​​28.12. КРИТИЧНО ВАЖЛИВО. Захист прав працівників критичної інфраструктури

Україна вистояла цей рік зокрема завдяки трудовій звитязі тих, хто працює в енергетиці, на транспорті, в оборонній промисловості та інших секторах критичної інфраструктури. Тому забезпечити кращі соціальні гарантії прав для цих людей – це суспільна необхідність. Однак наявні пільги навряд чи можна вважати співмірними із загрозами і навантаженням для цих працівників.

Мало не щодня ми чуємо про російські атаки на об’єкти критичної інфраструктури (ОКІ), але у правовому полі існує плутанина з тим, кого вважати працівниками таких об’єктів. Це виявила провальна історія із застосуванням Закону № 2980 про виплату одноразової грошової допомоги за шкоду життю і здоров’я працівникам ОКІ та членам їх сімей у разі ворожих обстрілів.

Про свій досвід захисту прав працівників критичної інфраструктури та їх родин розповість Віталій Дудін – к.ю.н з трудового права і активіст «Соціального руху».

З його лекції ви дізнаєтеся:
🔹 Скільки працювати й відпочивати мають працівники об’єктів критичної інфраструктури?
🔹 Що змінилося для об’єктів критичної інфраструктури у плані звільнень персоналу?
🔹 Хто і що є завадою для виплат постраждалим від російської армії робітникам ОКІ та їх родинам?

🔸 Коли: 28 грудня 2024 року о 18:00 (субота)
🔸 Де: Київ і онлайн (посилання прийде на Вашу пошту після реєстрації)
🔸 Подія на Фейсбук.

✅ Захід проводиться ГО «Соціальний рух» разом з Данським інститутом партій та демократії (DIPD) у рамках курсу ТРУДОБОРОНА 2.0, покликаного підвищити спроможність найманих працівників захищати свої трудові права.

👉🏻 Зареєструватися на подію

Ми також підводимо підсумки року! 🍊

Отримуйте новорічні вітання та побажання від «Спільного» і дізнавайтеся, які статті вийшли в топ за популярністю цього року, в нашому останньому листі в 2024-тому. І звісно, не забувайте підписатися на розсилку, аби отримувати наші листи в 2025.

Всіх любимо і бажаємо гарного святкування! 🫶🏽

Вітаємо з Новим роком! 🥂

Відверто кажучи, з приходом кожного нового року стає все важче знаходити слова для привітань і оптимізму. Та ми не здаємося! 💪🏽

Врешті-решт, 2024-рік показав, що навіть у важкі часи можуть відбуватися непередбачувані події. Тож вітаємо вас і бажаємо, щоб у 2025 році приємних несподіванок було більше, і він став роком не лише перемоги, а й роком розгортання соціальної справедливості та солідарності в усьому світі. Нехай у ваших стрічках буде менше панічних новин, око перестане сіпатися, здоровʼя буде міцним, а натхнення приходить лише від кохання і бажання робити добро.

Особисто ми вперто віримо, що прийдешній рік принесе більше можливостей для боротьби з пригнобленням і експлуатацією. Дякуємо всім, хто залишається з нами й розділяє подібні прагнення!

Гарних свят і до зустрічі в 2025! Ваше «Спільне» 🫶🏽

Вітаємо всіх у 2025! 👋🏼

Сподіваємося, ви відпочили протягом свят і з новими силами повертаєтеся у робочий режим.

Намагаємося триматися того ж курсу та розпочинаємо новий рік одразу ж з доволі складної, але цікавої критичної статті про відомого британського історика Тоні Джадта.

Ви можете знати його за такими працями, як: «Після війни. Історія Європи від 1945 року», «Коли змінюються факти», «Шале пам’яті», які були перекладені українською мовою.

Завдяки цим та іншим роботам Тоні Джадт отримав широке визнання не лише в Україні, а й в усьому світі. Однак шлях інтелектуальної творчості історика є значно строкатішим, аніж здається на перший погляд, та викликає особливий інтерес наявністю певних непослідовностей і суперечностей.

Саме на них пропонує звернути увагу та запропонувати ретельну критичну оцінку історичного доробку Тоні Джадта американський соціолог Ділан Райлі у статті, переклад першої частини якої ми публікуємо для вас сьогодні.

Зокрема, Райлі показує, як методологія Джадта трансформувалася разом із політичною кон’юнктурою: від майже марксистського тлумачення політичного розвитку Французької секції робітничого інтернаціоналу до халатної антимарксистської критики Сартра, Бовуар, Альтюссера та інших мислителів, закінчуючи ліберальною оптикою у книзі «Недовершене минуле».

