У період новорічних свят багато з нас люблять читати захопливі й натхненні пригодницькі історії ✨

Тож сьогодні ми вирішили перекласти й опублікувати для вас одну з таких розповідей — про шлях лівого активіста. Це перша частина есею британського робітника, профспілковця та багаторічного члена троцькістської Робітничої революційної партії Боба Маєрса.

Половину свого життя Маєрс провів у «революційній» організації, а іншу — намагаючись зрозуміти, чому революційний шлях так часто виявляється сповненим ілюзій і розчарувань. Свій пошук він починає не з Маркса й партійних програм, а з набагато давнішого зламу — моменту, коли люди вперше наважилися пояснювати світ без богів, спираючись на спостереження та готовність переглядати усталені правила.

Звертаючись до Анаксімандра й інтелектуальної революції Давньої Греції, автор ставить питання, яке й сьогодні звучить болісно актуально: чи не перетворили ліві марксизм на догматичну систему — і чи не в цьому коріння наших поразок, втрати солідарності та безпорадності перед війнами, неолібералізмом і кліматичною катастрофою?

Може здатися, що ця історія позбавлена гепіенду. Проте критична спроба Маєрса повернути лівому мисленню здатність ставити під сумнів і вчитися в реальності таки сповнена віри в можливість не догматичної революційної політики. Зрештою, як пише він сам:

«Сьогодні, коли мені за сімдесят, я все ще вірю, що можливий інший світ, вільний від катастрофічної руйнівної сили капіталу».

🎄 До Нового року лишилося кілька годин, тож ми не будемо відволікати вас від святкових клопотів довгими лонгрідами й підсумковими списками. Але все-таки встигаємо увірватися з привітаннями, побажаннями й маленькими подарунками 🫶🏽

Тож вітаємо з прийдешнім Новим роком! 🎄

Дякуємо всім, хто залишається поруч і підтримує нас:
💫 нашій команді та редакції — за найкращу горизонтальну робочу атмосферу;
✍🏼 авторкам і авторам — за сильні, критичні тексти;
🦄 підписницям і підписникам — за лайки, шери й уважні читання;
💞усім однодумицям і однодумцям — за можливість відчути солідарність у боротьбі за зміни на краще.

В усе це ми віримо, довіряємо й любимо з року в рік. Тож бажаємо собі й вам і надалі триматися разом. Нехай у 2026 нас стане більше, а наші голоси звучатимуть голосніше ✊🏽

І наостанок усе-таки буде одне невелике підсумкове досягнення, воно ж маленький подарунок для нас усіх: ми оновили сайт 💻‼️Він став швидшим, зручнішим та ще більше відкритим для діалогу. Тож заходьте, тестуйте й переглядайте матеріали, які могли пропустити. Сподіваємося, у новому році читати нас, ділитися думками та долучатися до наших проєктів буде ще легше.

Гарних свят! 👯
До зустрічі у 2026 👋🏼❤️‍🔥

🔥 2026 рік не змусив чекати на гучні новини й відразу позначився черговою хвилею політичних і соціальних потрясінь.

Утім, поки увага загалу прикута до арешту Мадуро, менш поміченими залишаються події в Ірані. Уже майже два тижні там тривають масові антиурядові протести, що супроводжуються силовими розгонами, арештами та загибеллю протестувальників.

У цьому контексті пропонуємо звернути увагу на інтерв’ю з представниками й представницями низового опозиційного колективу «Анархістський фронт», який об’єднує активістів і активісток з Ірану та сусіднього Афганістану.

Це перше публічне інтерв’ю анархістської організації після нещодавньої реорганізації й рідкісна нагода почути, як вибудовується лібертарна політика в умовах, де «держава розглядається як абсолютне зло й фундаментальна перешкода для будь-яких справжніх перетворень в інтересах народу».

Розмова охоплює історію анархістського руху в Ірані, афганський досвід життя між війнами та імперськими вторгненнями, жіночий спротив, а також критику як ісламістської теократії, так і західного імперіалізму.

Повне інтерв’ю про низовий спротив системам державного пригноблення читайте за посиланням.

🫸«Навіть за свого життя Маркс зневірився у багатьох “марксистах”, які вважали, що він створив остаточний підручник про те, як має розвиватися історія».

Нещодавно ми опублікували першу частину есею Боба Маєрса — британського активіста і робітника, який десятиліттями був учасником радикальної лівиці: від фабрик і профспілок до троцькістських організацій. У ній він розмірковує про те, як в історії людства ще з часів античності знання знову і знову, стаючи догмою, потребувало переосмислення та здатності ставити критичні запитання.

