🧑‍⚕️ «І швєц, і жнєц, і на дудє ігрєц». То робота медсестри зараз».

Щодня медсестри працюють у лікарнях, приймальних відділеннях, реанімаціях і на «швидкій». Але дедалі частіше вони виконують не лише свою роботу, а й обов’язки кількох інших фахівців. У багатьох закладах медсестра — це і перев’язувальна, і маніпуляційна, і палатна, і навіть прибиральниця. Часто — з понаднормовими змінами та додатковими підробітками.

Середня зарплата при такому навантаженні близько 10 700 грн. На ці гроші важко не те що відкладати, а й просто утримувати себе та родину. Особливо коли ти — єдина годувальниця.

▪️ Як медсестри виживають у таких умовах і чому залишаються в професії?
▪️ Чому за останні 10 років в Україні стало на 121 тис. медсестер менше?
▪️ Які порушення трудового законодавства стали нормою після впровадження медичної реформи?
▪️ Чому «оптимізація» системи охорони здоров’я означає більше роботи — але не більше грошей?

Відповіді на ці запитання, а також голоси самих медсестер зібрані у нещодавно опублікованому активістському дослідженні «Одна за трьох: як працюють українські медсестри».

Ми підготували для вас статтю за його результатами. Це матеріал не лише про умови праці, а й про якість медичної допомоги, безпеку пацієнтів і майбутнє всієї системи охорони здоров’я.

❓ Чому Європа має «винайти себе наново»? І що може стати орієнтиром для цієї трансформації?

Французький філософ Етьєн Балібар у своїй публічній лекції, виголошеній у Брюсселі, ставить ці питання на порядок денний — і намагається запропонувати відповіді.

Його роздуми — це спроба поглянути на Європу не як на фортецю з чіткими кордонами або виключно економічний союз, а як на динамічний простір, межі й політичний вплив якого не можуть бути окресленими.

Балібар розглядає Європу в контексті трансформацій капіталізму й планетарної екологічної кризи та пропонує переосмислити проєкт європейської федерації на низовій та космополітичній основі.

Це, у свою чергу, породжує низку принципових питань:
▪️ Як жити у світі, де глобальні кризи вимагають наднаціональної співпраці, але внутрішні суперечності унеможливлюють її?
▪️ Чи може Європа знайти шлях до активної ролі в новому геополітичному та геоекономічному порядку, не відтворюючи при цьому імперіалістичної логіки?

Аналізуючи у першій частині своєї лекції суперечливу історичну та інституційну спадщину європейського проєкту, філософ окреслює виклики, перед якими постає сучасна Європа та світ.

У другій частині лекції, яку ми опублікуємо згодом, йдеться про «неможливу можливість» — пошук нової мови політики співіснування та взаємозалежності як основи справжнього європейського федералізму.

Федералізм майбутнього: об’єднання рівних чи нова форма імперської централізації? 🧩

Цього тижня ми опублікували першу частину доповіді французького філософа Етьєна Балібара, виголошеної з нагоди Дня Європи в Брюсселі. У ній він окреслює виклики, що постали перед Європейським Союзом на тлі його суперечливої історії, імперіалістичних загроз, трансформацій капіталізму та екологічної кризи.

На думку філософа, у часи, коли національна незалежність перестає гарантувати реальний суверенітет, країни змушені шукати шляхи для об’єднання.

❓Але яким буде цей шлях❓

Цьому питанню присвячена друга частина доповіді Балібара. Він показує, як криза соціальної держави, зростання нерівності та «федералізм зверху» породжують недовіру й політичний застій. А також підкреслює, що майбутнє має залежати не від рішень політичних лідерів, а передусім — від сили громадянських рухів і пошуку спільної мови між народами.

Тож чи здатна Європа віднайти нову мову єдності, покликану зберегти демократію? Пропонуємо поміркувати про це разом із автором сьогоднішньої публікації.

