👴 За даними національного опитування, 60% українських сімей протягом останніх років мали хоча б одного літнього родича, який потребує регулярного піклування.

«Традиційні», «сімейні» цінності нам підказують: піклуватися про літніх людей — це обовʼязок родичів. Проте чи завжди ці моральні зобовʼязання враховують щоденні виснажливі фізичні, емоційні зусилля і час, якого потребує така робота.

На основі репрезентативного опитування та глибинних інтерв’ю цю невидиму економіку догляду в Україні дослідила соціологиня Олена Стрельник.

У її статті ви дізнаєтесь:
▪️ як гендер, клас і місце проживання впливають на розподіл доглядової праці;
▪️ чому навіть заможні родини рідко користуються оплачуваним доглядом;
▪️ яку роль у підтримці старших відіграє держава;
▪️ і чому життя літніх людей часто стає «неперспективним» у логіці повоєнного відновлення.

Тож чому суспільство не може бути стійким, поки турбота залишається приватною справою, — читайте в новому матеріалі.

Чому радянський проєкт, що починався з ідеї побудови комуністичного суспільства, так і не зміг ліквідувати капіталістські економічні відносини навіть після націоналізації засобів виробництва? 😩

Сьогодні, у часи кризи капіталізму та появи нових технологій, знову набувають актуальності питання демократичного планування. Тож особливо примітною стає спадщина марксистського економіста Шарля Беттельгайма. Аналізуючи економіку радянського соціалізму, він показав, які саме її структурні особливості блокували можливість справжньої демократії на робочому місці та ефективного суспільного контролю над виробництвом.

Його аналіз важливий не лише для розуміння досвіду ХХ століття. Наразі він також є дороговказом для сучасної стратегії боротьби на робочих місцях, переосмислення ролі менеджерського класу та глобальних ланцюгів постачання.

Тож чому без руйнування форми підприємства жоден посткапіталістичний проєкт не зможе відбутися — читайте в нашій новій статті.

Сьогоднішній мастрід — велике інтерв’ю з Нуром Садеком, нашим товаришем із табору біженців у Бангладеші, молодим активістом народу рохінджа, радником і співзасновником Студентської мережі рохінджа — низової організації, що займається адвокацією інтересів громади рохінджа.

Нур Садек представник народу рохінджа — корінної мусульманської спільноти штату Ракхайн (Аракан) у М’янмі. Систематичний та повільний геноцид перетворив цей народ на одну з найбільш переслідуваних меншин у світі. Рохінджа позбавлені громадянства на власній землі, права на вільне пересування та зазнають фізичного винищення.

Наприкінці 2016 року понад мільйон рохінджа — більш ніж половина усієї спільноти — були змушені тікати до Бангладешу після того, як силовики та ультранаціоналістичні буддистські фанатики, які прирівняли «іновірців» до «чужинців», розгорнули масштабні етнічні чистки. Як наслідок, на кордоні двох держав, у районі Кокс-Базару, постав найбільший у світі табір біженців.

У цій розмові йдеться не лише про злочини м’янмарського режиму. Це також розмова про межі ліберальної демократії, яка надто часто керується не принципами справедливості, а вигодою, альянсами й «стабільністю». У цьому контексті ми говоримо й про Україну — про те, чому нейтралітет у ситуації імперської агресії завжди працює на агресора і чому солідарність між пригнобленими є політичною необхідністю.

«”Я тебе люблю” означає: в мого існування у світі є джерело — ти. У воді такого джерела я бачу нашу радість, передусім твою».

Хай які вади має День святого Валентина з його комерційним підґрунтям, у час жорстокості, репресій і насильства хочеться актуалізувати будь-який привід, щоб говорити про любов.

Колись на нашому сайті був переклад есею Алена Бадью, у якому філософ пояснює, чому любов — це радикальний жест, вартий боротьби й авантюрного ризику. Адже саме в акті любові ми робимо ставку на ризик власним еґо заради іншого й готові творити нову реальність.

Тож сьогодні, у День святого Валентина, ми пропонуємо задуматися про радикальний вимір любові — про той її аспект, де розгортається ризик, дія, перевинайдення світу з погляду відмінності та неподібності. «Любов — це велика революція», — каже Бадью про здатність любові прокладати шлях від егоїзму до родового людства.

Вітаємо вас із Днем закоханих саме цим текстом. Хвала любові! 🫶🏽

🚔 Мадуро під арештом у США — що зараз відбувається у Венесуелі?

Після військової операції США 3 січня цього року та захоплення Ніколаса Мадуро Венесуела стрімко опинилася на перших шпальтах світових медіа. Однак уже за кілька тижнів інформаційна хвиля спала.

Це привід згадати, чим насправді був венесуельський лівий проєкт чавізму, які реформи провадив соціалістичний уряд і як прогресивні перетворення завершилися авторитаризмом Мадуро.

