Виделка з Італії, XV століття
Використання виделки за обіднім столом — звичка, яка здається нам цілком природною. Але в Середньовіччі це був справжній виняток.
В одній рукописній мініатюрі XI століття з бібліотеки абатства Монтекассіно зображено двох чоловіків, які їдять виделками (див. 7-е зображення). Ця практика була надзвичайно рідкісною.
Письменник П’єтро Даміані близько 1070–1072 років згадує, що візантійська дружина дожа Венеції відмовилася дотримуватися західного звичаю їсти руками й наполягла на використанні виделки. Отже, ймовірно, саме з Візантії поширився цей звичай у Західну Європу.
Варто зазначити, що кухня того часу складалася переважно з рагу, юшок і бульйонів, які не потребували виделки — ложка й руки були цілком достатніми.
Хоча у XIII столітті згадки про виделки дуже рідкісні, вони все ж існують — наприклад, у описі інвентарю англійського короля Едуарда I (близько 1300 року) згадується «furchetto de cristallo» (скляна виделка).
У XIV столітті використання виделки частіше фіксується у контексті десертів — для ягід, які залишають сліди на пальцях, або для подачі імбиру чи солодощів. Лише після Середньовіччя виделка почала поширюватися як звичний столовий прибор.
@istorium_ua
Використання виделки за обіднім столом — звичка, яка здається нам цілком природною. Але в Середньовіччі це був справжній виняток.
В одній рукописній мініатюрі XI століття з бібліотеки абатства Монтекассіно зображено двох чоловіків, які їдять виделками (див. 7-е зображення). Ця практика була надзвичайно рідкісною.
Письменник П’єтро Даміані близько 1070–1072 років згадує, що візантійська дружина дожа Венеції відмовилася дотримуватися західного звичаю їсти руками й наполягла на використанні виделки. Отже, ймовірно, саме з Візантії поширився цей звичай у Західну Європу.
Варто зазначити, що кухня того часу складалася переважно з рагу, юшок і бульйонів, які не потребували виделки — ложка й руки були цілком достатніми.
Хоча у XIII столітті згадки про виделки дуже рідкісні, вони все ж існують — наприклад, у описі інвентарю англійського короля Едуарда I (близько 1300 року) згадується «furchetto de cristallo» (скляна виделка).
У XIV столітті використання виделки частіше фіксується у контексті десертів — для ягід, які залишають сліди на пальцях, або для подачі імбиру чи солодощів. Лише після Середньовіччя виделка почала поширюватися як звичний столовий прибор.
@istorium_ua
👍25🔥3👏3🤓3❤2
Маленька ластівка з вапняку: майже ювелірне мистецтво Стародавнього Єгипту
Ця мініатюрна ластівка була вирізана на вапняковій табличці понад 2000 років тому. Вона походить із Пізнього періоду або епохи Птолемеїв у Давньому Єгипті (приблизно 400–30 рр. до н.е.).
Ймовірно, це був вотивний (обітний) дар у святилище богині Ісіди, адже саме ластівка вважалася її священним птахом. За давніми уявленнями, її приліт сповіщав про початок щорічної повені Нілу — джерела життя для всієї країни.
Розмір таблички лише 9,6 × 11,8 × 2,1 см — тобто пташка зображена у натуральну величину. Уявіть собі філігранну майстерність різьбяра, який створив таку точну і витончену роботу на такому крихітному шматку каменю!
На жаль, точне місце і обставини знахідки невідомі — артефакт був придбаний музеєм з приватної колекції.
Музей Метрополітен, Нью-Йорк, США
Інвентарний номер: 07.228.9
@istorium_ua
Ця мініатюрна ластівка була вирізана на вапняковій табличці понад 2000 років тому. Вона походить із Пізнього періоду або епохи Птолемеїв у Давньому Єгипті (приблизно 400–30 рр. до н.е.).
