У війні росії проти України Захід наближається до ситуації, яку в покері називають pot-committed. Його шанси на перемогу вищі за величину ставки, яку потрібно зробити. У певному сенсі цю ідею намагався донести Президент України ще в березні, коли сказав НАТО, що для перемоги Україні вистачить 1% зброї Альянсу. А далі ЗСУ показали, що з мінімальним постачанням наступальних озброєнь від партнерів можуть стабілізувати лінію фронту з рагул… другою армією світу.

У ситуації pot-committed гравець може спокійно урівнювати ставку супротивника. Але притичина в тім, що США й Україна зараз по-різному сприймають банк гри. Для нас це повний відступ росії з усієї нашої території без жодних перемовин. Для США — стабілізація фронту й вихід на мирний договір. Ці два банки передбачають зовсім різне урівнювання ставок від Вашингтона. Як уже є.

Але зрештою адміністрація Байдена зараз упускає одну суттєву річ: росія фактично вже пішла all-in і навряд чи зможе кардинально переломити ситуацію на свою користь. А отже, Захід теж може піти ва-банк, дати всю необхідну зброю і вийти з-за столу переможцем, а не тестувати теорію ймовірностей без кінця-краю.

Продовжую шукати аргументи для скептиків, одним словом.

(У розвиток вчорашньої статті на National Review, яку автор трохи не довів до кінця.)

ООНівська дипломатія в Японії🇺🇳🇯🇵

Для ООН чи не найтрагічніша іронія в тому, що 2016–2025 рр. вона оголосила Десятиліттям дій щодо проблем харчування. У результаті є проблеми, а щодо дій – сумніви.

У зв’язку з цим цікавий візит регіональної директорки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Африці до Японії, що завершився вчора. Меседж: африканським державам зараз потрібно шукати нетипові джерела допомоги. 🇯🇵 – один із них.

2008 року Японія відіграла ключову роль у створенні Коаліції за вирощування рису в Африці (CARD). Завдяки їй вдалося більш ніж подвоїти об’єми врожаю рису за 10 років. Коаліція продовжує діяти.

Крім того, у межах Токійської міжнародної конференції за розвиток Африки (TICAD) 2013 року Японія оголосила 32 млрд дол. державних і приватних інвестицій на розвиток інфраструктури, освіти й охорони здоров’я на континенті, а 2016-го — ще 30 млрд. У грудні 2021 року Токіо приймав масштабний саміт «Nutrition for Growth», де представники 66 країн оголосили про внески на суму 27 млрд дол. у продовольчу безпеку Африки. Цьогорічна TICAD пройде в серпні. З огляду на нинішню продовольчу кризу, там слід очікувати серйозних оновлень від Японії і Заходу взагалі.

Просяться два слова й про Китай🇨🇳 як суперника Заходу. Допомогти Африці пшеницею КНР не може — тут значно вищу спроможність мають США, Канада і Європа + у Китаї серйозний неврожай. Вплив КНР на продовольчу безпеку Африки — окрема обширна тема. Утім знаково, що деякі відомі західні дослідники заперечують негативні наслідки китайського курсу в Африці – зокрема, Дебора Бройтігам.

Must-read📚

Нині часто говорять про необхідність визначення слова «перемога» в російсько-українській війні, а також його відмінне сприйняття в Україні й на Заході.

Тому вважаю, що саме час читати класиків теорії перемоги — Роберта Мендела й Вільяма Мартела (Robert Mandel and William Martel), які в нас чомусь маловідомі.

Це й робитиму, а висновки викладатиму тут.

Confusables🤨

Поки пости про міжнародку в роботі, вводимо нову рубрику про англійську мову. У ній розглядатимемо слова, які легко сплутати.

Наша перша пара слів: inveigle vs. inveigh

To inveigle — переконувати шляхом хитрощів чи улещування

To inveigh (against sb) — жорстко критикувати.

Labour MPs inveighed against Tony Blair for inveigling them into the plan to invade Iraq.

Не Тайванем єдиним

Протиріччя 🇺🇸 і 🇨🇳 щодо Тайваню не єдиний чинник, що визначає безпекову ситуацію в морях довкола Азії.

