Окей, готуй нервову систему — далі буде Blame! і тілесна трансгресія в стилі "ctrl+alt+забудь, що ти людина".


Blame! — тілесна трансгресія в архітектурному кошмарі

У світі Blame! (1997–2003) немає революцій і падіння імперій, бо імперії навіть не встигли виникнути. Це безмежний техноорганізм, де архітектура розрослась до масштабів богів, а люди — деградували до помилок коду. Цифрова нескінченність тут не метафора, а буквальність: простір росте без сенсу, без початку й кінця, як пухлина. І це не просто фон — це тіло світу. Тіло, що пожирає інше тіло.

Творець манґи, Цутому Ніхей (Tsutomu Nihei), архітектор за освітою, створює світ, де форма — це і є суть. Де тілесність і простір не розмежовані.

Протагоніст Кіллі (Killy) — фігура без минулого, без обличчя, без памʼяті. Його завдання — знайти «генетичний ключ» — останній шанс на доступ до системи, що колись контролювала світ. Але з кожною сторінкою стає зрозуміліше: контролю вже не існує. Залишилась тільки безжальна інерція автоматизованого росту.
У Blame! тілесна трансгресія — не вибір, а неминучість. Людське тіло тут — слабке, крихке, воно або механізується, або стирається. Персонажі зливаються з машинами, не стаючи при цьому досконалими кіборгами — вони радше як залишки мʼяса на деталях. У цьому Ніхей ближчий до філософії техно-тілесної ентропії, ніж до класичного кіберпанку: тіло тут — не джерело сили, а обʼєкт мутації.

Простір у Blame! поводиться як ворожа плоть. Сходи, тунелі, кімнати — це не архітектура в людському сенсі, а щось ближче до кишківника. І коли тіло стикається з цим простором, воно завжди програє. Це трансгресія не в дусі «вийти за межі», а радше «зникнути в межах».

Мова — майже відсутня.

Діалоги мінімальні.

І це не примха — це частина світогляду Blame!: слова втратили сенс у світі, де немає слухачів, де навіть «людське» вже не означає нічого конкретного. Є тільки рух крізь гігаструктуру — наче крізь чиюсь травму, яка повторюється без кінця.

Це манґа про те, як виглядає світ, коли божественне вже давно не втручалося. Як виглядає людина, коли її тіло — застарілий носій, непридатний для оновлення. І в цій порожнечі — справжній жах: не в монстрах, а в тому, що нікого вже не хвилює, хто помре, а хто залишиться.

У наступному пості з серії: дигітальний екзорцизм у Paranoia Agent.

Задачник по новой этике

Увидел в интернете картинку с детской задачкой о «мозге в колбе» (известном философском мысленном эксперименте) и решил сделать серию дилемм из учебника будущего по новой этике. Возможно, такие и правда появятся после технологической сингулярности.