Минулого літа я була в самовільному сабатікалі, щоб відпочити і знову віднайти свою сreative spark після корпоративної роботи.

Відповідно у мене було багацько вільного часу, і я натрапила на оголошення від бренду Anumo про пошук людей у майстерню. Відгукнулась одразу, бо теми переробки, сортування, апсайклу мені завжди була супер цікаві.

Близько двох місяців я працювала з пластиком: шліфувала, вирізала, плавила, пакувала. Мила пляшки, віддирала етикетки, нарізала пластик на маленькі шматочки. Жартома казала, що я ходжу працювати на завод, бо десь так і відчувалось)

Як хтось казав “Boring life — boring portfolio”, то ж я хотіла спробувати трошки unboring речей.

Чи це дизайн? Та ні, але це дуже нетривіальний досвід, що дав мені розуміння безлічі процесів виготовлення реальних речей. А ще класні інсайти з ведення маленького крафтового бізнесу, засновниця бренду Саша Попурга мене дуже надихнула на створення чогось свого. Бо насправді секретів ніяких нема, просто береш і робиш (але це вже інша історія).

Найцікавішим для мене було працювати з кольором. Викладати попередні кольорові схеми і знаходити класні поєднання. А потім ці шматочки пластику переносити у величезний станок під прес, який потім усе переплавляє докупи.

А наступного дня, коли все охолоне — дістаєш фінальну пластину і роздивляєшся, як кольори взаємодіють між собою.

Після цього пластини віддаються на порізку, а далі вже майже готові вироби дошліфовуються і комплектуються в майстерні.

І ось до чого я. Робота з матеріалом — це цікавий досвід.

Вириватися зі звичного контексту клацання кнопок у реальний світ: діставати лінійку, щось вирізати, малювати, налаштовувати, змішувати. Це розвиває просторове мислення, і може дати класну перевагу в подальшій роботі вже безпосередньо з дизайном і втіленням власних ідей, бо ти вже розумієш, як працює та чи інша технологія, розширяєш свої можливості.

Шовкографія, ліпка, мозаїка, вишивка. Whatever. Аби отримувати задоволення від того, що власними руками й уявою створюєш щось реальне.

Це дійсно допомагає згадати ось цей трохи дитячий захват від процесу створення. І може повернути той самий ✨creative spark✨ у буденне життя.

Минулої року я також мала нагоду подружити двох своїх подруг і звести їх у роботі над спільним проєктом — збіркою поезій “Близкість”.

В основі дизайну вирішили використати квіти, бо збірка була доволі інтимна, ніжна і “крихка” емоційно. Але замість того, щоб генерувати силуети квітів в ШІ чи відмальовувати їх, дівчата вирішили заморочитись: пішли на майстер-клас із цианотипії і зробили принти справжніх квітів. Потім Настя Шишенок відсканувала і завертала це все в дизайн. Гарно ж.

Ще один спільний дружній проєкт, але вже з моєї ініціативи — лімітовані дармовиси для музичної спільноти «Порічка». Ідея виникла просто в розмові з Дарою за кавою: ну бо класно ж — зробити порічки для Порічки (хе-хе).

На той момент я вже потихеньку розвивала свій маленький бренд Oko Tish і придумала оформити це вже як маленьку колабу. Прототип зробила за тиждень, далі покращення та концепцію пакування — і через певний час зробила вже повноцінний тираж.

Мабуть, це перший проєкт з фізичним обʼєктом, де я робила все сама, без підрядників і команди — від ідеї до найдрібніших деталей: прототипи, пошук і замовлення деталей та фурнітури, збірка, друк і прошивання пакування. Зйомку теж робила вдома, у себе в квартирі :)

Такий невеличкий дофаміновий проєкт, яким я досі дуже тішуся.