На жіночій частині захоронення пророка Ноя, місто Джізре, травень 2024.

Вітаю усіх з Різдвом!
ܒܪܝܟ ܡܘܠܕܗ ܕܡܪܢ

Зазвичай політкоректні люди вітають тих, хто святкують, але я дозволю собі привітати всіх взагалі.

Я цілий день вітаю усіх своїх інформантів, чиї номера зберегла. І якихось рандомних людей, вочевидь. То чому б не привітати і підписників.

Цю листівку створив Олексій Чекаль - наш український каліграф. Я дуже вдячна йому за таку чудову работу, якщо вам теж подобається, підписуйтесь на нього в інстаграмі https://www.instagram.com/oleksiy_chekal?igsh=bzBodmI3dGttc2pm

Вітаю усіх, хто тут лишається ☺️

Цей канал я заводила щоб писати про Стамбул, потім почала робити записи про свою роботу і фокус змістився дуже сильно на Південь. А зараз і поготів перестала писати сюди.

Мені все ще є що розповідати, але оскільки я не дуже розумію хто мене читає (окрім моєї мами, мамо, дякую, що не відписуєшся! я буду старатися не матюкатися тут), то я торможу і взагалі нічого не пишу сюди.

Останній раз, коли була у Львові, з'ясувалося, що мене читають всякі цікаві люди і мені було неймовірно приємно. Але це не додало розуміння яка у мене аудиторія і хто мене читає.

Проголосуйте, будь ласка, щоб я розуміла чи правда ви читаєте (а раптом то мама зробила собі тисячу аккаунтів?), і для чого ви тут.

Дякую усім голосувавшим, я особливо ретельно порахувала голоси відписавшихся 🥲

Менше з тим, сьогодні у нас історія про метчмейкерку. Тобто про мене.

Десь в грудні мені написав один мій інформант, що така справа, мій гарний друг шукає дружину. Село ти наше бачила, а він людина хороша. Попитай у своїх знайомих українок 40+ чи не хоче хто в село поїхати. Я ввічливо відповіла, що попитаю і забула цю історію.

А вчора мені знов написав знайомий з того села, знов каже, що от Іса, товариш мій, пам’ятаєш, так от він шукає собі дружину. Давай подбаємо про це.

Я вірю, що існують жінки, яким не принципове спілкування, знати людину і так далі. Таке все існує і не моє то діло розповідати їм що і як робити. Але для мене це занадто особисте і мене аж мутить від того, що мене залучають в таке. При тому я сама дуже ж напрошувалась дружити, ну от маю.

Ісу я бачила, ми одного вечора три години з ним і іншими трьома чоловіками пили чай. Вони довго розповідали і про мусульман, і про землю, і про всяке інше. Я, звісно, ніц не пам’ятаю про нього і як він виглядає. Але знаю, що він 1975 року народження, християнин, розмовляє на Туройо, турецькою і трохи курманджи, його батьки померли, його усі брати-сестри поїхали в Європу, а він доглядав за батьками. Їхати з села не хоче, а його найліпший кореш – найкращий винороб в Тур Абдіні.

Опис залишаю напівжартуючи 🤡 Від мене правда чекають зусиль і я в відчаї і відразі.

​​🪄 Анонс 🪄

В цей четвер буду розповідати про свої польові подорожі по Тур Абдіну онлайн. Тож усі, хто вимушений був відмовити собі в задоволенні прийти на презентацію у Львові, радо запрошуються!

Ця подія буде відрізнятися звісно. Я буду розповідати про регіон взагалі, про політичну ситуацію, про демографічну ситуацію, розкажу куди само можна поїхати і що подивитись, ну і звісно про церкву, про християн моїх ☺️

Умови участі: благодійний внесок 200 гривень. Для реєстрації або перейдіть за посиланням в інстаграм сюди і там залиште коментар, що хочете на лекцію, або напишіть напряму менеджерці школи сюди @helloturkish1

Зібрані кошти будуть направлені до волонтерської організації Hurrem Sultan Group, в інстаграмі можна подивитися їхні збори та діяльність

Нагадую, що сьогодні о 19:00 за Києвом буду розповідати про мої пригоди, все ще встигаєте зареєструватися. Буде запис, так що якщо не встигаєте, отримаєте запис після лекції

Дякую усім хто прийшов і усім хто не прийшов, але зареєструвався і буде дивитись в записі! Рада була бачити ваші чорні квадратики в зумі ❤️

Сьогодні в Стамбулі бойкот всього 🥰
Це дуже нагадує мені звичайну неділю в Німеччині, тому великої проблеми в тому щоб не купляти щось не бачу, але для Стамбула, так, це велика подія.
Мені дуже приємно бачити величезну кількість бізнесів, які сьогодні не відкриваються, задля підтримки бойкоту.

