18+. Раджу не читати якщо вам емоційно важко, ви піддатливі до кошмарів або чутливі.

— Ти що робиш?
Восьмирічна Кім сиділа навпочіпки біля свого брата.
Вона очима стежила за лінією мурах, її кругле серйозне обличчя відображало абсолютну концентрацію.
— Дивлюся, куди вони йдуть. Думаєш вони знають, куди йти?
— Так. Вони ідуть один за одним.
— Але хто впереді, він знає куди йти?
— Ну це напевно королева, звісно вона знає куди йти.

Позаду них, в будинку, лунали буденні звуки. Шум кавоварки. Їхня мама наспівувала, миючи посуд.

— Їй страшно? Кім піймала мурашку. Дивилася, як вона метушиться на її пальці, крихітна чорна крапка.
— Напевно.

На задньому фоні, діти чули як їхній батько з'явився на порозі.

— Чемпіони! Ходіть сюди!

Джуліан і Кім покинули мурах. Вони з нетерпінням чкурнули до дверей, адже це була п'ятниця, а це могло значити тільки одне. МОРОЗИИИИИВО!!!

І не просто морозиво одне чи два, татко з роботи приносив бувало й цілу коробку морозива якщо пощастить!
Це був саме такий, щасливий день.

Найщасливіший день, аж поки він не став кошмаром що переслідуватиме їх все життя.

Батько присів, відкрив коробку.
Всередині безліч видів морозива, полуничне і бананове, навіть зі смаком папаї, любиме морозиво Джуліана.

— Тільки поділіться по чесному, добре?
— Дякую, тату! — сказала Кім, з блискучими очима.
Батько провів тильною стороною пальця по її щічці. Потім підвів очі до своєї красуні дружини, яка навіть не помітила що він прийшов через навушники в яких грала її любима пісня: "Les Champs-Elysées".

Діти вже спорили кому що дістанеться, а чоловік тихо увійшов на кухню, не стукаючи, пройшов крізь вітальню, постійно дивлячись на данцючу дружину.

Він обійняв її за талію однією рукою, м'яко. Вона здригнулася, потім засміялася, ясним, здивованим сміхом.
— Любий! Ти мене налякав!
— У цьому й була мета, — сказав він, його низький теплий голос біля самого її вуха. — Щоб ти пам'ятала, що за тобою стежать. Весь час.
— За мною стежать? Хто? Якийсь неголений продавець морозива?

Діти дивилися на них з відчаєм і обмінялися поглядом "беееееее". Ну і нехай, у них є солодощі, вони взяли їх і побігли вгору сходами, бо не могли витримати, дивлячись, як ці батьки поводяться, наче маленькі діти.

У кімнаті, сидячи на підлозі, Кім та її брат Джуліан розглядали предмет конфлікту з суворістю двох верховних суддів.

Унизу, лунав приглушений сміху їхніх батьків, що то обірвувався, то виринав.

— Це моє! — вигукнула Кім, вказуючи на стаканчик з полуничним морозивом, вкритим шматочками справжньої полуниці. — Ти ж знаєш, що я обожнюю полуницю!
— Але це нечесно! — заперечив Джуліан, схрестивши руки. — Чому ти перша вибираєш? Я теж може хочу саме його, а ти його навіть не пробувала ще!

Джуліан навіть не любив полуницю, але він розумів мистецтво переговорів.
Треба було прикидатись що він хоче саме те що хоче його сестра, щоб потім виторгувати собі кращі умови.

— Знаю! Воно смачне. Я одного разу пробувала. Візьми собі папаю, от її я не люблю. Вона пахне... дивно.
— Це не аргумент, — продовжив він. — Ти не можеш просто брати все, що тобі подобається. Це — закон.
— Який ще закон? Ти не суддя, ти мій брат! — Кім надула щоки.
— Закон справедливості, — сказав Джуліан з важливим виглядом. — Ми маємо спочатку вирішити чи мо...