Ймовірно, це був вотивний (обітний) дар у святилище богині Ісіди, адже саме ластівка вважалася її священним птахом. За давніми уявленнями, її приліт сповіщав про початок щорічної повені Нілу — джерела життя для всієї країни.
Розмір таблички лише 9,6 × 11,8 × 2,1 см — тобто пташка зображена у натуральну величину. Уявіть собі філігранну майстерність різьбяра, який створив таку точну і витончену роботу на такому крихітному шматку каменю!
На жаль, точне місце і обставини знахідки невідомі — артефакт був придбаний музеєм з приватної колекції.
Музей Метрополітен, Нью-Йорк, США
Інвентарний номер: 07.228.9
@istorium_ua
❤30👍13👏3🤓3
Незавершена кам’яна посудина з Тули — підказка до давніх технологій
Ця посудина з кальциту (природного алебастру) походить з міста Тула, Мексика, посткласичний період, 900–1250 рр. н.е. Її унікальність — у незавершеності: ми можемо на власні очі побачити, як давні майстри обробляли камінь.
Внутрішню порожнину висвердлювали за допомогою трубчастого свердла з мідного сплаву (ймовірно, бронзи), використовуючи кварцовий пісок як абразив.
Ще цікавіше те, що надзвичайно подібну техніку застосовували... у Стародавньому Єгипті — за 3–4 тисячі років до створення цієї мексиканської посудини! Це вражаючий приклад технологічної паралелі на різних континентах.
Національний музей антропології, Мехіко, Мексика
@istorium_ua
Ця посудина з кальциту (природного алебастру) походить з міста Тула, Мексика, посткласичний період, 900–1250 рр. н.е. Її унікальність — у незавершеності: ми можемо на власні очі побачити, як давні майстри обробляли камінь.
Внутрішню порожнину висвердлювали за допомогою трубчастого свердла з мідного сплаву (ймовірно, бронзи), використовуючи кварцовий пісок як абразив.
Ще цікавіше те, що надзвичайно подібну техніку застосовували... у Стародавньому Єгипті — за 3–4 тисячі років до створення цієї мексиканської посудини! Це вражаючий приклад технологічної паралелі на різних континентах.
Національний музей антропології, Мехіко, Мексика
@istorium_ua
👍32❤8👏4🔥2🤓2😍1
Міст Пон-дель-Бісбе: неоготична ілюзія старовини в центрі Барселони
Міст Пон-дель-Бісбе («Міст Єпископа») — один із найвідоміших та найфотогенічніших архітектурних об’єктів Готичного кварталу Барселони. Його можна побачити на вузькій вулиці Каррер-дель-Бісбе в історичному центрі міста.
Попри свою «середньовічну» зовнішність, міст зовсім не такий старий, як здається. Його збудували лише у 1928 році в стилі неоготики — за проєктом каталонського архітектора Жоана Рубіо, учня Антоніо Гауді.
Готичний квартал (Barri Gòtic) справді зберігає фрагменти давньоримських мурів та середньовічних споруд, але значна частина забудови — результат перебудов і романтичної реконструкції XIX–XX століть. Пон-дель-Бісбе — яскравий приклад того, як створюється і зберігається «атмосфера старовини».
Барселона, Іспанія
@istorium_ua
Міст Пон-дель-Бісбе («Міст Єпископа») — один із найвідоміших та найфотогенічніших архітектурних об’єктів Готичного кварталу Барселони. Його можна побачити на вузькій вулиці Каррер-дель-Бісбе в історичному центрі міста.
Попри свою «середньовічну» зовнішність, міст зовсім не такий старий, як здається. Його збудували лише у 1928 році в стилі неоготики — за проєктом каталонського архітектора Жоана Рубіо, учня Антоніо Гауді.
Готичний квартал (Barri Gòtic) справді зберігає фрагменти давньоримських мурів та середньовічних споруд, але значна частина забудови — результат перебудов і романтичної реконструкції XIX–XX століть. Пон-дель-Бісбе — яскравий приклад того, як створюється і зберігається «атмосфера старовини».