Із-поміж іншого перша частина статті висвітлює те, чому Тоні Джадт:
▪️ подає два взаємосуперечних описи Франції кінця XIX ст. і початку XX ст.;
▪️ називає Леона Блюма, Альбера Камю і Раймона Арона взірцями відповідальності, усупереч їхній підтримці імперіалізму та колоніалізму;
▪️ вважає єдиноможливим критерієм успішності соціалістичної політики побудову соціал-демократичної партії істеблішменту на зразок північноєвропейської лівиці.

Знайомтеся з матеріалом, чекайте другої частини статті в прийдешніх публікаціях і не втрачайте святковий настрій попри необхідність повернення у робочу рутину 🫶🏽

🍩 Постсвятковий донат і повсякчас затребувані добрі справи 💞

Минулого року в рамках проєкту «Ось бачиш!» ми знайомили вас із діяльністю львівської феміністичної ГО «Феміністична майстерня». Зокрема, розповідали про організацію прихистків та програм підтримки літніх жінок-ВПО.

Нещодавно ми звʼязалися з представницями «Феммайстерні» та поцікавилися, що змінилося в їхній діяльності після зйомок.

За їхніми словами, після двох із половиною років роботи з прихистками у вересні 2024 року останній з них припинив свою діяльність. Незважаючи на це, ініціатива продовжує допомагати жінкам, які знаходяться у кризових ситуаціях.

«Ми продовжили курси цифрової грамотності для літніх жінок! На час зйомок репортажу це була волонтерська ініціатива, яку ми мінімально оплачували з донатів на нашу діяльність. Наразі ми реалізували два гранти на підтримку цього проєкту, додали не тільки цифрові, а й пізнавальні та помічні лекції для жінок і не збираємось зупинятися!

Чекайте в 2025 році від нас компʼютерні курси та результати нашого якісного дослідження цифрової грамотності серед жінок 45+!».

Підтримати важливу освітню ініціативу та львівську феміністичну спільноту можете і ви. Зробити це можна 👇
🫙 Переказом на рахунок організації, реквізити для якого ви знайдете за посиланням.
🙌🏽 Або ж власною участю в проєктах ГО, для чого можна написати на пошту: [email protected].

Заздалегідь усім вдячні за участь і небайдужість 🫰

✌️ Друга частина статті із критикою непослідовності творчості та політичної позиції відомого британського історика Тоні Джадта.

У кінці дев’яностих і на початку нового століття історична методологія Тоні Джадта скочується до все більшого консерватизму. На заміну історичним розвідкам приходить публіцистика у відомих американських виданнях, де автор ставить собі за мету бути «спогадувальником» уроків і трагедій ХХ століття та носієм їхньої пам’яті. Зокрема, саме в цих роботах Джадт висловлює сумніви стосовно євроінтеграційного проєкту, а також називає сіонізм універсалістським рухом.

Утім у 2002 році ми несподіван знову стаємо свідками зміни позиції історика.

Якого саме вона набула спрямування, читайте у II частині перекладу аналізу доробку Джадта авторства Ділана Райлі. З неї ви також дізнаєтеся про те:
▪️ як Тоні Джадт привернув злісну увагу американських сіоністів і істеблішменту;
▪️ чому історику не вдалося розтлумачити відсутність соціал-демократії скандинавського ґатунку в більшості країн Східної Європи;
▪️ та чому Джадтів неосоціал-демократичний проєкт зрештою є формою дискурсивного ідеалізму.

Нагадуємо, що першу частину статті «Тоні Джадт: більш твереза оцінка» ви можете знайти на нашому сайті.

🙋‍♀️ А що там у Сакартвело?

28 листопада минулого року в Сакартвело розпочалися масштабні протести, викликані заявою урядовців про припинення переговорів щодо вступу в ЄС і впровадженням репресивних заходів у країні. Минуло два місяці, і хоча медійна увага до подій поступово згасає, вуличний опір не припиняється. Попри морози та жорсткі репресивні заходи, спрямовані на його придушення, сакартвелки й сакартвельці щодня виходять на вулиці своїх міст.

▪️ Чому цей протестний рух триває?
▪️ Чи справді він базується на проєвропейських настроях та протистоянні уряду, який вважають проросійським?
▪️ Чи, можливо, це частина ширшої боротьби за демократичні права у світлі посилення авторитарних тенденцій?

Про це, а також про історичний та політичний контекст протестів нашому виданню розповіла сакартвельська дослідниця Мая Баркая. В її статті ви також знайдете відповідь на знайомі українкам і українцям кемпістські закиди про нібито зовнішнє керування народним опором.

