Сьогодні 155-річниця Паризької комуни — політичного експерименту, який змінив хід лівого руху назавжди ✊

До річниці ми публікуємо переклад частини першого розділу книги «Комунальна розкіш» Крістін Рос, у якій авторка пропонує подивитися на події Комуни не з погляду держави та її провалів, а з погляду народу та його політичної уяви. Рос наголошує: Комуна не є просто повстанням, а лабораторією нового способу життя, який формувався в практиках колективної політичної творчості на народних зібраннях і в революційних клубах ще до 1871 року.

У сьогоднішній статті читайте про актуальність досвіду Комуни та її інтелектуальної історії; про ідеї, які зароджувалися в ході революційного експериментування, і солідарність, що, проголошуючи Всесвітню республіку, долала національні межі.

Привіт! У нас сьогодні день народження! 🎂

Вже 17 років ми разом створюємо простір для критичної та політично ангажованої аналітики про Україну та світ.

Традиційно ми дякуємо всім, хто пише на «Спільне», читає, стежить за роботою, підтримує, поширює тексти й відео, дискутує з нами та робить діалог живим та тривким. Сьогодні ми також нагадуємо, що ми відкриті до нових форматів та експериментів і маємо ресурси для реалізації ваших ідей — ми закликаємо долучатися до нашої спільної роботи. Чекаємо пропозицій за адресою нашої електронної скриньки [email protected].

Якщо ви хочете сьогодні нас привітати, залиште в коментарях одну чи декілька статей, які колись вас вразили, повпливали чи якими ви б просто хотіли поділитися з іншими. А також продовжуйте читати «Спільне»! ❤️

Доступ до участі в протестах — це теж привілей? 😕

У 2025 році англійською мовою побачила світ книжка «Класовий розрив в участі у протестах» соціологині, колишньої рекдакторки «Спільного» Вікторії Мулявки. У ній авторка вивчає:

❓Чому робітничий клас, особливо в країнах Центрально-Східної Європи, менш активно долучається до протестів❓

Шукаючи відповідь, Вікторія підважує стандартні пояснення, як-от про «спадщину соціалізму», і натомість показує, що відмінності між Заходом і Центрально-Східною Європою варто шукати в нерівності між регіонами у глобальному капіталізмі.

Повертаючи категорію класу в центр розмови про політичне залучення, Мулявка пропонує дивитися на протест не просто як на громадянський вибір, а як на практику, доступ до якої залежить від матеріальних умов і рівня соціального забезпечення.

Публікуємо рецензію Ольги Лушанкіної на «Класовий розрив в участі у протестах» — про її сильні сторони, важливі висновки та суперечливі місця.

📢 Open call на Стипендіальну програму з довкіллєвої гуманітаристики на тему «Ландшафти війни та екоциду».

Інститут INDEX запрошує митців і дослідниць, зацікавлених у критичному осмисленні змін клімату, екстрактивізму та впливу російського вторгнення на українські ландшафти.

У межах програми передбачена тримісячна резиденція у Львові, стипендія, дослідницькі експедиції, семінари та воркшопи.

Дедлайн подачі — 3 квітня. Деталі за посиланням.

Не прогавте шанс 🙌🏽

Наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали військову операцію проти Ірану, яка, за їхніми заявами, мала нейтралізувати загрозу з боку іранського режиму та створити умови для політичних змін у країні. Утім, як це часто буває, усе пішло не за планом: обмежене втручання переросло у масштабну війну, наслідки якої вже відчувають народи всього Близького Сходу — і не тільки.

Від початку вторгнення звідусіль можна було почути класичний лінивий аргумент багатьох «експертів»: «Як завжди, вторглися, аби захопити нафту!» Аби краще зʼясувати динаміку конфлікту та роль викопного палива у сучасній політиці редактор «Спільного» Денис Горбач і британський соціаліст Саймон Пірані поговорили з дослідником політичної економії та автором книги «Сировинний капіталізм» Адамом Ганіє.

З їхньої розмови ви дізнаєтеся:
❓ чому аргумент «всі війни ведуться за нафту» погано пояснює сучасні конфлікти;
❓як нинішні дії Сполучених Штатів на Близькому Сходу можуть повпливати на розвиток регіону та світу;
❓ та чому підтримка і боротьба за економічне й політичне визволення та справедливість на Близькому Сході — це, по суті, також питання клімату.

У ЧОМУ НАШ МЕТОД?

👥У попередньому вітальному дописі ми розповіли про наші принципи та цілі. Однак важливим залишається також питання про те, яким методом ми прагнемо ці цілі досягнути.

