💻 Шанувальникам Obsidian, юзкейс AI #358.

Знайоме відчуття, коли ти годинами вибудовуєш свій ідеальний Personal Knowledge Management (PKM) і все одно щось не так? А що, як я скажу, що можна не просто писати нотатки, а попросити AI згенерувати цілий Vault під твою задачу?

Виявляється, з топовими моделями можна не просто брейнштормити, а дати їм роль архітектора твого цифрового простору. І це не просто створення папок, а повноцінна екосистема:
- Продумана структура: AI згенерує логічну структуру нотаток, яка відповідає твоїй меті.
- Драфтовий контент: Ти отримаєш не пусті файли, а нотатки, заповнені драфтовим матеріалом, готовим до роботи.
- Готові темплейти: Модель розпише темплейти для Templater чи QuickAdd, які автоматизують твою рутину.
- Розумні зв'язки: Нотатки будуть залінковані між собою, створюючи павутину знань.
- Інтеграція з плагінами: AI може спроектувати Vault під використання Dataview, Periodic Notes та Obsidian Git прямо "з коробки".

Як на мене то це 🤯. Замість того, щоб витрачати тижні на налаштування, ти отримуєш готовий до роботи ваулт за лічені хвилини. Рекомендую спробувати згенерувати собі пару темплейтів і подивитись, як це працює. Можливо, ти знайдеш щось, що кардинально змінить твій підхід до PKM.

І, звісно, дисклеймер: ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЗЛИВАТИ СВОЇ PKM В МОДЕЛІ, ПРОЧИТАЙ УМОВИ КОРИСТУВАННЯ. Твоя приватність – твоя відповідальність.

---
🌱 Keep calm and grow

🧠 Досить бути ходячою документацією. Вчись раз і назавжди з spaced repetition

Давай начистоту: скільки разів ти гуглив один і той самий метод API? Або підглядав у шпаргалку з git-командами? 🤔 Якщо часто – цей пост для тебе. Твій мозок – не кеш, який треба постійно інвалідувати. Його можна і треба тренувати.

Що таке spaced repetition і чому це не черговий булшіт?

Це не модна техніка з TikTok. Це науково доведений метод, що базується на кривій забування Еббінгауза. Суть проста: ти повторюєш інфу не тоді, коли зручно, а тоді, коли мозок майже готовий її забути. Це створює "бажане ускладнення", яке змушує нейрони будувати міцні, довготривалі зв'язки.

Як це виглядає на практиці?

Уяви, що ти вчиш новий фреймворк. Замість того, щоб перечитувати доки по 10 разів, ти створюєш картки в Anki: "Що робить метод flatMap?" з одного боку, і відповідь – з іншого. Все. Далі програма сама вирішує, коли тобі підкинути цю картку. Спочатку – часто, потім – все рідше.

Навіщо це сеньйору?

Бо твій час – найцінніший ресурс. Замість того, щоб витрачати його на повторення азбучних істин, ти можеш фокусуватися на архітектурі, менторстві, R&D. Spaced repetition – це твій особистий асистент, який дбає про те, щоб фундамент знань був залізобетонним.

Досить бути "рабом" своєї пам'яті. Почни її тренувати. Які твої трюки для запам'ятовування? Ділись в коментах! 👇

---
🌱 Keep calm and grow

🧠 Spaced Repetition, ч. 2: Від теорії до терміналу

Мій минулий пост про spaced repetition отримав... неоднозначний відгук 💩. І це справедливо. Я писав його на швидку руку, лише окресливши ідею. Час це виправити і перейти від теорії до м'яса — до прикладів як можна використати цей метод, щоб зробити своє життя простішим, а мозок — швидшим.

