24/7, щоб втекти з маленького містечка у мегаполіс. В універі зубрив, щоб не відрахували. Заробляв, щоб не жебракувати. Навіть трубку почав палити, щоб не бути "як всі з цигарками".
В IT ця гонка вийшла на новий рівень. Я вчився писати чистий код, щоб він не виглядав "як у тих індусів з фрілансу". Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, щоб не бути черговим "23-річним синьйором". Спорт — щоб не стати овочем. Ремонт вдома — щоб не "як у людей, а із смаком". Згодом я почав наймати людей, які "не оці нормальні", бо вірив, що тільки "ненормальні" здатні перевернути ринок.
Впізнаєш патерн? Всі ці долевизначаючі моменти підпадають під просту формулу: "Робити А, щоб не сталось Б". Це фундаментальна "операційна система" багатьох із нас — Уникаюча мотивація (Avoidance Motivation), сформульована Куртом Левіним ще у 50-х.
Це потужна ОС. Ми бачимо, як вона об'єднує нації у скрутні часи. Вона мобілізує. Але у неї є критичний баг: фокус на поганому.
Справа не в песимізмі. Справа в механіці: якщо у тебе в житті немає нічого "поганого", тобі просто ні від чого відштовхнутись. Якщо твоя мотивація їсти — це уникнення голоду, тобі треба час від часу бути голодним. Якщо ти бігаєш кожен ранок, щоб не почуватися розвалюхою, ти кинеш тренування, як тільки стане "норм".
Тобі навіть друзі потрібні трохи "специфічні", які будуть токсично кепкувати. Чому? Бо ти бачиш у них (а вони в тобі) недоліки, від яких можна відштовхнутися для росту. Люди, які не створюють проблем, стають для тебе невидимими — в них немає "палива". Скажи, під цим соусом "Кайдашева Сім'я" починає грати новими фарбами, а? 😏
Соціум, побудований на такій ОС, стає токсично-показушним. Токсичність тут — інструмент розвитку, а успіх — це ідеалістична спроба довести, що ти зміг втекти від чужого страху. Ти поліруєш свій перформенс до блиску, щоб жоден глядач не знайшов шпаринки, за яку можна зачепитись. Ти стаєш невразливим, але заручником власної втечі.
Не знаю, навіщо воно тобі, але ти ж сам прийшов читати думки, які я б хотів сказати собі 10 років тому, тож тепер і ти знаєш, на якому паливі працює твій двигун)
В наступному пості поговоримо про альтернативу — мотивацію переслідуванням (Approach Motivation).
---
🌱 Keep calm and grow
(Дисклеймер: ця історія — збірний образ для пояснення концепції, хоча... хто знає, може в дзеркалі ти побачиш знайомий силует 😉)
Мені 33. Все життя я біг. Не до чогось, а від чогось. Від страху, від незручності, від наслідків. Я настільки відточив навичку "уникання", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.
В дитинстві я біг від страху стати занудою, як сестра, або хуліганом, як однокласники. Я намагався побудувати індивідуальність "від супротивного". Вдягався тепло, щоб не хворіти. Їв, щоб не бути голодним. Повертався вчасно, щоб не "виписали люлей". Я вчився, щоб не стати двірником і не прокидатися о 5 ранку.
Згодом ставки зросли. Я "ботанив" 24/7, щоб втекти з маленького містечка у мегаполіс. В універі зубрив, щоб не відрахували. Заробляв, щоб не жебракувати. Навіть трубку почав палити, щоб не бути "як всі з цигарками".
В IT ця гонка вийшла на новий рівень. Я вчився писати чистий код, щоб він не виглядав "як у тих індусів з фрілансу". Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, щоб не бути черговим "23-річним синьйором". Спорт — щоб не стати овочем. Ремонт вдома — щоб не "як у людей, а із смаком". Згодом я почав наймати людей, які "не оці нормальні", бо вірив, що тільки "ненормальні" здатні перевернути ринок.