Барселона, Іспанія
@istorium_ua
👍23❤13🔥4🤓2🥰1
Розп’яття зі слонової кістки короля Фердинанда I та королеви Санчі
Перед вами — унікальний хрест-релікварій, датований приблизно 1063 роком. Він виготовлений зі слонової кістки та гагату, заввишки 52 см і завширшки 34,5 см, і був переданий як дар церкві Сан-Ісідоро в місті Леон королівською парою — Фердинандом I Великим, королем Леону і Кастилії, та його дружиною Санчею.
На лицевій стороні хреста зображено розп’ятого Христа. У його ногах — Адам, який виходить із могили, символізуючи відкуплення первородного гріха. У верхній частині — воскресіння Христа та його сходження до аду, щоб врятувати душі праведників, померлих до його приходу.
На голові Ісуса викарбувано напис:
IHC NAZA RENUS REX IVDEORV — що перекладається як «Ісус із Назарета, Цар Юдейський».
У нижній частині:
FREDINANDUS REX / SANCIA REGINA — «Фердинанд король / Санча королева».
На звороті — витончений рослинний орнамент і Агнець Божий у центрі. По чотирьох кінцях — символи євангелістів: ангел (Матвій), лев (Марк), бик (Лука) та орел (Іоан).
Цей витвір сакрального мистецтва є не лише релігійною реліквією, а й вражаючим зразком романської художньої традиції Іспанії XI століття.
Національний археологічний музей Іспанії, Мадрид
@istorium_ua
Перед вами — унікальний хрест-релікварій, датований приблизно 1063 роком. Він виготовлений зі слонової кістки та гагату, заввишки 52 см і завширшки 34,5 см, і був переданий як дар церкві Сан-Ісідоро в місті Леон королівською парою — Фердинандом I Великим, королем Леону і Кастилії, та його дружиною Санчею.
На лицевій стороні хреста зображено розп’ятого Христа. У його ногах — Адам, який виходить із могили, символізуючи відкуплення первородного гріха. У верхній частині — воскресіння Христа та його сходження до аду, щоб врятувати душі праведників, померлих до його приходу.
На голові Ісуса викарбувано напис:
IHC NAZA RENUS REX IVDEORV — що перекладається як «Ісус із Назарета, Цар Юдейський».
У нижній частині:
FREDINANDUS REX / SANCIA REGINA — «Фердинанд король / Санча королева».
На звороті — витончений рослинний орнамент і Агнець Божий у центрі. По чотирьох кінцях — символи євангелістів: ангел (Матвій), лев (Марк), бик (Лука) та орел (Іоан).
Цей витвір сакрального мистецтва є не лише релігійною реліквією, а й вражаючим зразком романської художньої традиції Іспанії XI століття.
Національний археологічний музей Іспанії, Мадрид
@istorium_ua
👍18❤9🤓2
Афронавти Замбії: як Едвард Нколосо хотів випередити США та СРСР у космічній гонці
У розпал космічної гонки 1960-х років, коли США й СРСР змагались за першість у підкоренні космосу, на арені з'явився неочікуваний гравець — Замбія. Її амбітний мрійник і винахідник Едвард Макука Нколосо оголосив про створення Національного космічного агентства Замбії, яке мало обігнати обидві наддержави.
Нколосо стверджував, що його ракета з алюмінію та міді — D-Kalu 1 (на честь першого президента Замбії Кеннета Каунди) — вже майже готова до запуску. Екіпаж мав складатися з 17-річної дівчини Мату Мвамбви та двох котів, яких планували відправити спершу на Місяць, а потім — на Марс. Місію доповнювала ідея поширення християнства серед марсіан, але без примусу — з повагою до їхньої уявної культури.