Раніше мені здавалось, що це тільки для вивчення мов. Виявилось, що це універсальний інструмент, щоб "зазубрити" все, що лягає у формат "питання-відповідь". І це не тільки про слова. Це про:
- CLI команди: git, kubectl, awk, які постійно вилітають з голови.
- Сигнатури API: параметри того самого методу в GCP cli, який ти знову гуглиш.
- Архітектурні патерни: "Коли варто використовувати CQRS? Які в нього недоліки?"
- Внутрішні процеси: "Хто відповідальний за деплой сервісу X?"

Як це робити? Я використовую Anki. Ось три типи карток, які працюють для мене:

1. Проблема → Рішення:
- Питання: Як відкотити останній коміт, зберігши зміни в робочій директорії?
- Відповідь: git reset --soft HEAD~1

2. Поняття → Пояснення:
- Питання: Що таке ідемпотентність в REST API?
- Відповідь: Операція, багаторазове виконання якої дає той самий результат, що й одноразове.

3. "Заповни пропуск" (Cloze Deletion) — кілер-фіча для коду:
- Питання: const newArray = oldArray.{{c1::flatMap}}(item => [item, item * 2]);

Щоб не бути голослівним, на прикладі мов — мені особисто Anki допомагає вже не перший тиждень поповнювати словниковий запас із швидкістю по 30 нових слів на день, витрачаючи на це щоденно лише 35 хвилин. Для людини, якій "тупо запам'ятати" щось без логіки завжди було складно, цей метод виглядає як магія поза Гоґвортсом.

Звісно, це для механічного запам'ятовування, а не глибокого розуміння. Але це створює залізобетонний фундамент. Коли тобі не треба гуглити базовий синтаксис, твій мозок вивільняється для задач вищого рівня — архітектури, менторства, R&D.

Досить теорії. Ось вам практичне завдання: згадайте одну річ, яку ви гуглили цього тижня. Створіть для неї 3-5 карток в Anki. Поділіться в коментарях, яку тему ви обрали! 👇

---
🌱 Keep calm and grow

🧠 Парадокс Щастя: Чому Навчання та Зростання — Це Боляче?

Сьогодні поговоримо про Щастя. Точніше, про його відсутність, коли ти намагаєшся рости. Знайоме відчуття, що найщасливіші моменти — це коли мозок працює на автопілоті, а як тільки починаєш думати, аналізувати чи вчитися, настрій падає? Це не баг, це фіча нашої нервової системи.

Вся справа у двох режимах мозку за Канеманом: Система 1 (автопілот, інтуїція) та Система 2 (аналіз, концентрація). Щастя — це коли працює перша. Все знайоме, прогнозоване, не треба напружуватись. Це стан когнітивної легкості. Мозок просто "живе", а не аналізує.

Але навчання та розвиток — це територія Системи 2. Це свідоме створення дискомфорту. Щоб вчитися, мозок має зіткнутися з помилкою, невідповідністю, фрустрацією. Це боляче і вимагає купи енергії. Тому ми ніколи не бачили фото щасливого філософа — його робота полягає в тому, щоб постійно "мучити" свою Систему 2.

І тут ми підходимо до головного — "прокляття свідомих аналітиків" (так-так, інженер(ка), це саме про тебе))). Твоя робота — це постійний режим Системи 2. Ти аналізуєш, шукаєш помилки, сумніваєшся, живеш у світі абстракцій. Це руйнує спонтанність і методично випалює ментальний ресурс. Виходить, що твій професійний ріст і суб'єктивне щастя — це фундаментальні процеси-антагоністи.

Що з цим робити? Єдиний вихід — не боротися, а керувати. Свідомо створювати умови для "потоку" (flow), де складність задачі ідеально збалансована з твоїми навичками. Або, що ще важливіше, — безжально планувати періоди повного "відключення" Системи 2. Не картати себе за "поганий настрій" під час навчання, а сприймати його як ціну за апгрейд. То як, ти готовий платити дискомфортом за зростання?

