До сьогоднішнього візиту прем’єрів Чорногорії, Албанії й (через відеозв’язок) Північної Македонії

1. Усі вони є кандидатами на вступ до ЄС. А оскільки інтеграція до ЄС завше легша для груп, аніж поодиноких держав, підтримка від них украй важлива, особливо на тлі гальмування «Асоційованого тріо» із Молдовою й Грузією.

2. Приклад Балкан нагадує ЄС, що кандидатський статус — це лише символізм. Переговори про вступ до ЄС можуть розпочатися навіть до кандидатства. Тому для Брюсселя нічого не вартує дати його Україні, тоді як для нас це буде хоч і символічний, але успіх.

3. Сам статус кандидата на вступ до ЄС виник саме завдяки Балканам. Колись Єврокомісія запропонувала його (тоді ще) Македонії, аби відвернути загрозу етнонаціональної ворожнечі й громадянської війни в країні.

4. Слова Еді Рами про те, що Албанія в жодному разі не образиться, якщо Україні дадуть кандидатство, тимчасом як Балкани не прогресують у переговорах про вступ, важливі. Вони нейтралізують голоси тих у ЄС, хто аргументує про першість Західних Балкан у процесі євроінтеграції.

5. Цей саміт у перспективі може стати важелем тиску на Сербію, аби та зрештою теж долучилася й дещо дистанціювалася від росії.

Не знаю кращого способу провести п’ятницю, ніж посидіти за одним столом із Борісом Джонсоном і поперекладати для очільника уряду Її Величності🇬🇧👑

Це дуже надихає на всілякі мовні знахідки, тому чекайте на нові дописи😉

Переклад паремій — особлива сторінка професії синхроніста, найпаче коли готуєшся перекладати Боріса Джонсона (він-бо їх полюбляє).

Паремії — це афоризми, прислів’я й приказки, найбільш культурно-забарвлений — а тому складний для перекладу — шар мови.

У п’ятницю з ним стикнутися не довелось. Але в процесі підготовки до візиту прем’єра 🇬🇧 натрапив на вираз, над яким довгенько сушили голову я, мої колеги й наші британські друзі.

Cold pudding will settle your love.

Нині пудинг — то десерт, утім в Англії 16–17 ст. він був гарячою стравою і складався з м’яса. Відповідно, холодним він навряд чи смакував. Звідси отримуємо варіант перекладу (Р. Доценко):

Холодний пудинг покаже, яке твоє кохання.

Іншими словами, коли стихне пристрасть, зрозумієш, наскільки справді кохаєш.

Цю паремію свого часу використав і В. Набоков, не вельми улесливо характеризуючи роман «Поминки Фіннегана» авторства Дж. Джойса («a cold pudding of a book»).

Words of the day⏳

Hope springs eternal (in the human breast) — надія помирає останньою, надія є, не все втрачено.

Із твору Александера Поупа «Есей про людину» (1733 рік).

#wordsoftheday

У Президента України дипломатичний марафон, а в мене тим часом — перекладацький.

Доклав руку до близько 15 телефонних розмов із-поміж тих, що провів Глава держави за останні 2 дні напередодні засідання Європейської ради.

Цікавих слів обмаль, але я б виділив одне — apprehension. Корисне, бо має декілька значень:
- побоювання;
- затримання;
- усвідомлення.

The apprehension that russian war criminals will face apprehension for their crimes in Ukraine allays my apprehension about the future of international justice.

Трохи науки про кандидатський статус

Дискурсивний підхід нам у поміч. Кандидатство в ЄС — річ корисна, але то лише частина 4-ступеневого зацикленого процесу:

формування домінантного уявлення про «иншого» (тобто ЄС) і двосторонні відносини
⬇️
очікування від двосторонньої взаємодії
⬇️
щоденна дипломатична взаємодія
⬇️
висновки, що підкріплюють або беруть під сумнів домінантне уявлення
⬇️
повернення до першого.

Якщо кандидатство дадуть, це створить вищі очікування від подальшої взаємодії з обох сторін. І тут треба пам’ятати, що в нашому дискурсі ми маємо прагнути до стирання відмінностей у позиціях України і ЄС, тобто їх максимального зближення. Це позначається на перебігу решти процесу, що має завершитися членством.

Тільки-от через російський фактор Україна і ЄС ризикують скотитися до конкурентних переговорів, де кожна сторона прагне дешевих преференцій (ЄС — миру України з росією без надмірного втягування у війну, Україна — прискорення членства через свою роль у європейській безпеці).