Але з іншого боку, бізнеси, проти яких направлений бойкот будуть працювати і несвідомі туристи та інші безвідповідальні особистості знайдуть одне одного і це трошки сумно.

Є у мене приятель, який вирішує свою кризу середнього віку класичним шляхом: відкриває кав'ярню на Джихангірі. Він її відкриває вже півроку, нарешті отримав всі дозволи і запланував відкриття на сьогодні. Він підтримує бойкот, тому сьогодні нічого не продає, але пригощає кавою та чаєм. Я піду зараз працювати туди, приходьте і ви, якщо шукаєте собі затишне місце для роботи.

Сьогодні будуть тільки чай та кава за рахунок закладу, але згодом буде ще домашня випічка від гречанки місцевої, тому раджу зберігати адресу: antre.istanbul

Одного разу щоб пояснити туркам що відбувається на літургії, я використала порівняння з театром. А сьогодні, поки сиділа і дивилась як єпископ омиває ступні місцевим дияконам, які мали на собі стрічки з іменами апостолів, яких вони імперсоналізують, зрозуміла що те моє порівняння доволі влучне.
Сьогодні навіть якусь романтичну музику ввімкнули, поки дійство відбувалось 🥹

Нусайбін зачаровує. Стоїть собі на кордоні, такий древній, такий запилений, такий зашарпаний.

Тут народився Єфрем Сірін, тут був перший в світі (один з) університет, потужна богословська школа. Від монастиря, де працював університет, залишилась цілою лише церква, чи не єдина пам'ятка на все місто.

Іншe відоме місце в Нусайбіні зараз - Kaçakçılar çarşısı - ринок підробних та контрабандних товарів.

Місто абсолютно курдське, турецької не чутно взагалі. Якесь абсолютно інший світ. Чоловіки на вулицях демонструють різні варіанти носіння куфій, відповідно до їхніх племен, як я розумію. Непокритого чоловіка за 50 майже не знайти, усі ходять замотані. Воно й ясно - вже +30, треба ховатись.

Ще тут є стара залізнична колія та залізний міст, які були збудовані в часи, коли Німеччина намагалась колонізувати Османську імперію.

Тут залишається одна християнська сім'я, яка наглядає за церквою, пускає туристів. Вони живуть в будинку, який працює як хаб для християн, що бувають в Нусайбіні проїздом, або приїжджають як туристи відвідати пам'ятки.

Контраст від між зовнішнім курдським світом і тим, що знаходиться у дворі такий разючий, що перехоплює дух.
Тут дуже чисто і охайно, чудовий сад, пташки співають, квітки квітнуть, люди розмовляють Туройо, є чистий туалет, вода, чай для гостей. Така оаза й ексклюзивізм в декільках метрів від сирійського кордону.

Але й зовнішній Нусайбін мені подобається.

Edho brixo, друзі!

В Тур Абдіні кошиків не носять, їжу не освячують, натомість після літургії мають спільний сніданок. В селі, де я зараз, ось таке капучіно дають, зроблене з молока* та нескафе 🤯

*молоко завжди домашнє, щастя, що це принаймні коров'яче

Ось над цим я зараз працюю.
Це земля в пакетику з монастиря Мор Ахо. Подібні сувеніри можна знайти в багатьох монастирях.

Ці пакетики один з прикладів пієтету до землі в Тур Абдіні. Земля, ґрунт має вітальне значення тут. Врожай буквально годує людей. Земля є багатством. За землю йдуть нескінченні спори з сусідами-курдами, за землю можна і померти.

А ще ця земля (от саме ця, тут, в Тур Абдіні) є землею сакральною, біблійною. Тут жили пророки, тут причалив Ноїв ковчег, тут закладались перші церкви, тут були перші християни, зрештою, з цієї землі Бог і створив першу людину*.

Так люди і живуть в Тур Абдіні, одночасно в цих двох вимірах. Ну а я зі свого третього виміру намагаюсь осягнути все багатство досвіду.

*згідно з місцевими віруваннями