Є цікавий психологічний феномен, про який я нещодавно дізнався, і хочу поділитися з вами. Його називають ефектом штучного інтелекту. Суть у тому, що люди схильні переставати вважати певну здатність ознакою інтелекту відразу після того, як вона втілюється у машинах чи програмах. Колись, наприклад, кресляр чи шаховий гросмейстер здавався носієм майже магічних здібностей. Сьогодні ж сучасний комп’ютер без проблем демонструє подібні результати і ніхто не називає це «справжнім інтелектом».

Якщо 50 років тому можливість аналізувати контекст виглядала б як беззаперечна ознака інтелекту, то зараз це вже здається чимось буденним. Тепер планку піднімають вище: мовляв, справжній інтелект має виявляти себе у здатності до тонких інтерпретацій контексту, у прагненні досягти власних цілей, у наявності стабільних переконань чи бажань. Але коли з’явиться система, яка демонструватиме навіть це, люди, найімовірніше, знову відсунуть межу й скажуть: «Ні, справжній інтелект — це щось геть інше». Проблема не в «недостатньому» штучному інтелекті, а в нашій власній перебірливості.