Є у мене в домашній мережі купа self-hosted сервісів, значить. Більшість у докері. А проблема з докером у тому, що він порти на хостовій машині займає, так їх ще й памʼятати треба (або записувати кудись). І якось не прикольно потім у браузері писати та бачити https://myserver:53412.

Як сервер у мене Synology NAS наразі, і там є вбудований реверс-проксі. Цього було б достатньо, щоб зробити собі адреси виду https://myserver/gitlab, але хочеться радше https://gitlab.mynetwork. Тож підняв я додатково DNS-сервер (також від Synology, хоча там, мабуть, тільки юайка їхня) і зрозумів, що це дуже прям запарно налаштовувати тепер. Доводиться в декількох місцях одне й те саме прописувати.

Виявилося, що замість повноцінного DNS-сервера в локальній мережі можна використовувати mDNS, проте, з ним також є певні проблеми. А для більш-менш автоматичного налаштування реверс-проксі можна було б перейти на Træfik чи Caddy. Та це вже якось вище мого порога заморочливості.

Тож я здався та спробував Tailscale. Це така штука, яка дозволяє дуже легко та швидко побудувати свою VPN.

Ідея звісно не нова: ще на початку 2000-х ми з друганами думали, як нам грати разом в ігри, якщо ми живемо в різних районах. У першому StarCraft можна було, наприклад, зателефонувати модемом напряму модему другана, прикиньте ☎️ Але то поодинокий випадок скоріш. А ось десь у 2004-му зʼявилася така славнозвісна в ті часи прога як Hamachi (на скріншоті саме вона). Вона дозволяла змусити ігри думати, що два віддалених компи насправді в одній локалці — те що треба!

Зараз такі штуки теж існують. Наприклад, ZeroTier. Ми з ексколегою намагалися через нього пограти віддалено в Cuphead, але воно зрідка давало неприємний лаг. (Ми з ним пограли врешті, але інакше).

Так ось, а шо Tailscale? Ну більшість з вас, мабуть, вже й так в курсі — це тільки я слоупок. Але фактично це те саме, тільки на базі (дуже швидкого) протоколу WireGuard, й до того ж підтримує меш-мережу.

Цікаве тут інше: tailscale можна підіймати прямо в докер-контейнері, фактично додаючи його у вашу мережу як окрему машину. Тобто виходить наче у вас є окремий комп, на якому стоїть тільки той сервіс, який ви там підняли. Отож з суботи я займався міграцією деяких штук у свій новий tailnet.

В принципі, процес доволі straight-forward. Налаштував собі простий GitOps для автоматичного деплоя ACLs та docker-compose.yaml файлів. Наче норм.

Але зʼявилася зворотна проблема: не всі сервіси легко підіймаються на 80-му порту 😤 Це тому, що перші 1024 порти привілейовані, й вішатись на них можуть тільки проги з відповідними правами. Однією з неспроможних штук виявився форк Gitea — Forgejo, який я вирішив собі підняти замість GitLab (бо останній заважкий для моїх потреб). Танцював навколо нього майже дві доби, але так і не зміг змусити його забайндити на себе 80-й порт. Зрештою довелося в контейнері ще підіймати nginx чисто заради цього.

Запрацювало тепер-то! Можу відкривати https://git/ та насолоджуватися 😎 (причому навіть не вдома, бо у мене навіть на телефоні Tailscale).

Цікаво до речі, що сучасні програми вкрай кепсько реагують на подібні короткі адреси: телеграм не запарсив як URL (з міркувань безпеки, я думаю), браузери постійно намагаються відкрити мені пошук замість сайту, а Arc навіть не зміг зберегти закладку 🤡 Я не кажу вже про http (без s). Але це вже інша історія.