Менш очевидною проблемою є зростання китайської присутності в регіоні Індійського океану. Зараз там регулярно перебувають 6–8 бойових кораблів КНР, а перспектива побудови військово-морських баз 🇨🇳 у регіоні лише підкріпить ідею створення повноцінного флоту Китаю в Індійському океані (а вона вже серйозно обговорюється).

І не просто так. Причина — 80% імпорту нафти Китай отримує саме через Індійський океан і Малаккську протоку; 95% торгівлі КНР із Близьким Сходом, Африкою і Європою йде через Індійський океан. Через це питання морських комунікацій для Китаю — пріоритет, особливо після інциденту з судном «Іньхе» у 1993 році: його затримали США для проведення інспекції на предмет транспортування до Ірану матеріалів для виготовлення хімічної зброї.

Проблема в тому, що присутність китайських blue-water capabilities (флоту відкритого моря) у північній частині Індійського океану неабияк стурбує Індію і зблизить її зі США, що, своєю чергою, не сподобається Китаю. Ворожнеча й непередбачуваність у відносинах лише зросте.

Зараз від цього вберігає один запобіжник: на думку ряду дослідників, Китай досі покладається на присутність США й інших держав в Індійському океані для гарантування безпеки торгівлі. Поки що.

Підбірка важливих подій з Африки🌍

Алжир🇩🇿 призупинив торгівлю з Іспанією🇪🇸 й відмовився розширювати газопровід «Медгаз» до Європи. Причина — підтримка Мадридом марокканської влади в Західній Сахарі — колишній іспанській колонії, яку Марокко🇲🇦 анексувала в 1976 році. Подія відображає кризу в баченні Іспанії себе як «middle power», що стала особливо відчутною після визнання Д. Трампом суверенітету Марокко в 2020 році. Тоді Мадрид відмовився зробити те саме, підтримуючи резолюції ООН🇺🇳 щодо самовизначення народу Західної Сахари, й отримав дипломатичний скандал із Рабатом і шантаж у вигляді міграційної кризи на кордоні. Дзеркальні поступки від Марокко сумнівні. Наступні вимоги можуть передбачати включення Західної Сахари до торговельних угод між Марокко і ЄС🇪🇺

Уряд Нігерії🇳🇬 дав зелене світло національній нафтовій корпорації «NNPC» на підписання меморандуму з ЕКОВАС щодо побудови газопроводу до Марокко🇲🇦 і Європи довжиною 5660 км. Очікувана тривалість втілення проєкту — 25 років. Знаково, що в лютому цього року Нігерія🇳🇬, Нігер🇳🇪 й Алжир🇩🇿 також уклали дорожню карту щодо побудови Транссахарського газопроводу в напрямку Європи, що є ще однією ознакою суперництва між Марокко й Алжиром.

До сьогоднішнього візиту прем’єрів Чорногорії, Албанії й (через відеозв’язок) Північної Македонії

1. Усі вони є кандидатами на вступ до ЄС. А оскільки інтеграція до ЄС завше легша для груп, аніж поодиноких держав, підтримка від них украй важлива, особливо на тлі гальмування «Асоційованого тріо» із Молдовою й Грузією.

2. Приклад Балкан нагадує ЄС, що кандидатський статус — це лише символізм. Переговори про вступ до ЄС можуть розпочатися навіть до кандидатства. Тому для Брюсселя нічого не вартує дати його Україні, тоді як для нас це буде хоч і символічний, але успіх.

3. Сам статус кандидата на вступ до ЄС виник саме завдяки Балканам. Колись Єврокомісія запропонувала його (тоді ще) Македонії, аби відвернути загрозу етнонаціональної ворожнечі й громадянської війни в країні.

4. Слова Еді Рами про те, що Албанія в жодному разі не образиться, якщо Україні дадуть кандидатство, тимчасом як Балкани не прогресують у переговорах про вступ, важливі. Вони нейтралізують голоси тих у ЄС, хто аргументує про першість Західних Балкан у процесі євроінтеграції.

5. Цей саміт у перспективі може стати важелем тиску на Сербію, аби та зрештою теж долучилася й дещо дистанціювалася від росії.

