178. «HAMNET»(2025)
«ГАМНЕТ»
Dir. Chloe Zhao
UK, USA

DO YOU KNOW THE STORY OF ORPHEUS AND EURYDICE?

Вчора подивилась удруге в оригіналі. Заповнений Гегемон майже не дихав, ніхто не шарудів попкорном - лише час від часу чутно було тихі всхлипування, серед них і мої.
Без перебільшення - найкращий фільм, який я бачила за останній рік.
Досі не вкладається в голову, як у межах одної історії може поєднатись така масштабність і така болісна інтимність.
Дивовижно чесно, не прикрашає біль, не перетворює його на мелодраму. Дуже точно відчуває епоху: запах землі, тишу сільських дворів, повільний ритм життя XVI століття.

Сюжет розповідає про родину Вільяма Шекспіра задовго до того, як він стане великим драматургом. Це історія про його дружину Агнес та їхніх дітей, вони живуть звичайним життям, поки одна трагедія не змінює все. З втрати і з найбільшого горя народжується мистецтво.

Кастинг - абсолютне попадання. Тут немає жодного випадкового обличчя.

THE WOMEN IN MY FAMILY SEE THINGS.

Персонаж Джессі Баклі - сама природа, вітер у травах, волога земля, інтуїція, яка відчуває світ раніше за слова.
У її погляді щось первісне, майже язичницьке - відчуття зв’язку з землею, з травами, з циклами життя і смерті. Її низький голос, як тільки я чую його вперше під час годування яструба - потрапляє просто в нерв - дика ніжність + глибина болю. величезне відкриття - не віриться, що вона грала в «I’m Thinking of Ending Things»(2020).

I WILL GO TO YOUR CHURCH, BUT I SHAN’T SAY A WORD THERE.

Пол Мескаль грає Шекспіра як людину розгублену, закохану та іноді безпорадну. І його блакитні глибокі очі…достатньо лише одного погляду, щоб зрозуміти любов, провину і безсилля перед горем.
Обожнюю сцену, коли він як одерживий підбігає до Агнес і ходить колами, роблячи пропозицію.

I’LL BE BRAVE, FATHER! I’LL BE BRAVE

Маленький Гамнет!
Джейкобі Джуп неймовірний у цій ролі. Така природна присутність на екрані точно прогнозує йому велике майбутнє. Вар’ював серце своїми слізьми, делікатністю та щирою сміливістю.

I GIVE YOU MY LIFE.

______

Сценарій написали режисерка разом із авторкою роману, на якому базується фільм. До речі, права на екранізацію книги продюсери купили ще до її офіційного виходу, настільки сильною була сама історія. А знімали у сільських ландшафтах Уельсу та Англії, щоб максимально зберегти відчуття живої, не музейної епохи.

WHAT IS GIVEN MAY BE TAKEN AWAY AT ANY TIME.

Польський оператор Лукаш Жаль робить живописно-точну роботу. Кольори - земляні, м’які, ніби картини тогочасних майстрів. Повітря та вітер у кадрі можна відчути.
Переважають загальні плани. Немає розваги для глядача, немає пасток. Через це виникає відчуття, ніби ми сидимо в театрі. Скоріше, це відчуття абсолютно не випадкове, тому що десь поруч вже народжується театр Шекспіра.

-What shall I do?
- Keep your heart open.

Це велике кіно про горе. Не про красиве кінематографічне, а про справжнє повсякденне горе, яке живе в дрібницях: у мовчазних поглядах, у беззвучних криках, у неможливості повернути час назад. Коли ми дивимось на родину, на її буденне життя, ми відчуваємо цю втрату особисто. І саме через цю щирість, через відсутність маніпуляції емоціями, кіно розриває серце - бо показує, як горе повільно, але невідворотно змінює людей назавжди. Кожен відчуття провини може проживати по-своєму. Тут лише через мистецтво батькові вдалося показати власну спокути і відпустити.


THE REST IS SILENCE.

179. «DRUGSTORE COWBOY»(1989)
«АПТЕЧНИЙ КОВБОЙ»
Dir. Gus Van Sant
USA

IF I EVER SEE A HAT ON A BED IN THIS HOUSE, MAN, LIKE YOU’LL NEVER SEE ME AGAIN. I’M GONE.

атмосфера похмура і приречена, просякнута пригніченою втомою
Виснажений тон. Ніякого падіння, а про стан вже після нього, коли емоції відпрацювали своє і лишилась тільки інерція.
Давайте глянемо на контекст:
PORTLAND, OREGON 1971 - затухаючий хвіст хіпі-культури. Ідеї 60-х перетворюються на буденну залежність.
Викривлена ейфорія - те, що колись було жестом проти системи, тепер стало способом уникнути будь-якої відповідальності - навіть перед самим собою. Герої не виглядають як бунтарі. Вони просто не змогли вчасно зупинитись.

Lord, it's my dope fiend thief of a son and his crazy little nymphomaniac wife.

Фільм розповідає про Боба і його маленьку “сім’ю” - дві пари, які мандрують між штатами і грабують аптеки, щоб підтримувати свою залежність.Вони живуть від дози до дози, від готельного номера до наступного міста, поки поступово не стає зрозуміло: ця система не працює, але й вийти з неї майже неможливо.

she had no record. just a smile that caught us all a little off guard.

Не розумію чи спеціально, але персонажі створюють емоційну дистанцію. Начебто є все, щоб глядач включився: харизматичний лідер, його партнерка, внутрішня динаміка групи і навіть певна романтика їхнього способу життя. Але цього не стається. Я подивилась і залишилась зовні.
Герої не викликають жодного співпереживання, бо вони вже самі відрізані від власних емоцій. Залежність зробила їх нейтральними.
Приглушена частота, в якій розчиняється особистість.

I knew it in my heart. You can buck the system but you can't buck the dark forces that lie hidden beneath the surface. The ones some people call superstitions.

Візуально фільм працює точно, але починається з кумедного провалу. На початку у сцені з проходкою героя у вітрині видно знімальну групу. Типу: «серйозно, гайз? Не могли перезняти чи вибудувати швидший від’їзд?»
Крупні плани таблеток, шприців, рідин - це майже фетишизація об’єкта залежності. Камера дивиться на них так, як дивляться самі герої. І це створює дуже незручний ефект: ти теж починаєш дивитись на це як на щось красиве.

i was still alive. hope they can keep me alive.

Це ранній Гас Ван Сент із його напівдокументальною, відстороненою оптикою. Аптеки, рецептурні препарати, звичайні міста. У цьому і є найбільший холод: залежність тут не маргінальна, вона нормалізована. І саме тому така безнадійна. На ваш розсуд - дивитись чи ні. Але якщо ви звикли до сильного співпереживання та чіткої драматургічної дуги - то обходьте стороною.

Well, to begin with, nobody, and I mean nobody, can talk a junkie out of using. You can talk to 'em for years but sooner or later they're gonna get ahold of something. Maybe it's not dope. Maybe it's booze, maybe it's glue, maybe it's gasoline. Maybe it's a gunshot to the head. But something. Something to relieve the pressures of their everyday life, like having to tie their shoe.