Впізнаєш патерн? Всі ці долевизначаючі моменти підпадають під просту формулу: "Робити А, щоб не сталось Б". Це фундаментальна "операційна система" багатьох із нас — Уникаюча мотивація (Avoidance Motivation), сформульована Куртом Левіним ще у 50-х.
Це потужна ОС. Ми бачимо, як вона об'єднує нації у скрутні часи. Вона мобілізує. Але у неї є критичний баг: фокус на поганому.
Справа не в песимізмі. Справа в механіці: якщо у тебе в житті немає нічого "поганого", тобі просто ні від чого відштовхнутись. Якщо твоя мотивація їсти — це уникнення голоду, тобі треба час від часу бути голодним. Якщо ти бігаєш кожен ранок, щоб не почуватися розвалюхою, ти кинеш тренування, як тільки стане "норм".
Тобі навіть друзі потрібні трохи "специфічні", які будуть токсично кепкувати. Чому? Бо ти бачиш у них (а вони в тобі) недоліки, від яких можна відштовхнутися для росту. Люди, які не створюють проблем, стають для тебе невидимими — в них немає "палива". Скажи, під цим соусом "Кайдашева Сім'я" починає грати новими фарбами, а? 😏
Соціум, побудований на такій ОС, стає токсично-показушним. Токсичність тут — інструмент розвитку, а успіх — це ідеалістична спроба довести, що ти зміг втекти від чужого страху. Ти поліруєш свій перформенс до блиску, щоб жоден глядач не знайшов шпаринки, за яку можна зачепитись. Ти стаєш невразливим, але заручником власної втечі.
Не знаю, навіщо воно тобі, але ти ж сам прийшов читати думки, які я б хотів сказати собі 10 років тому, тож тепер і ти знаєш, на якому паливі працює твій двигун)
В наступному пості поговоримо про альтернативу — мотивацію переслідуванням (Approach Motivation).
---
🌱 Keep calm and grow
👍2💯2
🎯 Мотивація переслідування: Чому так важко бігти до мрії?
Мені 33. Все життя я біг. Не від чогось, а до чогось. До мрії, до кайфу, до можливостей. Я настільки відточив навичку "прагнення", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.
В дитинстві я біг до образу когось унікального, не схожого ні на сестру, ні на однокласників. Я хотів побудувати індивідуальність "з нуля". Вдягався тепло, бо хотів бути здоровим. Їв, бо хотів відчувати енергійність. Повертався вчасно, бо хотів довіри батьків. Я вчився, бо мріяв про роботу, де сам обираю, коли прокидатись.
Згодом мрії стали більшими. Я "ботанив" 24/7, бо хотів жити в мегаполісі з його можливостями. В універі зубрив, бо хотів освіту і всі двері, які вона відчиняє. Заробляв, бо хотів фінансову свободу. Навіть трубку почав палити, бо хотів виділятися стилем.
В IT це прагнення вийшло на новий рівень. Я вчився писати чистий код, бо хотів, щоб він був елегантним, як в топових блогах. Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, бо хотів бути інженером повного циклу. Спорт — бо хотів відчувати своє тіло. Ремонт вдома — бо хотів простір, який надихає. Згодом я почав наймати людей, які горять ідеями, бо вірив, що тільки з такими можна перевернути ринок.
---
Відчуваєш різницю? Формула "Робити А, щоб не сталось Б" змінилася на "Робити А, бо це приведе до Б".
Персонаж той самий, досягнення ті самі. Але принцип мотивації — протилежний. Це дві різні "операційні системи": Уникання та Переслідування (Approach Motivation). І хоча "Переслідування" виглядає як історія з красивого кіно — де ти живеш натхненням, а не страхом, і економиш на психотерапевтах — на практиці більшість людей "сидить" на Униканні.
Чому? Якщо "Переслідування" таке круте, чому це не дефолтна прошивка? Все просто. Ця ОС набагато вимогливіша до ресурсів:
1. Потрібен Суб'єкт (Ціль). Щоб бігти до чогось, треба мати візію. "Фікшу баг, щоб РМ не кричав" — це зрозуміло і мозку, і тілу. А от "Фікшу баг, щоб продукт став еталоном"... тут треба не просто знати, а вірити. Сформулювати "чого я хочу" в рази важче, ніж "чого я не хочу".
