🪡 «Голка й нитка мають потенціал поєднати розпорошені опори в тканину феміністичної солідарності, що виходить за межі кордонів».

Палестинська вишивка татрез — це давня техніка вишивання хрестиком, яку століттями передавали від матері до доньки. Подібно до української вишивки, вона тісно пов’язана із землею, ландшафтами та повсякденним життям спільнот. Її орнаменти, кольори й візерунки зберігають локальні історії поза межами офіційних архівів.

Зазвичай традиційні ремесла, якими переважно займаються жінки, уявляють як щось «наївне», аполітичне й суто домашнє. Натомість, навчаючись татрезу, Юлія Кіщук відкрила для себе вишивку як практику спротиву — коли процес вишивання стає простором солідарності та політичного висловлювання там, де слова заборонені.

🧵 Так, на думку авторки, вироби з вишивкою створюють своєрідний феміністичний контрархів — спосіб зберігати знання, пам’ять і досвід тих, кого часто ігнорує офіційна історіографія: селянок, робітниць, ув’язнених і людей у вигнанні.

Вишивці, її політичному потенціалу та солідарності, прихованій у знеціненій жіночій праці, присвячена наша публікація до 8 березня. Вітаємо всіх зі святом! 💜

Лев Юркевич представляв українських соціалістів у дискусіях Другого інтернаціоналу, а найбільше відомий участю в дебатах щодо національного питання. У своїх текстах він намагався поєднати марксистську теорію класової боротьби з аналізом колоніального становища України в межах Російської імперії та наполягав на необхідності політичної самоорганізації робітництва поневолених народів. Зокрема, він відзначився полемікою з Володимиром Леніним щодо цього питання.

У радянській історіографії Юркевича характеризували як «буржуазного націоналіста», що призвело до тривалого замовчування його текстів і політичної діяльності.

▪️Чому ж сьогодні доробок українського соціал-демократа актуалізують на Заході?
▪️І які нові перспективи тексти та ідеї Юркевича відкривають для осмислення права націй на самовизначення у ширшій боротьбі за соціальну емансипацію?

Про все це у своїй статті пише британський лівий історик Кріс Форд.

Чому революції програють навіть після перемог? 🫤

Болівія та Непал — дві дуже різні країни на протилежних кінцях світу, з відмінними релігійними й політичними традиціями. Попри це обидві країни на початку XXI століття пройшли схожою траєкторією.

Народам цих країн вдалося повалити старі консервативні режими, привести до влади прогресивні сили та ухвалити нові конституції з проголошенням захисту соціальних прав і гарантією політичного представництва. Утім, нещодавно і Болівією, і Непалом прокотилася нова масштабна хвиля протестів. Тепер проти політики колишніх революціонерів на вулиці вийшла молодь покоління Z.

У новій статті розповідаємо, чому так сталося та які уроки сучасним лівим слід з цього винести.

Сьогодні 155-річниця Паризької комуни — політичного експерименту, який змінив хід лівого руху назавжди ✊

До річниці ми публікуємо переклад частини першого розділу книги «Комунальна розкіш» Крістін Рос, у якій авторка пропонує подивитися на події Комуни не з погляду держави та її провалів, а з погляду народу та його політичної уяви. Рос наголошує: Комуна не є просто повстанням, а лабораторією нового способу життя, який формувався в практиках колективної політичної творчості на народних зібраннях і в революційних клубах ще до 1871 року.

У сьогоднішній статті читайте про актуальність досвіду Комуни та її інтелектуальної історії; про ідеї, які зароджувалися в ході революційного експериментування, і солідарність, що, проголошуючи Всесвітню республіку, долала національні межі.

Привіт! У нас сьогодні день народження! 🎂

Вже 17 років ми разом створюємо простір для критичної та політично ангажованої аналітики про Україну та світ.

Традиційно ми дякуємо всім, хто пише на «Спільне», читає, стежить за роботою, підтримує, поширює тексти й відео, дискутує з нами та робить діалог живим та тривким. Сьогодні ми також нагадуємо, що ми відкриті до нових форматів та експериментів і маємо ресурси для реалізації ваших ідей — ми закликаємо долучатися до нашої спільної роботи. Чекаємо пропозицій за адресою нашої електронної скриньки [email protected].

Якщо ви хочете сьогодні нас привітати, залиште в коментарях одну чи декілька статей, які колись вас вразили, повпливали чи якими ви б просто хотіли поділитися з іншими. А також продовжуйте читати «Спільне»! ❤️

Доступ до участі в протестах — це теж привілей? 😕

У 2025 році англійською мовою побачила світ книжка «Класовий розрив в участі у протестах» соціологині, колишньої рекдакторки «Спільного» Вікторії Мулявки. У ній авторка вивчає:

❓Чому робітничий клас, особливо в країнах Центрально-Східної Європи, менш активно долучається до протестів❓

Шукаючи відповідь, Вікторія підважує стандартні пояснення, як-от про «спадщину соціалізму», і натомість показує, що відмінності між Заходом і Центрально-Східною Європою варто шукати в нерівності між регіонами у глобальному капіталізмі.