Як заразити робітничий клас вірусом класової солідарності? 😐

Один зі способів шукати відповіді — вдивлятися в конкретні історії спротиву на підприємствах і заводах. Саме про такі історії йдеться у книзі органайзера робітничої боротьби Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії 1998-2003». За посиланням можна завантажити та прочитати її на нашому сайті.

Сьогодні ми публікуємо рецензію на цю працю від історика й соціаліста Саймона Пірані.

У своєму огляді Пірані не лише описує ключові моменти досвіду Дубровського, але й проводить глобальні паралелі між проблемами політизації працівників промислових підприємств, структурами робітничих класів і послабленням політичного потенціалу слова «соціалізм».

Саймон Пірані запрошує до розмови не лише про минуле, а й про майбутнє — про те, якою має бути ліва політика в Україні й у світі, аби знову заговорити до більшості.

По той бік європейських цінностей, або як бути «гідними» західної цивілізації? ⛓️

На тлі збройних конфліктів, війн і підйому імперіалізму все частіше лунають заклики до захисту «європейських цінностей». Проте стає дедалі очевидніше, що Європа — це не лише про рівність, права людини і гуманітарну допомогу. Це також про мілітаризацію кордонів, табори для біженців, експлуатацію периферії та поділ на «гідних» і «чужих».

Тож чи не варто визнати, що логіка європеїзації — це не шлях до свободи, а інструмент продовження колоніальної політики та структурного насильства, який виправдовують мовою прогресу, допомоги й інтеграції?

Збірка «Європеїзація як насильство: Півдні та Сходи як метод» пропонує подивитися на Європу з іншого, незручного ракурсу. Сьогодні ми публікуємо вступ до цієї книжки, який окреслює концептуальний підхід збірки і є політичною заявою про те:

❓ як говорити про досвід пригноблення в умовах кризи антиколоніального та антиімперіалістичного мислення?
❓чому солідарність між пригнобленими вимагає не ідеалізації, а уваги до відмінностей їхніх досвідів?
❓і як артикуляція досвідів пригноблених груп на Сходах та Півднях може допомогти нам виробити новий погляд на сучасні соціальні та політичні процеси?

Півдні та Сходи як метод — це не про географію, а про спосіб бачити замовчуване: дисбаланси, межі, лінії насильства — і можливі стратегії опору.

Вільна школа у Львові повертається!
Після успішного минулого року "Вільна школа" знову збирає тих, хто прагне ділитися знаннями й творити разом!

Що це?
Проєкт створений студентами львівських університетів для всіх, хто цікавиться культурою, наукою та критичним мисленням. Ми даємо можливість поділитись своїми унікальними знаннями з іншими студентами. Минулого року проєкт об'єднав багато активних учасників і надав можливість обговорити важливі ідеї, знайти нові спільноти та розширити свої горизонти.

Про що?
Наша програма охоплює широкий спектр тем – від політичної філософії до критичної педагогіки, від соціології до мистецтвознавства. Конкретна програма буде доступна після набору лекторів. Ми відкриті до різних підходів і точок зору!

Практичні деталі
- Коли: 14-25 липня 2025 року
- Де: Міський палац культури ім. Хоткевича
- Скільки коштує: Безкоштовно
- Для кого: Переважно для студентів, але відкрито для всіх зацікавлених

Хто може долучитися?
Слухачі: Студенти та всі, хто прагне нових знань та живого спілкування
Лектори: Будь-хто, хто має цікаві ідеї чи досвід у своїй сфері та готовий поділитися ними

Як долучитися?
Участь вільна за умови попередньої реєстрації:
Стати слухачем/слухачкою
Стати лектором/лекторкою

Якщо у вас є запитання, то пишіть в коментарі, або скористайтесь F.A.Q!

🕳 «Я живу в люке. Сейчас у меня тут классно, пока не на что не жалуюсь».

Так розповідає про свою домівку, облаштовану в люці біля теплотраси, безпритульний Руслан. Взимку умови проживання під землею складніші. Проте люк для нього — не лише укриття від негоди. Тут Руслан віднайшов власний простір для усамітнення, якого часто позбавлені його безпритульні знайомі.

