У Національний музей історії України у Другій світовій війні. Офіційна стор. відбулася зустріч із сержантом Президентської бригади Романом «Халком» Харченком у межах нового проєкту музею «Герої війни».
Цей проєкт — цикл публічних зустрічей та усних історичних свідчень, покликаний зафіксувати досвід героїв сучасної війни.
Роман Харченко — командир взводу БпЛА в підрозділі «Булава» Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, повний кавалер ордена «За мужність» та кавалер «Золотого хреста». Починав як протитанкіст, згодом став оператором безпілотних систем, а нині — командир взводу БпЛА. На його рахунку понад 100 одиниць знищеної важкої техніки та більше ніж 70 збитих «Шахедів».
Сам Халк підкреслив, що його звитяги були б неможливими без злагодженої роботи побратимів: «Ці нагороди для мене — це заслуга всього мого підрозділу “Булава”: від водіїв, інженерів і техніків до інших пілотів, других номерів та командирів».

«Нам часто кажуть про стандарти НАТО, але те, що робимо ми, — в країнах НАТО такому не вчать. Там максимум кажуть нічого не чіпати».

«Лучник» — фахівець з реінжинірингу та модифікації боєприпасів у підрозділі «Булава» 3 мехбату Президентської бригади. Він займається повним циклом створення засобів ураження: переробляє штатні боєприпаси, виготовляє власні електродетонатори і створює саморобні аналоги дефіцитних мін. Частина рішень народилася вимушено: заводських електродетонаторів у країні фактично немає, запаси ПОМ-2 вичерпалися, а потреба в мінуванні лише зростає.

«Я до 2023 року був протитанкістом, і з розвитком безпілотних систем багато хто з нас перекваліфікувався тоді в саперів-інженерів. Ну, я в дитинстві не дуже любив в комп’ютерні ігри грати, тому не розглядав можливість стати пілотом», — каже Лучник.

Окрема історія — навчання за кордоном. Деякі побратими Лучника проходили підготовку в країнах НАТО, але очікування та реальність розійшлися: наших бійців вчили просто не торкатися підозрілих предметів і діяти суто за протоколами безпеки. Наші ж сапери працюють у зовсім іншій площині: не лише знешкоджують міни, а й конструюють, модернізують і запускають у виробництво нові рішення.

«Ми самі постійно навчаємось і до того ж переймаємо досвід наших колег. Я регулярно спілкуюся з суміжними підрозділами та іншими батальйонами нашої бригади. Допомагаємо один одному, обмінюємося новими ідеями та розробками».

Сам Лучник із Закарпаття і на момент початку повномасштабного вторгнення був за кордоном. На початку березня 2022 року він повернувся до України й одразу вступив до війська.

«Думав тоді, що це на пару місяців, пів року, може. Але затягнулося все, вже четвертий рік тут. Працюємо по 12–14 годин, подеколи і по ночах, коли є термінові задачі. Прямо тут і живемо, але треба працювати. Бо хто, як не ми?»