⛓️ Та чи може перетворитися на сувору релігію і сама теорія визволення?

Саме цьому питанню присвячено другу частину есею Маєрса, у якій він показує, як марксизм, ставши ідеологічною догмою, поступово втрачав революційний характер — характер живого знання про суспільство.

Чому навіть прогресивні ідеї обертаються диктатом, закритим до критики, і помирають? І що потрібно, аби марксизм знову став інструментом мислення та визволення? Читайте другу частину есею за посиланням.

Українська діаспора — це не лише про походження чи ідентичність. Вона була і залишається важливим простором виробництва знань та формування дискурсу про Україну поза радянської цензурою та усталеними в світі упередженнями.

Щоб розібратися, як досвід українців у різних країнах вплинув на формування української культури та політичної дискусії, ми започаткували спецпроєкт про українську діаспору.

Сьогодні в межах цього спецпроєкту ми публікуємо інтерв'ю з Богданом Кравченком — соціальним науковцем українського походження, чия життєва й інтелектуальна біографія охоплює Канаду, Велику Британію, Україну та Центральну Азію. У студентські роки він був залучений до лівого руху в Канаді, співпрацював із марксистським журналом Critique та діаспорним часописом «Діалог», який критикував радянську систему з лівих позицій.

Після розпаду СРСР переїхав до України, де працював над реформуванням державної служби, разом із Соломією Павличко заснував видавництво «Основи» та викладав у Києво-Могилянській академії.

Із нашої розмови з Богданом Кравченком ви дізнаєтеся, зокрема, про те, як у діаспорі формувалися політично ангажовані середовища та в чому полягала суперечливість цих процесів, про важливість соціальної та економічної історії для розуміння українського минулого, а також про роль і становище української діаспори в умовах повномасштабної війни.

🫤 Якщо ви колись брали участь у ліворадикальних організаціях, то, ймовірно, не раз переживали розчаруванням на своєму активістському шляху.

Найболючішими вони стають не через поразки, а тоді, коли організації, покликані боротися за визволення людства, починають відтворювати ієрархії зсередини.

Саме про такий досвід втрати ілюзій після 60 років у лівому русі написав Боб Маєрс — британський робітник, профспілковий активіст і колишній троцькіст. Його есей — це спроба зʼясувати, як ліві рухи скочуються в авторитаризм?

У перших двох частинах тексту Маєрс міркує про ризики, які виникають тоді, коли ідеї перетворюються на догму, відриваються від реальності й починають важити більше, ніж живі люди.

Сьогодні ж ми пропонуємо прочитати завершальну частину есею, у якій активіст аналізує партійний досвід, власні помилки та причини внутрішньопартійних розколів.

Утім, цей текст — не лише про владу всередині лівих організацій. Маєрс говорить і про можливість іншої політичної культури: самоорганізації без догми, готовності визнавати помилки, простору, де наймолодша учасниця може критикувати «старожилів» — і бути почутою 🤝

Тож питання не в тому, чи маємо ми правильну теорію, а в тому, чи не перетворюємося ми на те, з чим боремося.

Море анархістських прапорів на головній площі столиці України.

Так дружина, друзі й подруги Давида Чичкана втілили його мрію — на жаль, у момент прощання.

Анархіст і художник Давид Чичкан загинув 10 серпня від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання на запорізькому напрямку.

Його смерть — невимовна втрата не лише для тих, хто знав його особисто, а й для спільноти людей, які разом із ним мислять свободу як рівність, а солідарність — як щоденну практику, а не гасло.

Давид продовжує жити в кожному й кожній із цих людей. Приєднуючись до тих, хто плекає памʼять про нього, команда «Ось бачиш!» спробувала зафіксувати цю присутність і зняла невеликий фільм про Давида.

Повну версію фільму опублікуємо наступного тижня.

Зброя, військові радники, кредити, програми навчання — у ХХ столітті СРСР інвестував значні ресурси в країни Глобального Півдня в рамках проєкту створення антиімперіалістичної альтернативи Заходу. Наслідки цієї політики відчутні й досі: у багатьох країнах вона трансформувалася у вдячність та лояльність до Росії — попри очевидні імперські практики останньої.

У книзі «Східний Інтернаціонал» Маша Кірасірова звертає увагу на ще один важливий аспект цього феномену: як зовнішня антиколоніальна політика СРСР була тісно пов’язана з тим, як більшовики будували власний «внутрішній Схід» у Центральній Азії та на Кавказі.