Тренування "афронавтів" проходили на покинутій фермі за 11 км від Лусаки. Серед методів підготовки — скочування у бочках з пагорба для імітації перевантажень, катання на гойдалках з обрізанням мотузки, ходіння на руках як підготовка до місячної гравітації. Це був імпровізований симулятор космічного досвіду у стилі африканського авангарду.
Запуск ракети був запланований на 24 жовтня 1964 року — День незалежності Замбії. Однак уряд не надав дозвіл, і проект швидко втратив підтримку. Сам Нколосо пізніше заявляв, що за провалом стояли іноземні шпигуни. Програма остаточно згорнулась після того, як головна "афронавтка" завагітніла й повернулася в село.
Нколосо просив у ЮНЕСКО грант у 7 мільйонів замбійських фунтів, а ще 1,9 мільярда доларів — у закордонних донорів. Але жодного фінансування не отримав.
Ця історія, хоч і звучить як утопічна вигадка, — реальний фрагмент історії постколоніальної Африки, де мрії про незалежність і прогрес приймали найдивовижніші форми. І хоча Замбія так і не стала космічною державою, "афронавти" Нколосо назавжди увійшли в історію як символ віри у власні сили, хай навіть на межі абсурду.
@istorium_ua
У розпал космічної гонки 1960-х років, коли США й СРСР змагались за першість у підкоренні космосу, на арені з'явився неочікуваний гравець — Замбія. Її амбітний мрійник і винахідник Едвард Макука Нколосо оголосив про створення Національного космічного агентства Замбії, яке мало обігнати обидві наддержави.
Нколосо стверджував, що його ракета з алюмінію та міді — D-Kalu 1 (на честь першого президента Замбії Кеннета Каунди) — вже майже готова до запуску. Екіпаж мав складатися з 17-річної дівчини Мату Мвамбви та двох котів, яких планували відправити спершу на Місяць, а потім — на Марс. Місію доповнювала ідея поширення християнства серед марсіан, але без примусу — з повагою до їхньої уявної культури.
Тренування "афронавтів" проходили на покинутій фермі за 11 км від Лусаки. Серед методів підготовки — скочування у бочках з пагорба для імітації перевантажень, катання на гойдалках з обрізанням мотузки, ходіння на руках як підготовка до місячної гравітації. Це був імпровізований симулятор космічного досвіду у стилі африканського авангарду.
Запуск ракети був запланований на 24 жовтня 1964 року — День незалежності Замбії. Однак уряд не надав дозвіл, і проект швидко втратив підтримку. Сам Нколосо пізніше заявляв, що за провалом стояли іноземні шпигуни. Програма остаточно згорнулась після того, як головна "афронавтка" завагітніла й повернулася в село.
Нколосо просив у ЮНЕСКО грант у 7 мільйонів замбійських фунтів, а ще 1,9 мільярда доларів — у закордонних донорів. Але жодного фінансування не отримав.
Ця історія, хоч і звучить як утопічна вигадка, — реальний фрагмент історії постколоніальної Африки, де мрії про незалежність і прогрес приймали найдивовижніші форми. І хоча Замбія так і не стала космічною державою, "афронавти" Нколосо назавжди увійшли в історію як символ віри у власні сили, хай навіть на межі абсурду.
@istorium_ua
👍19🤣11🔥7🤓5
Інтер'єр замку Пелеш, Румунія, неоренесанс, 1873-1914.
Замок Пелеш має 3200 м² площі, понад 160 кімнат, 30 ванних кімнат, розкішно обставлених та вишукано декорованих, театральний зал на 60 місць з королівською ложею. Він має в своєму розпорядженні одну з кращих колекцій творів мистецтва східної та центральної Європи, яка включає скульптуру, живопис, меблі, зброю та обладунки, золоті та срібні вироби, вироби зі слонової кістки, фарфор, килими та гобелени. Колекція зброї та обладунків налічує понад 4000 предметів. Східні килими виготовлені в кращих майстернях Бухари, Мосула, Іспарти та Смирни. Вражає колекція севрської та мейсенської порцеляни, шкіри з Кордови, але найвражаюче — це вручну розписані вітражі зі Швейцарії.
