🤖 «Штучний інтелект захопить світ і моє робоче місце!».

Стрімкий розвиток технологій усе дужче розганяє подібні страхи 🤯 Але чого насправді варто боятися — майбутнього повстання машин чи цілком реальних власників великих компаній, які вже сьогодні використовують ШІ для посилення контролю над працівниками, скорочень і урізання трудових прав?

Запрошуємо поміркувати про це 11 березня на вебінарі «Чи забере у тебе роботу ШІ? Штучний інтелект — інструмент керівників чи працівників?».

Разом із журналістом і дослідником, автором подкасту «Ukraine The Possible» Віталієм Атанасовим та нашою редакторкою, соціологинею Оксаною Дутчак під час події обговорюватимемо реальний вплив технологій на ринок праці, щоденний досвід роботи та права працівників і працівниць.

Реєстрація та деталі події. 👇 Долучайтеся!

Мирослав Шкандрій — представник української діаспори в Канаді, літературознавець і політичний критик, автор резонансної книжки «В обіймах імперії».

Син українських робітників-мігрантів, він провів дитинство в Англії. Навчався в Кембриджі та формувався в контексті студентських бунтів, антивоєнних протестів і лівих інтелектуальних дискусій 1960-х років.

У 1970–80-х роках Шкандрій був редактором журналу «Діялог» — україномовного видання діаспори, яке пересилали до Радянської України. Журнал працював над альтернативною лівою критикою СРСР як соціально неефективної та антидемократичної моделі, пропонував аналіз радянської економіки, підтримував контакти з дисидентами та співпрацював з іншими еміграційними ініціативами.

У межах нашої серії про українську діаспору ми поговорили з Мирославом Шкандрієм про його становлення лівим активістом в середовищі української діаспори, про те, як йому та його товаришам вдавалося знаходити спільну мову з українськими націоналістами заради спільної цілі та про інтелектуальну працю як форму активізму за визначенням.

«Підтримка України, як і Палестини, — це антиімперіалістична дія, а отож, обов'язок комуніста» ✊

Нещодавно Діонисій Виноградів побував в офісі Об’єднаної соціалістичної партії трудящих (ПСТУ) у районі Белла-Віста в Сан-Паулу, який є найбільшою секцією інтернаціоналу під назвою Міжнародна ліга трудящих.

На зборах, присвячених американському імперіалізму, наш товариш поспілкувався з бразильськими, аргентинськими, сирійськими, іспанськими та португальськими лівими, які хоч і не ідеалізують українську державу, послідовно розрізняючи уряди й народи, але виступають проти будь-яких імперіалістичних зазіхань та підтримують право людей на боротьбу.

Більшість із них називають себе комуністами, для яких ця ідеологія означає не ностальгію, а принципову позицію інтернаціональної солідарності з пригнобленими. Тож, як і чому бразильські ліві беззаперечно підтримують український спротив російському імперіалізму — читайте у репортажі Діонисія з події.

🪡 «Голка й нитка мають потенціал поєднати розпорошені опори в тканину феміністичної солідарності, що виходить за межі кордонів».

Палестинська вишивка татрез — це давня техніка вишивання хрестиком, яку століттями передавали від матері до доньки. Подібно до української вишивки, вона тісно пов’язана із землею, ландшафтами та повсякденним життям спільнот. Її орнаменти, кольори й візерунки зберігають локальні історії поза межами офіційних архівів.

Зазвичай традиційні ремесла, якими переважно займаються жінки, уявляють як щось «наївне», аполітичне й суто домашнє. Натомість, навчаючись татрезу, Юлія Кіщук відкрила для себе вишивку як практику спротиву — коли процес вишивання стає простором солідарності та політичного висловлювання там, де слова заборонені.

🧵 Так, на думку авторки, вироби з вишивкою створюють своєрідний феміністичний контрархів — спосіб зберігати знання, пам’ять і досвід тих, кого часто ігнорує офіційна історіографія: селянок, робітниць, ув’язнених і людей у вигнанні.

Вишивці, її політичному потенціалу та солідарності, прихованій у знеціненій жіночій праці, присвячена наша публікація до 8 березня. Вітаємо всіх зі святом! 💜

Лев Юркевич представляв українських соціалістів у дискусіях Другого інтернаціоналу, а найбільше відомий участю в дебатах щодо національного питання. У своїх текстах він намагався поєднати марксистську теорію класової боротьби з аналізом колоніального становища України в межах Російської імперії та наполягав на необхідності політичної самоорганізації робітництва поневолених народів. Зокрема, він відзначився полемікою з Володимиром Леніним щодо цього питання.

У радянській історіографії Юркевича характеризували як «буржуазного націоналіста», що призвело до тривалого замовчування його текстів і політичної діяльності.

▪️Чому ж сьогодні доробок українського соціал-демократа актуалізують на Заході?
▪️І які нові перспективи тексти та ідеї Юркевича відкривають для осмислення права націй на самовизначення у ширшій боротьбі за соціальну емансипацію?

Про все це у своїй статті пише британський лівий історик Кріс Форд.