🌳 Щоб вижити на вулиці, люди вдаються до надзвичайної винахідливості — знаходять прихистки в парках, під’їздах, електричках, скверах, на пляжах, у підвалах, склепах на цвинтарях, теплотрасах та закинутих будівлях.

Бездомні заповнюють практично весь міський простір, водночас залишаючись витісненими з нього. Їхні потреби ігноруються в політиках соціальної підтримки. Їх не помічають або не хочуть помічати на вулицях.

Тож усе-таки як це — жити просто неба?

Про це активістка ініціативи Street.Aid.Daily розпитала людей, які мешкають на вулицях Одеси — міста, яке завдяки південному клімату стало своєрідним прихистком для біженців і знедолених.

Ідеї інтернаціоналізму, солідарності й дружби народів сьогодні звучать як заяложені радянські формули. Але в історії XX століття були численні випадки, коли ці принципи справді втілювалися в реальність.

У 1923 році понад сто ремісників, робітників та інженерів із Чехословаччини добровільно об’єдналися в кооператив «Інтергельпо» та разом із киргизами, узбеками, дунганами, росіянами й українцями будували соціалістичне інтернаціоналістське місто на території Киргизстану.

Коли 1925 року перша група кооператорів прибула до Пішпека (нині — Бішкек), їх зустрів сухий, майже пустельний ландшафт. У місті не було електрики, водогону, а залізничною станцією слугувала дерев’яна платформа серед степу.

Проте вже за кілька років зусиллями інтергельпців тут зʼявилися електростанція, меблеві й текстильні фабрики, пивоварня, школа й садок, шкіряний завод і житловий квартал. А для повсякденного спілкування в багатонаціональному середовищі вони навіть розробили власну імпровізовану мову — спонтанне есперанто.

Цей експеримент не пережив сталінський терор і був остаточно згорнутий під час Другої світової. Сьогодні Інтергельпо — занедбаний район неподалік центру Бішкека, історію якого майже не памʼятають навіть його мешканці.

Проте спадок цього місця навряд чи можна означувати самими руїнами. Адже втілення кооперативу в життя — це приклад, що повертає політичну уяву.

👉 Більше про Інтергельпо читайте у дослідженні німецького історика Давіда Лойпольда, заснованому на архівних документах і польовій роботі в Киргизстані.

🌱 Чи може екологічна трансформація співіснувати з логікою капіталізму? 💴

Одним із найпоширеніших підходів до подолання кліматичної кризи сьогодні є так званий зелений перехід: вітряки замість ТЕС, електромобілі замість бензинових автівок, переробка замість полігонів сміття.

Однак на практиці така екологічна політика часто опиняється під контролем групи експертів, при цьому залишаючись відірваною від реальних потреб і прагнень людей. Одним із перших, хто звернув увагу на цю невідповідність, був філософ ХХ століття Андре Ґорц. Його екологічне мислення не обмежується критикою зростання як такого. Ґорц наполягав: питання не лише в джерелах енергії, а в тому, який спосіб життя вони обслуговують.

▪️ Тож як екологічна криза може стати основою для перебудови суспільства?
▪️ Як пов'язані екологія і демократія?
▪️ І чому екоактивізм — це насамперед політичний рух, а не лише проєкт експертів?

📖 Читайте статтю Андре Ґорца про політичну альтернативу, в центрі якої не прибуток, а солідарність, автономія особистості та етика самообмеження.

🧑‍⚖️ Право на аборт завжди було однією з найгостріших тем в суспільних дискусіях. Сьогодні — на тлі зростання праворадикальних настроїв у світі — репродуктивні права жінок дедалі частіше стають ціллю політичного тиску. І не лише в передвиборчих гаслах, а й у законодавчих ініціативах багатьох країн.

Наскільки доступними є аборти в Україні?

Про це ми поговорили з жінками, які мали досвід переривання вагітності, а також з активістками низової ініціативи Pro-Abort, які відстоюють право на вибір.