При будівництві замку використовувалися найсучасніші технології на той час — збудований у 1883 році замок спочатку оснащений системою центрального опалення та повністю електрифікований. Висота вежі замку становить 66 метрів.
@istorium_ua
Замок Пелеш має 3200 м² площі, понад 160 кімнат, 30 ванних кімнат, розкішно обставлених та вишукано декорованих, театральний зал на 60 місць з королівською ложею. Він має в своєму розпорядженні одну з кращих колекцій творів мистецтва східної та центральної Європи, яка включає скульптуру, живопис, меблі, зброю та обладунки, золоті та срібні вироби, вироби зі слонової кістки, фарфор, килими та гобелени. Колекція зброї та обладунків налічує понад 4000 предметів. Східні килими виготовлені в кращих майстернях Бухари, Мосула, Іспарти та Смирни. Вражає колекція севрської та мейсенської порцеляни, шкіри з Кордови, але найвражаюче — це вручну розписані вітражі зі Швейцарії.
При будівництві замку використовувалися найсучасніші технології на той час — збудований у 1883 році замок спочатку оснащений системою центрального опалення та повністю електрифікований. Висота вежі замку становить 66 метрів.
@istorium_ua
👍30❤13🔥5🥰2💅1
«Перспективна карта Риму з пам'ятниками давнини» (1414)
Одне з найраніше відомих топографічних зображень Риму, в якому зроблено спробу об'єднати сучасні та античні споруди з використанням перспективи — важливий крок у розвитку картографії та мистецтва епохи Ренесансу.
@istorium_ua
Одне з найраніше відомих топографічних зображень Риму, в якому зроблено спробу об'єднати сучасні та античні споруди з використанням перспективи — важливий крок у розвитку картографії та мистецтва епохи Ренесансу.
@istorium_ua
👍22❤6⚡2🔥1
Гарум — найпопулярніша приправа давньоримської кухні
Гарум (лат. garum) — це рідкий ферментований соус з риби, який був незамінним інгредієнтом у кухні Стародавнього Риму. Його додавали майже до кожної страви — від гарнірів до десертів. У багатьох регіонах гарум навіть частково замінив кухонну сіль.
Готували цю приправу з дрібної риби або її нутрощів, які змішували із сіллю та залишали ферментуватись під сонцем на кілька місяців. Результатом була прозора ароматна рідина з виразним смаком умамі — саме вона й вважалася справжнім гарумом. Залишки твердої маси використовували для виготовлення соусу нижчої якості (allec).
Римський філософ Сенека саркастично називав гарум «гниллю з риби», однак багато сучасників були в захваті від його смаку. Продукт був настільки популярним, що його виробляли в промислових масштабах і експортували по всій імперії. Найвідоміші центри виробництва — на півдні Іспанії, у Північній Африці та в Помпеях.
Цікаво, що гарум мав і медичне застосування — його використовували для лікування ран, розладів шлунку, навіть від укусів тварин. Проте головне його призначення — кулінарне.
Справжній римський смак, який би сьогодні ми, ймовірно, не наважились скуштувати. Але для давніх римлян гарум був тим, чим для нас є соєвий соус або приправи типу маггі.
Амфори з-під гаруму археологи знаходили по всьому Середземномор'ю, а в Помпеях досі збереглися залишки давніх майстерень з його виробництва.
@istorium_ua
Гарум (лат. garum) — це рідкий ферментований соус з риби, який був незамінним інгредієнтом у кухні Стародавнього Риму. Його додавали майже до кожної страви — від гарнірів до десертів. У багатьох регіонах гарум навіть частково замінив кухонну сіль.
Готували цю приправу з дрібної риби або її нутрощів, які змішували із сіллю та залишали ферментуватись під сонцем на кілька місяців. Результатом була прозора ароматна рідина з виразним смаком умамі — саме вона й вважалася справжнім гарумом. Залишки твердої маси використовували для виготовлення соусу нижчої якості (allec).