Читайте про це у великому інтерв’ю з соціологинею Марією Іванчевою, яка проводила польові дослідження у Венесуелі в період розквіту чавізму — аналізуючи освітню та інші соціальні реформи боліваріанської республіки.

🎒 Заметіль, аномальна спека, потоп, обстріли — відгадайте, кого можна побачити на вулиці за будь-яких умов?

Це люди, яких впізнають лише за жовтими рюкзаками. У новому сюжеті «Ось бачиш!» ми познайомимо вас із кур’єрами служби доставки — тими, чиє здоров’я й безпека є частиною «гнучкої» системи цифрового сервісу.

Дивіться тизер про героїв швидкої доставки, а повне відео чекайте наступного тижня.

📰 Влітку на нашому сайті вийшла рецензія британського історика Саймона Пірані на книжку органайзера-марксиста Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії 1998–2003».

Після ознайомлення з текстом рецензії автор звернув увагу на низку важливих неточностей і концептуальних розбіжностей. Сьогодні ми публікуємо його відповідь, у якій він детально розбирає як фактологічні помилки, так і проблемні узагальнення та інтерпретації Пірані.

Крім того, на нашому сайті за посиланням, ви можете безкоштовно завантажити електронну версію книги Олега Дубровського. А також прочитати на неї рецензію, написану Саймоном Пірані.

Кілька днів тому ми опублікували матеріал, присвячений книзі «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії. 1998–2003».

Невдовзі стало відомо, що її авторові — ветеранові українського робітничого та соціалістичного руху Олегові Дубровському — діагностували рак шлунка.

Понад сорок років свого життя він присвятив важкій праці трубопрокатника і слюсаря. Упродовж цих десятиліть організовував страйки, підтримував колег у боротьбі за трудові права на підприємствах Дніпра. З початком повномасштабної російської збройної агресії долучився до добровольчих формувань.

Сьогодні перед ним постає нове випробування — тривале й складне лікування.

Ми звертаємося до всіх із проханням підтримати Олега.
💳 Номер пенсійної картки для допомоги:
5168 7451 9049 8664

«В умовах розпаду світового порядку жодні письмові гарантії безпеки не є надійними».

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну наш редактор Тарас Білоус вступив до лав ЗСУ. Його листи й статті, опубліковані на початку великої війни, спричинили гостру полеміку із західними лівими щодо збройного спротиву.

До четвертої річниці повномасштабної війни публікуємо нове інтерв’ю з Тарасом для журналу Jacobin — про те, як змінилася його позиція за ці роки.

Сьогодні він повертається до дискусії з міжнародними лівими з питанням про те, чи наблизило обмеження озброєння України з приходом Трампа реальне припинення війни — чи навпаки, така логіка лише підсилює агресора?

В інтерв’ю також йдеться про бачення військовими завершення війни, переговори та межі можливого компромісу, ризик нового вторгнення після перемир’я, перспективи виборів після війни, виклики відбудови та наслідки можливої поразки.

Дозволимо собі невеликий спойлер: це важка й місцями сумна розмова — до сумної річниці.

💩 «Всі покращення в доставці — тільки на гірше. Згівняння називається».

Легке оформлення через застосунок, гнучкий графік, відсутність податків. Саме такі «переваги» гіг-економіка пропонує своїм працівникам. Тому чимало підлітків, літніх людей, безробітних обирають платформи як фріланс чи тимчасовий підробіток.

Проте на практиці їх чекають суворі реалії. Платформа мінімізує власні витрати й відповідальність, перекладаючи ризики на людей. Компанія отримує прибуток, а працівники — соціальну незахищеність, витрати на забезпечення робочого процесу, відсутність гарантій, підвищені небезпеки на дорогах і фінансову нестабільність.

❓Чому ж ті, хто планували підзаробити кілька місяців, залишаються в доставці роками?
❓З якими небезпеками вони стикаються щодня?
❓ Скільки годин потрібно працювати, щоб заробити 2000 грн на день — і якою ціною це дається?
❓ І чи можлива солідарність там, де працівників та працівниць роз’єднує алгоритм?

Дізнавайтеся відповіді на ці питання та знайомтеся з тими, хто везе вашу доставку, у новому сюжеті «Ось бачиш!» — про гловерів і гловерок.

🤖 «Штучний інтелект захопить світ і моє робоче місце!».

Стрімкий розвиток технологій усе дужче розганяє подібні страхи 🤯 Але чого насправді варто боятися — майбутнього повстання машин чи цілком реальних власників великих компаній, які вже сьогодні використовують ШІ для посилення контролю над працівниками, скорочень і урізання трудових прав?

Запрошуємо поміркувати про це 11 березня на вебінарі «Чи забере у тебе роботу ШІ? Штучний інтелект — інструмент керівників чи працівників?».