Не знаю кращого способу провести п’ятницю, ніж посидіти за одним столом із Борісом Джонсоном і поперекладати для очільника уряду Її Величності🇬🇧👑

Це дуже надихає на всілякі мовні знахідки, тому чекайте на нові дописи😉

Переклад паремій — особлива сторінка професії синхроніста, найпаче коли готуєшся перекладати Боріса Джонсона (він-бо їх полюбляє).

Паремії — це афоризми, прислів’я й приказки, найбільш культурно-забарвлений — а тому складний для перекладу — шар мови.

У п’ятницю з ним стикнутися не довелось. Але в процесі підготовки до візиту прем’єра 🇬🇧 натрапив на вираз, над яким довгенько сушили голову я, мої колеги й наші британські друзі.

Cold pudding will settle your love.

Нині пудинг — то десерт, утім в Англії 16–17 ст. він був гарячою стравою і складався з м’яса. Відповідно, холодним він навряд чи смакував. Звідси отримуємо варіант перекладу (Р. Доценко):

Холодний пудинг покаже, яке твоє кохання.

Іншими словами, коли стихне пристрасть, зрозумієш, наскільки справді кохаєш.

Цю паремію свого часу використав і В. Набоков, не вельми улесливо характеризуючи роман «Поминки Фіннегана» авторства Дж. Джойса («a cold pudding of a book»).

Words of the day⏳

Hope springs eternal (in the human breast) — надія помирає останньою, надія є, не все втрачено.

Із твору Александера Поупа «Есей про людину» (1733 рік).

#wordsoftheday

У Президента України дипломатичний марафон, а в мене тим часом — перекладацький.

Доклав руку до близько 15 телефонних розмов із-поміж тих, що провів Глава держави за останні 2 дні напередодні засідання Європейської ради.

Цікавих слів обмаль, але я б виділив одне — apprehension. Корисне, бо має декілька значень:
- побоювання;
- затримання;
- усвідомлення.

The apprehension that russian war criminals will face apprehension for their crimes in Ukraine allays my apprehension about the future of international justice.

Трохи науки про кандидатський статус

Дискурсивний підхід нам у поміч. Кандидатство в ЄС — річ корисна, але то лише частина 4-ступеневого зацикленого процесу:

формування домінантного уявлення про «иншого» (тобто ЄС) і двосторонні відносини
⬇️
очікування від двосторонньої взаємодії
⬇️
щоденна дипломатична взаємодія
⬇️
висновки, що підкріплюють або беруть під сумнів домінантне уявлення
⬇️
повернення до першого.

Якщо кандидатство дадуть, це створить вищі очікування від подальшої взаємодії з обох сторін. І тут треба пам’ятати, що в нашому дискурсі ми маємо прагнути до стирання відмінностей у позиціях України і ЄС, тобто їх максимального зближення. Це позначається на перебігу решти процесу, що має завершитися членством.

Тільки-от через російський фактор Україна і ЄС ризикують скотитися до конкурентних переговорів, де кожна сторона прагне дешевих преференцій (ЄС — миру України з росією без надмірного втягування у війну, Україна — прискорення членства через свою роль у європейській безпеці).

Навіть якщо/коли ми отримаємо членство, безпекова проблема нікуди не подінеться. З Ізраїлю перетворимося на Кіпр, помножений на 10, який є членом ЄС, частково окупований і має трьох гарантів безпеки, кожен із яких є членом НАТО, проте жодного прогресу в перемовинах із окупантом, який... є одним із цих гарантів.

Це абсурдна ситуація. Якщо Захід створить собі ще один такий головний біль, його інституційна спроможність буде ще більше послаблена. Йому потрібно активніше формувати безпекове середовище під себе, і «м’яка» чи нормативна сила тут більше не панацея.

Завтра об 11:00 виступлю на цікавому заході від СД Платформи під назвою «Між війною та європейською перспективою. Що надасть Україні кандидатський статус?»

Матимемо також кількох поважних спікерів з Європейського парламенту та політико-академічних кіл України.

Запрошую!

Покликання на реєстрацію: https://bit.ly/discussion_SDPlatform

Покликання на зум: https://bit.ly/3xIugoU

А от і запис сьогоднішньої дискусії про кандидатський статус і європейську безпеку.