2. Застаріле "залізо". Еволюційно наш мозок — це машина для виживання, а не для досягнення мрій. Його пріоритет — детектити загрози (хижак, голод, вигнання з племені). Уникання зашите в підсвідомості, автоматичне і дешеве. А фокус на абстрактній мрії вимагає свідомих зусиль і постійних витрат енергії, яку мозок намагається економити.
Перехід на "Переслідування" — це як рефакторинг легасі-моноліту на мікросервіси. Довго, дорого, боляче. Але це єдиний спосіб отримати систему, яка не падає від навантажень, а масштабується разом з твоїми амбіціями.
Тобі обирати, на якому рушії їхати далі. Але тепер ти принаймні бачиш альтернативу.
---
🌱 Keep calm and grow
Мені 33. Все життя я біг. Не від чогось, а до чогось. До мрії, до кайфу, до можливостей. Я настільки відточив навичку "прагнення", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.
В дитинстві я біг до образу когось унікального, не схожого ні на сестру, ні на однокласників. Я хотів побудувати індивідуальність "з нуля". Вдягався тепло, бо хотів бути здоровим. Їв, бо хотів відчувати енергійність. Повертався вчасно, бо хотів довіри батьків. Я вчився, бо мріяв про роботу, де сам обираю, коли прокидатись.
Згодом мрії стали більшими. Я "ботанив" 24/7, бо хотів жити в мегаполісі з його можливостями. В універі зубрив, бо хотів освіту і всі двері, які вона відчиняє. Заробляв, бо хотів фінансову свободу. Навіть трубку почав палити, бо хотів виділятися стилем.
В IT це прагнення вийшло на новий рівень. Я вчився писати чистий код, бо хотів, щоб він був елегантним, як в топових блогах. Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, бо хотів бути інженером повного циклу. Спорт — бо хотів відчувати своє тіло. Ремонт вдома — бо хотів простір, який надихає. Згодом я почав наймати людей, які горять ідеями, бо вірив, що тільки з такими можна перевернути ринок.
---
Відчуваєш різницю? Формула "Робити А, щоб не сталось Б" змінилася на "Робити А, бо це приведе до Б".
Персонаж той самий, досягнення ті самі. Але принцип мотивації — протилежний. Це дві різні "операційні системи": Уникання та Переслідування (Approach Motivation). І хоча "Переслідування" виглядає як історія з красивого кіно — де ти живеш натхненням, а не страхом, і економиш на психотерапевтах — на практиці більшість людей "сидить" на Униканні.
Чому? Якщо "Переслідування" таке круте, чому це не дефолтна прошивка? Все просто. Ця ОС набагато вимогливіша до ресурсів:
1. Потрібен Суб'єкт (Ціль). Щоб бігти до чогось, треба мати візію. "Фікшу баг, щоб РМ не кричав" — це зрозуміло і мозку, і тілу. А от "Фікшу баг, щоб продукт став еталоном"... тут треба не просто знати, а вірити. Сформулювати "чого я хочу" в рази важче, ніж "чого я не хочу".
2. Застаріле "залізо". Еволюційно наш мозок — це машина для виживання, а не для досягнення мрій. Його пріоритет — детектити загрози (хижак, голод, вигнання з племені). Уникання зашите в підсвідомості, автоматичне і дешеве. А фокус на абстрактній мрії вимагає свідомих зусиль і постійних витрат енергії, яку мозок намагається економити.
Перехід на "Переслідування" — це як рефакторинг легасі-моноліту на мікросервіси. Довго, дорого, боляче. Але це єдиний спосіб отримати систему, яка не падає від навантажень, а масштабується разом з твоїми амбіціями.
Тобі обирати, на якому рушії їхати далі. Але тепер ти принаймні бачиш альтернативу.
---
🌱 Keep calm and grow
🔥2