Дивіться тизер нового репортажу проєкту «Ось бачиш» і чекайте повної версії сюжету наступного тижня.

🛢 Радіоактивні річки, забруднене повітря, смертельні хвороби — такою є ціна «зеленої» енергетики та новітніх технологій 🔋

Ми звикли сприймати «зелену» енергетику як шлях до чистого й безпечного майбутнього. Але реальність її виробництва — зовсім не чиста.

Щоб створити електрокар, вітрову турбіну чи сонячну панель потрібні рідкісноземельні метали. А їх видобуток — надзвичайно токсичний процес: у повітря, ґрунт і воду потрапляють миш’як, важкі метали, фториди й радіоактивні речовини.

Результат — радіоактивні річки, ракові села, спустошені ландшафти й невиліковні хвороби в регіонах, де зосереджено це виробництво.

📍 Наслідки такого виробництва можна спостерігати на території між шахтами Баян-Обо та заводами в Баотоу (Китай), що є центром глобального видобутку рідкісноземельних елементів.

📖 Цьому регіону присвячено розділ книжки «Rare Earth Frontiers» американської географині Джулі Клінгер, який ми публікуємо сьогодні в українському перекладі.

Цей текст важливий і для України — на тлі обговорень про видобуток власних рідкісноземів.

Тож чи готові ми повторити шлях Баотоу?

🏥 Сьогодні коефіцієнт народжуваності в Україні став одним із найнижчих у світі — 0,8-0,9 при мінімумі для відтворення населення у 2,1-2,2.

Водночас у ході медричної реформи було встановлено норму кількості народжень, і ті пологові будинки, які не «дотягують» до неї, ризикують залишитися без державного фінансування. Як наслідок — третина таких медзакладів закрилася.

▪️ Чи дійсно консюмеристська логіка медреформи — «гроші ходять за пацієнтом» — сприяє покращенню якості та доступності пологових?
▪️ Як зниження фінансування впливає на навантаження медичного персоналу і безпеку породіль?
▪️ Чи є альтернативи скороченню пологових?

Про ці проблеми медичної реформи в Україні та їхні наслідки для жінок і медсестер розповідає соціологиня Олена Ткаліч у своєму дослідженні. Читайте її висновки у статті для «Спільного».

🧑‍🔧 Ви ремонтуєте свої ґаджети чи купуєте нові?

Найчастіше ми просто позбавлені цього вибору. Адже великий бізнес створює барʼєри для можливості ремонту: відсутність інструкцій, запчастин та інструментів змушує нас купувати нове, навіть коли старе можна полагодити.

💡 Проте, згідно з дослідженнями, багато людей готові витратити час на ремонт, аби не викидати старі, ще цілком працездатні прилади.

У новій статті читайте про важливість права на ремонт, історію руху за нього та те, як він може змінити нашу взаємодію зі світом електроніки. Зокрема, ви дізнаєтесь:

▪️ чому нам потрібно право на ремонт;
▪️ як технологічні гіганти перешкоджають ремонту та змушують нас витрачати більше грошей;
▪️ як рух за право на ремонт допомагає долати екологічні та соціальні виклики.

У статті автор також обговорює потенціал розвитку ремонтних майстерень в Україні та те, як такий підхід може стати осердям нашої інноваційної економіки.

Читайте матеріал і приєднуйтеся до руху, який змінює правила гри у світі технологій.

«Подивіться, як держава ставиться до репродуктивних прав — і зрозумієте, наскільки вона демократична».

В Україні аборт — легальна медична послуга в межах перших 12 тижнів вагітності. Але між «правом» і реальним доступом — прірва:

🔺 більшість препаратів для медикаментозного аборту — лише за рецептом;
🔺 кожен крок супроводжується тиском, стигмою і відчуттям сорому;
⚠️ і нарешті рубрика «дожилися»: місцеві депутати Івано-Франківська вирішили «боротися з демографічною кризою» і 27 червня звернулися до Верховної Ради з пропозицією повної заборони абортів.

То все-таки як це — мати небажану вагітність в Україні?