---
🌱 Keep calm and grow

🚀 Від Правил до Інтересів: Як Насправді "Працює" Світ

Знайомо? Ти роками живеш за правилами: на червоне стоїш, дедлайни не зриваєш, віриш у корпоративні цінності. А потім бачиш людей, які ці правила ігнорують, і, чорт забирай, у них все краще: гроші, кар'єра, вплив. У цей момент твій світ тріщить по швах, а в голові одне питання: може, я граю не в ту гру?

Мій світогляд теж колись базувався на вірі у вічні, висічені в камені правила. Але досвід показав: будь-яка норма існує, лише доки за нею стоїть чийсь інтерес. Немає абстрактних "вони", що все вирішують. Є конкретні люди, яким "болить" якась проблема, і вони створюють структуру для її вирішення. Правила — це просто закріплені патерни поведінки, вигідні їхнім творцям.

Подумай про автомобіль. Він існує не через "правило створювати машини", а тому, що комусь було вигідно організувати тисячі людей, де в кожного свій інтерес: зарплата за збірку двигуна чи виплавку металу. Вся наша реальність — від ПДР до корпоративної культури — це ландшафт, сформований зіткненням цих зон інтересів.

Коли починаєш бачити світ крізь цю призму, все стає на свої місця. Ти перестаєш вірити в маркетинг про "ми — сім'я" і питаєш: "кому це вигідно?". Ти бачиш, які правила — лише декорація, що зникне разом з інтересом її підтримувати. Ти вчишся моделювати, хто насправді приймає рішення, і знаходиш "шпарини" в системах для власного росту.

Це не про цинізм, а про системне мислення. Це перехід від ролі пасажира, що слідує маршрутом, до ролі навігатора, який бачить усю карту інтересів і може прокладати власний шлях.

А ти часто помічаєш правила, за якими вже давно ніхто не стоїть?

---
🌱 Keep calm and grow

🚀 Карта Інтересів: Вчимося читати світ за допомогою Теорії Систем та Ігор (Частина 2)

Минулого разу ми говорили, як фокус з "правил" на "інтереси" перевертає гру. Але як аналізувати цей ландшафт? На щастя, існують потужні ментальні моделі, що допомагають бачити приховані зв'язки. Сьогодні — про дві з них.

1. Теорія Систем: Бачити не людей, а зв'язки

Уяви компанію не як набір людей, а як мережу комунікацій, що сама себе підтримує. Правило "ми як сім'я" — це не просто слова, а патерн, створений для утримання лояльності. Щойно економічна вигода зникає, він вмирає, залишаючи по собі лише HR-мем.

Для чого це? Допомагає зрозуміти, чому деякі процеси чи "цінності" в компаніях живуть своїм життям, навіть коли люди змінюються. Система стабілізує себе через вигідні їй патерни.
Кого почитати? Niklas Luhmann, Donella Meadows.

2. Теорія Ігор: Усе — стратегія

Соціальні правила — це тимчасові рівноваги у нескінченній грі. Люди дотримуються їх, доки вартість порушення вища за вигоду. Хтось проїхав на червоне і не попався? Він щойно надіслав іншим гравцям сигнал: "можна, якщо обережно", і рівновага в грі "ПДР" трохи зсунулася.

Для чого це? Дозволяє моделювати поведінку людей та організацій, розуміючи їхні стимули. Ти перестаєш думати категоріями "добре/погано" і починаєш бачити все як стратегію з виграшами та програшами.
Кого почитати? John Nash, Robert Axelrod.

Ці дві теорії — як окуляри, що показують невидиму архітектуру соціальних взаємодій. Вони вчать, що світ — не набір статичних правил, а динамічна система, де все перебуває в русі, керованому інтересами.

У наступній частині зануримося ще глибше: поговоримо про те, як наш "раціональний" вибір формує інститути і конструює саму реальність.

---
🌱 Keep calm and grow

🚀 Конструктори Реальності: Як наші ідеї стають правилами (Частина 3)

Ми вже знаємо, що світом керують інтереси, які створюють складні системи та ігри. Але як ідеї в головах стають законами, ринками та корпоративними культурами? Сьогодні — три фінальні інструменти для нашої карти реальності.