✍️Британський колектив Notes from below написав статтю про метод «робітничої розвідки» і «класової композиції», яким послуговується в своїй діяльності і наш колектив. У чому полягає його теоретична сутність і практична користь — детальніше читайте в картках вище або на нашому сайті!

💰 Якою є вартість природних багатств?

Сьогодні, коли екологічні потрясіння та зміна клімату загострюються, теоретики різних політичних поглядів пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Неоліберальні мислителі закликають встановити вартість природи та отоварити її дари, аби люди цінували те, чим користуються не безкоштовно. З іншого боку, багато лівих наголошують: природа — не товар, і її «ціна» лише відтворює логіку капіталу.

Дослідниця екологічної політики Алісса Баттістоні закликає подивитися на цю полеміку ширше — з погляду марксистської політекономії. У книжці «Безкоштовні дари: капіталізм і політика природи» вона показує, що ринкова економіка хоч і залежить від безоплатних послуг екосистем, відповідальність за їхнє відновлення майже завжди лишається поза увагою капіталу.

Відкидаючи обидві позиції, авторка пропонує дивитися на природні дари як на спільну інфраструктуру життя між людьми і нелюдськими істотами, де формується поле для політичної боротьби, колективних рішень і демократичного планування.

Публікуємо переклад уривка з книжки Баттістоні про альтернативний погляд на колективну відповідальність за планету, яку ми разом будуємо.

Чи можливий психоаналіз для бідних? 🧟

Сьогодні дедалі більше людей звертаються до психотерапії як до індивідуального — і часто недешевого — способу впоратися з проблемами. Але сам Фройд у міжвоєнні роки говорив про значно радикальнішу перспективу — психоаналіз для всіх.

І цей заклик колись сприйняли серйозно. В одному з найбідніших районів Нью-Йорка — Гарлемі — у підвалі церкви психоаналітики, соціальні працівники та емігранти лівих поглядів облаштували клініку імені Поля Лафарга для тих, хто не мав ні гроша.

Тут, намагаючись поєднати Фройда з Марксом, вони лікували не лише симптоми, а й досліджували, як неврози та психічні страждання пов'язані зі структурними умовами — расовою сегрегацією, злиднями, нерівністю та дискримінацією.

То що ж означає «воля вижити у ворожому світі капіталістичної системи»?
І що може психоаналіз там, де справжнім лікуванням мала би бути соціальна революція?

Читайте в перекладі статті політичного теоретика Кевіна Дуонга про клініку Лафарга — і про втрачену традицію психоаналізу, який не забув про своє радикальне коріння.

🎮 Відеоігри — одна з найприбутковіших індустрій сучасного капіталізму з мільярдними бюджетами на розробку та світові релізи.

Водночас люди, які беруть участь у їх створенні, часто стикаються з не найкращими умовами праці. За успіхом індустрії стоять нестабільні контракти та систематичні переробки без доплат. Що ж до опору та колективної дії, то його ускладнює сама структура індустрії — угоди про нерозголошення, розділення команд, проєктна логіка виробництва та міф про «роботу мрії».

Саме тому геймдев довгий час розглядався як сфера з низьким потенціалом для профспілкової організації.

І все ж тут виникають страйки, колективні позови та профспілки! Ба більше, в умовах сучасного капіталізму, де головним ресурсом стають знання та креативна праця, геймдев стає важливим полем для осмислення нових форм експлуатації та спротиву.

Дізнавайтеся у першій частині статті Валерія Петрова про історію спротиву в індустрії відеоігор — від ранніх етапів, коли створення ігор виникало як форма ескапізму, до фабричної дисципліни «кранч», а також перших протестів і спроб самоорганізації.

☝️ «Пріоритети країни мають бути в пріоритетах науки», — неодноразово останнім часом заявляв заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов.

Сама по собі ця теза звучить логічно. Проблема лише в тому, що розвиток науки в Україні вже давно не є пріоритетом держави.

За роки незалежності кадровий потенціал науки колосально скоротився. Це виглядає закономірним на тлі хронічного недофінансування, забюрократизованості та некомпетентності чиновників. Що ж до «успіхів», то вони переважно існують на папері — у вигляді зростання кількості публікацій, тоді як реальні досягнення відбуваються радше всупереч системі, ніж завдяки їй.

❓ Що ж пропонує нова стратегія Міністерства освіти і науки, стурбованого необхідністю оновлення науково-технологічної політики української держави?
❓ Як сьогодні працює система управління наукою і до чого це призведе?
❓ І чому запропоновані інновації фактично означають перетворення науки з простору пошуку на інструмент обслуговування державних завдань?

Читайте про це в статті доктора економічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Поповича.