У ЧОМУ НАШ МЕТОД?

👥У попередньому вітальному дописі ми розповіли про наші принципи та цілі. Однак важливим залишається також питання про те, яким методом ми прагнемо ці цілі досягнути.

✍️Британський колектив Notes from below написав статтю про метод «робітничої розвідки» і «класової композиції», яким послуговується в своїй діяльності і наш колектив. У чому полягає його теоретична сутність і практична користь — детальніше читайте в картках вище або на нашому сайті!

💰 Якою є вартість природних багатств?

Сьогодні, коли екологічні потрясіння та зміна клімату загострюються, теоретики різних політичних поглядів пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Неоліберальні мислителі закликають встановити вартість природи та отоварити її дари, аби люди цінували те, чим користуються не безкоштовно. З іншого боку, багато лівих наголошують: природа — не товар, і її «ціна» лише відтворює логіку капіталу.

Дослідниця екологічної політики Алісса Баттістоні закликає подивитися на цю полеміку ширше — з погляду марксистської політекономії. У книжці «Безкоштовні дари: капіталізм і політика природи» вона показує, що ринкова економіка хоч і залежить від безоплатних послуг екосистем, відповідальність за їхнє відновлення майже завжди лишається поза увагою капіталу.

Відкидаючи обидві позиції, авторка пропонує дивитися на природні дари як на спільну інфраструктуру життя між людьми і нелюдськими істотами, де формується поле для політичної боротьби, колективних рішень і демократичного планування.

Публікуємо переклад уривка з книжки Баттістоні про альтернативний погляд на колективну відповідальність за планету, яку ми разом будуємо.

Чи можливий психоаналіз для бідних? 🧟

Сьогодні дедалі більше людей звертаються до психотерапії як до індивідуального — і часто недешевого — способу впоратися з проблемами. Але сам Фройд у міжвоєнні роки говорив про значно радикальнішу перспективу — психоаналіз для всіх.

І цей заклик колись сприйняли серйозно. В одному з найбідніших районів Нью-Йорка — Гарлемі — у підвалі церкви психоаналітики, соціальні працівники та емігранти лівих поглядів облаштували клініку імені Поля Лафарга для тих, хто не мав ні гроша.

Тут, намагаючись поєднати Фройда з Марксом, вони лікували не лише симптоми, а й досліджували, як неврози та психічні страждання пов'язані зі структурними умовами — расовою сегрегацією, злиднями, нерівністю та дискримінацією.

То що ж означає «воля вижити у ворожому світі капіталістичної системи»?
І що може психоаналіз там, де справжнім лікуванням мала би бути соціальна революція?

Читайте в перекладі статті політичного теоретика Кевіна Дуонга про клініку Лафарга — і про втрачену традицію психоаналізу, який не забув про своє радикальне коріння.

🎮 Відеоігри — одна з найприбутковіших індустрій сучасного капіталізму з мільярдними бюджетами на розробку та світові релізи.

Водночас люди, які беруть участь у їх створенні, часто стикаються з не найкращими умовами праці. За успіхом індустрії стоять нестабільні контракти та систематичні переробки без доплат. Що ж до опору та колективної дії, то його ускладнює сама структура індустрії — угоди про нерозголошення, розділення команд, проєктна логіка виробництва та міф про «роботу мрії».

Саме тому геймдев довгий час розглядався як сфера з низьким потенціалом для профспілкової організації.

І все ж тут виникають страйки, колективні позови та профспілки! Ба більше, в умовах сучасного капіталізму, де головним ресурсом стають знання та креативна праця, геймдев стає важливим полем для осмислення нових форм експлуатації та спротиву.

Дізнавайтеся у першій частині статті Валерія Петрова про історію спротиву в індустрії відеоігор — від ранніх етапів, коли створення ігор виникало як форма ескапізму, до фабричної дисципліни «кранч», а також перших протестів і спроб самоорганізації.

☝️ «Пріоритети країни мають бути в пріоритетах науки», — неодноразово останнім часом заявляв заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов.

Сама по собі ця теза звучить логічно. Проблема лише в тому, що розвиток науки в Україні вже давно не є пріоритетом держави.

За роки незалежності кадровий потенціал науки колосально скоротився. Це виглядає закономірним на тлі хронічного недофінансування, забюрократизованості та некомпетентності чиновників. Що ж до «успіхів», то вони переважно існують на папері — у вигляді зростання кількості публікацій, тоді як реальні досягнення відбуваються радше всупереч системі, ніж завдяки їй.

❓ Що ж пропонує нова стратегія Міністерства освіти і науки, стурбованого необхідністю оновлення науково-технологічної політики української держави?
❓ Як сьогодні працює система управління наукою і до чого це призведе?
❓ І чому запропоновані інновації фактично означають перетворення науки з простору пошуку на інструмент обслуговування державних завдань?

Читайте про це в статті доктора економічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Поповича.

«Об’єднане ніщо» (United Nothing) — картина з Галереї геноциду в Сребрениці, у якій втілено ставлення боснійців до діяльності міжнародних організацій загалом і ООН зокрема під час війни в Боснії та Герцеговині (1992–1995).