1. Теорія Раціонального Вибору: Кожен грає за себе

В основі — проста ідея: люди діють, щоб отримати максимум вигоди в межах своїх знань. Не "добрі" чи "погані" — раціональні. "Система" — це лише сума мільйонів таких рішень. Закони існують, бо вигідні певним групам. Втратять вплив — закон зміниться.

Навіщо це? Щоб прогнозувати зміни, аналізуючи стимули гравців. Замість "вірити на слово" — шукати, "кому це вигідно".

2. Інституціоналізм: Правила гри, які ми створили

Інститути — це не будівлі, а "правила гри", що зменшують хаос. Наприклад, Scrum — це інститут. Він працює, доки команда дотримується ритуалів (стендапи, ретро) і є механізм "примусу" (підтримка від Scrum-майстра чи ліда). Щойно команда починає ігнорувати правила, інститут розвалюється, а процес розробки повертається в хаос.

Кого почитати? Douglas North.

3. Соціальний Конструктивізм: Реальність — це наша віра

Це глибший рівень. Якщо Scrum — це "правило гри", то сама ідея, що "story points" мають сенс — це вже соціальний конструкт. Вони не існують в природі, ми колективно домовилися вірити в їхню цінність для планування. Так само і з грошима: їхня сила не в папері, а в нашій спільній вірі.

Навіщо це? Дає фундаментальне розуміння: якщо реальність — це конструкція, її можна перебудувати. Це найвищий рівень впливу — змінювати не правила, а вірування, що стоять за ними.

Разом ці ідеї показують: ми не просто живемо у світі — ми щомиті створюємо його своїми рішеннями, домовленостями та вірою. І той, хто це розуміє, отримує ключі до його перебудови.

---
🌱 Keep calm and grow

🚀 Твій стартер-пак в еру агентного кодингу

Ера агентного кодингу вже тут. І якщо ти хочеш залишитись у грі через пару років, ігнорувати це — квиток на узбіччя кар'єри. Час не просто "поштрикати паличкою", а свідомо освоювати інструменти, що вже сьогодні визначають наше завтра.

Ось твій план-мінімум, щоб не пасти задніх:

1. Пограйся з CLI-агентами. Почни з важковаговиків: Copilot CLI, Gemini CLI, Codex CLI та Claude Code. У кожного свої "таргани" та сильні сторони. Твоя задача: написати кожним із них просту утиліту, типу "watchdog для моніторингу 15 сайтів". Це дасть тобі реальне, практичне розуміння "агентності", а не просто теорію з блогів.

2. Приборкай хаос стандартом. GitHub зі своїм Spec-kit — це твій шанс перейти від "вайб-кодингу" до інженерії. Замість хаотичних промптів — чітка специфікація, план і лише потім код. Спробуй написати з ним невеликий проєкт аля "Sudoku ремастер: постав котиків в правильні клітинки". Відчуй, як це — керувати процесом, а не сподіватися на вдачу.

3. Зміни мислення, а не тільки інструменти. Це найцінніший крок. Йдеться вже не про те, ЯК ти кодиш, а про те, ЯК ти керуєш. Вчись будувати флоу щоб агент з тебе отримав весь необхідний контекст. Використовуй TDD, де тести пише AI. Практикуй режими plan/act для контролю. Не забувай про сесюріті: рев'ю "спірних команд", заборона дивитись сікрети, тощо. Ти стаєш не просто кодером, а менеджером невеликої, автономної AI-команди.

Не чекай, поки ці навички стануть вимогою в кожній вакансії. Твоє майбутнє в твоїх руках. Почни зараз.

---
🌱 Keep calm and grow

💻 Як залізти в голову колезі? Потужний інструмент для симуляції конфліктів

Тема достойна посту у вихідні :)

Знайома ситуація: ти на 100% впевнений у своїй правоті, але діалог з колегою заходить у глухий кут. Чому? Бо часто ми замкнені у власній картині світу. Існує спосіб "зламати" цю проблему: використати LLM як безпечний симулятор для аналізу складних людських взаємодій.

