Шикарний випуск про рибаків і рибалку. Я сам ловив рибу тільки як був ше малий, але люблю рибу їсти і риба в культурі – це мені дуже цікаво. Як завжди, тема така бездонна, шо по ній можна було б робити цілий серіал.

Риболовля – це більше ніж просто хобі чи спорт. Для величезної частини людей це особливо теплі спогади про дитинство чи юність, а ще це справжня українська медитація та перезавантаження. Вона настільки важлива, що в 1995 році вийшов підписаний президентом указ “Про День рибалки”, щоб відзначати свято в другу неділю липня.

Про те, як в Україні раніше ловили рибу, розповідає Сергій Сіренко — етнолог, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного музею історії України:

🎣 Які нині забуті техніки й знаряддя існували в рибалок раніше?
🐟 Які особливості були в різних регіонах України?
🎏 Під окремі види риб – окремі вудки?
🐠 Хто і як ловив рибу на Чорноморському узбережжі?
🎣 Навіщо женити рака і в кого з риб є розвідники?
🐟 Чи дійсно рибалки забобонні?
🐠 Що сьогодні знищує рибу та як цьому зарадити?

Дивіться тут:
https://youtu.be/J2y1ZumM10E

Ше трохи більше розбору української мови в записі Евлії Челебі. З цікавими коментарями з точки зору історії української мови.

https://youtu.be/OsH3EOCs5a0?si=6OLdFmDLrjMa91H6

Нарешті вийшла моя стаття, присвячена кримськотатарським кисетам в колекції Національного музею історії України. За консультації і допомогу щиро дякую моїй подрузі Есмі Аджієвій, голові ГО "Алєм". А також тим хто читав, радив і рецензував.
На прикладі невеликої, але репрезентативної колекції, ми хотіли показати, як за тривалий час свого побутування в Криму у якості “гаманця”, “кишені”, “торбинки” для грошей, дрібних речей і тютюну, кисети набули ширшого соціального і культурного контексту, ставши помітним аксесуаром традиційного вбрання, нагородою у кінних змаганнях і боротьбі "куреш", індикатором соціального статусу, а також важливою частиною звичаїв та обрядів кримських татар, зокрема весілля. Окрім цього, увага приділена класифікації та атрибуції кисетів за їх формою, розмірами та призначенням.
У ширшому контексті ця група предметів привертає увагу до проблеми долі культурної спадщини кримських татар та обставин формування музейних зібрань, які неможливо досліджувати у відриві від долі кримськотатарського народу. Тож велика увага у статті приділена обставин походження кисетів, більшість з яких потрапили в Київ вже після депортації кримських татар. В результаті багатьох політичних причин (зокрема й цензурі та конструюванню негативного образу кримських татар в СРСР), подібні колекції позбавлялись атрибуції та локальних назв кримськотатарською мовою. Багато цікавих матеріалів про побутування кисетів в культурі кримських татар не увійшли у статтю (через обʼєм), але вони обов'язково будуть розкриті у наступному перевиданні каталогу "Спадщина. Miras. The Heritage" в майбутньому.
#Крим #кримські_татари #стаття
https://oriental-world.org.ua/index.php/journal/article/view/776

Перебирав старі фотографії. Найшов симпатичного скіфа з городища Кара-Тобе під Саками в Криму. Там слабо видно, але перед ним горять воскові церковні свічечки. Воно не дуже для збереження пам'ятки, але це певно були перші археологічні реконструкції, які я бачив. Навіть дивувався, шо в скіфів були приблизно такі самі двері як тепер в нас.

В себе на фб постив Михайло Якубович:

А раптом допоможе?
"Тен талясім [талісман] од шаблі і од стріли носити". І далі - набір літер. Молитовник волинських татар, Хмельницька область, 1850-ті роки.

До речі. Там не од стріли, а од стрільби написано!

Випадковий філологічний факт: по-монгольськи пиво буде "шар айраг", і дослівно це "жовтий кумис".

Монгольський "айраг" і тюркський "айран" історично можуть бути пов'язані.

В Римі 2-3 століть н.е. жив письменник і філософ Клавдій Еліан, великий любитель грецької культури, сам писав по-грецьки. В Апріорі в античній серії є його збірка коротких історій і байок, зібраних з старих книжок і чуток. Захотілось глянути, які стереотипи він пише про скіфські кочові народи.

1. Скіфи пили вино не розведене водою, і філософ Анахарсіс робив так само
2. Меоти і савромати їли просо
3. Скіфи багато мандрували по своїй країні, але мудрий Анахарсіс зразу приїхав до Афін і більше нікуди не їздив
4. Скіфи мали кордон з персами, бо Дарій якихось заколотників не вбив, а вислав до кордонів скіфських
5. Коли два масагети полюблять одну дівчину, вони змагаються за неї, але не насмерть – хто програв має виконувати накази переможця, як раб
6. Масагети настільки дружать з кіньми, шо коли падають з коня, то він спиняється, поки вершник знов на нього не залізе
7. Прості скіфи – жорсткі і загартовані, не мерзнуть в холод, як не мерзне в простих людей лоб

Діоніс з чашею і менада з розписаним бубном. Намальовані на кратері (горщику, де розмішуютть вино з водою) з колекції Британського музея.

Пише Тетяна Шевченко:
Тімпан стосувався переважно культу Матері богів, що стає особ­ливо поширеним у ІІІ і ІІ ст. до н. е. Це ударний інструмент у вигляді широкого диска. Він відповідав ритуалам, де практикувалися танці, нерідко нестримні, оргаїстичні. На відміну від духових і струнних інструментів, ударні асоціювалися з іноземними практиками, містеріальними святами. Однак вони, очевидно, існували в містах Причорномор’я. Геродот пише про представника скіфської еліти Анахарсіса, який піддався грецькому впливу. Скіфи осудливо поставилися до нього, а коли про все дізнався їхній правитель, він власноруч убив його. Та саме завдяки Анахарсісу, ми дізнаємося, що у святилищі в Гілеї, пов’язаному з Ольвією, відбувалися містеріальні культи. І от Геродот пише, що Анахарсіс влаштував свято на честь Матері богів і виконуючи релігійні ритуали, бив у тимпан. В Ольвії та Херсонесі елліністичного періоду зображення Матері богів із тимпаном були дуже поширені. Таких глиняних фігурок було більше, ніж зображень усіх інших богів.

Але історія жінок з бубнами в наших краях – це далеко не тільки античні греки. Я вже колись постив шаманку з бубном катакомбної культури з Полтавщини – в свій час ця культура була по всьому причорноморському степу і аж до Каспійського моря. Це на півтори-дві тисячі років до еллінів, але тоже в бубон били для культу з зміною свідомості.

На сайті полтавських археологів можна навіть погуляти по реконструкції поховання тої шаманки.

І шоб закінчити тему античних бубнів, то от єдине відоме мені зображення, шо би показувало скіфа з бубном. Скіфські народи явно більше всього любили ліри і арфи, як і всі вихідці з Передньої Азії. Може цього тимпана підхопили в сусідів уже в Криму.

З статті Ольги Олійник.