Римський філософ Сенека саркастично називав гарум «гниллю з риби», однак багато сучасників були в захваті від його смаку. Продукт був настільки популярним, що його виробляли в промислових масштабах і експортували по всій імперії. Найвідоміші центри виробництва — на півдні Іспанії, у Північній Африці та в Помпеях.
Цікаво, що гарум мав і медичне застосування — його використовували для лікування ран, розладів шлунку, навіть від укусів тварин. Проте головне його призначення — кулінарне.
Справжній римський смак, який би сьогодні ми, ймовірно, не наважились скуштувати. Але для давніх римлян гарум був тим, чим для нас є соєвий соус або приправи типу маггі.
Амфори з-під гаруму археологи знаходили по всьому Середземномор'ю, а в Помпеях досі збереглися залишки давніх майстерень з його виробництва.
@istorium_ua
👍28🔥14🥴6❤2👏1🤔1🍓1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Розкіш і технології античного світу: Террасні будинки Ефеса
На терасах гори Бюльбюль, навпроти Мармурової вулиці в стародавньому місті Ефес, розташовані унікальні зразки елітного житла часів Римської імперії — Терасні будинки. Ці розкішні вілли збудували ще в I столітті н.е. для представників заможних верств суспільства.
Усередині — вишукані мозаїки, стіни з фресками, внутрішні дворики, їдальні та особисті купальні. Особливо вражають інженерні рішення: підігрів підлоги (гіпокауст), система водопостачання, канали для відводу води — усе це створювало високий рівень комфорту.
Сьогодні Терасні будинки накриті сучасними захисними конструкціями зі скла й відкриті для туристів. Це не просто археологічна пам’ятка — це вікно в повсякденне життя еліти стародавнього Ефеса: у світ краси, зручностей і технічної досконалості.
@istorium_ua
На терасах гори Бюльбюль, навпроти Мармурової вулиці в стародавньому місті Ефес, розташовані унікальні зразки елітного житла часів Римської імперії — Терасні будинки. Ці розкішні вілли збудували ще в I столітті н.е. для представників заможних верств суспільства.
Усередині — вишукані мозаїки, стіни з фресками, внутрішні дворики, їдальні та особисті купальні. Особливо вражають інженерні рішення: підігрів підлоги (гіпокауст), система водопостачання, канали для відводу води — усе це створювало високий рівень комфорту.
Сьогодні Терасні будинки накриті сучасними захисними конструкціями зі скла й відкриті для туристів. Це не просто археологічна пам’ятка — це вікно в повсякденне життя еліти стародавнього Ефеса: у світ краси, зручностей і технічної досконалості.
@istorium_ua
👍20❤12🔥5
Декоративний нічний світильник у вигляді кішки з біло-синього глазурованого фарфору, Китай, кінець XVIII - початок XIX століття.
Вушка кішки насторожені, паща відкрита, лапки піджаті, а довгий хвіст обвиває стегно. Зверху — витяжний отвір у вигляді серця. Розмір — близько 17 см. Такі нічники виготовлялися з кінця епохи династії Мін — з початку XVII століття.
Священик-єзуїт Пер Д'Антреколь писав з Цзіндэчжэня в 1712 році: «Я бачив кішку, виліплену з натури, в голові якої для освітлення очей була поміщена маленька лампа, і мене запевняли, що вночі щури її лякалися». Крім того, вважалося, що кішки здатні бачити духів у темряві і захищати від них своїх господарів.
Не знаю, як щодо духів, щурів і мишей, але мене б точно вразив вночі темний силует зі світящимися червоним полум'ям очима і пащею. А вдень — цілком така — мила і кумедна дрібничка.