Замість того, щоб сперечатись, можна змоделювати дебати. Цей підхід дозволяє побачити, як стикаються дві різні точки зору, і які аргументи, страхи та амбіції стоять за кожною з них. Ось готовий промпт для NotebookLM чи будь-якого іншого LLM, який створює таку симуляцію між стереотипним менеджером та інженером на прикладі обговорення 1-1 зустрічей:

Describe fully two personas where one which represent a manager and a second IC specislist - write down their mindests, life priorities, emotional stated (as in real world, with some visible and some hidden life circtumstanses which strongly affecting emotions), values, etc. - all which will well define the character of each.
In the Debates this two characters have to almost fight against each other to prove each point of view and describe what good 1-1-s is and what in it for they. Final goal of this fight/debates is to figure out the best format of 1-1-s which will help both they grow and a team as whole and to continue constructive work against team commitments and company overall goals.
Debates have to be explicit and tough - each character have to really fight for their point of view where each character is harismatic and really strong. Each character representing stereotypical point of view of a PM and Tech Lead. While making this conflict explicit and burning, let it stay within productive conflict standarts - be on the edge but almost never touch the ground of unproductive conflict.

Результат — це не просто текст, а готова модель конфлікту, що дозволяє побачити обидві сторони одночасно. Прикладаю аудито-дебати до повідомлення.

Спробуй змоделювати останній конфлікт із кимось із колег або друзів і подвитись на цей конфлікт з іншої точки зору. Це може бути першим кроком до глибшого розуміння і, можливо, навіть до вирішення проблеми.

---
🌱 Keep calm and grow

⚖️ Делегування: Між "я сам" та "ви ж експерти"

Знайоме? Кажеш "ти ж знаєш технологію Х, зроби красиво", а отримуєш зовсім не те, що треба бізнесу. Або навпаки: боїшся факапу і контролюєш кожен рядок, перетворюючи гарного програміста на кодера-друкаря. Обидві крайнощі вбивають твою команду і твій час.

1. Мікроменеджмент. Делегуєш, але постійно смикаєш: "чому такий клас?", "давай інакше". Питання: нащо тоді делегувати? Якщо знаєш краще — роби сам. Якщо наймаєш експерта — дай йому дихати. Це не контроль якості, це сигнал недовіри і шлях до вигорання обох сторін.

2. "Ви ж спеціалісти, розберіться". Звучить як довіра, а насправді — втеча від відповідальності. Ти кидаєш задачу "через паркан", не вникаючи в деталі. Але пам'ятай: делегуючи реалізацію (руками), ти все одно відповідаєш за результат. Якщо команда напилила милиць без контексту — це твій факап.

Де баланс? Делегування — це контракт. Ти маєш окреслити периметр:

1. Що робимо? (Бізнес-ціль і контекст).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done, метрики).
3. Куди не можна заходити? (Обмеження: легасі, бюджет, стек).

Ти жорстко фіксуєш очікування, але даєш свободу в реалізації. Ти не кажеш, як писати код, але кажеш, що має вийти.

Це і є доросле делегування: довіряти професіоналізму в "як", але контролювати "що" і "навіщо".

А де на цій шкалі ти?

---
🌱 Keep calm and grow

🚀 Делегування ШІ: Твій агент — не джун, якщо ти — не лід

Думаєш, попередній пост був про людей? Хо-хо, what a twist! Він насправді був про ШІ))
У сучасному світі принципи роботи з людьми і агентами лякаюче схожі.

Делегування — це Грааль продуктивності. Але головний ботлнек зараз — не "тупі моделі", а наш слабкий скіл управління ними. Я теж пройшов цей шлях болю.