27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

До Другої світової війни єврейська громада України налічувала майже три мільйони людей. Протягом двох років війни більшість із них не залишилося в живих. Врятуватися на окупованих територіях змогли лише менше 100 тисяч.

Саме їм довелося стати свідками того, як за лічені дні зникали цілі громади, як безжально знищують їхніх рідних і друзів, а декому довелося опинитися в ролі живої мішені.

Минулого року разом із ГО «Після тиші» ми створили відео на основі спогадів уцілілих жертв Голокосту в Україні.

Пропонуємо вам прислухатися до їхніх голосів у цю пам’ятну дату і цьогоріч. Лунаючи крізь тишу минулого, ці історії нагадують нам про відповідальність, яку не можна ігнорувати сьогодні.

🎓 Дискусії про необхідність трансформації вищої освіти в Україні ведуться від початку незалежності. Щоразу реформатори з Міністерства освіти і науки взоруються на перетворення університетів, які відбуваються в «розвинутих країнах».

Добре, подумали ми, і вирішили детальніше розібратися з тим, про які саме трансформації йдеться. За результатами понад тридцяти років змін у вищій освіті в країнах центру студенти змушені платити дедалі більше за навчання, дослідники та дослідниці витрачають час не на науку, а на написання грантів, становище викладачів прекаризується, а їхніх контракти із року в рік передбачають все менше гарантій.

❓Чи може в умовах наступу неоліберальних реформ університет лишитися простором критичного мислення❓

Цій проблематиці ми присвятили окрему панель щорічної конференції «Фоєрбах 11». Під час події:
📌 польський дослідник освіти Кристіан Шадковський пояснив, чому та як вищезгадане становище є результатом проникнення капіталу у вищу освіту;
📌соціологиня Марія Іванчева розповіла про лібералізацію вищої освіти у Великобританії та про тенденцію поширення цих реформ із капіталістичного центру до периферії;
📌 а наостанок член Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» Михайло Самсоненко та анонімний активіст із Пакистану описали аналогічні трансформації в країнах периферії — в Україні та Пакистані — і розповіли про студентський спротив цим змінам.

Читайте детальніше про глобальні виклики в системі освіти та стратегії опору в репортажі з дискусії. Та не забувайте, що боротьба за доступну освіту — це не лише питання академічної сфери, а частина ширшої боротьби за справедливе суспільство.

🔥«Вулиця вся спалена, тільки наша хата стоїть».

Під час Другої світової війни в Україні нацисти проводили жорстокі каральні заходи, знищуючи цілі села у помсту за спротив окупації. За різними оцінками, понад 300 населених пунктів було спалено, а їхніх мешканців убили чи депортували на примусову працю.

Одному з таких сіл, Лучанкам на Житомирщині, присвячено третій комікс з циклу зі свідченнями подій Другої світової війни, який ми готуємо разом із ГО «Після тиші».

У грудні 1942 року німецькі окупанти спалили Лучанки дощенту та відправили на примусову працю більше 120 мешканців і мешканок села.

Через 80 років команда ГО «Після тиші» розшукала одну з останніх очевидиць тих подій — Марію Невмержицьку. На основі її спогадів ми створили графічну історію з ілюстраціями Ганни Гаюнової. Публікуємо її сьогодні для вас.

🕵🏽‍♀️ Де шукати український феміністичний YouTube?

Дізнавайтеся про один з найяскравіших українських ютюб-гьорлблогів у новому репортажі проєкту «Ось бачиш!».

У відеоесеях каналу «любий щоденнику» авторки сміливо використовують фемінізм та квір для того, щоб розказати про суспільство, кіно та поп-культуру.

Повний репортаж буде опубліковано наступного тижня. А поки знайомтеся з тізером випуску та не забувайте поширювати хороший контент серед знайомих.

🏥 Хронічне недофінансування, управлінська недбалість і постійні обстріли призвели до критичного стану медицини у прифронтових регіонах України. У деяких містах і селах лікарні закриваються, а в інших — якщо й досі працюють, то гостро не вистачає медперсоналу, ліків та обладнання.

Попри все це, там продовжують жити люди. Звідки ж вони отримують медичну допомогу та догляд?

Олена Лобова, Інна Тур, Тетяна Нагорна, Любов Лізогубова, Людмила Пуха, Світлана Сидоренко — це імена кількох медпрацівниць, які залишилися лікувати та доглядати своїх земляків. Деякі з них працюють без зарплатні, інші отримують пʼять тисяч гривень на місяць. При цьому практично кожній доводиться ризикувати життям, надаючи допомогу під обстрілами.

▪️ Що мотивує цих жінок залишатися відданими своїй справі?
▪️ Які ще виклики їм щодня доводиться долати під час виконання своїх робочих обовʼязків?
▪️ Чого вони бояться і на що сподіваються у майбутньому?