Навіть якщо/коли ми отримаємо членство, безпекова проблема нікуди не подінеться. З Ізраїлю перетворимося на Кіпр, помножений на 10, який є членом ЄС, частково окупований і має трьох гарантів безпеки, кожен із яких є членом НАТО, проте жодного прогресу в перемовинах із окупантом, який... є одним із цих гарантів.

Це абсурдна ситуація. Якщо Захід створить собі ще один такий головний біль, його інституційна спроможність буде ще більше послаблена. Йому потрібно активніше формувати безпекове середовище під себе, і «м’яка» чи нормативна сила тут більше не панацея.

Завтра об 11:00 виступлю на цікавому заході від СД Платформи під назвою «Між війною та європейською перспективою. Що надасть Україні кандидатський статус?»

Матимемо також кількох поважних спікерів з Європейського парламенту та політико-академічних кіл України.

Запрошую!

Покликання на реєстрацію: https://bit.ly/discussion_SDPlatform

Покликання на зум: https://bit.ly/3xIugoU

А от і запис сьогоднішньої дискусії про кандидатський статус і європейську безпеку.

З 1:01:15 — коментарі експертів з України
З 1:38:30 — мої ремарки.

https://fb.watch/dSFFOho3Eq/

Про санкції, контрзаходи і відмінність між ними. Говоримо про поведінку держав(и) у відповідь на правопорушення иншої.

В одному з перших відомих письмових двосторонніх договорів між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським царем Хаттушилем III 1296 р. до н. е. уже були передбачені дії у відповідь за порушення договору: «Хай згинуть будинок, земля і раби того, хто порушить ці слова». Це антична санкція чи контрзахід? І в чому взагалі відмінність?

У юридичній літературі, міжнародно-правовій доктрині та особливо журналістиці є плутанина та/або ототожнення цих понять. Ба більше, Статут ООН не містить терміну «санкції», натомість можемо знайти там термін «примусові дії»; у Декларації тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9) згадано запровадження, перегляд чи зведення до мінімуму санкцій 🤯

❗️Розплутуємося.

Теза:
Контрзаходи – примус, який застосовує одна держава у відповідь на порушення МП.
Санкції – відповідь спільноти: окремих держав, їх союзів, міжнародних організацій.
*Примусові дії – термін Статуту ООН, стосується виключно колективних дій, тобто {примусові дії}={санкції}.

У рішенні міжнародного арбітражу (1978 р.) щодо спору між Францією і США стосовно порушення угоди про повітряне сполучення йшлося: «Якщо виникає ситуація, яка, на думку однієї держави, становить порушення міжнародного зобов'язання іншою державою, то перша держава має право в межах, встановлених загальними нормами міжнародного права щодо застосування збройної сили, відстоювати свої права за допомогою контрзаходів». Тезу підтверджено, дія однієї держави – контрзахід.

Декларація тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9): «[ООН] сповнена рішучости звести до мінімуму несприятливі наслідки запроваджуваних Організацією Об’єднаних Націй економічних санкцій для ні в чому не винних груп населення, забезпечити регулярний перегляд таких санкцій, і виключити несприятливі наслідки санкцій для третіх сторін». Тезу підтверджено, санкції – колективні дії, у цьому випадку – з боку ООН.

Наостанок кумедне.

Яка позиція росії щодо санкцій?

1. Кажуть, що санкції проти росії не правомірні, бо тільки Рада Безпеки уповноважена реалізовувати санкції. Абсурд у тому, що ні для контрзаходів, ні для санкцій «добро» РБ не обов’язкове.

2. Там подейкують, що санкції може застосовувати лише постраждала сторона. Але стаття 48 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготованих Комісією з міжнародного права ООН, наголошує, що инші держави, які не постраждали в результаті порушення МП, також можуть змусити порушника нести МП відповідальність.

Катерина Оніщук,
правниця-міжнародниця каналу «генрі, kissінжир»

Що почитати: поради каналу «генрі, kissінжир»📚

📌«White House Interpreter: The Art of Interpretation» авторства Гаррі Обста, перекладача 7 президентів США від Ніксона до Клінтона.

📌«Trump and the Populist Authoritarian Parties: The Silent Revolution in Reverse». Один із двох авторів — Рональд Інґлегарт, найцитованіший політолог у США.

📌«Capitalism and Schizophrenia» — двотомник Жиля Делеза й Фелікса Ґваттарі. Капіталізм крізь призму психоаналізу й філософії постструктуралізму.

