Але якщо ми звертаємося до режисерів і їх підходів в створенні сюжету і намагаємося це перекласти в принцип побудови айдентики. То треба дивитися на мастодонтів символізму)))


Почнемо з Акіри Куросави.

Японський режисер, який по суті зробив японське кіно глобальним. І вплинув на всіх — від Голлівуду до артхаусу.

У нього є фільм Dreams про сни. Вісім візуальних новел які між собою не пов'язані. Кожен сюжет – як живопис, діалогів мінімум, більше атмосфера.

Цей фільм медитативний стан.

Так от, є у мене формула


Зупинись на сцені, яка чомусь викликає дивне хвилювання або неспокій — і досліди її.

Розклади сцену на складові >
* Колірна палітра
* Текстури
* Кадрування
* Світло й тінь
* Звук або його відсутність
* Символ (вухо, шосе, червона кімната)

Кожен з пунктів можна перенести або в ідею для бренду або в графічний прояв.

Головна рамка
емоція > відчуття > візуальний прояв

Якщо зажди тримати в голові, що брендінг має викликати емоцію, то навряд ваші дизайни будуть гельветікою на однорідному фоні)

Наступний – Девід Лінч.

Режисер, який навчив дивитися не «що відбувається», а «що я відчуваю, коли це відбувається».

Його кіно — це як раз не сюжет, а стан. Не відповідь, а напруга.
Він працює з підсвідомим. І це можна використовувати як метод у дизайні.

У Лінча символ — не декор.

* Червона кімната з серіалу Twin Peaks — не просто інтер’єр. Це простір між світами.

* Синя коробка в Mulholland Drive — механізм переходу в іншу реальність.

* Шосе в Lost Highway — нескінченний рух без розв’язки.

Символ у нього завжди:
* простий за формою
* незрозумілий до кінця
* емоційно заряджений

Формула Лінча:
Тривога > образ > повтор > відчуття

Яка темна сторона є у цього проєкту?
Як зробити тихий проєкт що буде викликати напругу?
Як створити емоційну палітру?
За рахунок чого можна створити атмосферу в айдентиці?

Уявіть бренд як сон > опишіть цей сон абсурдним образом > перетворіть образи на шрифти/елементи/композицію

Твій практичний посібник зі снобства від Projector Publishing.

Майбутній снобе. Ми нарешті артикулювали те, що давно потребувало кодифікації.

«Снобник» — це не книга, а лексична афірмація твого естетичного становлення.

100 слів, що формують наратив міського інтелектуального класу. Лексеми з Золотих, очищені Юрієм Марченком від побутової профанації й подані з належною увагою до семантики, транскрипції та контекстуального використання.

Візуальний наратив Наталії Куліш витримує баланс між іронією та зверхністю у тандемі не приниженому банальністю.

Друк у травні. Бо навіть іронія потребує дисципліни.

А передзамовлення відкрите — вже, тобто у поточному часовому континуумі ✨