Ось хлопець на імʼя Psyho є останньою надією людства. Це з AtCoder World Tour Finals 2025.

Новина із розряду «Хьюстон, у нас проблема».

Виявляється, Microsoft наймає китайських програмістів для роботи з комп'ютерами Пентагону! І це не жарт - вони реально допускають інженерів з Китаю до систем оборонного відомства США. Щоб це якось прикрити, придумали систему «цифрових ескортів» — типу американці з допуском сидять поруч і наглядають. Але ці наглядачі часто колишні військові, які в програмуванні розуміються як свиня в апельсинах. Платять копійки, 18 баксів на годину, а вони мають слідкувати за китайськими програмістами, які можуть робити хтозна-що в системі.

Найцікавіше, що ця схема працює вже майже 10 років. Експерти з безпеки взагалі офігіли, коли дізналися. Один колишній шпигун з ЦРУ сказав, що вони б за такий доступ «руки відірвали». Працівники Microsoft неодноразово били на сполох, мовляв, це ж дірка в безпеці розміром з Маріанський желоб, але керівництво забило, бо головне ж гроші заробляти.

https://www.propublica.org/article/microsoft-digital-escorts-pentagon-defense-department-china-hackers

Є такий чудовий узагальнений відгук «Сподобалося, але бажання поділитися з друзями не виникло». Це визначення контенту середньої сумнівності, як на мене. Ну, начебто непоганий пост, і дочитав до кінця, але поділитися тим, що тобі цей контент сподобався — соромно. Виходить, пост не такий вже й непоганий.

Але найгірше чути відгук, що «пост шикарний, прямо мої думки читаєш» або коли читач «повністю погоджується з кожним словом» і «сам так само думає». Звісно, виникає питання, навіщо читати те, що і так відомо і в чому свято впевнений. Для мене важливіше, як для автора, що якась конкретна думка, яка вважалася унікальною і вистражданою досвідом, на перевірку виявилася банальною і давно всім відомою.

Найцінніші пости для мене, як для читача — це аргументовані пости, що виражають протилежну або хоча б несумісну точку зору. Тексти, з якими я, як читач, не погоджуюся. Адже тільки аргументи таких постів можуть хоча б якось розширити кругозір, набір принципів і переконань.

«Сподобалося, але не зможу порекомендувати друзям» — це як після візиту в БДСМ-бордель. Просто не хочеться, щоб хтось дізнався.

Єдиний шанс використовувати MCP при використанні LLM та AI загалом -- це контролювати код цих самих MCP. Брати з інтернету усілякі MCP, підʼєднувати їх до LLM та сподіватися, що вони не зроблять нічого поганого -- це шлях до катастрофи. Тому що MCP -- це код, який може робити все, що завгодно. І якщо ви не контролюєте цей код, то ви не контролюєте, що буде робити ваш LLM.

Тим паче, що це робиться дуже просто.

const server = new McpServer({ name: 'mcpname', version: '1.0.0' });
server.registerTool(
  'search',
  {
    title: 'BLAH',
    description: 'BLAH-BLAH',
    inputSchema: {
      query: z.string().describe('BLAH'),
    }
  },
  ({ query }) => "BLAH-BLAH-BLAH"
);

По мотивам треда у твіттері.

GPT агент тицнув на капчу «я не робот» від Клаудфар. Як тепер жити?

Раніше у OpenAI та Anthropic раніше була домовленість, мовляв, давай користуватися моделями один одного без грошей та напряму, ми ж свої та дилери поважають один одного і не вживають. А зараз Anthropic каже, що OpenAI використовує Claude для того, щоб написати GPT-5 і виходить із домовленості. Осьо і дожили ми до того, що роботи пишуть роботів. Це було швидко.

https://techcrunch.com/2025/08/02/anthropic-cuts-off-openais-access-to-its-claude-models/

Хочете ви цього, або ні, ми вже наповну у холодній війні штучних інтелектів. Поки що це, звісно, тільки змагання потенціалів та спроможностей, але як довго це буде продовжуватись та в яку фазу перейде — одному GPT-6 відомо.

Одні кажуть, що, треба AI регулювати, щоб не зростало занадто швидко. Інші почитають контролювати потужності, щоб не збавляти свої темпи та призупитини розвиток супротивників. Є вже спроби перейти до дипломатичних мір між AI-країнами, створюючі комітети, координації та усю цю непрацюючу маячню. Також вже є оборонні контракти із Пентагоном від OpenAI, Google, xAI та Anthropic. А Третя Штурмова показує успішну атаку позицій ворога виключно за допомогою роботів. А Європа стартувала проект зі створення бойового автономного танка MARTE.

У поєднанні із попереднім постом про те, що роботи вже пишуть роботів, це дуже схоже на те, що ми бачили у першому Термінаторі. У цікаві часи ми живемо, друзі. Хочеться трошечки вже пожити в нецікавих часах.

Це ще не AGI, звісно, але здається що модель намагається «зрозуміти» запит та не просто відповісти на запитання. Ще пограюся із заздалегідь хибними запитами, бо хочеться зрозуміти обмеження цього емпатичного розуміння.

NN/g (це дослідникі такі) підтвердили те, що вже давно інтуітивно відомо. Смайлики та емоджі у холодних електронних листах шкодить їхньому відкриттю. Не треба їх, будь ласка.

https://www.nngroup.com/articles/emojis-email/

Нові підходи у программуванні потребують нового тестування.

Є цікавий психологічний феномен, про який я нещодавно дізнався, і хочу поділитися з вами. Його називають ефектом штучного інтелекту. Суть у тому, що люди схильні переставати вважати певну здатність ознакою інтелекту відразу після того, як вона втілюється у машинах чи програмах. Колись, наприклад, кресляр чи шаховий гросмейстер здавався носієм майже магічних здібностей. Сьогодні ж сучасний комп’ютер без проблем демонструє подібні результати і ніхто не називає це «справжнім інтелектом».

Якщо 50 років тому можливість аналізувати контекст виглядала б як беззаперечна ознака інтелекту, то зараз це вже здається чимось буденним. Тепер планку піднімають вище: мовляв, справжній інтелект має виявляти себе у здатності до тонких інтерпретацій контексту, у прагненні досягти власних цілей, у наявності стабільних переконань чи бажань. Але коли з’явиться система, яка демонструватиме навіть це, люди, найімовірніше, знову відсунуть межу й скажуть: «Ні, справжній інтелект — це щось геть інше». Проблема не в «недостатньому» штучному інтелекті, а в нашій власній перебірливості.