Разом із журналістом і дослідником, автором подкасту «Ukraine The Possible» Віталієм Атанасовим та нашою редакторкою, соціологинею Оксаною Дутчак під час події обговорюватимемо реальний вплив технологій на ринок праці, щоденний досвід роботи та права працівників і працівниць.

Реєстрація та деталі події. 👇 Долучайтеся!

Мирослав Шкандрій — представник української діаспори в Канаді, літературознавець і політичний критик, автор резонансної книжки «В обіймах імперії».

Син українських робітників-мігрантів, він провів дитинство в Англії. Навчався в Кембриджі та формувався в контексті студентських бунтів, антивоєнних протестів і лівих інтелектуальних дискусій 1960-х років.

У 1970–80-х роках Шкандрій був редактором журналу «Діялог» — україномовного видання діаспори, яке пересилали до Радянської України. Журнал працював над альтернативною лівою критикою СРСР як соціально неефективної та антидемократичної моделі, пропонував аналіз радянської економіки, підтримував контакти з дисидентами та співпрацював з іншими еміграційними ініціативами.

У межах нашої серії про українську діаспору ми поговорили з Мирославом Шкандрієм про його становлення лівим активістом в середовищі української діаспори, про те, як йому та його товаришам вдавалося знаходити спільну мову з українськими націоналістами заради спільної цілі та про інтелектуальну працю як форму активізму за визначенням.

«Підтримка України, як і Палестини, — це антиімперіалістична дія, а отож, обов'язок комуніста» ✊

Нещодавно Діонисій Виноградів побував в офісі Об’єднаної соціалістичної партії трудящих (ПСТУ) у районі Белла-Віста в Сан-Паулу, який є найбільшою секцією інтернаціоналу під назвою Міжнародна ліга трудящих.

На зборах, присвячених американському імперіалізму, наш товариш поспілкувався з бразильськими, аргентинськими, сирійськими, іспанськими та португальськими лівими, які хоч і не ідеалізують українську державу, послідовно розрізняючи уряди й народи, але виступають проти будь-яких імперіалістичних зазіхань та підтримують право людей на боротьбу.

Більшість із них називають себе комуністами, для яких ця ідеологія означає не ностальгію, а принципову позицію інтернаціональної солідарності з пригнобленими. Тож, як і чому бразильські ліві беззаперечно підтримують український спротив російському імперіалізму — читайте у репортажі Діонисія з події.

🪡 «Голка й нитка мають потенціал поєднати розпорошені опори в тканину феміністичної солідарності, що виходить за межі кордонів».

Палестинська вишивка татрез — це давня техніка вишивання хрестиком, яку століттями передавали від матері до доньки. Подібно до української вишивки, вона тісно пов’язана із землею, ландшафтами та повсякденним життям спільнот. Її орнаменти, кольори й візерунки зберігають локальні історії поза межами офіційних архівів.

Зазвичай традиційні ремесла, якими переважно займаються жінки, уявляють як щось «наївне», аполітичне й суто домашнє. Натомість, навчаючись татрезу, Юлія Кіщук відкрила для себе вишивку як практику спротиву — коли процес вишивання стає простором солідарності та політичного висловлювання там, де слова заборонені.

🧵 Так, на думку авторки, вироби з вишивкою створюють своєрідний феміністичний контрархів — спосіб зберігати знання, пам’ять і досвід тих, кого часто ігнорує офіційна історіографія: селянок, робітниць, ув’язнених і людей у вигнанні.

Вишивці, її політичному потенціалу та солідарності, прихованій у знеціненій жіночій праці, присвячена наша публікація до 8 березня. Вітаємо всіх зі святом! 💜

Лев Юркевич представляв українських соціалістів у дискусіях Другого інтернаціоналу, а найбільше відомий участю в дебатах щодо національного питання. У своїх текстах він намагався поєднати марксистську теорію класової боротьби з аналізом колоніального становища України в межах Російської імперії та наполягав на необхідності політичної самоорганізації робітництва поневолених народів. Зокрема, він відзначився полемікою з Володимиром Леніним щодо цього питання.

У радянській історіографії Юркевича характеризували як «буржуазного націоналіста», що призвело до тривалого замовчування його текстів і політичної діяльності.

▪️Чому ж сьогодні доробок українського соціал-демократа актуалізують на Заході?
▪️І які нові перспективи тексти та ідеї Юркевича відкривають для осмислення права націй на самовизначення у ширшій боротьбі за соціальну емансипацію?

Про все це у своїй статті пише британський лівий історик Кріс Форд.

Чому революції програють навіть після перемог? 🫤

Болівія та Непал — дві дуже різні країни на протилежних кінцях світу, з відмінними релігійними й політичними традиціями. Попри це обидві країни на початку XXI століття пройшли схожою траєкторією.

