Неймовірно захоплений першими 20 хвилинами Man of Steel Зака Снайдера!

Фільм 2013 року відомий з багатьох причин: це і старт кіновсесвіту DC (якому незабаром дадуть новий початок), це і джерело усіх суперечок щодо Зака Снайдера (ледь не єдиний, у кого було бачення), а також це фільм, більша частина якого напирала на натуралізм і приземленість, розкриваючи людські риси знаменитого криптонця. Хоча тут треба сказати, що останнього хотів Крістофер Нолан, який продюсував фільм, а Заку Снайдеру було цікаво інше 😏

Однак мені фільм запам'ятався тим, що несподівано всередині такої натуралістичної історії опиняється двадцятихвилинна короткометражка у сетингу стильного та епічного фентезі в космосі. З літаючими дикими звірами; планетою, що вмирає від катаклізму; стародавніми воїнами, які носять обладунки з кісток і металу; а також неймовірною увагою до деталей і тактильності матеріалів.

Я б із радістю подивився приквел про Криптон від Снайдера.

З двох з половиною годин хронометражу Man of Steel перші 20 хвилин абсолютно точно можна дивитися як окремий самостійний твір. Цей фільм усередині фільму — втілення того, чим Снайдер завжди хотів бути та зрештою стане. Особливо якщо звернути увагу на його фільмографію і ставлення до кінопростору — у нього не буває просто кадру.

На мою думку цей фентезійний сегмент говорить про нього набагато більше як про автора, ніж весь інший Man of Steel з його ідеями про рятівника, нервовою ручною камерою і битвою у кам'яних джунглях Метрополіса.

Саме тут Снайдер відчуває себе вільно і на відміну від решти хронометражу, ставиться до перших 20 хвилин як до чогось важливого особисто для себе. Просто подивіться ще раз на ці загострені кораблі; оточення та обладунки у стилі Ар-Нуво; місто, що схоже на ребра стародавнього звіра; артефакт у вигляді черепа, скоріш за все першого криптонця... — неймовірний масштаб.

Ти дивишся на подібні образи та розумієш, як сильно окреме зображення чи дизайн можуть розбурхувати фантазію.

Звичайно, за весь опенінг жодного кадру зі слоумо (як і в решті фільму), проте насиченість, зернистість, силуети та графічність — усе настільки переповнене гіперстилізацією, що кадр прям затягує. Обожнюю таке живе зображення.

А сцена із небесною битвою, яку бачить Джор Ел (персонаж Рассела Кроу) — назавжди у серці. Ці яскраві спалахи світла я запам'ятаю назавжди ✨

P.S.
Якщо у вас є можливість увімкнути фільм, зверніть увагу на монтажну склейку, якою закінчується сегмент на Криптоні. Таке відчуття, ніби Снайдер не знав, або зовсім не хотів перейматися щодо переходу до решти більш спродюсованого фільму. Just sayin'.

Мені подобається, як нові Teenage Mutant Ninja Turtles здорово реалізують Teenage частину. Це, мабуть, одне з найяскравіших зображень "справжніх підлітків" за останній час. І справа тут не тільки в поп-культурних референсах і виборі жартів, а у дуже свідомому стихійному арт-стайлі, що нагадує малюнок підлітка.

Звичайно, можна сказати, що TMNT створили під впливом Spider-Verse, але це пояснення далеко від розуміння оформлення мультфільму про черепашок.

Наприклад, максимально деформований дизайн жителів Нью-Йорка (привіт Nickelodeon який досі дотримується правила "о, це відрізняється від Disney? Кайф!"); жирний лайн, що постійно рухається, завдяки чому навіть статичні кадри дуже насичені; а також круті акценти за допомогою стилізованої крейди (так, я про ці дуже м'які та кольорові Crayons).

Серйозно, крейда тут просто всюди — вибухи, текстури поверхонь, одяг, спідлайни... навіть світло та бліки лінз, чи то анаморфована лінза, або вінтажна з округлим бліком на периферії, не так важливо, бо вони теж будуть намальовані крейдою.

Від мультфільму класне відчуття малюнка підлітка, який за десять хвилин створив на аркуші паперу якихось чубзиків, підбіг до своїх батьків і давай нескладно розповідати, як вони всі борються один з одним і який в них оріджин.

А коли дивишся на дизайни інших мутантів з цими абсолютно перекрученими пропорціями, розумієш, що, найімовірніше, їх і справді могли придумати діти, а не дорослі. Це дуже цікаве завдання для арт-департаменту — думати як дитина, щоб ніхто не помітив підміни в готовому мультфільмі.

Особливо класно, коли мультфільм вже дуже буквально перемикається на малюнок, щоб показати фантазії черепашок (тобто від гротескного стилю реальності мультфільму перейти на рівень абстракції вище — до олівця та паперу).

Напевно мені незрозуміло, як швидко постаріють усі поп-культурні референси, яких тут прям багато. Але за арт мультфільму я не переймаюся — 20-ті роки точно знайшли себе візуально, оформилися у такий буйний стиль і за медіа з цього періоду ще точно будуть ностальгувати.