1. "Зроби магію" 🪄
Спершу я тиснув "червону кнопку": "Ти ж боже-машина, ось проект, зроби красиво!". На виході — "франкенштейн", якого соромно показати. Моделі галюцинували, втрачали контекст і видавали дженерік-код, який легше переписати, ніж фіксити.

2. "Мікроменеджмент" 🔬
Тоді я впав у крайність: "Ось тонна контексту, пиши метод точно так як там, іди по цим чітким степам, не відволікайся всторону". Код став валідним, але я робив 90% ментальної роботи. Я перетворився на "бекенд для ШІ", продумуючи кожен крок. Ти платиш за інструмент, але працюєш на нього, перетворивши агента на дорогого "друкаря".

Sweet Spot: Контракт 🤝
Істина посередині. Сучасні моделі (Claude 4.5, Gemini 3, тощо) вже переросли рівень "копіпастера". Вони знайдуть "ЯК" (оптимальну реалізацію), якщо ти чітко даси їм "ЩО".

Застосуй контракт з минулого поста:
1. Що робимо? (Опиши бізнес-логіку і мету. Не пиши алгоритм, пиши задачу).
2. Як виглядає результат? (Definition of Done для агента, рівень деталізації, технології).
3. Куди не можна заходити? (Технічні обмеження, заборонені ліби).

Формуй очікування, а не інструкцію. Делегуй задачу, а не кроки. Стань AI-архітектором, а не оператором промптів. Будь овнером результату, перевіряй результат на відповідність очікуванням, а не кожен крок.

А тобі вже вдалося довіритися своєму кишеньковому джуну? Чи все ще переписуєш код руками?

---
🌱 Keep calm and grow

🎆 10 Незручних Питань замість "Підсумків Року"

Кінець грудня. Стрічка новин перетворюється на ярмарок марнославства: хто скільки заробив, куди злітав, які сертифікати отримав. "Успішний успіх" ллється з кожного екрана.

І це ок. Святкувати перемоги важливо. Але справжнє зростання часто ховається не в глянцевих звітах, а в тихих, часом незручних моментах чесності із собою. Я знаю, що в кінці року ми всі потребуємо рефлексії. Але замість того, щоб підганяти себе під чиїсь стандарти, пропоную зупинитися і зазирнути всередину.

Ось 10 питань для саморефлексії, що місцями можуть бути занадто провокативними, але вони допоможуть скинути зайве і побачити реальність:

1. Що було зроблено цього року просто зі страху зупинитись?
2. Скільки з твоїх "принципів" — насправді страхи з гарною назвою?
3. Де панувала зайнятість замість ефективності?
4. Кому досі щось доводиш — хоча глядачі давно розійшлися?
5. Що "не встиглося" — чи чесніше сказати "не обрано"?
6. Яку правду про себе знаєш, але живеш так, ніби ні?
7. Де було очікування дозволу, який ніхто не збирався давати?
8. Що бісило в інших — і коли востаннє це помічалося в собі?
9. Від якого рішення тікаєш найдовше?
10. Якби наступний рік був останнім — що стало б терміновим?

Не поспішай. Ці питання не для сторіз і не для публічних звітів. Вони для тебе.
Знайди годину тиші. Трохи чесності для себе - це найкращий подарунок, який ти можеш зробити собі перед новим стартом.

---
🌱 Keep calm and grow

🌕 Твій наступний офіс — на Місяці?

Сьогодні — Супермісяць. Він на 14% більший і на 30% яскравіший, ніж зазвичай. Наступне таке шоу — аж у листопаді 2026-го.

Я завжди "залипаю" на такі моменти. Ми виросли на "Інтерстелларі" та мріях про Марс, але давай чесно: Червона планета — це поки що глибокий "беклог" для наших онуків. А ось Місяць прямо зараз переходить з категорії "наукова фантастика" в категорію "active development".