Джуліан обірвався напівслові.
Сміх батьків різко обірвався.

​​Посмішка мами завмерла.
— Коханий?

Чоловік відпустив її руку, щоб схопитися обома своїми за шию. Його очі, так зморщені від посмішки миттю раніше, були неприродно широко відкриті, наповнені спочатку подивом, а потім чистою панікою. Жодного звуку не виходило. Лише жахливе сипле дихання, помпа, що не вбирала нічого.

— Марк? — Її голос став тонким, високим. — Марк, годі!

Але він не міг зупинитися. Він захитався назад, вдарившись об стіл. Кавоварка впала, розбившись на тисячі уламків фаянсу та чорної рідини. Мама закричала. Гострий, сирий звук, що не мав нічого спільного з її ясним сміхом зовсім недавно. Паніка охопила її, змиваючи всі раціональні думки. Але навіть зараз вона розуміла що треба дзвонити в лікарню.

— Я дзвоню в лікарню! Любий, секунду!
Вона кинулася з кухні, осліплена жахом на другий поверх, саме там був домашній телефон, мобільних ще не існувало. Вона ледь не впала зі сходів, так як на швидкості пробувала перестрибувати через 2-3 ступеньки.
Саме в цю мить Кім налетіла на неї на повному ходу, її маленьке тіло вдарилося повною силою в підкоління матері.

Це був глухий удар.

Її мати, втративши рівновагу, розмахуючи руками впала. Її лоб ударився з об гострий кут дубового кута сходів.

Звук був схожий на те, коли розколюють кокос.

Кім, відкинута на підлогу, підвелася, приголомшена. Вона побачила свою маму розтягнутою, але голова була надто повернута вбік, у дуже не природній позі.
Її мама тремтіла, наче її б'ють током.
Її очі, широко відкриті, дивилися на Кім, не бачачи.

На кухні інший звук привернув її погляд. Її батько, тепер на колінах, також бився в судомах, обличчя посиніле, руки все ще впилися в горло. Нестача кисню завершувала свою справу. Два тіла, розділені кількома метрами, билися в жахливій синхронності, моторошному і невольному балеті.

Кім, попереду нього, почала кричати. Безперервний, чистий вигук, що, здавалося, намагався вирвати сцену з реального світу, розірвати її, ніби за магічної примхою.

Ніби це був страшний сон.

Але сцена не розірвалася. Вона завмерла. Судоми батька стали рідші, потім припинилися. Його тіло важко розслабилося на кахлі. Судоми матері тривали трохи довше, остання відчайдушна нервова відповідь, потім також згасли.

Потім настала тиша. Повна, абсолютна, що, здавалося, всмоктала все світло і всі звуки з будинку. Лише зберігся, у ніздрях дітей, солодкий пахощі заварних тістечок, тепер змішаний з їдким запахом розлитої кави та чогось іншого, металевого.

Джуліан стояв без виразу на обличчі, не верху сходів, спостерігаючи за сестрою що кричить. Він підійшов її обняти, вони обоє присіли.
Кім плакала і ревіла на все горло, Джуліан мочав.

Півгодини так пройшло, голос Кім стихав, і вона вся мокра та в шмарклях спиталась брата, який завжди мав відповідь:
— Вони більше не повернуться?
— Вони нікуди не йшли, — відповів Джуліан.
— Що?
— Вони завжди тут.
Вона закричала з усієї сили.
Вона тремтіла. Вона плакала. Вона повторювала: «пробач мене, пробач мене».

Тієї ночі Кім прийшла до ліжка свого брата.
Вони не розмовляли. Вона пригорнулася до нього, і він відчув, як тремтить її маленьке тіло. Вона прошепотіла:
— Ти думаєш, ми тепер потрапимо в пекло?
— Пекла не існує, — сказав Джуліан.

Кім заснула біля нього. Вона повірила братові на цю мить, щоб залишитися цілою.
Джуліан в цю ніч не спав.

Розглядав мурах.