Поряд із нею — інші образи: зруйновані міста, черги за базовими речами, крихкість повсякденності, життя між тривогою та очікуванням допомоги. Усі ці сюжети є спробою зафіксувати й осмислити одну з найбільших трагедій XX століття.

Погодьтеся, що ці сюжети знайомі нам — українкам і українцям.

У статті про воєнне боснійське мистецтво журналістка Вероніка Яблонська розмірковує про схожість досвідів українців та боснійців і те, як пережите відбилося в художніх творах.

⛴ Минулого жовтня чергове перехоплення суден флотилії до Сектора Гази ізраїльськими військовими спричинило міжнародний резонанс: серед десятків затриманих активістів та активісток була і Грета Тунберг.

Спроби прорвати морську блокаду та створити гуманітарний коридор для цивільного населення тривають уже понад 15 років. За цей час відбулося не менше десятка подібних місій: їх перехоплювали, блокували, учасників затримували й депортували. Майже жодній флотилії не вдалося фізично дістатися берега — але кожна з них робила видимою саму наявність блокади.

Сьогодні Global Sumud Flotilla готується до нової місії — з більшою кількістю суден і учасників та учасниць. Серед них — двоє з України.

В інтерв’ю для «Спільного» правозахисниця Ніна Потарська та активіст Андрій Мовчан розповідають, чому вони долучилися до цієї ініціативи, як вона влаштована та які ризики на них чатують. Зокрема, ми поговорили про те, чому допомога палестинцям стосується і солідарності з українським народом — солідарності між народами, а не між державами.

Восени 2024 року ми опублікували переклад суржиком першої частини робітничого маніфесту Карла Маркса і Фрідріха Енгельса. Ми хотіли як реактуалізувати цей політичний документ, так і помістити його в новий, але всім знайомий контекст — у суржик.

Як ви вже зрозуміли, ми трохи затягнули з перекладом другої частини. Та, як це часто буває, символічні дати чудово підганяють дедлайни. Тож Міжнародний день солідарності трудящих став гарним приводом нарешті зібратися і доробити почате.

У сьогоднішнє свято ми раді представити вам другу частину суржикомовного перекладу «Маніфесту» — старого тексту про нерівність, працю й історію, яку ми разом творимо у боротьбі за визволення.

Вітаємо вас зі святом праці! Частiше забивайте на дедлайни і памʼятайте:

«Вільний розвиток каджого і каждої є условієм вільного розвитку всіх».

«Не можна ставити знак рівності, тому що кожна війна, кожен випадок масового насильства — вони різні».

З 2021 року громадська організація «Після тиші» працює з усною історією та досліджує події середини ХХ століття: Другу світову війну, Голокост, примусову працю та радянські післявоєнні репресії.

Сьогодні ми маємо фактично останній шанс зафіксувати свідчення живих очевидців та очевидиць тих подій. Саме тому основна частина роботи команди — це збір усних інтервʼю, родинних архівів і приватних фотографій. У «Після тиші» переконані, що саме ці джерела дозволяють побачити війну не просто як абстрактні пересування армій, а як складний і суперечливий людський досвід, який зазвичай залишається поза великими історичними наративами.

До Дня памʼяті та перемоги над нацизмом ми публікуємо інтерв’ю з Андрієм Усачем, істориком та головою «Після тиші». Ми поговорили про вплив пам’яті про Другу світову війну на сприйняття сучасної російсько-української війни, про важливість роботи з локальною і мікроісторією та про те, які практики меморіалізації є доречними сьогодні.

Також нагадуємо, що на нашому YouTube-каналі ви можете переглянути репортаж про роботу ініціативи «Після тиші» та познайомитися з її командою.

«Галузь зазнала морального краху зсередини, зберігаючи переважно мовчанку перед обличчям масових вбивств у Газі, що здійснювалися за підтримки Заходу».

Конфліктологія — наука, яка сформувалася у 1990-х роках із метою зрозуміти війни, запобігати масовому насильству та будувати мир після катастроф. Представники цієї галузі брали участь у міжнародних форумах, консультували політиків і працювали над моделями миротворчості, гуманітарних інтервенцій та «переходу до демократії».

▪️ Що ж відбувається з цією дисципліною зараз, коли світ опинився перед обличчям глобальних конфліктів і масових убивств?
▪️ Чому багато дослідників, які роками говорили про права людини, обирають мовчання?
▪️ І зрештою — чи була конфліктологія наукою про мир, чи весь цей час, хай навіть ненавмисно, відтворювала глобальну нерівність в інтересах західної гегемонії?

У своїй статті дослідники конфліктів Вольфрам Лахер та Іван Гішауа намагаються відповісти на ці питання та осмислити, де сьогодні опинилася конфліктологія і куди вона може рухатися далі.

Проте цей текст — не лише про кризу окремої наукової дисципліни, а й про руйнацію всього ліберального світового порядку, який позиціонується носієм миру, гуманізму та прав людини. А також про глухий кут соціальних наук, які часто виявляються нездатними критикувати владу, в межах якої самі були сформовані.