З 1:01:15 — коментарі експертів з України
З 1:38:30 — мої ремарки.

https://fb.watch/dSFFOho3Eq/

Про санкції, контрзаходи і відмінність між ними. Говоримо про поведінку держав(и) у відповідь на правопорушення иншої.

В одному з перших відомих письмових двосторонніх договорів між єгипетським фараоном Рамзесом II і хетським царем Хаттушилем III 1296 р. до н. е. уже були передбачені дії у відповідь за порушення договору: «Хай згинуть будинок, земля і раби того, хто порушить ці слова». Це антична санкція чи контрзахід? І в чому взагалі відмінність?

У юридичній літературі, міжнародно-правовій доктрині та особливо журналістиці є плутанина та/або ототожнення цих понять. Ба більше, Статут ООН не містить терміну «санкції», натомість можемо знайти там термін «примусові дії»; у Декларації тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9) згадано запровадження, перегляд чи зведення до мінімуму санкцій 🤯

❗️Розплутуємося.

Теза:
Контрзаходи – примус, який застосовує одна держава у відповідь на порушення МП.
Санкції – відповідь спільноти: окремих держав, їх союзів, міжнародних організацій.
*Примусові дії – термін Статуту ООН, стосується виключно колективних дій, тобто {примусові дії}={санкції}.

У рішенні міжнародного арбітражу (1978 р.) щодо спору між Францією і США стосовно порушення угоди про повітряне сполучення йшлося: «Якщо виникає ситуація, яка, на думку однієї держави, становить порушення міжнародного зобов'язання іншою державою, то перша держава має право в межах, встановлених загальними нормами міжнародного права щодо застосування збройної сили, відстоювати свої права за допомогою контрзаходів». Тезу підтверджено, дія однієї держави – контрзахід.

Декларація тисячоліття ООН 2000 р. (п. 9): «[ООН] сповнена рішучости звести до мінімуму несприятливі наслідки запроваджуваних Організацією Об’єднаних Націй економічних санкцій для ні в чому не винних груп населення, забезпечити регулярний перегляд таких санкцій, і виключити несприятливі наслідки санкцій для третіх сторін». Тезу підтверджено, санкції – колективні дії, у цьому випадку – з боку ООН.

Наостанок кумедне.

Яка позиція росії щодо санкцій?

1. Кажуть, що санкції проти росії не правомірні, бо тільки Рада Безпеки уповноважена реалізовувати санкції. Абсурд у тому, що ні для контрзаходів, ні для санкцій «добро» РБ не обов’язкове.

2. Там подейкують, що санкції може застосовувати лише постраждала сторона. Але стаття 48 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготованих Комісією з міжнародного права ООН, наголошує, що инші держави, які не постраждали в результаті порушення МП, також можуть змусити порушника нести МП відповідальність.

Катерина Оніщук,
правниця-міжнародниця каналу «генрі, kissінжир»

Що почитати: поради каналу «генрі, kissінжир»📚

📌«White House Interpreter: The Art of Interpretation» авторства Гаррі Обста, перекладача 7 президентів США від Ніксона до Клінтона.

📌«Trump and the Populist Authoritarian Parties: The Silent Revolution in Reverse». Один із двох авторів — Рональд Інґлегарт, найцитованіший політолог у США.

📌«Capitalism and Schizophrenia» — двотомник Жиля Делеза й Фелікса Ґваттарі. Капіталізм крізь призму психоаналізу й філософії постструктуралізму.

📌«Символічний обмін і смерть» Жана Бодрійяра. Про капіталістичне суспільство, яке втратило зв’язок із реальністю і перейшло в стан гіперреальности, наповненої симулякрами.

​​💙Мрієш безкоштовно навчатися в провідних університетах світу?

💛А може пройти стажування в ООН?

Тоді підписуйся на канал і будь у курсі всіх можливостей для студентів!

Січневі протести в Казахстані🇰🇿 були ласим шматком для українських оглядачів — їх коментували всі, кому не ліньки. Утім цього не скажеш про нещодавні подібні події в Узбекистані🇺🇿

Коротка передісторія: президент Мірзійоєв захотів змінити конституцію, щоб обнулити свої президентські терміни (це ж було вже ©) й правити країною до 2040 року. А заразом — і скасувати автономію Республіки Каракалпакстан, яка займає 40% території Узбекистану й населена каракалпаками — народом, більш спорідненим із казахами, ніж узбеками.