📌«Символічний обмін і смерть» Жана Бодрійяра. Про капіталістичне суспільство, яке втратило зв’язок із реальністю і перейшло в стан гіперреальности, наповненої симулякрами.

​​💙Мрієш безкоштовно навчатися в провідних університетах світу?

💛А може пройти стажування в ООН?

Тоді підписуйся на канал і будь у курсі всіх можливостей для студентів!

Січневі протести в Казахстані🇰🇿 були ласим шматком для українських оглядачів — їх коментували всі, кому не ліньки. Утім цього не скажеш про нещодавні подібні події в Узбекистані🇺🇿

Коротка передісторія: президент Мірзійоєв захотів змінити конституцію, щоб обнулити свої президентські терміни (це ж було вже ©) й правити країною до 2040 року. А заразом — і скасувати автономію Республіки Каракалпакстан, яка займає 40% території Узбекистану й населена каракалпаками — народом, більш спорідненим із казахами, ніж узбеками.

Тло й причини: із 2016 року в країні тривали соціально-економічні реформи, за які Узбекистан навіть удостоїли звання «країни року» за версією The Economist у 2019 році. Але політичну систему ці трансформації мало змінили. До цього додалися проблеми через пандемію, аварія на Сардобинському водосховищі, пов’язана з масштабною корупцією, й прихід до влади Талібану в Афганістані. За таких умов узбецька влада, схоже, стала перейматися міцністю своїх позицій і вирішила потрохи закручувати гайки.

Результат: протести на півночі країни, 18 загиблих. Президент перекладає провину за ініціативу скасувати автономію республіки на місцеву владу, наближених осіб і невідомі «зовнішні сили».

Міжнародно-політичний аналіз: може здатися, що це звичний випадок маразматичного тирана, проти якого має виступити цивілізований світ. Утім насправді Мірзійоєв не чинить так, як його попередник Карімов, який звинуватив Захід у спробі «кольорової революції» й ізолював країну. Ташкент підтримує тісний контакт із Вашингтоном й інформує США про ситуацію, аби не втратити стратегічний діалог, що набрав гарні темпи, особливо зважаючи на загрозу Талібану. Мірзійоєв вибудував у штатах доволі сильне лобі. Водночас Узбекистан не кладе всі яйця в один кошик і зберігає партнерство з росією (торговельний партнер номер 1) та Китаєм. На регіональному рівні стратегічний діалог зі США теж дає плюси: завдяки ньому Узбекистан може робити те, чого цураються инші: із позиції сили організовувати міжнародні конференції з ворогом — Талібаном, аби змусити його стати нормальним членом міжнародної спільноти в обмін на певні економічні преференції й перспективу визнання.

Мислеформи Заходу довкола росії розвиваються довкола доволі давнього питання з міжнародних відносин: що більш суперечливо — говорити з терористами чи намагатися стримати їх силою?

Це питання можна відобразити кількома тезами, які крутяться в головах на Заході:

1. Захід не визнаЄ росію державою-терористом, бо хоче закінчити війну переговорами, а на Заході, особливо у США, є дуже міцне переконання, що з терористами переговорів не ведуть (тому навіть Талібан не визнали терористами і наводили це як аргумент, що з ними говорити можна, аби публіка не обурювалася).

2. Стримування й застосування сили проти терористів — у відповідь на атаку чи як превентивний удар — не є ефективним, бо призводить до гри з нульовою сумою і лише дає ще одне обґрунтування для терористів продовжувати насилля.

3. Тому, можливо, потрібно вести з ними переговори, щоб дати їм можливість досягти частини (не всіх) їхніх цілей мирним шляхом, тим самим відібравши в них частину прибічників й аргумент про те, що застосування сили — єдиний вихід.

4. Як приклад наводять сепаратистську організацію «Фронт визволення Юри», що виступала за незалежність однойменного кантону у Швейцарії і використовувала для цього агресивні засоби. Швейцарський уряд погодився провести референдум, на ньому більшість висловилася за те, аби залишитися в складі Швейцарії, а далі діяльність Фронту стихла. А в Нідерландах прибічникам терористичних настроїв давали доступ до ЗМІ, аби вони висловлювали свою думку без застосування насильства.

5. Навіть із тими, кого вже визнав терористом, зрештою інколи доводиться говорити, і це може принести результат. Приклад — Каддафі, якого схилили до підтримки мирного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту в обмін на зняття санкцій ООН і виключення зі списку США держав-спонсорів тероризму. Але подальший розвиток подій ви знаєте.

6. Попри всі ці гадані плюси переговорів, у 2005–2006 рр. США і Франція відкрито говорили, що можуть використати ядерну зброю проти держави, що спонсорує тероризм.