Чому революції програють навіть після перемог? 🫤

Болівія та Непал — дві дуже різні країни на протилежних кінцях світу, з відмінними релігійними й політичними традиціями. Попри це обидві країни на початку XXI століття пройшли схожою траєкторією.

Народам цих країн вдалося повалити старі консервативні режими, привести до влади прогресивні сили та ухвалити нові конституції з проголошенням захисту соціальних прав і гарантією політичного представництва. Утім, нещодавно і Болівією, і Непалом прокотилася нова масштабна хвиля протестів. Тепер проти політики колишніх революціонерів на вулиці вийшла молодь покоління Z.

У новій статті розповідаємо, чому так сталося та які уроки сучасним лівим слід з цього винести.

Сьогодні 155-річниця Паризької комуни — політичного експерименту, який змінив хід лівого руху назавжди ✊

До річниці ми публікуємо переклад частини першого розділу книги «Комунальна розкіш» Крістін Рос, у якій авторка пропонує подивитися на події Комуни не з погляду держави та її провалів, а з погляду народу та його політичної уяви. Рос наголошує: Комуна не є просто повстанням, а лабораторією нового способу життя, який формувався в практиках колективної політичної творчості на народних зібраннях і в революційних клубах ще до 1871 року.

У сьогоднішній статті читайте про актуальність досвіду Комуни та її інтелектуальної історії; про ідеї, які зароджувалися в ході революційного експериментування, і солідарність, що, проголошуючи Всесвітню республіку, долала національні межі.

Привіт! У нас сьогодні день народження! 🎂

Вже 17 років ми разом створюємо простір для критичної та політично ангажованої аналітики про Україну та світ.

Традиційно ми дякуємо всім, хто пише на «Спільне», читає, стежить за роботою, підтримує, поширює тексти й відео, дискутує з нами та робить діалог живим та тривким. Сьогодні ми також нагадуємо, що ми відкриті до нових форматів та експериментів і маємо ресурси для реалізації ваших ідей — ми закликаємо долучатися до нашої спільної роботи. Чекаємо пропозицій за адресою нашої електронної скриньки [email protected].

Якщо ви хочете сьогодні нас привітати, залиште в коментарях одну чи декілька статей, які колись вас вразили, повпливали чи якими ви б просто хотіли поділитися з іншими. А також продовжуйте читати «Спільне»! ❤️

Доступ до участі в протестах — це теж привілей? 😕

У 2025 році англійською мовою побачила світ книжка «Класовий розрив в участі у протестах» соціологині, колишньої рекдакторки «Спільного» Вікторії Мулявки. У ній авторка вивчає:

❓Чому робітничий клас, особливо в країнах Центрально-Східної Європи, менш активно долучається до протестів❓

Шукаючи відповідь, Вікторія підважує стандартні пояснення, як-от про «спадщину соціалізму», і натомість показує, що відмінності між Заходом і Центрально-Східною Європою варто шукати в нерівності між регіонами у глобальному капіталізмі.

Повертаючи категорію класу в центр розмови про політичне залучення, Мулявка пропонує дивитися на протест не просто як на громадянський вибір, а як на практику, доступ до якої залежить від матеріальних умов і рівня соціального забезпечення.

Публікуємо рецензію Ольги Лушанкіної на «Класовий розрив в участі у протестах» — про її сильні сторони, важливі висновки та суперечливі місця.

📢 Open call на Стипендіальну програму з довкіллєвої гуманітаристики на тему «Ландшафти війни та екоциду».

Інститут INDEX запрошує митців і дослідниць, зацікавлених у критичному осмисленні змін клімату, екстрактивізму та впливу російського вторгнення на українські ландшафти.

У межах програми передбачена тримісячна резиденція у Львові, стипендія, дослідницькі експедиції, семінари та воркшопи.

Дедлайн подачі — 3 квітня. Деталі за посиланням.

Не прогавте шанс 🙌🏽

Наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали військову операцію проти Ірану, яка, за їхніми заявами, мала нейтралізувати загрозу з боку іранського режиму та створити умови для політичних змін у країні. Утім, як це часто буває, усе пішло не за планом: обмежене втручання переросло у масштабну війну, наслідки якої вже відчувають народи всього Близького Сходу — і не тільки.

Від початку вторгнення звідусіль можна було почути класичний лінивий аргумент багатьох «експертів»: «Як завжди, вторглися, аби захопити нафту!» Аби краще зʼясувати динаміку конфлікту та роль викопного палива у сучасній політиці редактор «Спільного» Денис Горбач і британський соціаліст Саймон Пірані поговорили з дослідником політичної економії та автором книги «Сировинний капіталізм» Адамом Ганіє.

З їхньої розмови ви дізнаєтеся:
❓ чому аргумент «всі війни ведуться за нафту» погано пояснює сучасні конфлікти;
❓як нинішні дії Сполучених Штатів на Близькому Сходу можуть повпливати на розвиток регіону та світу;
❓ та чому підтримка і боротьба за економічне й політичне визволення та справедливість на Близькому Сході — це, по суті, також питання клімату.