Повертаючи категорію класу в центр розмови про політичне залучення, Мулявка пропонує дивитися на протест не просто як на громадянський вибір, а як на практику, доступ до якої залежить від матеріальних умов і рівня соціального забезпечення.

Публікуємо рецензію Ольги Лушанкіної на «Класовий розрив в участі у протестах» — про її сильні сторони, важливі висновки та суперечливі місця.

📢 Open call на Стипендіальну програму з довкіллєвої гуманітаристики на тему «Ландшафти війни та екоциду».

Інститут INDEX запрошує митців і дослідниць, зацікавлених у критичному осмисленні змін клімату, екстрактивізму та впливу російського вторгнення на українські ландшафти.

У межах програми передбачена тримісячна резиденція у Львові, стипендія, дослідницькі експедиції, семінари та воркшопи.

Дедлайн подачі — 3 квітня. Деталі за посиланням.

Не прогавте шанс 🙌🏽

Наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали військову операцію проти Ірану, яка, за їхніми заявами, мала нейтралізувати загрозу з боку іранського режиму та створити умови для політичних змін у країні. Утім, як це часто буває, усе пішло не за планом: обмежене втручання переросло у масштабну війну, наслідки якої вже відчувають народи всього Близького Сходу — і не тільки.

Від початку вторгнення звідусіль можна було почути класичний лінивий аргумент багатьох «експертів»: «Як завжди, вторглися, аби захопити нафту!» Аби краще зʼясувати динаміку конфлікту та роль викопного палива у сучасній політиці редактор «Спільного» Денис Горбач і британський соціаліст Саймон Пірані поговорили з дослідником політичної економії та автором книги «Сировинний капіталізм» Адамом Ганіє.

З їхньої розмови ви дізнаєтеся:
❓ чому аргумент «всі війни ведуться за нафту» погано пояснює сучасні конфлікти;
❓як нинішні дії Сполучених Штатів на Близькому Сходу можуть повпливати на розвиток регіону та світу;
❓ та чому підтримка і боротьба за економічне й політичне визволення та справедливість на Близькому Сході — це, по суті, також питання клімату.

У ЧОМУ НАШ МЕТОД?

👥У попередньому вітальному дописі ми розповіли про наші принципи та цілі. Однак важливим залишається також питання про те, яким методом ми прагнемо ці цілі досягнути.

✍️Британський колектив Notes from below написав статтю про метод «робітничої розвідки» і «класової композиції», яким послуговується в своїй діяльності і наш колектив. У чому полягає його теоретична сутність і практична користь — детальніше читайте в картках вище або на нашому сайті!

💰 Якою є вартість природних багатств?

Сьогодні, коли екологічні потрясіння та зміна клімату загострюються, теоретики різних політичних поглядів пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Неоліберальні мислителі закликають встановити вартість природи та отоварити її дари, аби люди цінували те, чим користуються не безкоштовно. З іншого боку, багато лівих наголошують: природа — не товар, і її «ціна» лише відтворює логіку капіталу.

Дослідниця екологічної політики Алісса Баттістоні закликає подивитися на цю полеміку ширше — з погляду марксистської політекономії. У книжці «Безкоштовні дари: капіталізм і політика природи» вона показує, що ринкова економіка хоч і залежить від безоплатних послуг екосистем, відповідальність за їхнє відновлення майже завжди лишається поза увагою капіталу.

Відкидаючи обидві позиції, авторка пропонує дивитися на природні дари як на спільну інфраструктуру життя між людьми і нелюдськими істотами, де формується поле для політичної боротьби, колективних рішень і демократичного планування.

Публікуємо переклад уривка з книжки Баттістоні про альтернативний погляд на колективну відповідальність за планету, яку ми разом будуємо.

Чи можливий психоаналіз для бідних? 🧟

Сьогодні дедалі більше людей звертаються до психотерапії як до індивідуального — і часто недешевого — способу впоратися з проблемами. Але сам Фройд у міжвоєнні роки говорив про значно радикальнішу перспективу — психоаналіз для всіх.

І цей заклик колись сприйняли серйозно. В одному з найбідніших районів Нью-Йорка — Гарлемі — у підвалі церкви психоаналітики, соціальні працівники та емігранти лівих поглядів облаштували клініку імені Поля Лафарга для тих, хто не мав ні гроша.

Тут, намагаючись поєднати Фройда з Марксом, вони лікували не лише симптоми, а й досліджували, як неврози та психічні страждання пов'язані зі структурними умовами — расовою сегрегацією, злиднями, нерівністю та дискримінацією.

То що ж означає «воля вижити у ворожому світі капіталістичної системи»?
І що може психоаналіз там, де справжнім лікуванням мала би бути соціальна революція?

Читайте в перекладі статті політичного теоретика Кевіна Дуонга про клініку Лафарга — і про втрачену традицію психоаналізу, який не забув про своє радикальне коріння.