У новому випуску «Ось бачиш!» — історії жінок, які пережили аборт, а також голоси активісток з ініціативи Pro-Abort, що підтримують їхнє право на вибір.

31.08. Континент бунту: історія лівих рухів Латинської Америки

Країни Латинської Америки не раз ставали лабораторією для суспільних експериментів. У XX столітті в них відбулась низка знакових лівих революцій та правих переворотів. Останні встановили тут військові диктатури, які першими здійснили антисоціальні неоліберальні реформи, які згодом поширилися світом — власне, ми живемо у створеній тими реальності

І саме тут у ХХІ столітті почався зворотній процес — так званий «лівий поворот», коли на виборах перемагали сили лівіше центру різного ступеню радикальності. Але вже за десятиліття здавалося, що ця хвиля відступає: економічні кризи, корупційні скандали, правий реванш і нові форми авторитаризму змінили карту регіону. Разом із тим, нові соціальні протести проторували лівим шлях до влади навіть у тих латиноамериканських країнах, які видавалися цитаделями реакції

Від сапатистів до чавістів, від бразильського безземельного селянства до чилійського студентства, від ліворадикальних священників до збирачок коки, від колишніх партизан до безпринципних опортуністів — політолог й активіст «Соціального руху» Денис Пілаш розгляне ліві рухи та партії регіону, головне, що варто про них знати, їхні успіхи та провали від країни до країни

💥Як рухи корінних народів, феміністки й профспілки кинули виклик старим елітам і чого досягли?
💥Який досвід може бути корисним і для нас, а в якому проявилась обмеженість альтернативних моделей розвитку?

Коли: 31 серпня (неділя) о 17:00
Де: Київ, вул. Ярославська, 35а
Реєстрація за посиланням

📚 Вітаємо з Днем знань!

У цей день традиційно всі повертаються за парти й до робочих завдань (сподіваємося, з новими силами та наснагою). Проте наш сайт вирішив інакше 🙄

Найближчі кілька тижнів сайт «Спільного» не працюватиме через технічні роботи. Але вже зовсім скоро ми повернемося з новими матеріалами.

Тому, аби не гаяти час, ми вирішили поексперементувати, згадавши про альтернативні способи поширення текстів. Спеціально до 1 вересня ми зробили маленький журнал із добіркою статей про освіту, які публікувалися на «Спільному». Там ви знайдете:

🔸 огляд реформ станом на 2021 рік від Олексія Гавриленко «Новації та “системний гаплик”: куди йде українська освіта після 30 років реформ»;
🔸статтю однієї з наших випускових редакторок Марії Соколової «Освітні “послуги”, їх “споживачі” і королева-конкуренція: університет у тіні грантової реформи»;
🔸 переклад від нашого іншого випускового редактора Максима Шумакова статті Крістіана Шадковського «Марксизм, (вища) освіта та спільне».
🔸 А для тих, хто зараз має труднощі з письмом, відчуває спокусу або відразу до стерильних текстів ChatGPT, ми додали статтю Джонатана Ніла з провокативною назвою «Чому радикальним науковцям складно писати та що з цим робити» (переклав Роман Дрямов). В цьому тексті не лише поради, але й думки автора з приводу того, чому університети змушують активістів почуватися дурними, як вони це роблять і як із цим впоратись.

Нагадуємо й про наш YouTube-канал. Там ви знайдете добірку відео про важливість доступної освіти:
🎥 Чому варто вимагати доступну освіту.
🎥 Репортаж про вчителів і вчительок, які впроваджують анархо-педагогіку.

Як читати «Спільне», якщо у нашого сайту досі канікули?

Завантажуйте наш першовересневий журнал!

🏚 Лекція про бездомність у післярадянській Україні.

Цієї п’ятниці в Українському Домі відбудеться розмова з нашою редакторкою та соціологинею Анастасією Рябчук. Від початку 2000-х вона досліджує явище бездомності й цього разу розповість про контекст його формування у післярадянській Україні.