Колекція Сенді Лернер, Музей азіатського мистецтва, інв. № L2018.0601.006, Сан-Франциско, США
@istorium_ua
Вушка кішки насторожені, паща відкрита, лапки піджаті, а довгий хвіст обвиває стегно. Зверху — витяжний отвір у вигляді серця. Розмір — близько 17 см. Такі нічники виготовлялися з кінця епохи династії Мін — з початку XVII століття.
Священик-єзуїт Пер Д'Антреколь писав з Цзіндэчжэня в 1712 році: «Я бачив кішку, виліплену з натури, в голові якої для освітлення очей була поміщена маленька лампа, і мене запевняли, що вночі щури її лякалися». Крім того, вважалося, що кішки здатні бачити духів у темряві і захищати від них своїх господарів.
Не знаю, як щодо духів, щурів і мишей, але мене б точно вразив вночі темний силует зі світящимися червоним полум'ям очима і пащею. А вдень — цілком така — мила і кумедна дрібничка.
Колекція Сенді Лернер, Музей азіатського мистецтва, інв. № L2018.0601.006, Сан-Франциско, США
@istorium_ua
👍25🥰7
У 20-х роках минулого століття це фото обійшло практично всі газети світу: «Пес Пеп, засуджений до довічного ув'язнення за вбивство кішки губернатора штату Пенсільванія, США».
31 серпня 1924 року півторарічного чорного ретривера Пепа доставили до Східної державної в'язниці Філадельфії. Там йому присвоїли номер C-2559, сфотографували і зняли відбитки лап — як найзвичайнішому в'язню. У тюремному журналі записали: «Засуджений до довічного ув'язнення за вбивство кішки губернатора». Однак жоден суд не виносив йому вироку, а сам Пеп ніколи не вбивав кішок.
Пса передав до в'язниці особисто губернатор Пенсільванії Гіффорд Пінчот — але не для покарання, а в якості «терапевта» для ув'язнених. Легенда про «злочин» була жартом тюремної адміністрації, щоб виправдати присутність собаки. У в'язниці Пеп вільно бродив коридорами, спав де хотів, ловив щурів і отримував частування від ув'язнених. Його навіть довелося посадити на дієту в 1927 році через перегодовування.
Коли фотографія «злочинця» з номером на шиї потрапила в пресу, на губернатора обрушився шквал листів. Сотні обурених послань (частіше від жінок старшого віку) вимагали помилувати пса. Листи надходили з США, Європи, Латинської Америки і навіть з Філіппін. У 1929 році Пепа «помилували» і перевели на тюремну ферму Грейтерфорд через старість і ожиріння. Там він і помер у 1930 році, проживши всього 7 років
@istorium_ua
31 серпня 1924 року півторарічного чорного ретривера Пепа доставили до Східної державної в'язниці Філадельфії. Там йому присвоїли номер C-2559, сфотографували і зняли відбитки лап — як найзвичайнішому в'язню. У тюремному журналі записали: «Засуджений до довічного ув'язнення за вбивство кішки губернатора». Однак жоден суд не виносив йому вироку, а сам Пеп ніколи не вбивав кішок.
Пса передав до в'язниці особисто губернатор Пенсільванії Гіффорд Пінчот — але не для покарання, а в якості «терапевта» для ув'язнених. Легенда про «злочин» була жартом тюремної адміністрації, щоб виправдати присутність собаки. У в'язниці Пеп вільно бродив коридорами, спав де хотів, ловив щурів і отримував частування від ув'язнених. Його навіть довелося посадити на дієту в 1927 році через перегодовування.
Коли фотографія «злочинця» з номером на шиї потрапила в пресу, на губернатора обрушився шквал листів. Сотні обурених послань (частіше від жінок старшого віку) вимагали помилувати пса. Листи надходили з США, Європи, Латинської Америки і навіть з Філіппін. У 1929 році Пепа «помилували» і перевели на тюремну ферму Грейтерфорд через старість і ожиріння. Там він і помер у 1930 році, проживши всього 7 років
@istorium_ua
❤23👍11