Повернемося до Arrival і поговоримо трохи про операторську роботу.

Для того, щоб краще зрозуміти візуальний стиль фільму і роботу оператора Бредфорда Янга, потрібно ознайомитися зі знімками шведського фотографа Мартіни Хугланд Іваноу.

Придивіться до цих кадрів. Хіба ви не бачите в них арт Arrival? Недоекспонований лук, ледве помітні контури, все ніби в димці — вам постійно щось трохи заважає підійти ближче до об'єкта на знімку. Але водночас, парадоксальним чином, такий ефект створює тишу і близькість.

Знімки Іваноу фіксують дуже конкретне відчуття від фотографії — ви тихо вдивляєтесь у знімок і намагаєтесь розглянути об'єкт, але замість інформації скоріше отримуєте відчуття ніби тонете.

Мовчазні та абстрактні знімки створюють доволі інтимний і загадковий простір, де освітлення і деталізація зникають від зору глядача.

Такі фото зазивають всередину себе, щоб стати частиною цього спокою. Але при цьому ненав'язливі і не тиснуть. І саме такий ефект від кадру не просто чудово доповнює загадковий світ Arrival, але і створює його.

Янг робить не кінокадр, а лукбук. Знімок в альбомі. Який рухається та звучить.

Це дуже м'який простір, у якому замість прямого освітлення переважає відображене освітлення, наприклад від стін чи неба.

А загальний недоекспонований лук створює глуху тінь, яка скоріше поглинає кадр.

Якщо камера прямує за персонажем, то найчастіше вона прямуватиме за силуетом. Усе для того, щоб не руйнувати інтимний арт фільму. Бо створення мазків зі світла і негативного простору набагато краще допомагає глядачу насититися таємничим світом фільму.

До того ж такий тип освітлення підсилює тони шкіри та контури облич. Тому ви завжди швидко перемикаєте увагу на актора і концентруєтеся на його грі.

Це дуже зрозуміла кінематографія, яка незважаючи на джерело натхнення створює дуже чистий, обережний та тихий кадр.