Це вже не про романтику і прапори, це про хардкорну інфраструктуру. Поки ми тут фіксимо баги, SpaceX перетворює Starship на космічну вантажівку розміром з хмарочос. Одна така "пташка" закидає 100+ тонн корисного навантаження — це як відправити п'ять повних фур за один рейс. Саме так виглядає логістика, яка робить постійну базу реальною не в теорії, а в бізнес-плані.

І знаєш, що там з'явиться одним з перших? Нормальний конект і "хмара". Nokia вже деплоїть там 4G/LTE мережу, а Google у рамках "муншоту" Project Suncatcher проектує космічні дата-центри, щоб тренувати AI на чистій енергії. Додай сюди FLOAT — магнітну залізницю від NASA, і отримаєш повноцінний інфраструктурний скелет майбутньої цивілізації.

Там, нагорі, вже починається "золота лихоманка". Стартапи як Interlune планують видобуток Гелію-3, а ICON та Lunar Outpost готують автономних роботів, щоб друкувати нам домівки з місячного пилу. Мене неймовірно драйвить думка, що на своїй "пенсії" ми зможемо вийти на балкон, глянути вгору і побачити не тьмяний диск, а вогні нічних міст.

Тож сьогодні ввечері обов'язково зроби паузу і подивись на Місяць. Сьогодні він особливо крутий, і з кожним роком ставатиме все "живішим".

---
🌱 Keep calm and grow

🏃‍♂️ Уникаюча мотивація: паливо успіху чи шлях до неврозу?

(Дисклеймер: ця історія — збірний образ для пояснення концепції, хоча... хто знає, може в дзеркалі ти побачиш знайомий силует 😉)

Мені 33. Все життя я біг. Не до чогось, а від чогось. Від страху, від незручності, від наслідків. Я настільки відточив навичку "уникання", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.

В дитинстві я біг від страху стати занудою, як сестра, або хуліганом, як однокласники. Я намагався побудувати індивідуальність "від супротивного". Вдягався тепло, щоб не хворіти. Їв, щоб не бути голодним. Повертався вчасно, щоб не "виписали люлей". Я вчився, щоб не стати двірником і не прокидатися о 5 ранку.

Згодом ставки зросли. Я "ботанив" 24/7, щоб втекти з маленького містечка у мегаполіс. В універі зубрив, щоб не відрахували. Заробляв, щоб не жебракувати. Навіть трубку почав палити, щоб не бути "як всі з цигарками".

В IT ця гонка вийшла на новий рівень. Я вчився писати чистий код, щоб він не виглядав "як у тих індусів з фрілансу". Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, щоб не бути черговим "23-річним синьйором". Спорт — щоб не стати овочем. Ремонт вдома — щоб не "як у людей, а із смаком". Згодом я почав наймати людей, які "не оці нормальні", бо вірив, що тільки "ненормальні" здатні перевернути ринок.

Впізнаєш патерн? Всі ці долевизначаючі моменти підпадають під просту формулу: "Робити А, щоб не сталось Б". Це фундаментальна "операційна система" багатьох із нас — Уникаюча мотивація (Avoidance Motivation), сформульована Куртом Левіним ще у 50-х.

Це потужна ОС. Ми бачимо, як вона об'єднує нації у скрутні часи. Вона мобілізує. Але у неї є критичний баг: фокус на поганому.

Справа не в песимізмі. Справа в механіці: якщо у тебе в житті немає нічого "поганого", тобі просто ні від чого відштовхнутись. Якщо твоя мотивація їсти — це уникнення голоду, тобі треба час від часу бути голодним. Якщо ти бігаєш кожен ранок, щоб не почуватися розвалюхою, ти кинеш тренування, як тільки стане "норм".

Тобі навіть друзі потрібні трохи "специфічні", які будуть токсично кепкувати. Чому? Бо ти бачиш у них (а вони в тобі) недоліки, від яких можна відштовхнутися для росту. Люди, які не створюють проблем, стають для тебе невидимими — в них немає "палива". Скажи, під цим соусом "Кайдашева Сім'я" починає грати новими фарбами, а? 😏

Соціум, побудований на такій ОС, стає токсично-показушним. Токсичність тут — інструмент розвитку, а успіх — це ідеалістична спроба довести, що ти зміг втекти від чужого страху. Ти поліруєш свій перформенс до блиску, щоб жоден глядач не знайшов шпаринки, за яку можна зачепитись. Ти стаєш невразливим, але заручником власної втечі.