▪️ Хто такі «діти вулиці» і чому вони з’явилися саме у 1990-х?
▪️ Як криза інституцій турботи та радикальні економічні й соціальні злами визначили масштаби дитячої безпритульності?
▪️ Чому суспільство й досі розв’язує соціальні проблеми через моральні оцінки — хто «заслуговує» на допомогу, а хто ні?

Ця лекція буде цікавою всім, хто досліджує історію 1990-х, інституції турботи, ринок житла й праці, а також неоліберальні реформи, що вплинули на життя тисяч людей.

📍 Подія відбудеться в межах публічної програми виставки Олександра Глядєлова «І побачив я».
📝 Реєстрація
ℹ️ Деталі заходу — у події.

📢 Ми вже повідомляли (та й ви, напевно, самі помітили), що сайт «Спільного» останнім часом працював не надто добре. Протягом найближчих двох тижнів він буде на технічному оновленні: ми лагодимо його й паралельно працюємо над тим, щоб зробити сайт зручнішим і швидшим.

Тож поки триває ремонт, хочемо почути відгуки про ваш досвід користування нашим сайтом:

🔹 Наскільки зручно вам було користуватися сайтом?
🔹 Які елементи дизайну подобалися, а які дратували?
🔹 Чи вистачало варіантів пошуку та навігації?
🔹 Чи зручно вам читати — з телефона, компʼютера або планшета?
🔹 Які візуальні зміни хотіли б побачити у новій версії?

Ми хочемо, щоб «Спільне» залишалося простим, доступним і чесним у подачі матеріалів. Тож ваш досвід і поради справді допоможуть нам зробити сайт кращим. Пишіть їх у коментарях — усе уважно зберемо й врахуємо в роботі.

Дякуємо, що залишаєтеся з нами навіть у період технічної паузи ❤️

Запрошуємо на акцію солідарності з палестинським народом, яка відбудеться в найближчу суботу, 20 вересня.
Бомбардування цивільної інфраструктури, жорстока окупація, тортури полонених і штучно викликаний голод є щоденною реальністю для палестинок і палестинців. Ми, як нація, що пережила Голодомор, а зараз знову стикається з російською агресією, не можемо мовчати! Ми стоїмо в солідарності з палестинським народом, бо всі пригноблені народи мають бути вільними. Ми розділяємо біль через загарбану землю та втрачені життя. Держави-агресори Росія та Ізраїль застосовують подібні тактики пригнічення, і ми закликаємо єднатися проти всіх форм колоніалізму.
Приєднуйтесь 20.09 о 13:00 до акції, що відбудеться біля Національного музею Голодомору-геноциду.

EN
Join us at the demo on September 20 to express solidarity with the Palestinian people.
Bombing of civilian infrastructure, brutal occupation, torture of prisoners, and artificially induced famine are the daily reality for Palestinians. We, as a nation that survived the Holodomor and is now facing another Russian aggression, cannot remain silent! We stand in solidarity with the Palestinian people, because all oppressed peoples must be free. We share the pain of the occupied land and the lost lives. The aggressor states Russia and Israel use similar tactics of oppression, and we call for unity against all forms of colonialism.
Join the demo near the National Museum of the Holodomor-Genocide on September 20 at 13:00.

Text by united.action.de

🏢 Орендуєте житло в Києві? Тоді долучайтеся до Спілки орендарів та орендарок!

Запрошуємо на презентацію київського осередку Спілки — зустріч про те, як зробити оренду справедливою й регульованою.

Протягом заходу обговорюватимуть типові умови договору, практичні кроки захисту прав, механізми колективного представництва й формування спільноти взаємопідтримки.

Відразу після дискусії буде організована ініціативна група для посилення київського осередку.

📍 Українсько-данський молодіжний дім, Київ, вул. Володимирська, 5Б
🗓 21 вересня, 12:00
💸 Участь безкоштовна за попередньою реєстрацією.
🔍 Деталі в події.

Також нагадуємо, що на нашому YouTube-каналі є фільм про ситуацію з орендою в Україні та досвід ВПО.