Тільки-от яку частину вимог росії Захід сподівається задовольнити і, що головне, як це вирішить проблему розміром у 140 млн божевільних мавп, мені невтямки.

Друзі й новоспечені читачі!

Найближчі дописи стосуватимуться найактуальніших подій, зокрема:

🇮🇷 майбутнього вступу Ірану до ШОС і того, що це означає для міжнародної системи;

🚀 випробувань гіперзвукової зброї в США (що добре впишеться в попередні дописи на цю тему отут і отут).

Паралельно спробую завершити допис про класиків теорії перемоги, який обіцяв раніше. Ну і, звісно ж, намагатимусь публікувати цікавинки зі світу англійської мови й перекладу.

Нинішні тренди дедалі більше свідчать про те, що нова «холодна» війна йтиме не між полюсами однієї міжнародної системи, а між двома різними міжнародними системами, що існують одночасно. Одна з них — західноцентрична — у фазі занепаду, а інша — антизахідна — на етапі становлення.

У 30-х рр. ХХ ст. держави-порушниці міжнародного ладу суто вийшли з Ліги націй і не представили єдиної альтернативи. Після Другої світової війни протиборство капіталізму й соціалізму відбувалося в межах єдиної глобальної міжнародної системи, співзасновниками якої були і США, і СРСР. Нині ж спостерігаємо не просто за виходом росії із західноцентричного світу, партнером якого вона була, а за паралельним виникненням альтернативної міжнародної системи, що намагається зробити протиріччя між незахідними державами менш відчутними, ніж протиріччя між Заходом і не-Заходом. Майбутній вступ Ірану до ШОС — яскравий приклад (до речі, це буде перше приєднання Ірану до багатосторонньої інституції з 1979 року).

Спроби якогось коаліційного збалансування єдиної міжнародної системи, як на мене, скінчилися 2003 року, коли Китай і росія не змогли перетягнути на свій бік Францію і Німеччину для створення багатостороннього консенсусу «рівних» держав на противагу одностороннім діям США в Іраку.

Така-от гіпотеза.

У 19 столітті Пруссія за 7 років провела 3 переможні війни, а принцип балансу сил у Європі не спрацював, антипрусської коаліції не виникло. Ця історія досі збиває з пантелику теоретиків і має далеко не одне пояснення, які зводяться до терміну «underbalancing» (недобалансування). Тоді міжнародна система зрештою завалилася.

росія за 14 років теж розпочала 2 війни в Європі, але не здобула (і не здобуде) перемоги в жодній. При цьому антиросійська коаліція за Україну все одно склалася. Тому тези про underbalancing з боку колективного Заходу проти москви з теоретичного кута зору виглядають не так уже й переконливо. Це для розуміння, як можуть сприймати російське вторгнення західні теоретики.

Тому міжнародна система до російського виклику пристосовується і новий регіональний баланс сил із потужною роллю України має всі шанси на формування. Для нас складність полягатиме в тому, аби зв’язати повне відновлення територіальної цілісності в осяжній перспективі без дурних компромісів із пітуном із становленням цього балансу сил, бо прямого зв’язку між цими чинниками Захід поки не бачить. У нинішніх умовах я б навіть сказав, що імовірність вступу України до НАТО в наступні кілька років як складова цього оновленого балансу сил навіть вища, ніж повернення всіх окупованих територій за той самий термін.

Юридичний переклад: найпоширеніші помилки

Знаю, що на канал підписані чимало юристів/ правників-міжнародників, тому цей допис — спеціально для вас😌

1. Найпоширеніша хиба — неправильне розуміння прихованої семи (смислової одиниці).

Composite picture — не «композитна картина», а «фоторобот»

Front man — не «фронтмен», а «підставна особа»

To go to the Bar — не «звернутися до адвоката», а «стати адвокатом»

Strong-arm man — не «чоловік із сильними руками», а «вбивця»

Registration certificate — не «свідоцтво про реєстрацію», а «приписне свідоцтво»

Orphan’s court — не «суд у справах сиріт», а «суд у справах про спадкування»

2. Наступна помилка — буквальний переклад виразів, ужитих у переносному значенні.

Bad actor — не «поганий актор», а «затятий злочинець»

The bar and the bench — не «місце адвоката і лава підсудних», а «адвокатура й суд»

Finisher of the law — не «завершення закону», а «кат»

3. Третє в переліку — хибне виведення переносного значення.