Не знаю, навіщо воно тобі, але ти ж сам прийшов читати думки, які я б хотів сказати собі 10 років тому, тож тепер і ти знаєш, на якому паливі працює твій двигун)

В наступному пості поговоримо про альтернативу — мотивацію переслідуванням (Approach Motivation).

---
🌱 Keep calm and grow

🎯 Мотивація переслідування: Чому так важко бігти до мрії?

Мені 33. Все життя я біг. Не від чогось, а до чогось. До мрії, до кайфу, до можливостей. Я настільки відточив навичку "прагнення", що вона дозволила мені стати тим, ким я є зараз. Це моя суперсила і моє прокляття.

В дитинстві я біг до образу когось унікального, не схожого ні на сестру, ні на однокласників. Я хотів побудувати індивідуальність "з нуля". Вдягався тепло, бо хотів бути здоровим. Їв, бо хотів відчувати енергійність. Повертався вчасно, бо хотів довіри батьків. Я вчився, бо мріяв про роботу, де сам обираю, коли прокидатись.

Згодом мрії стали більшими. Я "ботанив" 24/7, бо хотів жити в мегаполісі з його можливостями. В універі зубрив, бо хотів освіту і всі двері, які вона відчиняє. Заробляв, бо хотів фінансову свободу. Навіть трубку почав палити, бо хотів виділятися стилем.

В IT це прагнення вийшло на новий рівень. Я вчився писати чистий код, бо хотів, щоб він був елегантним, як в топових блогах. Додав до свого Unity-стеку інфраструктуру та бекенд, бо хотів бути інженером повного циклу. Спорт — бо хотів відчувати своє тіло. Ремонт вдома — бо хотів простір, який надихає. Згодом я почав наймати людей, які горять ідеями, бо вірив, що тільки з такими можна перевернути ринок.

---

Відчуваєш різницю? Формула "Робити А, щоб не сталось Б" змінилася на "Робити А, бо це приведе до Б".

Персонаж той самий, досягнення ті самі. Але принцип мотивації — протилежний. Це дві різні "операційні системи": Уникання та Переслідування (Approach Motivation). І хоча "Переслідування" виглядає як історія з красивого кіно — де ти живеш натхненням, а не страхом, і економиш на психотерапевтах — на практиці більшість людей "сидить" на Униканні.

Чому? Якщо "Переслідування" таке круте, чому це не дефолтна прошивка? Все просто. Ця ОС набагато вимогливіша до ресурсів:

1. Потрібен Суб'єкт (Ціль). Щоб бігти до чогось, треба мати візію. "Фікшу баг, щоб РМ не кричав" — це зрозуміло і мозку, і тілу. А от "Фікшу баг, щоб продукт став еталоном"... тут треба не просто знати, а вірити. Сформулювати "чого я хочу" в рази важче, ніж "чого я не хочу".

2. Застаріле "залізо". Еволюційно наш мозок — це машина для виживання, а не для досягнення мрій. Його пріоритет — детектити загрози (хижак, голод, вигнання з племені). Уникання зашите в підсвідомості, автоматичне і дешеве. А фокус на абстрактній мрії вимагає свідомих зусиль і постійних витрат енергії, яку мозок намагається економити.

Перехід на "Переслідування" — це як рефакторинг легасі-моноліту на мікросервіси. Довго, дорого, боляче. Але це єдиний спосіб отримати систему, яка не падає від навантажень, а масштабується разом з твоїми амбіціями.

Тобі обирати, на якому рушії їхати далі. Але тепер ти принаймні бачиш альтернативу.

---
🌱 Keep calm and grow