Радянська взаємодія з Азією й Африкою та управління неросійськими регіонами всередині Союзу спиралися на спільну логіку — територія, нація, контроль.

▪️ Тож, як проєкт світової революції поступово перетворився на ставку на національні держави, кордони й лояльні еліти?
▪️ І як антиколоніальна риторика може співіснувати з імперською практикою?

👉 Читайте про це в нашій рецензії на книжку «Східний Інтернаціонал: Араби, центральноазійці і євреї в антиколоніальній імперії Радянського Союзу».

«Я не можу повірити, що ніколи не побачу його старим. Я сподівалась, що коли він посивіє й відпустить довгі вуса, українське суспільство нарешті віддасть йому належне: назве метром і проводитиме музейні виставки та ретроспективи…»

Це слова дружини Давида Чичкана Ганни Циби — слова, які несуть візію їхнього спільного майбутнього, яке вже ніколи не станеться.

Давид Чичкан — анархіст і рисувальник, для якого мистецтво ніколи не було відокремлене від політичної позиції. Воно було способом говорити про нерівність, насильство й експлуатацію та водночас відкривало простір для уяви іншого суспільства: без ієрархій, примусу й страху. Саме через свої роботи Давид неодноразово стикався з цензурою, нападами та спробами скасування виставок — але ніколи не відмовлявся від своїх поглядів.

У вересні 2024 року Давид долучився до лав Збройних сил України. Це рішення стало продовженням тієї ж позиції — опору імперіалізму й боротьби за свободу, яку він відстоював усе життя. 10 серпня Давид загинув від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання на запорізькому напрямку.

Це втрата, з якою важко змиритися друзям і подругам, порожнеча, яку неможливо заповнити. Та його присутність відчутна й нині — у роботах, міському просторі, у ході щоденної боротьби й у межах спільнот, які плекають рівність й солідарність.

«Незалежна, самостійна, антиавторитарна, безкласова, прогресивна, феміністична, соціальна, соціалістична» — це гасло з робіт Давида продовжує жити разом із тими, хто несе й продовжує його справу.

У пам’ять про Давида ми зняли цей фільм — як спосіб зафіксувати його присутність і як жест любові, вдячності та солідарності. Це фільм не про минуле, а про те, що триває: про мистецтво непокори й боротьбу, що обов’язково завершиться перемогою.

👴 За даними національного опитування, 60% українських сімей протягом останніх років мали хоча б одного літнього родича, який потребує регулярного піклування.

«Традиційні», «сімейні» цінності нам підказують: піклуватися про літніх людей — це обовʼязок родичів. Проте чи завжди ці моральні зобовʼязання враховують щоденні виснажливі фізичні, емоційні зусилля і час, якого потребує така робота.

На основі репрезентативного опитування та глибинних інтерв’ю цю невидиму економіку догляду в Україні дослідила соціологиня Олена Стрельник.

У її статті ви дізнаєтесь:
▪️ як гендер, клас і місце проживання впливають на розподіл доглядової праці;
▪️ чому навіть заможні родини рідко користуються оплачуваним доглядом;
▪️ яку роль у підтримці старших відіграє держава;
▪️ і чому життя літніх людей часто стає «неперспективним» у логіці повоєнного відновлення.

Тож чому суспільство не може бути стійким, поки турбота залишається приватною справою, — читайте в новому матеріалі.

Чому радянський проєкт, що починався з ідеї побудови комуністичного суспільства, так і не зміг ліквідувати капіталістські економічні відносини навіть після націоналізації засобів виробництва? 😩

Сьогодні, у часи кризи капіталізму та появи нових технологій, знову набувають актуальності питання демократичного планування. Тож особливо примітною стає спадщина марксистського економіста Шарля Беттельгайма. Аналізуючи економіку радянського соціалізму, він показав, які саме її структурні особливості блокували можливість справжньої демократії на робочому місці та ефективного суспільного контролю над виробництвом.

Його аналіз важливий не лише для розуміння досвіду ХХ століття. Наразі він також є дороговказом для сучасної стратегії боротьби на робочих місцях, переосмислення ролі менеджерського класу та глобальних ланцюгів постачання.

Тож чому без руйнування форми підприємства жоден посткапіталістичний проєкт не зможе відбутися — читайте в нашій новій статті.

