Зупиніться на півгодинки та подивиться чудовий The Boy, the Mole, the Fox and the Horse.

Історія розповідає про дуже теплу дружбу хлопчика, крота, лиса та коня, які подорожують разом у пошуках дому.

Окей... коли я пишу “історія” насправді я не маю на увазі історію або сюжет у звичному сенсі. Бо мультфільм більше схожий на набір зворушливих та сентиментальних цитат. Ніби дивишся на нову версію The Little Prince, або Whisper of the Heart Кондо Йосіфумі.

Спостерігаючи за приголомшливими акварельними фонами та трохи неохайними лайнами, ви незабаром помітите, що вам "щось потрапило в очі". Можливо ви будете відмахуватися і говорити, що з вами все гаразд. Але насправді всі наступні півгодини вам може бути важко стримати сльози. Адже стільки прийняття та теплих слів складно знайти десь ще.

Одна з найкращих сцен мультфільму про найхоробрішу річ, яку взагалі можна сказати — попросити допомоги. Тому що це не ознака слабкості чи того, що ти здався. Навпаки, ти відмовляєшся здаватися.

Або лис у мультфільмі майже не розмовляє, бо сумнівається, що може сказати щось цікаве. На що йому відповідають — бути чесним це завжди цікаво.

Цінність мультфільму ще в тому, що він не відчувається фальшивим. Ні з погляду героїв та реплік, ні з погляду акварельного та дуже тактильного стилю. Це з любов'ю та добротою зроблений мультфільм, якому не обов'язково так сильно старатися. Але він старається.

Тому зупиніться на півгодинки та подивиться чудовий The Boy, Mole, Fox and Horse. Вам це може бути потрібно.

Насправді мультфільм набагато темніший, ніж може здатися. Але нехай вас це не відвертатиме від справді цінних моментів.

Фільми які я дивився у дитинстві в кінотеатрі зі своєю мамою

vs

З бабусею 🥲

Можливо такий різний набір фільмів скоріше щось говорить про самих батьків, ніж про мене і мої захоплення.

Хоча я все одно дуже вдячний цим двом неймовірним жінкам, які дійсно вплинули на мою любов до кіно 💛

Саме так виглядає монтажний стіл Everything Everywhere All At Once.

Так, це Adobe Premiere і я теж питаю себе, скільки разів він вилітав під час роботи над таким величезним проектом.

Ось тут можна подивитися запис невеличкої трансляції з монтажером фільму, Полом Роджерсом, де він розповідає як приймав рішення під час монтажу і який у нього був воркфлоу. Власне сам аналіз починається з п'ятої хвилини.

Особисто мені під час перегляду трансляції було приємно усвідомлювати, що сам Пол приймає messy editing, від якого ніхто крім монтажера не може зрозуміти "якого біса відбувається на таймлайні". Це те, що просто потрібно прийняти, а не виправляти. Тому дякую, це було важливо почути. Особливо коли у самого монтажний стіл перетворюється на абстракцію.

Просто я все ще не бачу свої проекти в Premiere, а монтувати (just a reminder) можна де завгодно і там де зручно.

Якщо переглядати старі трейлери, то тільки у 35mm сканах з кіноплівки 💛

Я вже давно намагаюся зрозуміти, в який момент життя мене найсильніше вражали трейлери. І здається це саме той період дитинства, коли в кінотеатрі у центрі мого міста їх показували на плівці. І що дуже важливо, зазвичай це були трейлери в оригіналі.

Ніколи не забуду шалений та дуже гучний ролик до Minority Report Спілберга!

Для мене плівка все ще відчувається справжньою та живою через те, як вона інколи приховує недоліки фільму (робить його схожим на сон). А можливо вся справа в м'яких кольорах чи привабливої рухливості кадру (ці мерехтіння, уххх). У будь-якому разі для мене це все магія, скільки б я в це не занурювався.

Можете почати з The Lord of The Rings: The Return of the King чи Open Matte версії The Matrix. А потім подивитися ще — я залишу декілька трейлерів тут:

Tomb Raider
Gladiator
A.I. Artificial Intelligence
Pokemon The Movie 2000
Spider-Man 2
Mortal Kombat: Annihilation
Titan A.E.
Transformers
Prometheus
Highlander
The Prince of Egypt

Все ще найулюбленіший шот з Jurassic Park Спілберга.

Якщо ви з якихось причин не знаєте, що відбувається і чому саме цей момент, то все просто — на 01:57:14 з пащі тиранозавра на мить зникає велоцираптор.

Над цим фільмом працювали абсолютні маги візуальних ефектів. Усі до останньої людини. І такі "недосконалості" роблять один із найважливіших у VFX індустрії фільмів ще кращим.

Мені дуже подобається, як Дені Вільнев покладається на музику Йохана Йоханнссона в Arrival. Іноді навіть замість експозиції.

У Arrival справді багато пояснень для глядача і зазвичай вони дуже технічні. Наприклад, сцена, де Ієн (персонаж Джеремі Реннера) розповідає, як працює мова прибульців все ж таки не про емоцію, а більш про інформацію.

І така експозиція не може бути трактована якось інакше. Це те, у що персонаж вірить і те, що він робить виконуючи свою роботу. Це не частина якоїсь легенди чи вигаданої історії.

Але в одні зі своїх найсильніших моментів Arrival покладається не на слова. У певному сенсі Вільнев не вірить їм, бо слова не так часто резонують з глядачем. Тому він використовує музику Йоханнссона, щоб втягнути вас у процес.

Гнітючий, космологічний та ритуальний скор у, наприклад, сцені зі входом на корабель, пояснює набагато більше, ніж фрази про те, що бачать і відчувають герої.

Людська мова б зруйнувала таємницю першого знайомства з прибульцями.

А тому у тій самій сцені, де Ієн розповідає як працює мова прибульців, на фоні ви все одно можете почути таємничу музику Йоханнссона. Бо Вільнев не вірить тільки в слова і не покладається на них.