Народам цих країн вдалося повалити старі консервативні режими, привести до влади прогресивні сили та ухвалити нові конституції з проголошенням захисту соціальних прав і гарантією політичного представництва. Утім, нещодавно і Болівією, і Непалом прокотилася нова масштабна хвиля протестів. Тепер проти політики колишніх революціонерів на вулиці вийшла молодь покоління Z.

У новій статті розповідаємо, чому так сталося та які уроки сучасним лівим слід з цього винести.

Сьогодні 155-річниця Паризької комуни — політичного експерименту, який змінив хід лівого руху назавжди ✊

До річниці ми публікуємо переклад частини першого розділу книги «Комунальна розкіш» Крістін Рос, у якій авторка пропонує подивитися на події Комуни не з погляду держави та її провалів, а з погляду народу та його політичної уяви. Рос наголошує: Комуна не є просто повстанням, а лабораторією нового способу життя, який формувався в практиках колективної політичної творчості на народних зібраннях і в революційних клубах ще до 1871 року.

У сьогоднішній статті читайте про актуальність досвіду Комуни та її інтелектуальної історії; про ідеї, які зароджувалися в ході революційного експериментування, і солідарність, що, проголошуючи Всесвітню республіку, долала національні межі.

Привіт! У нас сьогодні день народження! 🎂

Вже 17 років ми разом створюємо простір для критичної та політично ангажованої аналітики про Україну та світ.

Традиційно ми дякуємо всім, хто пише на «Спільне», читає, стежить за роботою, підтримує, поширює тексти й відео, дискутує з нами та робить діалог живим та тривким. Сьогодні ми також нагадуємо, що ми відкриті до нових форматів та експериментів і маємо ресурси для реалізації ваших ідей — ми закликаємо долучатися до нашої спільної роботи. Чекаємо пропозицій за адресою нашої електронної скриньки [email protected].

Якщо ви хочете сьогодні нас привітати, залиште в коментарях одну чи декілька статей, які колись вас вразили, повпливали чи якими ви б просто хотіли поділитися з іншими. А також продовжуйте читати «Спільне»! ❤️

Доступ до участі в протестах — це теж привілей? 😕

У 2025 році англійською мовою побачила світ книжка «Класовий розрив в участі у протестах» соціологині, колишньої рекдакторки «Спільного» Вікторії Мулявки. У ній авторка вивчає:

❓Чому робітничий клас, особливо в країнах Центрально-Східної Європи, менш активно долучається до протестів❓

Шукаючи відповідь, Вікторія підважує стандартні пояснення, як-от про «спадщину соціалізму», і натомість показує, що відмінності між Заходом і Центрально-Східною Європою варто шукати в нерівності між регіонами у глобальному капіталізмі.

Повертаючи категорію класу в центр розмови про політичне залучення, Мулявка пропонує дивитися на протест не просто як на громадянський вибір, а як на практику, доступ до якої залежить від матеріальних умов і рівня соціального забезпечення.

Публікуємо рецензію Ольги Лушанкіної на «Класовий розрив в участі у протестах» — про її сильні сторони, важливі висновки та суперечливі місця.

📢 Open call на Стипендіальну програму з довкіллєвої гуманітаристики на тему «Ландшафти війни та екоциду».

Інститут INDEX запрошує митців і дослідниць, зацікавлених у критичному осмисленні змін клімату, екстрактивізму та впливу російського вторгнення на українські ландшафти.

У межах програми передбачена тримісячна резиденція у Львові, стипендія, дослідницькі експедиції, семінари та воркшопи.

Дедлайн подачі — 3 квітня. Деталі за посиланням.

Не прогавте шанс 🙌🏽

Наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали військову операцію проти Ірану, яка, за їхніми заявами, мала нейтралізувати загрозу з боку іранського режиму та створити умови для політичних змін у країні. Утім, як це часто буває, усе пішло не за планом: обмежене втручання переросло у масштабну війну, наслідки якої вже відчувають народи всього Близького Сходу — і не тільки.

Від початку вторгнення звідусіль можна було почути класичний лінивий аргумент багатьох «експертів»: «Як завжди, вторглися, аби захопити нафту!» Аби краще зʼясувати динаміку конфлікту та роль викопного палива у сучасній політиці редактор «Спільного» Денис Горбач і британський соціаліст Саймон Пірані поговорили з дослідником політичної економії та автором книги «Сировинний капіталізм» Адамом Ганіє.

З їхньої розмови ви дізнаєтеся:
❓ чому аргумент «всі війни ведуться за нафту» погано пояснює сучасні конфлікти;
❓як нинішні дії Сполучених Штатів на Близькому Сходу можуть повпливати на розвиток регіону та світу;
❓ та чому підтримка і боротьба за економічне й політичне визволення та справедливість на Близькому Сході — це, по суті, також питання клімату.