Сьогоднішній мастрід — велике інтерв’ю з Нуром Садеком, нашим товаришем із табору біженців у Бангладеші, молодим активістом народу рохінджа, радником і співзасновником Студентської мережі рохінджа — низової організації, що займається адвокацією інтересів громади рохінджа.

Нур Садек представник народу рохінджа — корінної мусульманської спільноти штату Ракхайн (Аракан) у М’янмі. Систематичний та повільний геноцид перетворив цей народ на одну з найбільш переслідуваних меншин у світі. Рохінджа позбавлені громадянства на власній землі, права на вільне пересування та зазнають фізичного винищення.

Наприкінці 2016 року понад мільйон рохінджа — більш ніж половина усієї спільноти — були змушені тікати до Бангладешу після того, як силовики та ультранаціоналістичні буддистські фанатики, які прирівняли «іновірців» до «чужинців», розгорнули масштабні етнічні чистки. Як наслідок, на кордоні двох держав, у районі Кокс-Базару, постав найбільший у світі табір біженців.

У цій розмові йдеться не лише про злочини м’янмарського режиму. Це також розмова про межі ліберальної демократії, яка надто часто керується не принципами справедливості, а вигодою, альянсами й «стабільністю». У цьому контексті ми говоримо й про Україну — про те, чому нейтралітет у ситуації імперської агресії завжди працює на агресора і чому солідарність між пригнобленими є політичною необхідністю.

«”Я тебе люблю” означає: в мого існування у світі є джерело — ти. У воді такого джерела я бачу нашу радість, передусім твою».

Хай які вади має День святого Валентина з його комерційним підґрунтям, у час жорстокості, репресій і насильства хочеться актуалізувати будь-який привід, щоб говорити про любов.

Колись на нашому сайті був переклад есею Алена Бадью, у якому філософ пояснює, чому любов — це радикальний жест, вартий боротьби й авантюрного ризику. Адже саме в акті любові ми робимо ставку на ризик власним еґо заради іншого й готові творити нову реальність.

Тож сьогодні, у День святого Валентина, ми пропонуємо задуматися про радикальний вимір любові — про той її аспект, де розгортається ризик, дія, перевинайдення світу з погляду відмінності та неподібності. «Любов — це велика революція», — каже Бадью про здатність любові прокладати шлях від егоїзму до родового людства.

Вітаємо вас із Днем закоханих саме цим текстом. Хвала любові! 🫶🏽

🚔 Мадуро під арештом у США — що зараз відбувається у Венесуелі?

Після військової операції США 3 січня цього року та захоплення Ніколаса Мадуро Венесуела стрімко опинилася на перших шпальтах світових медіа. Однак уже за кілька тижнів інформаційна хвиля спала.

Це привід згадати, чим насправді був венесуельський лівий проєкт чавізму, які реформи провадив соціалістичний уряд і як прогресивні перетворення завершилися авторитаризмом Мадуро.

Читайте про це у великому інтерв’ю з соціологинею Марією Іванчевою, яка проводила польові дослідження у Венесуелі в період розквіту чавізму — аналізуючи освітню та інші соціальні реформи боліваріанської республіки.

🎒 Заметіль, аномальна спека, потоп, обстріли — відгадайте, кого можна побачити на вулиці за будь-яких умов?

Це люди, яких впізнають лише за жовтими рюкзаками. У новому сюжеті «Ось бачиш!» ми познайомимо вас із кур’єрами служби доставки — тими, чиє здоров’я й безпека є частиною «гнучкої» системи цифрового сервісу.

Дивіться тизер про героїв швидкої доставки, а повне відео чекайте наступного тижня.

📰 Влітку на нашому сайті вийшла рецензія британського історика Саймона Пірані на книжку органайзера-марксиста Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії 1998–2003».

Після ознайомлення з текстом рецензії автор звернув увагу на низку важливих неточностей і концептуальних розбіжностей. Сьогодні ми публікуємо його відповідь, у якій він детально розбирає як фактологічні помилки, так і проблемні узагальнення та інтерпретації Пірані.

Крім того, на нашому сайті за посиланням, ви можете безкоштовно завантажити електронну версію книги Олега Дубровського. А також прочитати на неї рецензію, написану Саймоном Пірані.

Кілька днів тому ми опублікували матеріал, присвячений книзі «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії. 1998–2003».

Невдовзі стало відомо, що її авторові — ветеранові українського робітничого та соціалістичного руху Олегові Дубровському — діагностували рак шлунка.