Тло й причини: із 2016 року в країні тривали соціально-економічні реформи, за які Узбекистан навіть удостоїли звання «країни року» за версією The Economist у 2019 році. Але політичну систему ці трансформації мало змінили. До цього додалися проблеми через пандемію, аварія на Сардобинському водосховищі, пов’язана з масштабною корупцією, й прихід до влади Талібану в Афганістані. За таких умов узбецька влада, схоже, стала перейматися міцністю своїх позицій і вирішила потрохи закручувати гайки.

Результат: протести на півночі країни, 18 загиблих. Президент перекладає провину за ініціативу скасувати автономію республіки на місцеву владу, наближених осіб і невідомі «зовнішні сили».

Міжнародно-політичний аналіз: може здатися, що це звичний випадок маразматичного тирана, проти якого має виступити цивілізований світ. Утім насправді Мірзійоєв не чинить так, як його попередник Карімов, який звинуватив Захід у спробі «кольорової революції» й ізолював країну. Ташкент підтримує тісний контакт із Вашингтоном й інформує США про ситуацію, аби не втратити стратегічний діалог, що набрав гарні темпи, особливо зважаючи на загрозу Талібану. Мірзійоєв вибудував у штатах доволі сильне лобі. Водночас Узбекистан не кладе всі яйця в один кошик і зберігає партнерство з росією (торговельний партнер номер 1) та Китаєм. На регіональному рівні стратегічний діалог зі США теж дає плюси: завдяки ньому Узбекистан може робити те, чого цураються инші: із позиції сили організовувати міжнародні конференції з ворогом — Талібаном, аби змусити його стати нормальним членом міжнародної спільноти в обмін на певні економічні преференції й перспективу визнання.

Мислеформи Заходу довкола росії розвиваються довкола доволі давнього питання з міжнародних відносин: що більш суперечливо — говорити з терористами чи намагатися стримати їх силою?

Це питання можна відобразити кількома тезами, які крутяться в головах на Заході:

1. Захід не визнаЄ росію державою-терористом, бо хоче закінчити війну переговорами, а на Заході, особливо у США, є дуже міцне переконання, що з терористами переговорів не ведуть (тому навіть Талібан не визнали терористами і наводили це як аргумент, що з ними говорити можна, аби публіка не обурювалася).

2. Стримування й застосування сили проти терористів — у відповідь на атаку чи як превентивний удар — не є ефективним, бо призводить до гри з нульовою сумою і лише дає ще одне обґрунтування для терористів продовжувати насилля.

3. Тому, можливо, потрібно вести з ними переговори, щоб дати їм можливість досягти частини (не всіх) їхніх цілей мирним шляхом, тим самим відібравши в них частину прибічників й аргумент про те, що застосування сили — єдиний вихід.

4. Як приклад наводять сепаратистську організацію «Фронт визволення Юри», що виступала за незалежність однойменного кантону у Швейцарії і використовувала для цього агресивні засоби. Швейцарський уряд погодився провести референдум, на ньому більшість висловилася за те, аби залишитися в складі Швейцарії, а далі діяльність Фронту стихла. А в Нідерландах прибічникам терористичних настроїв давали доступ до ЗМІ, аби вони висловлювали свою думку без застосування насильства.

5. Навіть із тими, кого вже визнав терористом, зрештою інколи доводиться говорити, і це може принести результат. Приклад — Каддафі, якого схилили до підтримки мирного вирішення арабо-ізраїльського конфлікту в обмін на зняття санкцій ООН і виключення зі списку США держав-спонсорів тероризму. Але подальший розвиток подій ви знаєте.

6. Попри всі ці гадані плюси переговорів, у 2005–2006 рр. США і Франція відкрито говорили, що можуть використати ядерну зброю проти держави, що спонсорує тероризм.

Тільки-от яку частину вимог росії Захід сподівається задовольнити і, що головне, як це вирішить проблему розміром у 140 млн божевільних мавп, мені невтямки.