Ambulance chaser — не «терміновий розшук», а «адвокат, який нав’язує свої послуги постраждалим від нещасних випадків»

Cat burglar — не «спритний крадій», а «злодій-квартирник»

4. Останні в списку — помилки, викликані некоректним розумінням однієї зі складових поняття.

Clublaw — не «правила клубу», а «кулачне право»

Philadelphia lawyer — не «юрист із Філадельфії», а «блискучий юрист»

Citizen’s arrest — не «арешт громадянина», а «громадське затримання»

Recognized merchant — не «визнаний торговець», а «торговець, що має патент»

Star witness — не «зірковий свідок», а «головний свідок»

Те, що світ прямує від однополярності до багатополярності, зрозуміло. Проте водночас він стає багатополярним і на рівні регіональних підсистем. Поведінку цієї множини локальних лідерів уже не стримує ні колись явне одноосібне домінування США, ні існування другої наддержави-суперника. На зміну одному конфліктогенному чиннику — капіталізм vs. соціалізм — прийшла ціла низка інших, що підвищує ймовірність нових воєн, складність їх врегулювання і прорахунки шансів на успіх. Усі збільшують витрати на оборону, водночас беручи участь не в одному, а одразу в кількох безпекових форматах. Десоціалізований світовий порядок на чолі із Заходом поступається світу множинних ідей і цивілізацій. Колективне ізолювання держав-порушниць у таких умовах перестає працювати. Не кажучи вже про те, що така система незбалансованої мультиполярності найбільш нестабільна.

Щось схоже каже Амітав Ачарія в концепції «multiplexity», яка відрізняється від «multipolarity». Із неї можна зробити висновок, що через множинність інтересів світ не поспішатиме воювати з державами-ревізіоністами й дуже нерівномірно ставитиметься до різних регіональних контекстів. Один із яскравих прикладів: Регіональний форум АСЕАН — чи не єдиний локальний безпековий формат, до якого входять не лише всі основні центри сили, як у «концерті націй», а й самі члени АСЕАН. Чомусь російська війна проти України не призвела до утворення подібного формату.

Гіперзвукова зброя США: гегемон вступає в гонку озброєнь?

13 липня Сполучені Штати провели успішні випробування гіперзвукової зброї, що набули доволі широкого розголосу. Утім 18 липня відбувся ще один тест іншої гіперзвукової системи, на який уваги чомусь не звернули. Інші успішні тести США проводили й у попередні роки. Хай там як, на ці факти можна накласти кілька заяв американських офіційних осіб про те, що Вашингтон поступається в гіперзвуковій зброї Пекіну і москві і зробити висновок, що на світ чекає масштабна гонка озброєнь.

Утім це дуже спрощене узагальнення, яке не враховує стратегічного середовища:

1) так, зараз Пентагон має близько 70 гіперзвукових програм із загальним фінансуванням 15 млрд дол., включно з принаймні 8 засобами ураження наземного, повітряного й морського базування різної дальності;

2) так, за 2015–2020 рр. витрати на дослідження в цій сфері зросли майже в 7,5 разів;

3) так, під це вже давно є доктринальна основа – Prompt Global Strike, спрямована на розробку конвенційних (неядерних) систем, що зможуть вражати будь-яку точку світу впродовж 1 години;

4) але в США є розуміння, що немає сенсу створювати більші й швидші гіперзвукові ракети у великій кількості просто тому, що їх розробляють росія і Китай. Це далеко не найрентабельніший і найефективніший шлях, враховуючи хоча б різницю в цілях: Китай хоче запобігти втручанню США в локальний конфлікт у Південно-Східній Азії, тоді як Америці потрібно стримати цю агресію. Це цілі різних порядків, які США не вирішать кількісним нарощенням одного виду озброєнь чи підльотом ракети на кілька хвилин швидше;

5) тому Вашингтон і просуває концепцію Joint All-Domain Command and Control (JADC2), аби мати цілісну картину загроз на всіх рівнях і забезпечити функціонування всіх родів військ як цілісного організму. І тому потрібні не лише гіперзвукові засоби, а й новітні стратегічні стелс бомбардувальники B-21, засоби протиракетної оборони, Precision Strike Missile (яка замінить нашу мрію – ATACMS), ракети середньої дальності Tomahawk Block V, ракети «повітря–земля» SiAW для винищувачів F-35 і Advanced Battle Management System – т.зв. інтернет військових речей;

6) а отже, робота над гіперзвуковою зброєю – це радше не гонка озброєнь рівня ядерного змагання у ХХ столітті, а конкуренція в галузі гіперзвукових технологій.