Понад сорок років свого життя він присвятив важкій праці трубопрокатника і слюсаря. Упродовж цих десятиліть організовував страйки, підтримував колег у боротьбі за трудові права на підприємствах Дніпра. З початком повномасштабної російської збройної агресії долучився до добровольчих формувань.

Сьогодні перед ним постає нове випробування — тривале й складне лікування.

Ми звертаємося до всіх із проханням підтримати Олега.
💳 Номер пенсійної картки для допомоги:
5168 7451 9049 8664

«В умовах розпаду світового порядку жодні письмові гарантії безпеки не є надійними».

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну наш редактор Тарас Білоус вступив до лав ЗСУ. Його листи й статті, опубліковані на початку великої війни, спричинили гостру полеміку із західними лівими щодо збройного спротиву.

До четвертої річниці повномасштабної війни публікуємо нове інтерв’ю з Тарасом для журналу Jacobin — про те, як змінилася його позиція за ці роки.

Сьогодні він повертається до дискусії з міжнародними лівими з питанням про те, чи наблизило обмеження озброєння України з приходом Трампа реальне припинення війни — чи навпаки, така логіка лише підсилює агресора?

В інтерв’ю також йдеться про бачення військовими завершення війни, переговори та межі можливого компромісу, ризик нового вторгнення після перемир’я, перспективи виборів після війни, виклики відбудови та наслідки можливої поразки.

Дозволимо собі невеликий спойлер: це важка й місцями сумна розмова — до сумної річниці.

💩 «Всі покращення в доставці — тільки на гірше. Згівняння називається».

Легке оформлення через застосунок, гнучкий графік, відсутність податків. Саме такі «переваги» гіг-економіка пропонує своїм працівникам. Тому чимало підлітків, літніх людей, безробітних обирають платформи як фріланс чи тимчасовий підробіток.

Проте на практиці їх чекають суворі реалії. Платформа мінімізує власні витрати й відповідальність, перекладаючи ризики на людей. Компанія отримує прибуток, а працівники — соціальну незахищеність, витрати на забезпечення робочого процесу, відсутність гарантій, підвищені небезпеки на дорогах і фінансову нестабільність.

❓Чому ж ті, хто планували підзаробити кілька місяців, залишаються в доставці роками?
❓З якими небезпеками вони стикаються щодня?
❓ Скільки годин потрібно працювати, щоб заробити 2000 грн на день — і якою ціною це дається?
❓ І чи можлива солідарність там, де працівників та працівниць роз’єднує алгоритм?

Дізнавайтеся відповіді на ці питання та знайомтеся з тими, хто везе вашу доставку, у новому сюжеті «Ось бачиш!» — про гловерів і гловерок.

🤖 «Штучний інтелект захопить світ і моє робоче місце!».

Стрімкий розвиток технологій усе дужче розганяє подібні страхи 🤯 Але чого насправді варто боятися — майбутнього повстання машин чи цілком реальних власників великих компаній, які вже сьогодні використовують ШІ для посилення контролю над працівниками, скорочень і урізання трудових прав?

Запрошуємо поміркувати про це 11 березня на вебінарі «Чи забере у тебе роботу ШІ? Штучний інтелект — інструмент керівників чи працівників?».

Разом із журналістом і дослідником, автором подкасту «Ukraine The Possible» Віталієм Атанасовим та нашою редакторкою, соціологинею Оксаною Дутчак під час події обговорюватимемо реальний вплив технологій на ринок праці, щоденний досвід роботи та права працівників і працівниць.

Реєстрація та деталі події. 👇 Долучайтеся!

Мирослав Шкандрій — представник української діаспори в Канаді, літературознавець і політичний критик, автор резонансної книжки «В обіймах імперії».

Син українських робітників-мігрантів, він провів дитинство в Англії. Навчався в Кембриджі та формувався в контексті студентських бунтів, антивоєнних протестів і лівих інтелектуальних дискусій 1960-х років.

У 1970–80-х роках Шкандрій був редактором журналу «Діялог» — україномовного видання діаспори, яке пересилали до Радянської України. Журнал працював над альтернативною лівою критикою СРСР як соціально неефективної та антидемократичної моделі, пропонував аналіз радянської економіки, підтримував контакти з дисидентами та співпрацював з іншими еміграційними ініціативами.

У межах нашої серії про українську діаспору ми поговорили з Мирославом Шкандрієм про його становлення лівим активістом в середовищі української діаспори, про те, як йому та його товаришам вдавалося знаходити спільну мову з українськими націоналістами заради спільної цілі та про інтелектуальну працю як форму активізму за визначенням.