сьогодні поділюся тим, що мене надихає і що дає поштовх для експериментів.

останнім часом більшість моїх відкритих вкладок веде в Південну Корею або Японію.

мене захоплює не стільки естетика, скільки свобода, з якою там працюють дизайнери. іноді здається, що вони взагалі не ставлять собі питання: так можна?

старий кліпарт, дивна типографія, аніме, корпоративна графіка, кислотні кольори — усе це легко опиняється в одному макеті й чомусь працює.

мені здається, що стара європейська школа побудувала дуже багато правил. натомість корейські та японські дизайнери ніби взагалі не думають категоріями правильно чи не правильно.

раз на кілька років повертаюся до одних і тих самих фільмів і серіалів.

Mighty Boosh (на який мене свого часу підсадила дружина), Adventure Time, Cuphead and Mugman, Over the Garden Wall, ранній Террі Гілліям і окремо Монті Пайтон, Fantastic Planet, Mind Game, Don't Hug Me I'm Scared.

жоден із них не намагається пояснити, як влаштований його світ. тебе просто кидають усередину, і далі розбирайся сам. дуже подобається така довіра до глядача. ніби автор каже: ось правила. або граємо, або ні.

саме через це мене завжди тягне до історій і образів, у яких не все можна пояснити словами.

поділіться, що ви дивилися цікавого? дивитися новий сезон Adventure Time?

існує міф, що одного дня художник нарешті знаходить свій стиль. зі мною цього так і не сталося. майже двадцять років тому я почав працювати ілюстратором. тоді українських журналів було значно більше, і для них постійно потрібні були ілюстрації. але була одна проблема — мені весь час здавалося, що графічний дизайн і ілюстрація — це дві різні людини.

якийсь час я тільки малював. потім надовго перемикався в дизайн. потім знову повертався до ілюстрації. вони ніяк не хотіли жити разом.
тільки останні років шість-сім я відчув, що ці дві частини почали між собою домовлятися.

покажу декілька старих робіт. пошук візуальної мови усе ще триває. мені навіть подобається думка, що він ніколи не закінчиться.