Читайте про це у нашому новому матеріалі про непросту роботу українських медсестер.

​3 лютого помер британсько-американський соціолог-марксист українсько-єврейського походження Майкл Буравой (Burawoy) (1947–2025), фігура якого надзвичайно важлива для нашого журналу.

Для Буравого публічна соціологія була тією соціальною наукою, що активно взаємодіяла з суспільними рухами та не боялася бути долученою до соціальних змін. Ці ідеї були і залишаються засадничими для нашого журналу. Інтерв’ю з ним з’явилося в одному з перших друкованих номерів «Спільного», присвяченому класовій експлуатації та класовій боротьбі. А його праці лишаються фундаментальними для критичних соціальних досліджень, особливо пострадянського простору.

Буравой був величиною світового масштабу як соціальний теоретик, дослідник перетворень на постсоціалістичному просторі. Він запам’ятався нам як чудовий стиліст і дотепний оратор, полум’яний активіст і щирий друг багатьох українських лівих. Будучи президентом Міжнародної соціологічної асоціації (2010–2014), він кілька разів приїздив до Києва, де виступав на студентському контрфорумі, організованому профспілкою «Пряма дія» проти комерціалізації та наступу на освіту політикою Табачника-Суліми, та в Центрі візуальної культури, який боровся за своє існування проти ректора Квіта та його цензури.

Математик за першою освітою, Буравой вирушив продовжувати навчатися до нещодавно деколонізованої Замбії, а згодом до Чикаго. Працюючи переважно на робітничих професіях у різних куточках світу — замбійських копальнях, чиказьких заводах, підприємствах Угорщини кінця кадаризму та Сиктивкара доби розпаду СРСР, — він майстерно опанував метод включеного спостереження, а головне розумів життя робітничого класу зсередини. Починаючи з його дисертації, виданої книгою із назвою «Виробництво згоди: Зміни в процесі праці в умовах монополістичного капіталізму», і до праць, що стосуються постколоніального та постсоціалістичного досвіду, він поєднував підходи таких попередників, як Антоніо Ґрамші та П’єр Бурдьє, з прагненням зробити свій внесок у боротьбу за визволення людини.

Трагічна загибель Майкла Буравого — його збила машина, завдавши травм, несумісних з життям, — є невимовною втратою для всіх нас. Завжди пам’ятатимемо та будемо вдячними нашому товаришу.

🕐 Четвертий місяць поспіль щодня об 11:52 громадянки й громадяни Сербії масово виходять на вулиці та протягом 15 хвилин блокують міста.

Акції «Стоп, Сербія» проводяться як траур за пʼятнадцятьма загиблими в місті Новий Сад, коли на людей обвалився навіс залізничного вокзалу. При тому, що його відремонтували лише 2 роки тому.

Цю катастрофу можна було б поставити в один ряд із численними нещасними випадками на будівництвах, заводах, шахтах, мостах, у ТРЦ або на площах, які стаються через недбалість і корумпованість урядів. Проте саме трагедія в Новому Саді сколихнула Сербію настільки, що викликала найбільші за останнє десятиліття протести.

Розпочавшись зі студентського спротиву з вимогами знайти і покарати відповідальних за трагедію, акції набули масової підтримки й переросли в загальний страйк проти авторитаризму та халатності сербської влади.

Автори сьогоднішньої публікації, Катаріна Беширевич і Лука Філіпович, є безпосередніми учасниками протестів. Вони порівнюють нинішній рух зі студентськими виступами в Сербії 1868 року та протестами проти режиму Мілошевича 1996 року.

Тож, що робить цей протест унікальним і чи змінить він політичний ландшафт Сербії — читайте в написаній студентами статті👇

❓Чи може політика об’єднувати спільноти та спонукати турботуватися про себе й інших?
❓Як на практиці досягти ширшої інклюзивності у сфері праці та в активізмі?
❓Як фемінізувати політику не лише в теорії, а й у повсякденності?

Сьогодні риторика політиків чи просто ігнорує феміністичні цінності, чи навіть дискредитує та протистоїть їм. Проте ми досі вперто переконані в необхідності їхнього втілення та не припиняємо популяризувати ці ідеї.

Саме тому рекомендуємо брошуру «Час фемінізувати політику», створену Фондом Рози Люксембург. Це видання — результат об’єднаних зусиль лівих феміністок та активісток, які діляться досвідом впровадження феміністичних підходів у громадську діяльність і розробляють інструменти для того, щоб політика ставала справді відкритою для всіх.

📥 Завантажити брошуру можна за посиланням. А керуватися її принципами варто у щоденних практиках.