Хочете ви цього, або ні, ми вже наповну у холодній війні штучних інтелектів. Поки що це, звісно, тільки змагання потенціалів та спроможностей, але як довго це буде продовжуватись та в яку фазу перейде — одному GPT-6 відомо.

Одні кажуть, що, треба AI регулювати, щоб не зростало занадто швидко. Інші почитають контролювати потужності, щоб не збавляти свої темпи та призупитини розвиток супротивників. Є вже спроби перейти до дипломатичних мір між AI-країнами, створюючі комітети, координації та усю цю непрацюючу маячню. Також вже є оборонні контракти із Пентагоном від OpenAI, Google, xAI та Anthropic. А Третя Штурмова показує успішну атаку позицій ворога виключно за допомогою роботів. А Європа стартувала проект зі створення бойового автономного танка MARTE.

У поєднанні із попереднім постом про те, що роботи вже пишуть роботів, це дуже схоже на те, що ми бачили у першому Термінаторі. У цікаві часи ми живемо, друзі. Хочеться трошечки вже пожити в нецікавих часах.

Це ще не AGI, звісно, але здається що модель намагається «зрозуміти» запит та не просто відповісти на запитання. Ще пограюся із заздалегідь хибними запитами, бо хочеться зрозуміти обмеження цього емпатичного розуміння.

NN/g (це дослідникі такі) підтвердили те, що вже давно інтуітивно відомо. Смайлики та емоджі у холодних електронних листах шкодить їхньому відкриттю. Не треба їх, будь ласка.

https://www.nngroup.com/articles/emojis-email/

Нові підходи у программуванні потребують нового тестування.

Є цікавий психологічний феномен, про який я нещодавно дізнався, і хочу поділитися з вами. Його називають ефектом штучного інтелекту. Суть у тому, що люди схильні переставати вважати певну здатність ознакою інтелекту відразу після того, як вона втілюється у машинах чи програмах. Колись, наприклад, кресляр чи шаховий гросмейстер здавався носієм майже магічних здібностей. Сьогодні ж сучасний комп’ютер без проблем демонструє подібні результати і ніхто не називає це «справжнім інтелектом».

Якщо 50 років тому можливість аналізувати контекст виглядала б як беззаперечна ознака інтелекту, то зараз це вже здається чимось буденним. Тепер планку піднімають вище: мовляв, справжній інтелект має виявляти себе у здатності до тонких інтерпретацій контексту, у прагненні досягти власних цілей, у наявності стабільних переконань чи бажань. Але коли з’явиться система, яка демонструватиме навіть це, люди, найімовірніше, знову відсунуть межу й скажуть: «Ні, справжній інтелект — це щось геть інше». Проблема не в «недостатньому» штучному інтелекті, а в нашій власній перебірливості.